Олег ГЕРАСИМЮК: «Кварцяный перетянул меня в Волынь»

Полузащитник «Волыни» - о своей футбольной карьере

Олег ГЕРАСИМЮК: «Кварцяный перетянул меня в Волынь»

Чи престижно бути гравцем «Волині», та й узагалі, як потрапити у великий футбол, газета «Відомості» розпитала у півзахисника ФК «Волинь» Олега Герасимюка.

— Олеже, безперечно, бути футболістом сьогодні — це престижно. Що спонукало вас піти у футбол?
— Річ у тому, що у мене сім’я — спортивна. Мій батько обожнював футбол, щоправда, грав на аматорському рівні. Саме він посприяв тому, щоб і я потрапив у цю сферу. Я ріс у Володимир-Волинському, мій батько знав усіх достойних тренерів міста. Завдяки цьому я вже з дитячого садочка відвідував секцію футболу. Моїм першим наставником був тренер Руслан Гань, за що йому й досі вдячний.

Мене ніхто не змушував ходити на тренування, як це часто буває серед дітей. Я ходив сам, не пропускав жодного заняття, отримував від цього величезне задоволення. Навіть після занять часом хотілося потренуватися самостійно на спортивних майданчиках. Хоч і кажуть, що футбол приносить гроші, але я ніколи не ставив собі за мету бути футболістом винятково через фінанси. Більше про це замислюватися почав, коли вже створив сім’ю.

— Як почалася ваша спортивна кар’єра як уже «зрілого» футболіста?
— До восьмого класу я навчався і тренувався у Володимирі-Волинському. Коли мені було 14 років, довелося вирішувати, що робити далі. Була можливість піти навчатися до Львівської спортивної школи-інтернату. Я зважився на цей крок, бо, зрозуміло, у Львові було набагато більше перспектив. Я провчився у цьому закладі рік, але, хоч як це прикро, мене відрахували через те, що мій ріст не відповідав футбольним стандартам. Але у той час на Волині «Феміда-Інтер» збирала дитячо-юнацьку команду. З перших відбіркових тренувань тодішній тренер Альберт Мікоян мене помітив і узяв до команди. Тобто мій шлях на футбольні вершини йшов поступово: дитяча школа, друга ліга, дубль, перша команда.

— Вам довелось пограти й за київське «Динамо». Це був щасливий випадок, чи ви прагнули туди потрапити?
— На мій вік, а мені тоді було всього сімнадцять, я дебютував у вищій лізі. Для мене було дуже приємно та несподівано, що клуб такого рівня, як «Динамо», звернув увагу на мене — звичайного волинського футболіста. Думаю, від такого шансу мало хто б відмовився.

— Кварцяний вас легко відпустив?
— Не знаю, що тоді було у нього на думці, проте він, як і я, розумів, що для мене це можливість досягти більшого. Та й, зрештою, «Волинь» отримала кошти від мого переходу в «Динамо».

— Знаю, що ви грали ще й за азербайджанську команду «Нефтчі», яку тоді очолював уже нинішній тренер «Волині» Анатолій Демяненко.
— Так, якраз у ті роки, а це був сезон 2008/09, ми й познайомились. Я зіграв п’ять ігор у чемпіонаті, забив один гол. В єврокубках я зіграв за бакинців в шести матчах і теж забив один гол. З Анатолієм Васильовичем у нас уже тоді склалися непогані відносини, і мені було приємно, коли його призначили тренером «Волині».

— У якій із команд вам було найкомфортніше грати?
— Скрізь по-різному, різні умови. На Волині добре, бо ближче до родини, а це найголовніше. Проте зізнаюся, що життя футболіста у Києві — це, звичайно, шик.

— Але ви все одно повернулися до «Волині». Чому?
— У мене закінчився контракт із «Динамо», я був на оглядинах у «Таврії», але Віталій Кварцяний усе-таки перетягнув мене сюди.

— Ви чи не найкраще з усіх футболістів «Волині» можете порівняти двох тренерів — Кварцяного й Демяненка. Наскільки вони відрізняються?
— Це зовсім різні люди, у них інакше бачення футболу, свої тактики гри. Мені легше пристосуватися до Демяненка, бо його я вже встиг вивчити за часів гри в «Нефтчі». Під керівництвом Анатолія Васильовича ми вже зіграли п’ять ігор. За цей час, думаю, до його особистості та манер звикли всі гравці «Волині». У Демяненка на першому плані — дисципліна: якщо хтось недотягує на тренуваннях, він може і прикрикнути, і гостре слівце сказати. Наші тренування стали коротшими, але інтенсивнішими.

— Чи подумуєте зараз про перехід до іншого футбольного клубу?
— Пропозицій поки не надходило, та й не ставлю це за мету. Коли був у Києві, багато грав у дублі, бо там дійсно велика конкуренція, а у «Волині» я гравець основного складу. І намагатимуся потрапляти в стартовий склад команди кожної гри. Викладуся по максимуму, аби «Волинь» сягнула футбольних вершин.

— Ви одружений, виховуєте синочка. У футбольній команді ви — півзахисник, але наскільки «захищеною» є ваша сім’я?
— Мені пощастило, бо моя дружина дуже терпляча у цьому плані. Ми дійсно більше часу перебуваємо на тренуваннях, часто виїжджаємо на збори. Так виходить, що вдома я буваю раз на тиждень. Жінка вже звикла до цього. Нічого не вдієш — така робота. Та весь вільний час я витрачаю на сина: щойно переступив поріг дому — він біля мене, а я біля нього.

— Хто для вас є кумиром?
— У дитинстві я фанатів від тодішнього складу київського «Динамо». Зараз є окремі європейські футболісти, тактика гри яких мені подобається. Наприклад, Мессі. Це, звісно, крутий футболіст, але як такого кумира у мене немає.

www.fc.volyn.net

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности