Третє місце - деградація, вище не пускають

Вираз «Вище не пускають», звісно, кожен трактує по-різному, і від цього нікуди не подітися. Хтось вважає, що наші гранди - «Динамо» та «Шахтар» - нині просто сильніші й доводитимуть це показниками попередніх чемпіонатів чи результатами очних протистоянь останніх років.

Однак харківський клуб справді може зламати стереотипи вболівальників про український чемпіонат уже цьогоріч, випередивши, скажімо, «Динамо» в турнірній таблиці, що стане для країни історичною подією — київський гранд так низько в чемпіонатах ще не опускався. Ще й до уваги слід брати й слабкість «Динамо», щонайменше, у першій частині змагань, а також і силу «Металіста» з його перспективами, які вбачаються дедалі прозорішими та обнадійливішими.

Інший бік медалі не такий радісний для «Металіста» — 5 домашніх поразок команди в чемпіонаті — провина на сто відсотків власна. Висновок особисто мені вбачається доволі банальним — є поле й м'яч, де й варто доводити свою силу. Всі умови для цього в клубу є.

Жажа, Жажа, про тебе вже й забули...

Кадрові пертурбації в складі «Металіста» вразили після перевірки новачків своєю якістю. Що й казати — з восьми новобранців команди п'ятеро стали незамінними гравцями стартового складу. І якщо принаймні хтось із них випадав з обойми Маркевича з різних причин (передусім, ушкодження), це відразу ж відчувалося, адже й донині в харків'ян не назбиралося висококласних гравців на омріяні «два рівноцінні склади», які звикли асоціювати з командами-грандами (хоча далеко не кожен гранд світового футболу має рівноцінну заміну на кожній позиції).

Кажучи про цю «блискучу п'ятірку», не важко здогадатися, що йдеться про Дишленковича, Вільягру, Фініньо, Шав'єра й Тайсона. У свою чергу, Старцев свого шансу закріпитися в основному складі не використав сповна. Грав він лише допоки в команді не було конкуренції за місце у воротах. Тільки-но прийшов Дишленкович, усі потроху почали задумуватися, чи справді потрібен «Металісту» Максим, коли в команді є такий висококласний воротар, яким себе зарекомендував Володимир. Воробей же став «джокером» Маркевича, але на більше Андрій нині, схоже, вже не здатен, за всієї поваги до знаного футболіста. А коли є здорові Тайсон та Девич, єдине місце в складі команди Воробей міг отримати хіба що праворуч у півзахисті. Проте сучасний футбол вимагає від флангових гравців креативу, якого в грі Андрія з віком стає дедалі менше. І, зрештою, єдиним розчаруванням з-поміж дебютантів став Кайта, однак керівництво клубу й тут не схибило, завбачливо взявши гравця в оренду.

З огляду на таке вдале підсилення, якому можна лише дивуватися, майже не виникло питань про футболістів, які команду влітку залишили. Звісно, виокремити варто, в першу чергу, Джексона, але після того, як у команді з'явилися Шав'єр і Тайсон, про Коельо можна було хіба що інколи згадувати в контексті його блискучого гола «Бешикташу», а ось конструктив у грі «Металіста» нікуди не зник, навіть навпаки — його стало більше, адже тепер рідкісні намагання тягнути ковдру на себе Тайсона частіше закінчувалися принаймні ударами по воротах, втрат у позиційних атаках стало значно менше. Варто також згадати й про Майдану, який був гравцем основного складу, та Селіна, оренда якого у «Ворсклі» закінчилася викупом його контракту. І воно, мабуть, на краще, адже тепер і гравець може мати постійну практику в клубі, і «Металіст» заробив на його продажі. Основним Євген у Харкові навряд чи став би.

Назвати втратами для команди перехід таких футболістів, як Антонов, Асаведо, Слюсар, Бажан чи Єременко-старший (оренда), особисто я не можу. Не кажучи вже про відданих в оренду Путівцева й Курилова.

Проблема центральної вісі

Воротар: Володимир Дишленкович прийшов у команду вже після Максима Старцева, який конкуренції за місце в складі не мав. Утім, коли довелося увімкнутися в боротьбу за місце в воротах слобожанського клубу, Дишленкович довів, що він є напрочуд сильним голкіпером. До того ж, здалося, що серія без пропущених м'ячів змогла розкрити у Володимирі потаємну рису його гри, якою він раніше не відзначався, — стабільність. Загалом, ще рік тому позиція №1 вважалася однією з найпроблемніших у команді, однак уже можна констатувати — Маркевич тепер переживатиме з іншого приводу — кому довірити місце у воротах у кожному окремо взятому матчі. Гадаю, свій шанс повернутися у ворота після важкої травми отримає Горяїнов, однак шанси 35-річного футболіста виграти конкуренцію передовсім у Дишленковича видаються не надто оптимістичними. Утім, найпримарніші вони (шанси) — у Старцева, який, на мою думку, поступається іншій двійці партнерів-конкурентів.

Захист: оборонна ланка для вболівальника «Металіста» — дуже болюча тема. Пара центрбеків провалила першу частину чемпіонату. Передусім, йдеться про Папу, якого вважаю найкращим захисником чемпіонату 2008/2009 років. І до уваги варто брати не лише конкретні помилки сенегальця в якихось епізодах як тенденцію спаду його форми та рівня надійності. Гадаю, що друге півріччя та наступний чемпіонат стануть вирішальними для Гуйє в українському чемпіонаті: або він прогресуватиме і в підсумку опиниться в серйозному європейському клубі, або ж підтвердить правило, згідно з яким легіонеру (передовсім, але не лише їм) не можна залишатися в одному клубі впродовж тривалого часу, інакше настає період застою, зниження до себе вимог та інших ознак гри зі знаком «мінус».

Щодо партнера сенегальця — Мілана Обрадовича, то варто відзначити певну нестабільність його гри у першому колі: поряд із блискучими поєдинками були й такі, які хочеться швидше забути. Інколи складалося таке враження, нібито Мілан вперше бачить Папу, й навпаки. Андрій Березовчук, натомість, є «основним серед запасних». З одного боку, він готовий гідно змінити партнера, а з другого — йому постійно чогось бракує, і часто — фарту. Адже найхарактерніша згадка про гру Андрія — автогол у матчі проти «Динамо» в Кубку УЄФА.

Нині така інформація: мовляв, «Металіст» цікавиться колумбійським захисником «Інтера» Нельсоном Рівасом. І це видається доволі логічним рішенням. Підсилення на цій позиції харків'янам необхідне.

Ліворуч у захисті діяв Романчук, який, схоже, знайшов-таки «свою» команду, де й тренери, й уболівальники вбачають у ньому гравця добротного рівня, що знайшло своє відображення й у національній збірній, куди Олександра запрошують регулярно.

Праворуч не менш швидкісний та агресивний Вільягра продемонстрував, як можна захищатися за рахунок... атаки, адже підключатися до наступальних дій він полюбляє доволі часто. Інша річ, що недосконалість задуманого мали змогу продемонструвати ті ж «Кривбас» чи «Ворскла». А отже, працювати є над чим. Кажучи про Пшеничних, часто дивуюся, завдяки чому йому вдається триматися на плаву в такому амбіційному клубі, залишаючись у ньому, як правило, «на підхваті». Мабуть, тренерам потрібні й такі гравці. А от Віталій Бордіян продовжує розчаровувати: якось довелося прочитати думки вболівальників «Металіста», які після серії домашніх поразок вимагали випускати молдованина на поле частіше. Але щойно Віталій таки з'являвся в складі, то частіше доводив, що нині поступається і парі центрбеків, і Вільягрі праворуч на фланзі.

Півзахист: за схеми 4-2-3-1, яку використовує «Металіст», пару опорних півзахисників найчастіше складали Валяєв та Едмар, однак Маркевич міг випустити на поле ще й Шелаєва (частіше під час травми Шав'єра), у такому випадку Едмар висувався вперед або ж на правий фланг, де він частенько грав й у минулому сезоні. Кайта, дещо навіть прогнозовано, не зумів вразити своєю грою, тож про нього мовчатимемо — щасти йому деінде. Повертаючись до пари опорників, зауважимо, тут, здається, особливих «вибоїн» немає, але вік гравців та відсутність прогресу в їхніх діях та професіональному розвиткові наштовхують на думку, що з часом їм стає з «Металістом» дедалі частіше не по дорозі, адже команда має постійно підсилюватися задля прогресу. Нині ж «хвилерізи» дедалі частіше неспроможні провести всі 90 хвилин гри в одному темпі (згадайте до всього й щільний графік виступів команди). Олег Шелаєв усі свої дії в обороні часто зводить до фолів — теж метод, але не найкращий. Загалом, до проблем варто занести й позицію опорного півзахисника. Щонайменше один гравець команді на ній потрібен.

Зате практично не виникає питань щодо флангів команди, де діяли Фініньо (ліворуч), Олійник (ліворуч і праворуч) та інколи Едмар, якого ми все ж таки вважатимемо центральним півзахисником. Дещо проблемну позицію правого хавбека, де часто невдало діяв і Воробей, схоже, прийшов закрити Бланко, тому (щонайменше, кадрово) «Металіст» у цій ланці поки що укомплектований гідно. Щодо плеймейкера Шав'єра, вважаю, Мирон Богданович вгадав дуже точно. Більш того, гадаю, саме прихід цього гравця (а не Тайсона) став визначальним для харківського клубу, адже «списаний» Рикун зразка останніх років — не рівня футболісту, який встигає ще й відпрацьовувати на захист та приймати м'яч у русі, а не на місці. Хоча Рикун міг віддати пас й стоячи не гірше Шав'єра.

Напад: Тайсон, звісно, своєю грою приємно здивував — якби ж то в нашому чемпіонаті було більше таких виконавців. Але чи Тайсон гратиме ще й яскраво та стабільно — те ще питання.

А от щодо Девича маю свою думку: на моє глибоке переконання, про ситуацію, яка склалася нині, жалкуватиме в підсумку лише футболіст. Клуб же довів, що втрата одного гравця — ніщо, якщо можна на його місце купити іншого. Про вічно травмованого Лисенка говорити нині доволі складно, адже він і справді є, на жаль, «вічно травмованим». Крістальдо? Побачимо. Утім, принаймні в першій частині змагань, класичного центрального нападника команді бракувало, адже і Девич, і Тайсон — відтягнуті форварди.

«Мій дім — моя фортеця» — не про «Металіст»

Чемпіонат команда провела доволі неоднозначно. Що й казати — аби увійти до провідної двійки, потрібно уникати таких-от поразок, як від «Кривбасу», «Таврії» чи «Ворскли» — команд із середини турнірної таблиці. Впевнений, що «Динамо» Сьоміна та «Шахтар» у другому колі навряд чи собі таке дозволятимуть у домашніх матчах на кшталт «Металіста».

Утім, яка різниця, де втрачати очки, якщо головний конкурент («Динамо») втрачає їх з такою ж регулярністю? Хіба що самим харків'янам має бути образливіше, адже на виїзді грати, як-не-як, складніше.

Що ж, залишається лише сподіватися, що і «Металіст», і «Дніпро» зможуть втрутитися в боротьбу за «золото» вже наступного сезону. Цього ж року найреальніші шанси влізти в розподіл лігочемпіонських місць має клуб Ярославського. Утім, буде непросто — тут вам і відсутність очного протистояння з «Динамо», «весняні» поля та незіграність, яка стає характерною для команди, яка постійно оновлює та зміцнює свій склад.


Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»