Спадкоємець ганського трону
Андре Айю був одним з лідерів Гани на чемпіонаті світу в ПАР
До чемпіонату світу доводилося чути прогнози багатьох фахівців, які стверджували, що на цьогорічному мундіалі варто очікувати сенсацій передусім від африканських збірних. Перед третім туром групового етапу всі ці прогнози треба було ховати куди подалі - існувала можливість, що Африку не буде представлено у плей-офф жодною збірною. На радість усього Чорного континенту збірна Сербії примудрилася програти австралійцям, дозволивши пройти збірній Гані в 1/8 фіналу. Підопічні Раєваца дійшли до чвертьфіналу, де лише диво у вигляді руки Луїса Суареса та поперечини воріт Муслери не дозволили Гані увійти до четвірки найсильніших команд світу. Для багатьох вдалий виступ ганців на мундіалі не був несподіванкою. У пам'яті залишався вихід у плей-офф чотирирічної давнини, коли африканці були сильнішими у групі, ніж Сполучені Штати та Чехія. Ні для кого не були таємницею ні потужний за іменами півзахист, ні сильний напад на чолі з Асамоа Г'яном. Але справжнім відкриттям став фланговий атакуючий хавбек ганців Андре Айю. Техніка, бачення поля, швидкість — завдяки цим якостям Айю часто просто не помічав суперників, обігруючи їх оптом і вроздріб. Про нього і поведемо мову.
Будні сина зірки футболу
У дитинстві та юності Андре не знав, що таке бідність, на відміну від більшості населення Гани, і, мабуть, від усіх інших партнерів по збірній. Річ у тому, що батько Айю ніхто інший, як Абеді Пеле — одна з найяскравіших футбольних зірок за всю історію Африки. Абеді тричі визнавався найкращим футболістом Чорного континенту, вигравав Лігу чемпіонів разом із «Марселем», де на початку 90-х був однією з головних дійових осіб. Отже, іншого шляху Андре Айю не мав — він просто мусив ставати футболістом. Слідами знаменитого батька пішли всі його сини, а їх-то назбиралося четверо, хоча це до повноцінної футбольної команди дуже далеко. Поки що за досягненнями на зеленому полі Андре трішки попереду своїх братів. Найстарший, Рахім Айю, також був присутній у заявці збірної на мундіаль, але так жодного разу на полі й не з'явився. Джордан Айю, молодший за Андре на півтора року, у 18 устиг дебютувати і навіть забити за основний склад «Марселю». Нічого особливого не відомо про четвертого брата — Імані, який про себе у великому футболі не заявив. Принаймні, поки що.
І все-таки ця розповідь не про дітей Абеді Пеле, а конкретно про Андре Айю, тому далі — лише про його ще дуже короткий, але вже яскравий шлях у професіональному футболі.
Перші кроки у грі мільйонів Айю робив на батьківщині. Його дебютним і останнім ганським клубом стала «Нанія», де президентом і головним тренером в одній особі був... його батько Абеді Пеле. Зрозуміло, що попри ще зовсім юний вік Андре мав постійно ігрову практику. Але у Гані Айю надовго не затримався — вже у 16 він підписав перший професіональний контракт із «Марселем». Звісно, у клубі завжди раді бачити синів легендарного футболіста, але на «Велодромі» Андре був змушений доводити, що він сам щось із себе становить.
Унікальний дебютант
Андре — унікальний футболіст лише тим, що перший матч у дорослому футболі провів за... національну збірну Гани! 21 серпня 2007 року Айю вийшов на заміну в матчі проти Сенегалу. Але дебюту в 17 років є пояснення — Андре хотіли якомога швидше заграти за національну збірну, щоб покласти кінець майбутнім зазіханням збірної Франції на його персону. Тим більше, що Андре вже одного разу виходив у футболці «трикольорових» — щоправда, за збірну до 18 років.
Клубна кар'єра Андре розвивалася не менш блискавично. Доволі швидко Айю продемонстрував, що зірковий батько — далеко не єдина його чеснота. Завзято тренувався в дублі «Марселя», і нагорода не змусила на себе довго чекати. 25 жовтня 2007 року він дебютував у біло-блакитній футболці «Олімпіка»! Це сталося не у матчі Кубку Франції чи поєдинку проти аутсайдера у чемпіонаті, а в грі Ліги чемпіонів. На 88-й хвилині матчу проти «Порту» Айю ступив на газон переповненого «Велодрому». Зрозуміло, що за декілька хвилин Андре не зробив нічого доленосного, але у його віці сама поява у матчі такого рангу важить дуже багато.
Тим більше, що цей вихід виявився далеко не епізодичним. Незадовго до гри проти «Ліона» травмувався один із лідерів «Олімпіка» Бодовейн Зенден, отже, головному тренеру команди Еріку Геретсу не залишилося іншого вибору, як з перших хвилин випустити необстріляного Айю проти чемпіона країни. Андре гри не зіпсував, а певну нестачу досвіду та майстерності успішно компенсував стовідсотковою самовіддачею та концентрацією.
Був задоволений грою Айю і Ерік Геретс, бо в іншому разі він би не ставив Андре у старт на матч четвертого туру Ліги чемпіонів проти того ж «Порту». На момент поєдинку Андре ще навіть не виповнилося 18 років (!) — повноліття він досяг через місяць після свого дебюту в Лізі чемпіонів. У матчі проти «Порту» Айю відіграв 77 хвилин і весь цей час не давав спокійно жити майбутньому гравцю «Челсі» Жозе Босингві, який був його опонентом на фланзі. Андре не раз обіграв його сам на сам, часто загострював ситуацію, не боявся брати ініціативу на себе. Незабаром вилікувався Зенден, і Геретс, природно, не ризикнув саджати на лаву запасних лідера колективу, навіть через яскраву гру Айю.
Перший сезон ганський вундеркінд у будь-якому випадку може записувати собі до активу. Він відіграв дев'ять матчів — п'ять у чемпіонаті, по два у Кубку Франції та Лізі чемпіонів. Андре жодного разу не відзначився за основний склад, але за час, проведений на полі, приніс чимало користі. Можливо, найголовніше полягає в тому, що він запам'ятався всім — від шанувальників до президента клубу. Айю, на відміну від багатьох гравців його віку, не розчинявся на полі, а, навпаки, намагався бути у центрі уваги.
Відомий поціновувач молодих талантів Арсен Венгер у найближче трансферне вікно давав п'ять мільйонів фунтів за Андре, але у «Марселі» вирішили, що такі гравці потрібні їм самим.
Перше відрядження
Улітку «Марсель» придбав чимало гравців у ланку нападу (Хатем Бен Арфа, Сильвен Вілтор, Бакарі Коне), і Айю міг розраховувати щонайбільше на місце у заявці. Вихід із ситуації був традиційним — оренда на рік у менш амбіційний клуб. Таким клубом виявився «Лор'ян», головне завдання якого стандартне з року в рік — не вилетіти з еліти.
У «Лор'яні» спочатку справи в Айю йшли непогано. Він стабільно виходив із перших хвилин, а 27 вересня забив свій дебютний гол у великому футболі — потерпів «Сошо». Та згодом Андре потихеньку став випадати зі стартового складу, а під кінець сезону взагалі задовольнявся епізодичними виходами на заміну. Але цей сезон не пройшов для нього марно хоча б тому, що взимку Айю взяв участь у домашньому Кубку Африканських Націй! Зрозуміло, що юний Андре був переважно резервістом, але досвід такого масштабного і важливого турніру дорогого коштує. Збірна Гани посіла третє місце, для Айю це було перше досягнення та перша медаль серйозного гатунку.
Після не найкращого сезону в «Лор'яні» Андре навряд чи міг розраховувати на місце у «Марселі». Так і вийшло — знову оренда, але тепер уже в клуб другого дивізіону «Арлес-Авіньйон». Там Айю нарешті заграв, став однією з ключових осіб у команді, допоміг вивести «Авіньйон» у перший дивізіон із третього місця. Гучно заявити про себе на клубному рівні Айю поки що не міг, бо за межами Франції за місцевим другим дивізіоном майже ніхто не спостерігає. Але зірковий час Андре настав саме минулого сезону, який він провів у «Авіньйоні».
«Молодіжний» тріумф
Айю був беззаперечним лідером і капітаном .молодіжної збірної Гани, яка сенсаційно тріумфувала на молодіжному чемпіонаті світу восени 2009-го. Українські вболівальники мали змогу спостерігати за цим чемпіонатом по телеканалу «Еuгозрогі», і, думаю, ті, хто більш-менш уважно дивилися матчі майбутніх чемпіонів, надовго запам'ятали їхнього капітана — Андре Айю. Десятий номер ганців діяв на своєму улюбленому місці — фланзі нападу, багато зміщувався у центр. Саме так він забив один із трьох своїх м'ячів на чемпіонаті у ворота англійців — змістився з флангу в центр і фантастичним ударом метрів із 25 зняв павутиння з «дев'ятки» воріт родоначальників футболу. Айю чудово зігрався з найкращим бомбардиром (8 голів) турніру Домініком Адією, який, отримавши «Золотий м'яч» чемпіонату, підписав контракт із «Міланом». До речі, «Срібний м'яч» дістався добре знайомому нам півзахисникові «Шахтаря» Апексу Тейшейрі.
У січні 2010 року Айю з дорослою збірною вирушив на Кубок Африканських Націй — своєрідну репетицію до чемпіонату світу. Континентальна першість показала, що до мундіалю Гана готова на 100 відсотків. В Анголі, де проходив КАН, ганці дійшли до фіналу, де поступилися одвічному переможцю цього турніру — збірній Єгипту. Айю відіграв у основі всі матчі, а його єдиний гол у ворота Буркіна-Фасо вивів збірну до чвертьфіналу першості. Отже, після бронзових нагород 2008-го за два роки Андре поповнив колекцію срібними медалями Кубку Африки. Може, ще за два роки настане час золота?
Після феєрії на молодіжному чемпіонаті світу та вдалого виступу в Анголі не було сумнівів у тому, що Андре влітку поїде на повноцінний, дорослий мундіаль у статусі гравця основи. Але навряд чи хтось міг передбачити, що у ПАР він зіграє настільки яскраво.
Багато хто списав Гану з рахунків після того, як серйозної травми зазнав лідер і головна зірка збірної — півзахисник «Челсі» Майкл Ессьєн. Але у підопічних серба Раєваца знайшлися інші герої. У воротах увесь чемпіонат на високому рівні відіграв Кінгсон, лідером захисту був Джон Менса, на вістрі атаки виблискував Асамоа Г'ян, але найсильнішою ланкою африканців був півзахист. Відмінно зіграли Кевін-Прінс Боатенг, Квадво Асамоа, Ентоні Аннан і, звичайно, Андре Айю.
Андре з першого матчу вибився у лідери збірної. Він традиційно діяв на фланзі, постійно загострював ситуацію, обігрував, прострілював, сам бив по воротах. У другому матчі проти Австралії Айю став одним із організаторів взяття воріт суперника. Він на фланзі накрутив двох австралійців, гостро віддав до штрафного під удар, який призвів до пенальті та вилучення лідера «жовто-зелених» Харрі К'юелла.
Описувати події цьогорічного мундіалю немає сенсу — ви їх пам'ятаєте не гірше за мене. Нагадаю лише: на жаль, фатальну зустріч зі збірною Уругваю Андре був змушений пропустити. Удвічі прикро, що другу жовту картку на турнірі він отримав помилково. Угорський арбітр Віктор Кашшай показав гірчичник Андре за нібито удар американця Жозе Алтідора, але на повторі було чітко видно, що контакту не було. Федерація футболу Гани навіть подавала протест, але марно. Айю не зіграв у чвертьфіналі, Уругвай у, мабуть, найдраматичнішому матчі чемпіонату виявився сильнішим. Можливо, зіграй Андре у цьому поєдинку, все склалося б інакше, але цього ніхто ніколи не дізнається. За підсумками чемпіонату, Айю увійшов до трійки номінантів на звання кращого футболіста першості, де йому склали компанію Томас Мюллер і Джованні дос Сантос.
Після мундіалю головний тренер «Марселю» Дідьє Дешам моментально заявив, що Айю цей сезон проведе у його команді. Така оперативність Дешама виглядає абсолютно логічною, бо 20-річного вінгера вже запримітили «Рома», «Баварія», не виключено, що ще одну спробу підписати Айю зробить лондонський «Арсенал». Але, радше, цей сезон Андре все-таки проведе у складі чинного чемпіона Франції. У «Марселі» Айю є що доводити, а перейти до європейського гранда він ще встигне...
Гліб КОРНІЄНКО, газета «Український футбол»
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите
ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ
Фьюри поблагодарил украинца за бой
Поединок состоится 22 декабря в 17:15 по Киеву
лучшего молодого футболиста
забыли добавить
http :// blog.sport.ua/~ igorzevs973/ posts/ @546493 /comment/ @2745009/ #see_2745009