Яков КИНАРЕЙКИН: «Моя цель – попасть в сборную Украины»

Український воротар «Вільярреала Б» Яків Кінарейкін прокоментував свої шанси зіграти за збірну України та відповів на інші запитання:

– Якове, ви дебютували за «Вільярреал Б» в офіційному матчі. Загалом уже провели три гри, у двох з яких залишили ворота «сухими». Чи був мандраж перед дебютом?

– Ні, мандражу абсолютно не було. Я розумів, що рано чи пізно це станеться, і можна сказати, що готував себе до цього заздалегідь, щоб у день гри не було хвилювання. Коли вже сказали, що я граю, я просто вийшов на поле, намагався показати свої найкращі якості й бути готовим до матчу.

– Як узагалі виник варіант із «Вільярреалом»? Це було для вас несподівано?

– Варіант виник доволі спонтанно. Я навіть не очікував, що зможу кудись перейти з «Карпат» у це трансферне вікно. Все з’явилося раптово. Я кілька днів подумав, поспілкувався з рідними, з батьками, і ми вирішили, що цей крок потрібно зробити. Чи був це сюрприз? Скоріше ні. Я розумію, для чого щодня працюю, і сприймаю це як винагороду за працю. Звісно, було дуже приємно, хотілося перейти в цей клуб. Дякую, що все так склалося, і дякую «Карпатам», що відпустили.

– Як довго тривали переговори між клубами?

– Наскільки я знаю, переговори тривали приблизно три-чотири дні. Я сам у це не дуже вникав, щоб не забивати собі голову. Цим займався мій батько. Потрібно враховувати, що все почалося наприкінці тижня: у Європі в суботу працюють лише до обіду, а в неділю вихідний. Через це процес трохи затягнувся, але коли всі повернулися до звичайного робочого графіка, питання вирішили досить швидко.

– «Вільярреал», який минулого сезону посів п’яте місце в Ла Лізі та вийшов у Лігу чемпіонів, заплатив за вас близько 700 тисяч євро. Чи був через це тиск очікувань?

– Зрозуміло, що коли за футболіста платять гроші, від нього очікують більшого. Але потрібно розуміти різницю менталітету. Для України це великі кошти, а для такого клубу, як «Вільярреал», це частина їхньої моделі бізнесу. Вони інвестують у молодих гравців, розвивають їх і згодом продають дорожче. Для іспанського футболу це не надто великі суми. Я розумів, що в Україні через це багато, можуть бути очікування і тиск, але знав, на що йду, тому не можу сказати, що сильно відчував цей тиск.

– Чим вас вразив футбол в Іспанії? Які головні відмінності від українського?

– Тут просто інший футбол. Починаючи від навколофутбольних моментів і закінчуючи самою грою, тактикою. Я граю за «Вільярреал Б», і якщо подивитися на турнірну таблицю, то від другого-третього місця до 18-го різниця становить два-три очки. Чемпіонат дуже конкурентний: немає явних фаворитів чи аутсайдерів, кожен матч може завершитися як завгодно. Інша велика відмінність – підхід до роботи. Після кожного тренування ми працюємо в тренажерному залі, тоді як в Україні це було максимум один-два рази на тиждень. Під кожного гравця складають індивідуальний план фізичної підготовки. Є й інші нюанси, наприклад, немає заїздів на домашні матчі – тільки на виїзні.

– Ваш клуб зараз на 13-й позиції: до зони вильоту два очки, до зони підвищення – п’ять. Чи стоїть завдання виходу в клас вище?

– Головне завдання команди – щоб гравці з команди Б у разі потреби могли поповнювати першу команду. Це основна мета. У нас майже всі молоді футболісти, немає великого досвіду. Найважливіше – прогресувати, увійти до першої команди і стати гравцем основи, а вже потім, можливо, щоб за тебе заплатили великі гроші інші клуби.

– Як проходить ваша адаптація в клубі та як справи з іспанською мовою?

– Іспанську я почав вивчати ще до переходу, але періодами. У мене вже була певна база. Зрозуміло, що спочатку я не все розумів, бо живе мовне середовище – це інше. Але я міг щось сказати і щось зрозуміти, і це дуже допомогло адаптації. Зараз із мовою вже значно краще: я більше розумію і більше говорю. Проблем із цим немає, і адаптація не була дуже довгою.

– Тепер, коли ви стали основним воротарем «Вільярреала Б», дебют у першій команді не за горами?

– Я роблю від себе все можливе. На кожному тренуванні викладаюся на максимум. А далі – як складеться. Думаю, все може бути.

– Ви відвідуєте матчі основної команди?

– Так, коли ігри не перетинаються з матчами моєї команди. Нещодавно до мене приїжджав друг, ми ходили на матч Ліги чемпіонів проти «Копенгагена». Емоції незабутні. У Ла Лізі стадіони постійно заповнені. «Вільярреал» – невелике місто, але майже кожен тут уболіває за команду. Квитки розкуповують дуже швидко, атмосфера неймовірна.

– Як порівняєте відвідуваність стадіонів в Україні та Іспанії?

– Мені трохи пощастило, бо в «Карпатах» уболівальники ходили на матчі – стабільно близько 5 тисяч. Відчувалася різниця між домашніми і виїзними іграми, коли 100–200 глядачів. В Іспанії на матчах Ла Ліги стадіони заповнені повністю. На ігри нашої ліги також ходять глядачі, особливо в невеликих містах – там майже всі приходять на стадіон, і атмосфера теж дуже сильна.

– Як проводите вільний час в Іспанії?

– Після тренувань хочеться кудись піти, щось подивитися, просто прогулятися біля моря чи пляжу. Погода майже завжди дозволяє, багато сонця, не холодно. Це дуже впливає на настрій і дозвілля, тому ми поступово вивчаємо місцевість.

– Чи хотіли б ви дебютувати за національну збірну України?

– Звісно, хотів би. Я не назвав би це мрією, бо мрія для мене – щось недосяжне. Це одна з поставлених цілей. Дуже хотілося б отримати виклик до збірної України, дебютувати і грати. Це одна з великих цілей.