Богдан ШУСТ: «Такими, як Шуховцев, варто пишатися»

Кар'єра Богдана Шуста розвивалася стрімко: у вісімнадцять років молодий воротар дебютував у львівських «Карпатах», за рік отримав запрошення до «Шахтаря» й відразу зіграв у єврокубках.

Потім було запрошення до національної команди, поїздка на чемпіонат світу, нехай і в ролі третього кіпера. У сезоні-2006/2007 Шуст стабільно грає в основному складі «гірників». Однак наступного року до «Шахтаря» приходить Андрій П'ятов, і Шуст, втративши місце в «основі», проводить тільки п'ять матчів у чемпіонаті. У сезоні-2008/2009 ще гірше - жодного.

Богдан переважно отримує ігрову практику в матчах за дубль «Шахтаря». Надалі настав час оренд. Півроку в донецькому «Металурзі», стільки ж - у луганській «Зорі», і ось - новий етап життя Шуста: «Іллічівець», куди Богдана запросив Валерій Яремченко.

Команди вирівнюються за класом

-На яких умовах підписали договір із маріупольською командою?
— У мене річна оренда. Себто до кінця цього року. А загалом, я належу донецькому «Шахтарю». Цікаво, що з «Зорею» у мене була оренда на рік, а у Луганську я провів лише півроку. Однак між клубами була домовленість про дострокове розірвання терміну оренди. Тобто сьогодні я вже ніяким чином не прив'язаний до «Зорі».

—Нетривалим періодом у «Зорі» ви задоволені? Чи пішла ігрова практика в семи проведених матчах на користь?
—Звичайно, пішла. Я задоволений усіма етапами моєї кар'єри, і про жоден не жалкую.

—Що відчували, коли виходили грати проти «Зорі» минулого тижня?
— Це була звичайна гра. Для мене немає різниці, виходити проти колишньої своєї команди чи рядового колективу. Боротьба була рівна. Думаю, нічийний результат закономірний. Сам поєдинок мав сподобатися вболівальникам, адже проходив на зустрічних курсах, було створено чимало моментів і зберігалася інтрига до фінального свистка.

—Символічно, що зустріч завершилася внічию?
—Напевне - так! Одначе, ми не заробили трьох очок, які планували взяти. Я був би не проти, якби матч закінчився 3:0 чи 4:0 на нашу користь (усміхається). Головне — нинішня команда, а не колишня. Під час гри не до думок, що ти колись грав у команді-суперниці. Ти виходиш на поле і б'єшся за перемогу!

— Кожен футболіст, який приходить до нової команди, до чогось не готовий. До чого було звикнути найважче в «Іллічівці»?
—Важко порівнювати команди. Це якщо відбувається переїзд із вітчизняного чемпіонату в закордонний, то можливі й серйозні труднощі — з адаптацією, з новим оточенням, мовою. У даній ситуації я сумніваюся, що українським футболістам важко переходити з однієї команди до іншої. Ми всі перебуваємо в одному котлі і знаємо один одного, як облуплені. Жодних неприємних моментів із адаптацією апріорі бути не може. Я переконаний, що при переході в нову команду більше приємних моментів, чим неприємних. Може бути наступний момент. При переході до нової команди футболіст може не налаштуватися під запропоновані вимоги тренера. Це вже інша розмова. У побуті глобальні труднощі не мають виникати.

—Який головний мотив переходу в «Іллічівець»? Зрозуміло, що команда не ставить перед собою захмарних висот.
—Насамперед, головний фактор - це Валерій Іванович Яремченко, який очолив «Іллічівець». Від нього й надійшла ініціатива щодо мого запрошення. Щойно він мені зателефонував, я жодної секунди не розмірковував. Був час, коли я не мав постійної ігрової практики в основному складі «гірників», і Валерій Іванович надавав мені можливість виступати у «дублі».

—У чемпіонаті України ви дебютували 2004 року. Прогрес у вітчизняному футболі за цей час відчутний?
—Авжеж! Рівень нашого чемпіонату помітно виріс. За цей короткий період, я маю на увазі поновлення чемпіонату після перерви, можна спостерігати одну тенденцію — провідні команди втрачають очки. Про що це свідчить? Якраз саме про те, що команди вирівнюються за класом, і лідерам уже не так просто обіграти навіть суперників з низин таблиці. Прохідних матчів майже немає. Учасник чвертьфіналу Ліги чемпіонів «Шахтар» програв «Карпатам». І — закономірно! Зате як феєрично донецька команда подолала «Рому»! «Металіст» і «Дніпро», постійні учасники єврокубків, теж пригальмували на старті, не здобувши ще жодної перемоги. Аутсайдери, навпаки, намагаються не відставати. На жаль, не завжди виходить так, як того бажаєш!

«Динамо» може виграти Лігу Європи!

—На вашу думку, за рахунок чого зростає рівень вітчизняного футболу?
— Загалом, багато що залежить від інфраструктури команд. Погляньте, як вона розвинулася останніми роками. Майже у кожної команди прем'єр-ліги наразі хороші умови для підготовки. А ще п'ять років тому половина команд і власної бази не мала. А зараз створено належні умови для футболістів. Насамперед, що вкрай важливо, гравці проходять відновлювальні процедури, зберігаючи свіжість на наступні поєдинки.

—Чи вірите в те, що ще за п'ять років наша прем'єр-ліга доросте до рівня чільної п'ятірки європейських чемпіонатів?
—Якщо будемо розвиватися такими темпами, так воно і буде. Втім, не тільки ж чемпіонат України рухається вперед.

—Зате є й інші приклади, як-от серія «А» та чемпіонат Франції, котрі здають позиції!
—У чомусь ви маєте слушність. Справді, п'ять років тому сильних закордонних футболістів у нашому чемпіонаті було обмаль. Усе через те, що вони боялися сюди їхати, вважаючи, що це буде кроком назад у їхніх кар'єрах. Нині, завдяки тому, що наші команди заявили про себе на весь голос у єврокубках, Україна стала привабливішою. І легіонери крокують у наш футбол, тим самим додаючи сили нашому чемпіонату. Що б там не казали, а вони достатньо підсилили наш футбол!

—На яке місце в рейтингу поставили б сьогодні український чемпіонат у Європі?
—Важко порівнювати. З одного боку, погляньте, які матчі демонструють наразі «Шахтар» і «Динамо» у єврокубках. Це ж яскравий приклад високого рівня. Одначе, я б не став радіти з цього приводу. Є й зворотні приклади. Повинна бути стабільність. Аби хоча б ще пара українських команд вдало виступала на міжнародній арені. Цим ми і відрізняємося від Англії, Іспанії, Німеччини, Італії! Добре, що все ж ми рухаємося правильно обраним курсом.

—А якщо порівняти наш чемпіонат із російським?
—Не буду цього робити, адже я не грав там. Одна справа, коли ти граєш у ньому, а інша, коли дивишся по телебаченню. Думаю, недоречно мені порівнювати.

— «Шахтар» сьогодні команда номер один у нашому футболі?
—На сьогоднішній день - так!

— І золоті медалі їм можна було б достроково вручати?
— Я б не квапився. Навіть самі донеччани розуміють, що залишилося вісім турів, отож розслаблятися не варто. Тим паче, що команда грає в Лізі чемпіонів і зазнає додаткових втрат сил. Боротися за «золото» «Динамо» може, оскільки в них є ще очна зустріч. «Шахтар» намагатиметься тримати відрив. Хтозна, може, вони його навіть збільшать!

—А чи здатна команда Луческу здобути трофей Ліги чемпіонів уже в цьому сезоні?
—Поборотися за нього принаймні точно можуть.

—Які шанси у відсотковому співвідношенні, що «Динамо» тріумфуватиме в Лізі Європи?
—Так, як грало «Динамо» з «Бешикташем» і «Манчестер Сіті», то відсоток дуже великий. Набагато більший, аніж у «Шахтаря» на здобуття ЛЧ.

«Шахтар» помітно виріс у класі

— Дебютували в «Шахтарі» ви, до речі, в матчі Кубка УЄФА з французьким «Ліллем». Добре пам'ятаєте ту зустріч?
—Звісно. Ми не дуже добре провели той матч. Програвали по ходу зустрічі 0:3, але наприкінці поєдинку зуміли відіграти два м'ячі і зберегти інтригу в протистоянні. У Донецьку, якщо ви пригадуєте, було дуже жахливе поле, всюди багнюка, і як такого футболу не було. Втім, ми мали один чудовий момент, коли Джуліус Агахова виходив сам на сам із воротарем, але перекинув м'яч через ворота. Якби забили тоді м'яч, і до 1/8 фіналу б пройшли ми, а не «Лілль».

—Який матч на євроарені особливо приємно згадувати?
—Я можу сказати, що всі поєдинки в єврокубках для мене пам'ятні. Всі були цікавими, нехай навіть деякі були програшними. Мені приємно, що «Шахтар» за кілька років набрав таких обертів, і тепер вважається міцною по-європейськи командою.

— Коли «Шахтар» ущент був розгромлений у Римі «Ромою» 0:4, не ви стояли, так?
—Так, я був травмований. У воротах стояв Дмитро Шутков, а я грав у домашньому матчі, коли «Шахтар» мінімально переміг римлян 1:0.

—Найдраматичніший матч у кар'єрі, напевне, провели проти іспанської «Севільї»?
—Це — дивлячись з якого боку. На той час — справді так. То був матч життя! Стресовий! Але ж не забувайте, що я перебував у команді, коли «Шахтар» пройшов увесь шлях Кубка УЄФА і здобув у підсумку бажаний трофей. «Шахтар», проаналізувавши колишні поразки, зробив висновки і досить швидко став володарем європейського Кубка.

—Самі ніколи не бігали до ворожих воріт, як Андрес Палоп (кіпер «Севільї» тоді й забезпечив перемогу іспанцям, забивши м'яч після розіграшу кутового)?
— Ні. Мені головне — виконувати свою роботу! Для того, щоб забивати м'ячі, є свої люди. Хоча, думаю, в критичних ситуаціях, коли вже не так важливо, пропустиш ти гол чи ні, можна й воротарю бігти на допомогу своїй команді у ворожий штрафний майданчик.

—У першому матчі в Севільї у ваші ворота двічі призначали одинадцятиметровий удар. Мали шанси відбити спочатку пенальті від Марті, а потім і від Марески?
—Теоретично можна всі пенальті парирувати. Якби міг, думаю, відбив би. На жаль...

—До речі, якби тоді «Шахтар» обіграв майбутнього володаря Кубка УЄФА за сумою двох зустрічей, чи він міг би вже тоді повторити успіх «Севільї»? Чи ще до великих звершень у 2007 році команда не була готова?
— Важко про щось судити, якщо це лише здогадки. Були б факти — інша річ, тоді можна аналізувати виступ. А на каві гадати — це не вихід!

— Тоді тон у команді задавали бразильці Елано та Матузалем, які згодом, з відомих причин, залишать «Шахтар». На ваш погляд, нинішні бразильці — Вілліан, Дуглас Коста, Алекс Тейшейра — сильніші за тих?
— Вважаю, що сильніші. Головна причина в тому, що бразильці зараз виглядають злагодженішими, вони можуть великі справи творити. На додаток: сьогоднішні бразильці стали відпрацьовувати в захисті, чого раніше не спостерігалося. А це велика справа! Всім відомо, що бразильці вміють забивати, а от оборонятися? Це вагомий фактор в успіхові «Шахтаря». Теперішні бразильці на відміну від колишніх, допомагають обороні.

—Чому після вашого досить вдалого старту в «Шахтарі» не сталося продовження? Тільки-но причина в Андрієві П'ятові, якщо мова йде про те, що ви випали з обойми?
— Ні. Я гадаю, що це більше пов'язано з моїми травмами. Після них траплялися невдалі поєдинки, що, звісно, вплинуло на подальшу мою долю. Тренер не довірятиме воротареві, якщо той перестав демонструвати стабільність. Тому наставник «Шахтаря» надав змогу іншому кіперу, а той скористався цим шансом.

—Ви можете пригадати, після якого матчу, умовно кажучи, увірвався терпець Луческу щодо вас?
—Зізнаюся: ні!

Моя мрія - грати!

— Так, наприклад, перед цим в «Уф» Ян Лаштувка розповідав, що втратив місце у воротах «Шахтаря» через те, що був легіонером. Тоді саме ви змінили чеха у воротах «гірників»...Тобто ви теж стали основним голкіпером донецької команди завдяки випадку?
— Що я можу тут сказати? Мабуть, Луческу обрав таку стратегію, що задню лінію, включаючи воротаря, створювали українські футболісти, а передню — іноземці. Так би мовити, для кращої взаємодії футболістів на полі. Ліміт легіонерів — вагомий фактор, я погоджуюся. Якщо поглянути на статистику донецької команди після цього, то жодного легіонера-воротаря не купували. Аналогічно і з оборонцями. Я вважаю, що це правильно.

—Чому так довго чекали на свій шанс у «Шахтарі»? Раніше не було змоги перейти до якоїсь команди?
— Сподівався отримати шанс. Загалом, було багато різних факторів, про які не дуже хочу говорити. Той період я не згадуватиму. Вибачте!

—Не прикро, що втратили фактично два роки своєї кар'єри? Зараз могло бути все інакше?
—Ні. Наразі в мене є ігрова практика, і я задоволений. Думаю лише про майбутнє. Я не з тих, хто живе минулим днем.

—Коли в «Металіста» на початку цього сезону були проблеми з воротарями, ходили чутки, що харків'яни цікавляться Богданом Шустом. Чи насправді було так?
—Я не знаю. Ви можете звернутися безпосередньо до ФК «Шахтар» і запитати там. Щодо того мені нічого не відомо.

— Ваша кар'єра розвивається не за тим сценарієм, про який мріяли?
— У мене одна мрія - грати. Грати постійно. Мій вік дозволяє ще розвивати свій потенціал, удосконалюватися і крокувати вперед. Наразі я абсолютно задоволений тим, як розвивається моя кар'єра.

—Недавно вам виповнилося 25 років. Для воротаря це лише початок майбутніх звершень?
—Ага (сміється). Якщо воротар «Манчестер Юнайтеда» ван дер Сар грає до 40 років, то зрозуміло, що я лише на початку свого футбольного шляху. Головне, щоб болячки та травми не докучали. Ван дер Сар — це хороший приклад, але особисто я рівняюся на Ігоря Шуховцева, з яким мені довелося попрацювати у «Зорі». Шуховцеву цього року виповниться сорок. Він професіонал із великої літери. Тренується, не шкодуючи сил, немов йому ще двадцять років. На зборах він працював нарівні зі мною. У вболівальників створився стереотип, що коли футболісту сорок років, то він уже дідусь. Я вважаю, що слід пишатися такими людьми. Причому Шуховцев тримає себе в такій формі, що молодим воротарям такого не снилося. Він їм ще фору дасть.

— Був час, коли ви грали в оренді у донецькому «Металурзі». Згодні з тим, що програли конкуренцію за місце основного кіпера Володимиру Дишленковичу?
—Ні, я з цим не погоджуюся. Тому, що в тих матчах, коли я стояв у рамці, «Металург» виступав вдало. А те, що тренер зробив ставку на Дишленковича, це вже інша тема.

—Як сприйняли той факт, що Дишленкович торік змінив сербське громадянство на українське? І як взагалі ставитеся до зміни громадянства?
— Я не звертаю уваги на таке. Це індивідуальне рішення кожного. Дишленкович міг піти на цей крок через те, що не мав ігрової практики. Знову ж багато в чому — через ліміт на легіонерів, унаслідок чого в Дишленковича були проблеми.

Я не вірю в чаклунів

— Що для вас приємніше: коли команда перемагає 5:4 чи робить нульову нічию?
—Варто враховувати турнірну ситуацію і стратегію команди. Однозначно відповісти на ваше провокаційне запитання складно. Звісно, якщо команді вкрай необхідні три очки, то я за те, щоб рахунок був 5:4. Перемога команди дорожча за індивідуальні показники. А загалом, ви ж розумієте, що таке для воротаря пропустити чотири м'ячі. Це може негативним чином вплинути на його подальшу кар'єру в команді.

—Хто із сучасних воротарів для вас орієнтир. І хто номер один в Україні?
—Ви не перший, хто задає мені це запитання. Я завжди відповідаю так: одного воротаря я б не став виокремлювати. У нас в Україні достатня кількість сильних голкіперів високого рівня. Водночас, у нас немає воротаря, який все ловить і завжди виходить сухим із води. Думаю, таких воротарів ніколи не було і не буде. У світі мені теж багато кіперів подобаються, але немає жодного, щоб я захоплювався ним від «а» до «я». Хтось колись у чомусь непереконливо грає. Це нормальне явище. Одні мають одні хороші якості, інші виділяються за рахунок якихось інших характеристик.

—Чи є в українському чемпіонаті для вас «колючий» нападник?
—Виходячи на матч, налаштовуюся на будь-яку ігрову ситуацію. Я ніколи не звертаю уваги на форвардів суперника. Всі для мене однакові. Я навіть не пригадаю, хто з гравців найчастіше засмучував мене.

—Хто найнезручніше виконує стандартні положення?
— О! Цим можуть пишатися у нас чимало футболістів. Якщо почну їх перераховувати, то боюся, що це займе багато часу і не всіх одразу згадаю (всміхається). Тільки порахуйте, скільки футболістів у донецькому «Шахтарі» майстерно виконують штрафні удари. Ще й Алієв повернувся з «Локомотива» в «Динамо». Я гадаю, що гравців, які вміло виконують стандарти, в нашому чемпіонаті достатня кількість. І в «Карпатах, і в «Дніпрі», і в «Металісті» таких, як мінімум, не один. Та, практично, в усіх командах є такі футболісти. І це дуже приємно.

—За словами Лобановського, «хороший воротар — це той, який бере все, що зобов'язаний брати, і плюс рятує команду в критичних ситуаціях». У яких матчах ви були «хорошим воротарем»?
—Краще звертатися з цим до головних тренерів. Тільки вони можуть конструктивно відповісти на це запитання.

—Поперечини/стійки ваші друзі чи вороги?
—Радше, друзі. Дякувати, м'ячі частіше відлітають у поле після побачення з каркасом, аніж залітають у ворота. Вони мене не зраджують (всміхається).

—Дмитро Парфенов розповідав про веселий випадок, що стався, коли він грав за московський «Спартак». Йшли останні хвилини матчу з «Інтером» (ЛЧ-1998/1999). За ворота москвичів прорвалася дивна леді з італійської делегації. У цей момент «Інтер» виконував штрафний. Подача, удар Сімеоне головою — і рахунок 1:1, який дозволив «Інтеру» вийти до наступного раунду. Потім говорили, що дівчина ця — штатна чаклунка «Інтера». Вірите в таке?
—У такі дива мало віриться. Із чаклунством ніколи не доводилося зіштовхуватися.

—Який найнезвичніший подарунок вам доводилося отримувати від уболівальників, фанатів?
—Нестандартних подарунків було не так багато. Якісь там м'які іграшки чи ще щось у цьому репертуарі - так. А от чогось екстраординарного не пригадую.

Екзотика мені не до вподоби

—Як познайомилися з майбутньою дружиною Оксаною?
—Познайомилися через телефон. У «Карпатах» грав мій товариш, і він дав мені телефон дівчини. Спочатку спілкування відбувалося на відстані, тільки телефоном. Потім я став час від часу навідуватися до рідного міста Оксани — Хмельницького. Такі стосунки тривали рік-півтора. І коли ми ближче познайомилися, Оксана вже стала приїжджати до Донецька, а потім ми одружилися. До мого переходу в «Шахтар» ми два роки вивчали одне одного.

—У жовтні 2009-го у вас народилася донька. Як її назвали? І чи плануєте в найближчому майбутньому поповнити чисельність вашої сім’ї?
—Назвали ми її Софійкою. Плани завжди є, а там як вийде.

—Чим полюбляєте займатися у вільний від футболу час?
—Обожнюю бавитися з донькою. Нічого кращого за це заняття для мене немає.

—  Що у вас завжди можна знайти в холодильнику?
—Фрукти!

—Яку страву ви нізащо не станете їсти?
—  Чесно кажучи, я їм усе. У рамках спортивного харчування я намагаюся вживати все корисне й необхідне.

—Готувати вмієте?
—Так. Багато чого мене навчив Володя Єзерський. Він такий кулінар, що йому дівчата заздрять!

—Тобто він у луганській «Зорі» на дві ставки працює — і футболістом, і кухарем?
—Були моменти, що він на заїздах сам готував різні страви.

— На всю команду?
— Не на всю, але людей п'ятеро наїдалися. Я був одним із перших у списку, хто заморював черв'ячка.

—Ваш еталон краси (дружину, зрозуміло, виокремлюємо)?
—Мої пріоритети завжди будуть на боці дружини й доньки.

— Наполеон Бонапарт боявся котів. Чого боїтеся ви?
— Напевно, крокодилів! Дякувати, не натрапляв на них, бо було б несолодко. Загалом, багато всіляких неприємних створінь гуляє світом. Ті ж гадюки.

—Який останній фільм справив на вас неабияке враження?
—Останнім часом багато фільмів передивився і важко виокремити якийсь один. Можливо, «Механік» із Джейсоном Стетхемом у головній ролі. Картина не настільки вдала, як попередні зі Стетхемом, але мені подобається цей актор.

—З яким девізом крокуєте по життю?
—Завжди дивитися вперед і не озиратися назад!

—Ідеальне для вас місце для життя? Де хотіли б зустріти старість?
—Удома. В Україні — точно! Екзотика мені не дуже до вподоби.

Цікаві факти

1 Кумиром дитинства Богдана був данський голкіпер Петер Шмейхель.

2.Оренду Шуста із «Шахтаря» в донецький «Металург» було розраховано на два роки!

3. Весела історія сталася 2008 року. «Карпати» з «Шахтарем» домовилися про оренду Шуста. Всі формальності були узгоджені, окрім однієї, — Шуста не запитали, чи він хоче пограти у Львові. Шуст категорично відмовився, і оренда зірвалася. Не менш цікавою була й історія переходу Шуста із «Карпат» у «Шахтар». Телефонний дзвінок з Донецька зі спокусливою пропозицією пролунав у львівській квартирі Шустів (батько голкіпера — декан ЛНУ ім. Івана Франка) на Святвечір. Порадившись з керівництвом, передусім — з почесним президентом клубу Петром Димінським, Богдан Шуст у супроводі гендиректора «Карпат» Богдана Федоришина (на жаль, уже покійного) вирушив до Донецька. Подейкують, що переговори були складними і тривали мало не цілий день. Димінський запросив за Шуста два мільйони у.о. Федоришин кілька разів був готовий розвернутись і залишити Донецьк, однак контракт все ж було підписано.

4.У Кубку України-2005/2006 на етапі 1/8 фіналу «Карпати» на власному полі обіграли «Шахтар» із рахунком 1:0. Взимку під час трансферного вікна донеччани підписали Шуста, заплативши «зелено-білим» 1 млн.доларів.

5.За досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу-2006 у Німеччині Шуст нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, не зігравши жодної хвилини на мундіалі.

6.За збірну України Шуст зіграв чотири матчі, в яких пропустив лише один гол. Дебютував у національній команді в поєдинку проти Азербайджану в лютому 2006-го. А останній поєдинок у футболці збірної провів у лютому 2007-го проти Ізраїлю. Тоді й пропустив свій єдиний м'яч, а гра закінчилася 1:1.

7.Захоплюється рибальством. У «Шахтарі» його добрим приятелем був Дмитро Чигринський.

8.Дружина Оксана подарувала коханому на 22-й день його народження величезний географічний атлас світу.

9.Богдан навчався у Львівському державному аграрному університеті та в Донецькому інфізі.

10.Одружитися Шуст мріяв на свій день народження, однак весілля довелося перенести на 16 березня (2007 р.).

Михайло РЄЗНІК, газета «Український футбол»