Олена ЛЯШЕНКО: Від спорту нікуди не подінуся

Її ніжне, майже невагоме катання ненав'язливе і гармонійне. Майже всі фахівці з фігурного ковзанярства вважають, що Олена - це ідеал фігуристки-одиночниці, яка уособлює чистоту та жіночність.

- Що поробляє Олена Ляшенко по завершенні сезону?
- Відновлюю здоров'я та хороший настрій.

- На Олімпійських іграх настрій могли зіпсувати суддівські оцінки. Часто надзвичайно низькі бали на олімпійському турнірі наших фігуристів трактують небажанням Федерації фігурного ковзанярства України відстоювати інтереси своїх спортсменів. Яка Ваша позиція щодо цього?
- Я вважаю, що це можна пояснити сукупністю кількох причин. Можливо, одна з них пов'язана з роботою федерації. Однак не можу сказати, що федерація не відстоює інтересів спортсменів. Узагалі немає такого поняття, як відстоює чи ні. Насправді є багато причин, чому так могло статися. На ставлення арбітрів до фігуристів з певної країни впливає рейтинг та статус країни у світі фігурного ковзанярства, кількість та рівень фігуристів у цій країні тощо. Результат спортивної боротьби часто залежить від того, наскільки зацікавлена у цьому результаті та чи інша сторона, а також її конкурентоспроможність - наскільки вона може протистояти суперникам. А якщо віддалитися від політики, то результат значною мірою залежатиме від того, в якій формі перебуває спортсмен, наскільки він готовий показати найкращий результат саме під час Олімпійських ігор.

- Тоді наскільки Ви були готовими до Олімпіади?
- Можу сказати, що я зовсім не була готовою. У мене були доволі серйозні проблеми зі спиною, а напередодні змагань я захворіла на грип. При цьому не можу сказати, що змагання для мене пройшли невдало. На тому етапі я зробила все, що могла. Хоча, якщо судити за виступом у короткій програмі, то не думаю, що з таким прокатом я заслуговувала на 13-те місце. А в довільній програмі шанси піднятися вище були примарними. Звичайно, було дуже образливо.

- І ось після таких образ, як Вам вдається покращувати настрій, не опускати рук і налаштовуватися на подальшу роботу?
- Я знаю: для того, щоб оцінили мою майстерність, мої заслуги, я повинна на голову бути вищою за всіх. Цього і прагну.

- Віце-президент Федерації фігурного ковзанярства України Даніїл Амірханов сказав, що в Олени Ляшенко немає недоліків. Чи є насправді такі риси характеру, які заважали б Вам у спорті та житті?
- Найголовнішим недоліком, особливо в умовах сучасного життя, тим паче спорту, є надмірна м'якість, притаманна, мабуть, багатьом жінкам.

- А в чому полягає прихована сила Олени Ляшенко?
- В екстремальних ситуаціях я можу зібратися на боротьбу, проаналізувати ситуацію та обрати найбільш адекватний, оптимальний вихід.

- Багатьом спортсменам змагатися допомагає спортивна злість. Чи можете Ви по-справжньому розізлитися?
- Так, це має своє місце. Усе залежить від того, в якому я стані перед стартом. Іноді мені доводиться застосовувати такий метод налаштовування на боротьбу.

- А що Вас може розізлити?
- Усвідомлення власної слабкості. Коли я знаю, що повинна щось зробити, а у мене не виходить, я починаю замикатися в собі, вишукувати свої недоліки. Це стимулює мене до самовдосконалення - боротьби з цими недоліками.

- Чи маєте намір продовжувати кар'єру у наступному сезоні?
- Я не можу відповісти однозначно, на сто відсотків пообіцяти знову вийти на лід. Але не зарікатимусь і від протилежного: вісім років тому я думала, що катаю свій останній сезон, а склалось усе по-іншому. Поки що я відпочиваю, набираюсь сил. А чи продовжувати, чи завершувати спортивну кар'єру, вирішуватиму вже ближче до початку нового сезону.

- Чи думали Ви про те, що робитимете по завершенні спортивної кар'єри? Чи є у Вас якісь захоплення, окрім спорту?
- Дуже важко професійному спортсменові захоплюватись чимось іншим, хоча не заперечую - це можливо. Якщо ти професійно чимось займаєшся, усі сили віддаєш улюбленій роботі, то на інше не вистачає ні часу, ні сил. Тому гадаю, що моя подальша діяльність буде пов'язана зі спортом. Я не можу точно сказати, ким саме я працюватиму: тренером чи виступатиму в шоу, але майже переконана, що від спорту я нікуди не подінуся.

- Спортсмени дуже багато часу проводять у дорозі. Чи любите Ви подорожувати?
- Я не можу сказати, що дуже сильно полюбляю подорожі, однак часто мандрівки допомагають переключати увагу на щось інше, нове та незвичне. Якщо у подорожі тебе супроводжує хороша компанія, якщо ти їдеш не працювати, а відпочивати, то такі поїздки приносять задоволення. Але якщо мета подорожі - змагання чи збори, то, незважаючи на те, у яку країну ти вирушаєш, усі принади подорожі зводяться лише до думок про роботу. У таких поїздках, як правило, нічого цікавого не бачиш і душею не відпочиваєш. Навпаки, у відпустках ті самі місця сприймаєш по-іншому, і враження, які вони справили на тебе, залишаються надовго.

- Зазвичай представники зимових та літніх видів спорту рідко перетинаються. Як перетнулися шляхи Ваш і Вашого чоловіка (Андрій Єфременко - відомий український п'ятиборець)?
- Його брат Михайло, також п'ятиборець, навчався із своєю майбутньою дружиною і моєю подругою - фігуристкою Галиною Маняченко в Національному університеті фізичного виховання і спорту України на одному курсі. Корені нашого з Андрієм знайомства приховані саме там.

- Чи Андрієві за цей час вдалося пізнати всі тонкощі фігурного катання?
- Він завжди хвилюється за мене і вже потрошки почав розбиратися у моєму виді спорту. Але, якщо розповідати про мого чоловіка, варто зазначити, що він цікавиться багатьма видами спорту, знає не лише провідних спортсменів України та світу, а й їх спортивні результати з точністю до тисячних секунди та сантиметра. Він надзвичайно відданий спорту, до того ж не лише сучасному п'ятиборству, і дуже багато про нього знає.

- А як Ви ставитеся до п'ятиборства? Чи вдалось вже зрозуміти його суть?
- Скажімо так, трішечки розумію (Сміється. - Авт.).

- Що найбільше Ви цінуєте в Андрієві і, навпаки, чим, на Вашу думку, привернули його увагу Ви?
- Таке складне питання. Я навіть не знаю, що він найбільше цінує у мені. А мене підкупив у ньому, мабуть, дух авантюризму, в хорошому сенсі цього слова. А також терпіння у ставленні до мене.

- Ви так часто буваєте на зборах та змаганнях. Чи вистачає часу на ведення господарства? Чи подружнє життя не додало напруження до Вашого без того насиченого життя?
- Я вже давно живу окремо від батьків, тому для мене ведення господарства не стало чимось новим. Я вже звикла до такого темпу життя.

- Чи вважаєте Ви себе хорошою господинею?
- Я не знаю, хороша я господиня чи ні. Але все ж таки радше так, ніж ні. При цьому я не можу сказати, що полюбляю куховарити, хоча мені це вдається непогано. Звичайно, як і в кожної людини, кожної господині, усе залежить від настрою. Якщо настрій веселий, то все вдається легко та швидко, а страви виходять смачними. Мені подобається займатися інтер'єром квартири, стежити за усіма новинками дизайнерської моди, робити помешкання затишнішим.

- Уперше Ви прийшли на ковзанку у чотири роки. А чи свою дитину віддали б у спортивну секцію?
- Усе залежатиме від бажання дитини. Я не заперечуватиму, якщо вона захоче займатися спортом. Я вважаю, що обов'язково слід прислухатися до дитини, зважати на її індивідуальні можливості. Мені важко сказати, чи стане моя дитина спортсменом, тому що я не знаю, якою вона буде. Захоче - сама відведу до спортивної секції, якщо ж ні - то не наполягатиму.

Щодо моїх починань у спорті, то вибір все ж був за батьками. Причиною було бажання мами загартувати мене, зробити завдяки спорту здоровішою. У ті часи фігурне ковзанярство було надзвичайно популярним, улюбленим видом багатьох, зокрема й моєї мами. Віддавши мене на фігурне ковзанярство, батьки поєднали загартування із красивим та привабливим видом спорту.

- А коли Ви самі зрозуміли, що фігурне ковзанярство саме Ваш вид спорту?
- Маленька дитина мало що усвідомлює. Тому це відчуття прийшло згодом, коли з'явилися перші перемоги, перші медалі, коли почала їздити на міжнародні змагання, коли побачила, що у мене щось виходить.

- Буває, що фігуристки, аби вивести суперниць з рівноваги, роблять дрібні капості. Ви з таким зіштовхувались?
- Мені, мабуть, поталанило, тому що у моєму житті не було чогось такого. І я дуже цьому рада.

Розмовляла Олена САДОВНИК, Газета Поступ