Валентин ХОДУКІН: «На моєму робочому столі - портрети двох президентів Азербайджану...»

Останні два сезони 67-річний фахівець з Галичини працює в азербайджанському Інтері

В українському футболі словосполучення “Валентин Ходукін” не потребує довідок. Колишній завідувач кафедри Львівського інфізу, серед учнів якого “теперішні збірники” Андрій Баль, Володимир Єзерський, Андрій Гусін, успішно втілював свої теоретичні розробки у вітчизняному “Закарпатті”, “Кривбасі”, “Карпатах”. Останні два сезони 67-річний фахівець з Галичини працює в азербайджанському “Інтері”.     
 
 - Валентине Михайловичу, якими шляхами-дорогами вас занесло до Баку?

- Запросив туди перший віце-президент “Інтера”, колишній київський динамівець Анатолій Коньков, йому потрібен був керівник науково-аналітичного відділу. Я саме працював у Кривому Розі, збирався до Львова. Дзвінок Конькова змінив плани... 4 червня цього року президент “Інтера” призначив мене головним тренером. Вважаю, що українські фахівці не вдарили лицем у болото на чужині. Минулий чемпіонат ми закінчили на четвертому місці. До мого приходу “Інтер” перебував на сьомій сходинці...

- Який він, азербайджанський футбол, очима українського тренера?

- Перш за все, гра ґрунтується на високій індивідуальній майстерності. Грубості нема, футболісти не агресивні. Недолік у тому, що лише провідні команди чітко дотримуються тренерських установок. У решти - суцільна імпровізація. Як мовиться, піде гра – рвуть суперника на шматки. Не піде – мучаться...

“Інтер” - одна з найбагатших команд Азербайджану. Опікується нею Міжнародний банк. Але оскільки він не має права бути власником команди, то збирається її продати. Тренувальну базу клуб орендує, має намір збудувати власний стадіон. Всього у чемпіонаті виступає 15 команд. 1 липня з командою їдемо на тренувальні збори в Туреччину. Другий збір плануємо у Бельгії.

- У “східного” футболу своя, особлива ментальність...

- Найголовніше для мене, що азербайджанці – відповідальні, привітні люди. Так, у них свої традиції, ритуали, їх треба поважати. Як й інші мусульмани, мої підопічні моляться п’ять разів на день. Починають робити намаз о шостій ранку, завершують його о 23-й. У день виїзних матчів футболісти моляться три рази. З м’яса не їдять свинини. Буває період, коли від світанку до сутінків місцеві традиції забороняють пити воду. Слава Богу, що в Корані є виняток, це правило дозволяють порушувати, якщо йдеться про людину, яка займається важкою фізичною правицею (до них можна віднести і футболістів). Гравці намагаються розумно поєднувати свої духовні потреби зі спортивним режимом. Як тренер я намагаюся повестися так, щоб ні особисте життя спортсменів, ні футбол при цьому не постраждали.

- Коли в лютому до Баку прилітала українська збірна, ви були на стадіоні?

- Так, зустрічався із Блохіним, Альтманом, колишніми львів’янами Балем, Гусіним, Єзерським, Шустом. Приємно порозмовляли з усіма. Азербайджанці були здивовані широким колом моїх знайомих.

- Кожний тренер зазвичай приводить у свою команду “своїх” людей...

- Зараз я беру з собою в Баку львів’янина Павла Сіренка. Він працював зі мною в Ужгороді, Кривому Розі, з Покорою – в Александрії, з Маркевичем і Гаджієвим – в “Анжі”. Його спеціалізація – тренер-реабілітатор. Павло - прекрасний фахівець. Коли інші ставлять травмованих футболістів у стрій за двадцять днів, Сіренко може це зробити за тиждень.

- Як живуть рядові бакинці?

- Тут спокійніше, не таке бурхливе політичне життя, як у нас. На набережних до пізнього вечора повно людей з дітьми, працюють усі атракціони. У морі б’ють 50-метрові фонтани, курсують прогулянкові катери. Зате болючою є транспортна проблема – по місту неможливо проїхати. Машин тьма, але ніхто не дотримується вуличних правил...

Загалом, країна живе у динамічному ритмі. Потужно розвивається економіка. Тут всі обожнюють колишнього і теперішнього керівників держави. На моєму робочому столі стоїть портрет із зображенням двох азербайджанських президентів - Гейдара та Ільхама Алієвих, батька і сина. Я сам поставив цей портрет, вважав необхідним вчинити це з поваги до азербайджанського народу. Бо бачив, що зробили його лідери у своїй країні...

- Як до вас, представника Заходу, ставляться нові знайомі?

- Старші футбольні функціонери люб’язно кличуть мене “дідом”, а “молодняк” – “аксакалом”. На Кавказі шанують старших людей. А якщо поводитися коректно, - поваги ще більше. При мені 50-річний не закурить, не присяде раніше за мене на стілець, склянку чаю не вип’є скоріше. Навіть президент клубу з його повноваженнями (за плечима у нього університет у Кембриджі) не дозволить собі якоїсь зверхності...

- Найяскравіше враження від Азербайджану?

- З тебе витискають все, що знаєш і вмієш. Прямо так і кажуть: ви повинні залишити тут свій слід. В Азербайджані відчуваєш свою потрібність, ти тут бажаний. Не буду приховувати, мені приємно від того, що за порадою до мене часто звертаються тренери азербайджанської збірної...

- Чи тягне вас назад в Баку?

- Яким не милим для мене є рідний дім, але знову їхати в Азербайджан хочеться. Туди, де є улюблена робота, я готовий їхати будь-коли. Навіть якщо це край світу...

Іван ФАРІОН, Високий замок

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности