Поддержать украинских военных и людей, пострадавших из-за войны

Другие новости
|
1882
2

Листопад - місяць києводинамівської слави

У 1980-му «Динамо» стало дев’ятикратним чемпіоном СРСР, у 1985-му - одинадцятикратним

Листопад - місяць києводинамівської слави
Динамо образца 1980-го года

9-й перемозі — З0 років!

Три десятиліття тому київські динамівці, перемігши московських одноклубників, удев'яте стали чемпіонами СРСР. Динамівці повернули собі чемпіонське звання після дворічної перерви.

«ДИНАМО» (КИЇВ) - «ДИНАМО» (МОСКВА) - 2:0 (2:0).
17.11.1980. Київ. Республіканський стадіон. +8°. Хмарно. 30000 глядачів.
Судді: А.Мільченко, Б.Черняховський (обидва — Сухумі), А.Апридонідзе (Кутаїсі).
«Динамо» (К): Роменський, Каплун, Бойко, Журавльов, Дем'яненко, Лозинський, Буряк, Євтушенко (Хапсаліс, 46), Безсонов (кап.), Веремеєв (Олефіренко, 85), Блохін. Тренер — Валерій Лобановський.
«Динамо» (М): Пільгуй, Новиков, Нікулін, Маховиков, Бубнов, Петрушин, Молодцов (Толстих, 61), Мінаєв, Матюнін, Максименков (кап.), Рєзник. Тренер — В'ячеслав Соловйов.
Голи: 1:0 Веремеєв (5), 2:0 Бойко (19).
Дублери — 3:0. Голи: Ященко, Пасічний, Хлус.

«Матч наближався до закінчення і трибуни все голосніше і голосніше скандували: «Ки-їв — чем-пі-он! Ки-їв — чем-пі-он! Ки-їв — чем-пі-он!» Сумнівів у цьому вже не було, хоч московські футболісти, не бажаючи миритися з поразкою, великими силами настирливо штурмували ворота господарів. І в заключні хвилини тричі довелося вступати в гру Роменському. Особливо небезпечний момент виник, коли Мінаєв зробив навісну передачу на лінію воротарського майданчика. А там Максименков завдав удару головою. Але голкіпер, точно визначивши місце, намертво притиснув м'яч до грудей.

Пролунав фінальний свисток арбітра А.Мільченка, який впевнено і вміло провів не такий вже й легкий для суддівства матч. Народився новий чемпіон! Збуджені і радісні київські футболісти підбігли до старшого тренера В.Лобановського і почали його качати. Цієї процедури не уникнув і тренер М.Коман, а потім команда знову опинилася в центрі поля, дякуючи прихильникам за вірність і підтримку. І ще одне. Найспортивнішими серед гостей були Бубнов і Нікулін, які першими потиснули руку чемпіонам-80.

А тепер повернемося до початку зустрічі. В усі часи в футболі цінувалися несподівані рішення. Саме таке і прийняв Веремеєв. У нього були продовження, але він, перебуваючи з м'ячем метрів за 25 до воріт, раптом пробив по них. Пільгуй, звичайно, запізнився з кидком, і табло зафіксувало — рахунок відкрито!

Треба, однак, віддати належне московським динамівцям. У відповідь вони відповіли кількома небезпечними атаками, під час однієї з яких лише самовідданість Бойка, що підставив себе під удар Мінаєва, врятувала господарів поля від неприємностей.

Киянам у цьому матчі знову довелося перебудувати бойові порядки. Через травми не могли виступати Коньков, Колотов, Балтача. Тому Лозинський знову з'явився у півзахисті, а його місце на правому крилі оборони зайняв Каплун. Втім, якогось принципового значення така передислокація не мала. Вірні принципам захищатися і атакувати всіма польовими гравцями, кияни, втративши м'яч, моментально знову починали боротися за нього на будь-якій ділянці поля. Але те ж саме робили й москвичі, чиє складне турнірне становище вимагало від них неабиякої активності.

І все ж загальна перевага належала майбутнім чемпіонам. Другий гол не змусив на себе чекати. На правому фланзі атаки Лозинський з Веремеєвим дрібними передачами обіграли двох захисників. Останній спрямував м'яч у центр штрафного майданчика, де Євтушенко головою переадресував його наліво. Бойко, який підключився в передню лінію, невідпорним ударом довів справу до кінця.

Немає рації перелічувати голеві моменти, що виникли біля обох воріт. Могли відзначитися і Євтушенко, і Блохін, і Буряк, і Максименков, і Петрушин, але результат 2:0 не змінився.

І тут хочеться згадати слова нинішнього старшого тренера москвичів В.Соловйова, який 1961 року привів київських динамівців до перших золотих медалей (пам'ятаєте, тоді В.Лобановський був гравцем). Вчора кияни зробили дев'яте коло пошани, яке В.Соловйов прогнозував їм у пресі два роки тому, сказавши, що футболісти Києва — команда 1980 року. Так воно і сталося.

Попереду в нас і аналіз сезону, і розповідь про його головних лауреатів. А зараз поставимо крапку, поздоровивши наш найкращий футбольний клуб з великим успіхом, який став наслідком плідної тренерської роботи і зусиль усіх гравців, які брали участь у чемпіонаті. З перемогою, динамівці!»

Л. Каневський, «Спортивна газета».

«Останній тиждень інакше й не назвеш, як щасливим для мільйонної армії футбольних болільників з нашої республіки. Підстав для цього досить. Після кількох спроб нарешті «прорубала вікно» у вищу лігу симферопольська «Таврія», знову повернувся в коло найсильніших дніпропетровський «Дніпро», слідом фінішував «Металіст» із Харкова і завоював бронзові нагороди першої ліги. Наступного сезону в ній виступатимуть і київські армійці, які, завоювавши звання чемпіонів республіки і «Рубіновий кубок» нашої газети за найрезультативнішу гру, перемогли у відбірковому турнірі трьох. Ця низка осінніх успіхів, що почалася кришталевою перемогою донецького «Шахтаря» у Кубку СРСР, вимагала логічного, бажаного і цілком природного завершення — чемпіонських медалей.

За багато турів до фінішу з'ясувалося, що всерйоз претендують на них лише київські динамівці. А перемога в звітному турі над одноклубниками із Москви (нагадаємо, що в першому колі москвичі перемогли киян у залі) робила їх володарями почесного титулу. В свою чергу, для москвичів осінні очки теж на вагу золота: команда робить відчайдушні спроби залишитися у вищій лізі і після «кімнатної» перемоги над «Чорноморцем», здавалося, викладе все своє вміння і сили на вологе поле олімпійського стадіону в Києві. Принаймні, такі думки породжував останній надто критичний і, можливо, запізнілий виступ «Комсомольской правды», що аналізує невдачі колективу. Були й інші варіанти із ряду так званих «навколофутбольних» пліток. Поговорювали, що динамівці (на те й одноклубники!) розійдуться мирно. Москвичам це була б солідна підмога для того, щоб утриматися бодай за п'ятнадцятий (коли рахувати «Пахтакор») щабель турнірної таблиці, а кияни «просто відклали б» своє коло пошани до останнього матчу проти господарів футбольно-легкоатлетичного комплексу ЦСКА. До того ж, цілком можливо, що на цю гру вони вийдуть уже в ранзі чемпіонів, бо невідомо, як поведуться в поєдинку зі «Спартаком» львів'яни, яким, до речі, як і динамівцям із Москви, теж втрачати нічого. Одне слово, останній у Києві матч 43-го чемпіонату країни мав або вирішити, або ще більше загострити одразу кілька проблем як нагорі, так і в нижній частині турнірної таблиці...

Забігаючи наперед, скажемо, що порядкові номери гравців не завжди відповідали їхнім амплуа. Приміром, Володимир Безсонов цього разу був не на вістрі атаки, де ми звикли його бачити, а виконував функції відсутнього на полі Анатолія Конькова. Як показав матч, загалом він впорався з тренерським завданням.

Однак про все по порядку. Матч розпочався дещо несподівано, як кажуть, без розвідки. Вже на п'ятій хвилині дальній удар Володимира Веремеєва застав зненацька воротаря москвичів Пільгуя — 1:0.

Тут же ряд атак проводять гості, але на місці київські захисники, кілька разів вдало грає Роменський. Відбивши контрнаступ суперників, претенденти на чемпіонське звання знову переходять до атакуючих дій. Рветься до воріт Блохін. На двадцятій хвилині, після подачі кутового, Євтушенко скидає головою м'яч під удар Бойку, і той із складного положення забиває другий м'яч у ворота москвичів.

Треба сказати, що й після цього гості не змирилися з ходом боротьби і не раз намагалися повернути його на свою користь. Але кияни не збиралися засиджуватися в захисті і до перерви ще багато разів турбували захист москвичів. Кілька хороших нагод забити свій дев'ятнадцятий гол у чемпіонаті не використав Олег Блохін. Отже, після першого тайму — 2:0 на користь лідерів.

У другому таймі замість Євтушенка на поле вийшов Хапсаліс, а наприкінці матчу Веремеєва замінив Олефіренко. Перша ж атака в другій половині гри завершилася точним ударом невтомного Блохіна в стійку воріт Пільгуя. Через кілька хвилин москвичі відповіли на це гострим випадом, на вістрі якого був Маховиков. Але на сильний удар останнього зумів зреагувати Роменський. Кінцівка зустрічі пройшла в приблизно рівній боротьбі і суперникам не вдалося змінити результату першого тайму. Фінальний свисток Анатолія Мильченка із Сухумі назвав нового чемпіона країни. Вдев'яте ним стала команда київського «Динамо».

І ще одна приємна новина. Перемігши з рахунком 3:0 ровесників з московського «Динамо», резервісти киян стали недосяжними для суперників і будуть нагороджені золотими жетонами переможців чемпіонату СРСР серед дублерів. Отже, чемпіон-80 має надійні тили. Це радує...»

«Молодь України».

«Учора динамівці Києва провели останній на своєму полі матч чемпіонату СРСР 1980 року. Вигравши в одноклубників з Москви — 2:0, за тур до закінчення змагання вони забезпечили собі перше місце в підсумковій турнірній таблиці. Команда київського «Динамо» вдев'яте здобула титул найсильнішої в Радянському Союзі.

Так щасливо для футболістів, тренерів, їхніх керівників та численних шанувальників клубу закінчився черговий цикл роботи, що ведеться в Києві із створення сильних футбольних команд під прапором спортивного товариства «Динамо». Чи стане класною ця команда, що народилася на наших очах у гострій конкуренції з водночас давнім і новим флагманом радянського футболу — столичним «Спартаком»? Цього сезону в її лавах залишилось небагато майстрів, що мають достатній досвід успішних виступів на найвищому рівні. Серед них слід відзначити передусім Володимира Веремеєва, якого буде нагороджено вже п'ятою золотою медаллю чемпіона Радянського Союзу. Четвертий комплект вищих нагород одержать Олег Блохін та Леонід Буряк, третій — Анатолій Коньков, удруге стали переможцями всесоюзної першості Володимир Безсонов та Володимир Лозинський. Перша золота медаль чемпіона СРСР прикрасить Юрія Роменського, Сергія Журавльова, Анатолія Дем'яненка, Сергія Балтачу, Віктора Каплуна, Олександра Бойка, Олександра Хапсаліса, Вадима Євтушенка. Допоміг рідному клубові вибороти першість чотириразовий чемпіон СРСР Віктор Колотов, який зіграв у основному складі 11 матчів чемпіонату.

Вражає результат команди на своєму полі в Києві. Тут вона провела 15 матчів першості, з яких 14 виграла і один звела внічию. У цих зустрічах динамівці забили суперникам 36 м'ячів, а пропустили лише один.

Нові чемпіони країни претендують і на інші призи. Два з них вони вже здобули: це приз Спорткомітету СРСР для дублерів та приз Федерації футболу СРСР за кращу суму очок, набраних основним та дублюючим складами команди. Резервісти київського «Динамо» вдесяте перемагають у своїх турнірах, які ведуть початок з 1946 року. Найближчий до киян результат мають дублери «Спартака», які 8 разів виборювали першість. А приз Федерації футболу СРСР, заснований 1958 року, динамівці здобувають дванадцятий раз. Тут їх перевага над іншими учасниками всесоюзної першості безперечна: адже другий результат — виграш призу чотири рази (столичні спартаківці та динамівці).

Мабуть, підсумки матчів останнього туру дадуть змогу динамівцям Києва заволодіти ще трьома призами — імені Григорія Федотова (найрезультативнішій команді першості країни), українського республіканського журналу «Старт» (за кращу різницю забитих і пропущених м'ячів) та «агресивного гостя», який заснований республіканською молодіжною газетою «Комсомольское знамя» для учасника всесоюзного чемпіонату, що має найліпші результати зустрічей на полях суперників.

Як відомо, є ще індивідуальні призи — кращому футболістові року, кращому бомбардирові чемпіонату та кращому воротарю. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу Олег Блохін цілком реально претендує на те, щоб ушосте заволодіти призом газети «Труд»: він лідирує серед снайперів чемпіонату-80 разом із ростовським армійцем Сергієм Андрєєвим, маючи 18 забитих м'ячів. Безсумнівно, в лавах київської команди можна знайти претендентів і на два інших індивідуальних призи».

В. Мирський, «Вечірній Київ».

11-й перемозі — 25 років!

Рівно чверть століття тому київські динамівці водинадцяте за свою історію стали чемпіонами Радянського Союзу. Нічия із «Зенітом» (тепер уже екс-чемпіоном) стала для киян фінальним акордом успішного сезону - «Динамо» зробило дубль, завоювавши і Кубок СРСР, і золоті медалі першості.

«ЗЕНІТ» (ЛЕНІНГРАД) -»ДИНАМО» (КИЇВ) —1:1 (0:1).
15.11.1985. Ленінград. СКК імені В.І.Леніна. 25000 глядачів.
Судді: Р.Рагимов, Є.Герасименко, О.Дурмушев (усі — Баку).
«Зеніт»: Бірюков (кап.), Давидов, Степанов, Воробйов, Баранник, Ларіонов (Чухлов, 64), Долгополов, Желудков, Дмитрієв (Герасимов, 71), Мельников, Клементьєв. Тренер — Павло Садирін.
«Динамо»: Михайлов, Безсонов, Балтача (кап.), Кузнецов, Дем'яненко, Рац, Яковенко (Євсеєв, 84), Яремчук, Заваров, Євтушенко (Михайличенко, 77), Бєланов. Тренер — Валерій Лобановський.
Голи: 0:1 Євтушенко (30), 1:1 Клементьєв (54).
Матчу дублерів не було передбачено регламентом.

«Значення цього матчу було зрозуміле всім. Динамівці не збиралися покладатися на здатність «Шахтаря» перемогти мінську команду й прагнули забезпечити собі золоті медалі саме в Ленінграді, отримавши чемпіонські повноваження, що називається, з рук у руки.

Зробити це було непростим ділом. Штучний газон, до якого гості не звикли, цього разу був ще й у відверто поганому стані. Не дивно, що 10-15 хвилин кияни витратили на те, щоб пристосуватися до незвичних умов.

А згодом далася взнаки помітна перевага гостей у техніці володіння м'ячем — вони аж до перерви впевнено володіли ігровою ініціативою. Гол забито після стрімкої триходівки, в результаті якої м'яч з лівого флангу було низом спрямовано до дальньої штанги, і Євтушенко, що набіг, буквально вгатив його у сітку. Але перед тим і після того (за винятком, як зазначалося, перших 15 хвилин) динамівці мали значну перевагу і, здавалося, могли вже в першому таймі забезпечити собі бал у боротьбі за приз «Великого рахунку».

Не перелічуватиму всі слушні нагоди гостей забити ще голи. Відзначу лише те, що тільки Бєланов мав шість можливостей уразити ціль, дві з яких відносяться до розряду стопроцентних. Особливо вражаючим був прохід Безсонова з м'ячем ледь не через усе поле. Він ефектно обіграв «по дорозі» кількох зенітівців і буквально виклав м'яч на ногу своєму партнерові. Якби цю атаку було доведено до логічного кінця, нею можна було б відкрити нову рубрику в футбольному телеогляді під назвою «найкрасивіша комбінація місяця».

У перерві став відомим результат матчу в Донецьку, і динамівці Києва вийшли на поле вже в ранзі чемпіонів країни. І хоча не може йти мова про тактику утримання мінімальної переваги в рахунку, але підсвідомо гості вже були не такими енергійними, що й дозволило «Зеніту» сквитати гол і звести матч до почесної для себе нічиєї.

Гості провели матч гідно своєї високої репутації. І все-таки двох гравців у складі чемпіонів варто виділити окремо. Це воротар Михайлов, який незмінно виходив переможцем у поєдинках з Желудковим, чиї потужні удари, передусім після розиграшу стандартних положень, міг би парирувати не кожен голкіпер. І, ясна річ, Заварова, працездатність якого просто вражає. Він був не лише головним організатором атакуючих дій партнерів, демонстрував бездоганну техніку обведення, що примушувало болільників зі стажем пригадати свого славнозвісного земляка П.Дементьєва, але й активно допомагав обороні власних воріт. Так, опинившись одного разу на місці вільного захисника, Заваров уміло підстрахував партнерів і відвів загрозу. Київське «Динамо» гідно завершило важкий шлях до своєї одинадцятої вершини».

С.Снєгов, «Спортивна газета».

«Арена спортивно-концертного комплексу імені В,І.Леніна набуває репутації щасливого поля для чемпіонів. Минулої осені тут відсвяткував перемогу «Зеніт», а нині, не без підстав, очікувалося, що ленінградці вітатимуть київських динамівців і поздоровлятимуть їх з успіхом у першості, що завершується. Адже саме так складалася турнірна ситуація, що гостям досить було набрати одне очко в трьох завершальних турах, щоб завоювати золоті медалі. У «Зеніта», як уже відзначалося, свої клопоти — при найвдалішому розкладі на фініші команда здатна увійти до першої п'ятірки.

Чи варто говорити, наскільки великий інтерес викликав поєдинок лідера і екс-чемпіона. Одночасно матч повинен був відповісти і на таке важливе питання: чи готові суперники по-спортивному вести боротьбу, виявившись за ситуації, коли взаємовигідною для обох сторін видавалася миролюбна нічия?

Початок зустрічі пройшов при явній перевазі «Зеніту». Один за іншим завдавав ударів по воротах киян Желудков. Здавалося, гол назрівав, але зенітівці, створивши декілька небезпечних моментів, раптом різко понизили темп і дозволили суперникам раз по раз наближатися до воріт Бірюкова. Схоже, що кияни, які, як відомо, не люблять виступати на штучному полі (і їх можна зрозуміти), зіткнулися з певними незручностями і тому діяли недостатньо рішуче. В усякому разі, ми не побачили команду, яка була б схожа на той потужний, мобільний і агресивний клуб, який здобував перемогу за перемогою в чемпіонаті країни і міжнародному турнірі.

Проте пасивність господарів поля призвела до того, що гості могли організувати наступ, і, врешті-решт, розіграли комбінацію, що закінчилася голом. М'яч забив Євтушенко, який виявився вільним у двох кроках від воріт біля дальньої стійки. За рахунку 1:0 гра стала нудною, оскільки обидві команди не поспішали проявляти активність, що викликало явне незадоволення переповнених трибун. Лише у кінці першого тайму біля тих і інших воріт по черзі виникла небезпека, але рахунок так і не змінився.

Цікаво почався другий тайм. Тепер уже надмірну обережність стали проявляти кияни, що зібралися біля свого штрафного майданчика. «Зеніт» в ці хвилини створював загрози одну небезпечнішу за інші. Досить пригадати, як Желудков тричі підряд подавав свої улюблені кручені кутові. Після однієї з таких подач динамівець Безсонов, відбиваючи м'яч, як справжній форвард, трохи не послав його під перекладину. Але ворота гостей все одно недовго залишалися в недоторканості. Невдалий маневр захисників, які розгубилися, вдало використав Клементьєв, який легко вийшов на ударну позицію і відквитав рахунок.

Більше ніяких подій в матчі не сталося. Але цю зустріч кияни закінчували, вже будучи чемпіонами країни!».

Ю.Коршак, «Зміна».

«Другий тайм матчу в Ленінграді київські динамівці почали вже в ранзі чемпіонів. На той час став відомий результат зустрічі в Донецьку між місцевим «Шахтарем» і єдиним клубом, що теоретично мав шанси наздогнати киян, — мінським «Динамо». Перемога гірників звела їх до нуля. І торішні чемпіони, футболісти «Зеніту», першими привітали нового чемпіона СРСР. Втім, на подальший хід поєдинку це аж ніяк не вплинуло.

Футболісти обох команд постаралися зробити усе, щоби цікавою і змістовною грою порадувати любителів футболу, що повністю заповнили спортивно-концертний комплекс імені В.І.Леніна.

У грі киян можна було побачити все те найкраще, що дозволило їм за два тури до закінчення чемпіонату повернути звання кращої команди країни. Це — колективна, багатокомбінаційна гра, високий темп, постійна взаємозамінюваність гравців, націленість на ворота. їхній суперник був у цьому матчі теж в ударі. Фрагментами у ленінградців простежувався той тактичний малюнок, який дозволив їм стати чемпіонами в минулому сезоні. Отже, команди, обмінявшись голами (їх забили Євтушенко і Клементьєв), завершили зустріч бойовою нічиєю».

О.Костенко, «Комсомольское знамя».

Андрій ІСАЄВ, Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»

Источник Sport.ua
Оцените материал
(1)
Сообщить об ошибке

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите

Настроить ленту
Настройте свою личную ленту новостей

ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ

Комментарии 2
Введите комментарий
Вы не авторизованы
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
olegDK1977
Дааа... Были времена...
piano_lessons_kiev
Леонид Генрихович Каневский. Эх...