Патріотизм - форма расизму?

«Я думаю, що ми — ще не Англія. І щоб остаточно заборонити привозити сюди легіонерів, залишається тільки ввести ось цей англійський принцип, коли в нас зможуть грати футболісти, що відіграли за свої збірні певну кількість матчів. Тоді, справді, в нас настануть часи повного благополуччя для місцевого українського продукту. Але чи буде тоді цікавий наш чемпіонат? Я думаю, що в нас є хороші футболісти, які гідно представляють свої країни, хоч і не є гравцями їхніх збірних. Отож не думаю, що ми повинні вводити такі обмеження. До того ж, я не розрізняю людей за національністю і кольором шкіри». - Заявив нещодавно Григорій Суркіс, відповідаючи на запитання вболівальників...

Про обмежені обмеження

«Є хороші футболісти», але є й відверто низькопрофесійні виконавці, і боротися за те, щоб їх не було, необхідно. У нашому «далеко не англійському» чемпіонаті, грають такі «феноменальні» гравці, які «гідно представляють свої країни, хоч і не грають за свої збірні»:

Леонардо («Шахтар»). Центральний оборонець, який прийшов у донецьку команду 2005 року із «Сантоса» за невідому суму. Найпам'ятніша згадка про гру цього худорлявого хлопця — провал у Валенсії 2006-го, коли «Шахтар» програв — 0:2. Після матчу Мирча Михайлович сказав: «Сьогодні на полі не було «Шахтаря». Втім, якби грала інша пара центральних оборонців...» Тоді в парі з Леонардо грав Чигринський, який за ці чотири роки став гравцем «Барселони» — найсильнішого наразі клубу планети. Бразилець же зіграв у цьому сезоні лише один матч — на кубок країни... Трансферна ціна — 44 тисячі євро... Невже молодий вихованець структури донеччан не має права бути на місці бразильця і набиратися досвіду із першою командою хоча б на зборах?

Іраклій Модебадзе («Металлург» Зп). Центральний нападник із Грузії знову опинився у «кузні талантів» України, щоб конкурувати з молодими Артуром Каськовим, Максимом Кривим та Максимом Білим. На підмогу Алозі, Капонасу та Бугайову? І це в той час, коли «Металлург» — друга знизу команда за пропущеними голами після «Кривбасу» (29 пропущених запоріжцями проти 32 криворіжцями). Із голами : забитими проблем значно менше. Та найцікавіше — кар'єра Іраклія: з 2002 до 2007 — «Металлург» Зп, півтора року — безробітний, чотири місяці 2009 року — «Чорноморець», три місяці — безробітний, далі — знову «Металлург» Запоріжжя. Поясніть мені хтось, що він тут робить? Чим він кращий запорізької молоді? І чому єдиним колективом, де його «підібрали», став «Металлург»? За колишні заслуги? Ну-ну.

Дарко Божович («Іллічівець»). Центральний півзахисник, якого «Іллічівець» знайшов у кінці першого кола. 24-річний словенець встиг провести за сезон 2008/2009 чотири матчі за чорногорський «Грбалі» — перший його професійний клуб у кар'єрі. Офіційний сайт маріупольців і досі чомусь не згадує нічого про свого футболіста. Підсилення, нічого й не скажеш...

Леандро («Закарпаття»). Лівофланговий гравець, який навіть встиг віддати в першому колі одну результативну передачу, провівши цілих вісім матчів. Інша річ, що його перші клуби — це два бразильські та третій болгарський «Чорноморець» — надавали йому статус вільного агента після півроку співпраці кожен, аби хоча б зарплатню не платити. Хлопець почав професійну кар'єру в 24 в бразильському «Сеара Спортінг Клуб» (наразі — учасник найвищої бразильської ліги), а в 26 уже опинився у «Закарпатті». Йому він підійшов...

Ось вам своєрідний рейтинг найслабших та абсолютно непотрібних, на мою думку, легіонерських «дарувань» наших клубів. Ось до чого я веду: якщо ми не Англія, то, може, хоча би введемо ліміт на ввезення (інакше й не скажеш) таких ось «зірок світового футболу»?! Не грав за молодіжку своєї країни? Чотири клуби за останні півтора року спекались тебе, надавши статус ВА? Роками був безробітним? Перепрошуємо, пане, але дорога в український чемпіонат вам поки що закрита. Ми говоримо вам «поки що», аби ви знали — шанс грати в нашій першості ви, можливо, ще матимете. А поки що вчіться, бо ваш рівень майстерності не відповідає рівню прем'єр-ліги. До побачення... Я, даруйте, помрію!

До того ж, як на мене, непоганим варіантом було б обмеження легіонерів не лише в стартовому складі, а й загалом в команді. Скажімо, максимум вісім у заявці команди на сезон. Адже доходить до абсурду — 27 легіонерів на дві донецькі команди! І ця кількість може збільшитися!

Нагадаю вам і те, що перед початком цього сезону очільники українського спорту №1 скасували ліміт, згідно з яким на полі мало би бути одночасно щонайменше п'ять українців. Впевнений, що якби такий ліміт був ухвалений, кожен із клубів не просто детальніше вивчав питання запрошення заробітчанина, а й самому легіонеру було важче потрапити в українську команду. Звідси випливає елементарний результат — якісніші легіонери в Україні. Натомість, отримуємо інше: лише розмови про те, що треба купувати легіонерів на голову сильніших за українців.

З «Закарпаття», 2 «Чорноморця» чи 1 «Ворскла» = Даріо Срна

За достовірними даними УНІАН, за рік в київському «Динамо» зірка столичного клубу Андрій Шевченко заробляє 2,5 мільйона доларів. Причому, це далеко не найвища зарплатня серед гравців українського чемпіонату. Адже найвисокооплачуванішим футболістом нашої першості є хорватський легіонер донецького «Шахтаря» Даріо Срна. Його річний заробіток становить близько 4 мільйонів євро. Хоча далеко не всі гравці «Динамо» й «Шахтаря» є мільйонерами. Наприклад, партнер Срни по збірній, півзахисник «Динамо» Огнен Вукоєвич. За інформацією хорватських ЗМІ, Огнен отримує близько 800 тисяч євро на рік, але в той же час заробітна плата іншого гравця захисного плану киян, без якого також важко було уявити «Динамо» в першому колі, українця Євгена Хачериді, — близько 10 тисяч на місяць. У «Дніпрі» провідні виконавці заробляють мільйон доларів на рік, у «Металісті» та донецькому «Металурзі» - близько 500 тисяч. Заробіток футболістів «Арсеналу», «Таврії» і «Кривбасу» оцінюють приблизно в 300 тисяч доларів на рік, причому ще менше заробляють у «Ворсклі» та «Іллічівці» — по 200 тисяч. А в «Чорноморці», «Зорі», «Карпатах», «Оболоні» й «Закарпатті» зарплати становлять близько 150 тисяч на рік...

При цьому вартість найбільш оплачуваного футболіста Срни становить близько 15 млн. євро, тоді як вартість усіх разом взятих легіонерів шести останніх команд чемпіонату — приблизно така ж...

У нашому чемпіонаті 117 легіонерів (майже З0 відсотків від загальної кількості гравців першості), загальною вартістю 212,653,801 млн. євровалюти. Ці легіонери коштують на 26 мільйонів більше, аніж 70 відсотків іншої «складової» нашого чемпіонату — українців...

Легіонери є скрізь. У кожному чемпіонаті вони потрібні. І потрібні вони українській прем'єр-лізі. Але, увага! Щоб підвищувати її рівень, щоб підсилювати українські команди, зацікавлювати своїми прізвищами і грою глядачів, покупців, бути прикладом для наслідування «вітчизняному продукту», як сказав Григорій Суркіс. Та чи такого рівня маємо легіонерів ми? Звісно, Даріо на всіх не напасешся, але навіть у найважчі фінансові часи варто боротись за якість легіонерів, а не підписувати хоча б когось, аби залатати дірки у складі. Саме так перед початком сезону зробило «Закарпаття», за словами самого ж Гамули. Саме так зробило ще 4—5 клубів, тренери яких про це не говорять. Таке ж ставлення до селекції спостерігається наразі в таких командах, як «Чорноморець» та «Іллічівець». Щонайменше. От і маємо таку катастрофічну різницю за рівнем виконавців команд першої п'ятірки й клубів нижньої частини турнірної таблиці. Як наслідок — прірва абсолютно за всіма показниками футбольних результатів та гри. Зазвичай, чемпіонати вважаються сильними, якщо середняки здатні відібрати очки у будь-якої команди верхівки чемпіонату. А в нас ринкова вартість «Ворскли» така ж, як коштує один хорват «Шахтаря»... Це ще раз має нагадати вам героїзм перемоги полтавців у минулорічному кубку країни... Розумієте, якщо не гроші все вирішують у футболі, то що? Давайте будемо цинічнішими, але разом із тим справедливішими!

Такі співвідношення дуже яскраво ілюструють різницю класу команд та їхнього підходу до справи. Так-так, адже (на секундочку!), «Шахтар» придбав Даріо в липні 2003-го всього за 1 млн. євро! Впевнений, що 12 із 16 команд ПЛ можуть собі дозволити витратити такі кошти на футболіста. Але, зазвичай, вони обирають простіший шлях: «шукати не будемо, підпишемо вільних агентів».

Наведу просту формулу, за допомогою якої донесу свою думку щодо того, чому до нас із-за кордону ідуть футболісти низького рівня.

Низький рівень життя в країні — невеликі можливості клубів — занедбаний стан дитячого спорту — низький рівень футболу — нестача професіоналізму працівників клубів — легіонери невисокого рівня.
Можна додати ще безліч взаємопов'язаних факторів, але чи змінить це основну позицію?

Чи зможемо ми колись викорінити із нашого футболу «неякісних» легіонерів загалом? Ні, тому що завжди хтось буде коштувати, як Срна, — більш ніж дві «Зорі» загалом. І буде завжди хтось слабший. На порядок слабший! Але варто боротися за те, аби той початковий рівень був якомога вищим. Ми просто не поважаємо себе, якщо в нашому чемпіонаті грають люди, які виявились непотрібними середняку чорногорського чемпіонату, чи ті, які періодично заробляють гроші в Україні, будучи частіше безробітними!

Рай для легіонерів

Наведу вам ще ось такий приклад, схожий на радикальне бачення змін на краще.

Російський завод з виробництва кришок для консервації. Український заробітчанин кілька місяців бігає по інстанціях та готує потрібні документи для візиту в сусідню країну. Вже в Росії звертається за допомогою в бюро з працевлаштування іноземців. Два місяці він не може знайти роботи, бо всі роботодавці вимагають у заробітчан вищу освіту та досвід роботи. Втім, вдається таки влаштуватися на вищезгаданий завод, адже якщо із вищої освітою все гаразд, то вперше українець знаходить роботу, яку раніше доводилось виконувати в Україні. Нарешті наш співвітчизник стоїть за верстатом. Над головою — людина, яка контролює якість і швидкість роботи. Росіянин постійно повторює українцю: «Быстрее, хохол»! В українця — 12 годин робочого дня, нереальна норма для виготовлення кришок, ліжко і душ у гуртожитку, втім, непогана зарплатня. У завода — чудові результати, адже українець робив все можливе для виконання норми, інакше — відібрали б 40 відсотків зарплатні...

Українська футбольна прем'єр-ліга. У пошуках, де б підзаробити грошенят, в Україну приїздить, припустимо, 28-річний болівійський футболіст. За плечима — ні досвіду виступів на високому професійному рівні протягом тривалого часу, ні практики ігор за національну команду, хоча би молодіжну чи навіть юнацьку, ні хороших фізичних даних, як для опорного півзахисника. Втім, його (о, фантастика!) помічають скаути одного з аутсайдерів прем'єр-ліги та запрошують на оглядини. В підсумку болівійцю низько вклоняються, пропонують підписати контракт із клубом, адже хіба завадить опорний півзахисник?

Той крутить носом, бачачи гостинність клубу, і, як наслідок, досягає свого — зарплатні на рівні найкращих гравців команди: «Просимо, пане, ми — люб'язні та щирі українці, бажаємо вам тільки добра. От вам ключі від квартири, а це — від авто. Дякуємо». Через три місяці болівійця все частіше помічають у нічному клубі з двома дівчатами та сигаретою в зубах. Але претензій одразу не висловлюють. Пізніше його все-таки відправляють у другу команду, але контракт на чотири роки змушує виплачувати псевдо-опорнику величезну зарплатню. А що болівієць? Він потрапив у рай: над головою ніхто як не стояв, так і не стоїть... А про результати команди він і не думає.

А тепер осмисліть все і зробіть висновки. Я ж додам лише кілька речень: якщо ти їдеш в Україну, будучи фактично ніким, ти маєш заробити все те, що, зазвичай, у нас підносять на тарілочці таким от «болівійцям». Інша ж проблема, це коли президенти та селекціонери наших клубів купують ніби й іменитих та справді класних гравців. Але де ж вони потім?! Кастильо, Гільєрме, Фредес... Непрофесіоналізм, який найяскравіше проявився в селекції «Динамо» початку 2000-х — Нанні, Марковича, Майкла і ще з десяток добродіїв пам'ятаєте?

ДІТИ МОЇ, ДІТИ...

Із регламенту змагань ДЮФЛ (Дитячо-юнацької футбольної ліги):

Стаття 3. Мета і завдання:

1.Метою змагань є популяризація та подальший розвиток дитячо-юнацького футболу в Україні і підвищення рівня майстерності юних футболістів для успішного виступу збірних команд України в міжнародних змаганнях.

2.Основними завданнями змагань є:

-поліпшення якості навчально-тренувального процесу в дитячо-юнацьких спортивних закладах, в футбольних клубах і на цій основі — підвищення рівня майстерності юних футболістів;

-удосконалення спортивної майстерності юнаків та продовження їх футбольної підготовки;

-створення необхідних умов для підготовки та успішного виступу клубних і збірних команд України в міжнародних змаганнях;

-створення комфортних та безпечних умов для учасників змагань і глядачів;

-виявлення найбільш обдарованих футболістів та поповнення ними професіональних футбольних клубів і збірних команд України.

Додаток №2:

Фінансові умови участі команд у змаганнях:

1. Для відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням змагань, виконком Ліги визначає терміни сплати заявкових внесків, які команди — учасниці всеукраїнських змагань з футболу зобов'язані перерахувати до заявки:

-чемпіонат — 1000 грн. для кожної вікової групи;
-першість — 800 грн. для кожної вікової групи.

2. Гонорар за арбітраж матчів становить:

-арбітр — 200 грн. (за 2 матчі);
-асистенти арбітра — 200 грн. (за 2 матчі).

4. Гонорар інспектору (делегату) матчів становить:

-делегат — 75 грн. (за інспектування стикового матчу);
-делегат — 100 грн. (за інспектування двох матчів вищої ліги здійснених за призначенням Інспекторського комітету ФФУ);
-делегат — 150 грн.

А тепер про витрати ФФУ на дитячий футбол та, скажімо, молодіжну збірну України, яку я взяв за приклад: за два роки ФФУ витратила на молодіжну збірну 18,708,200 грн. На урок футболу в школах України — 281,500 грн.

Якщо відверто, то страшно навіть читати, наскільки правильні цілі ставить перед собою ФФУ. І як же важко реалізувати їх,- як повільно просуваємося ми в цьому руслі... Українські функціонери раз по раз демонструють зневіру в свою молодь, відвертаючись від неї. У бік Південної Америки чи Балканів, зазвичай... Невже наші тренери та президенти клубів не розуміють, що найважче в кар'єрі футболіста — перехід із дитячого футболу в дорослий? Він не може відбутися за один день і не може минути безболісно, без помилок. Та результат тисне на всіх. І ці «всі» обходять молодь боком, вважаючи за краще купити «готового» гравця. І якщо в часи лімітів хороші українські футболісти на дорозі не валяються, то легіонери...

Можливо, довелось би пожертвувати тимчасово результатами, але ще з дитячих років футболістам вбивають в голову, що результат — найважливіше. А пан Суркіс вважає, що жодних обмежень вводити не потрібно. Звісно, якби зарплатня Даріо Срни за рік не становила 46 млн. грн., в той час, як на розвиток дитячого футболу витрачається значно менша сума (конкретну цифру вирахувати важко, але якщо згадати 9 млн. грн., які витрачає ФФУ за рік на одну «молодіжку», — це 10 відсотків від усіх витрат, як зазначено у фінансовому звіті ФФУ, — то неважко здогадатись, що лише на першу національну команду витрачається ще більше, а загальні витрати складають близько 90 млн. грн. на рік.)... І як же здихатись проблеми договірних матчів та підкупу суддів на рівні навіть дитячого футболу, якщо арбітри там отримують всього по 100 грн. за гру?

До речі, римське «Лаціо» встановило межу заробітної платні своїм футболістам: 800 000 євро на рік — максимум. У всьому футбольному світі раз по раз виникають дискусії щодо установлення таких лімітів у футболі загалом... Гадаю, півтора мільйона євро для України згодилось би. Якщо ж команда хоче платити легіонеру більше, то нехай відсотків З0 від суми, яку клуб виплачує гравцю понад норму в 1,5 млн., він ще й сплачує як податок у казну для розвитку дитячого футболу!

Нема людини — нема проблем?

Загалом, нам не варто бути расистами і не треба волати на кожному кроці, що бачити легіонерів ми не хочемо. Але вболівальники мають повне право вимагати від наших команд якісних легіонерів. Адже грають команди для нас? Ми зобов'язані вимагати від самих легіонерів боротися за кожен м'яч, грати в кожному епізоді на межі самопожертви й віддавати грі всього себе. Вважаю, всі клуби повинні ставити перед заробітчанами чіткі умови: скажімо, отримаєш зарплатню у повному обсязі, якщо відіграєш 70 відсотків матчів, заб'єш, щонайменше, вісім голів, жодного разу не запізнишся на тренування. Інакше, більшість з другосортних іммігрантів просто сідають на голову вболівальникам та своїм клубам. У нас немає практики об'єктивно жорсткого ставлення до тих, хто приїздить відбирати роботу в наших співвітчизників. Та й взагалі, тут логіка мала би бути досить простою: не вмієш грати краще за українця — до побачення. Та цього в нас не буде. Поки футбольні боси не зрозуміють — 75 відсотків легіонерів приїздять заробляти гроші в посередній чемпіонат — український. Принаймні, так здається мені.

Або треба йти таким шляхом: нема людини — нема проблеми, як казав один політичний діяч. Тобто, не купуємо легіонерів — і немає суперечок. Утім, цей шлях такий же вбивчий, як і той, яким ми йдемо, — не підсилюватися легіонерами, а латати ними дірки в складі. Хай я вдаюсь до крайнощів, але бачу один вихід, аби позбутися «сміття» та перекрити кисень у майбутньому для його потрапляння на терени колиски дітей Тарасових та Богданових — ставити команди в жорсткі рамки щодо заробітчан, а перед заробітчанами хай і клуби ставлять суворіші вимоги, ніж перед українцями.

«Ми — не Англія». Але прагнути до неї треба. І починати треба з малого. Чим вам збільшений ліміт на заробітчан та вимоги в стилі Англії щодо окремої персони не подобаються?
 
Примітка: всі дані про вартість клубів та гравців - згідно з даними сайту transfermarkt.de на 11 лютого 2010 року.

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»