МОСКВІН: «Рівень українського чемпіонату значно зріс»

На очах Євгена Москвіна відбулося становлення львівського футзалу. Він грав за «Україну», команду львівських «пивоварів», «Енергію», а впродовж кількох останніх років виступає за «Тайм». Євген є гравцем неординарним - технічний, вміє прийняти нестандартне рішення, завжди намагається на майданчику викладатися на усі сто відсотків. Сьогодні важко повірити, що футзалом він почав займатися уже в зрілому віці. Детальніше про себе Євген Москвін розповів в інтерв’ю клубному сайту. А розпочалася наша розмова із запитання про рівень цьогорічного чемпіонату.

- Мені здається, що рівень цьогорічного чемпіонату України найвищі за усі роки, впродовж яких я виступав на цих  змаганнях, - розпочав Євген Москвін. - Погляньте на турнірну таблицю й на результати матчів. Внизу таблиці є дуже багато команд, які здатні забрати очки в лідерів. Раніше подібні випадки називали збігом обставин чи випадковістю, а тепер подібне не викликає стільки подиву, як колись. На гру з будь-якою командою потрібно серйозно налаштовуватися. Візьмемо останній тур. «Рівне» забрало очки в «Урагану», А сумчани, в яких не має нормального фінансування і, здавалось, їм нічого не потрібно, забрали очки в харківського «Локомотива». Це багато про що говорить. Рівень українського чемпіонату значно зріс. Мене, як футзаліста, це дуже тішить. Чим вищий рівень чемпіонату, тим приємніше в ньому грати.      

- Як гадаєш, скільки команд зможе до кінця чемпіонату претендувати на «золото»?
- Хотілося б щоб лише дві...

- Маєш на увазі «Шахтар» та «Тайм»?
- Так... А в ідеалі було б добре, якби претендент був один – «Тайм». Якщо ж серйозно, мені здається що на звання кращої команди України претендуватимуть «Шахтар», «Тайм» та «Енергія».   

- Євген, розкажи, будь-ласка, як ти прийшов у футзал...
- Футзалом почав займатися у 25 років. Я сам з Казахстану, там займався професійно волейболом, іншими видами спорту. А в футбол грав, як і інші – в школі, на подвір’ї. Коли переїхав в Україну, мене знайомі запросили пограти у великий футбол. На полі мене побачив один тренер, він запросив мене у свою команду. Пізніше отримав запрошення з футзальної «України». Так усе і почалося.  

- Чому вирішив переїхати з Казахстану в Україну?
- Це довга історія... Якщо коротко, то коріння моєї дружини в Західній Україні. Вона із сім’ї репресованих. Так сталося, що я вирішив переїхати на батьківщину дружини.

- У 25 років починати професійно займатися футзалом не кожен наважиться. Мабуть, було важко на початках...
- Завжди стежив за своєю фізичною формою, займався спортом. Тож, потрібно було лише підтягти рівень технічної майстерності. Оскільки мене запросили грати за футбольну команду, мабуть, щось в мені помітили. Усе інше - це наполеглива праця. Без неї важко досягти успіх в будь-якій галуззі.

- А коли зрозумів, що футзалом можна заробляти собі на життя?
- Після того, як перейшов в «Енергію». Це було трохи більше, аніж 6 років тому.  

- Тобі доводилося працювати із різними наставниками. Наскільки суттєво у футзалі може змінюватися тренувальний процес?  
- В кожної людини є власна думка, так само в кожного тренера є власне бачення тренувального процесу. Футзалісти повинні лише виконувати вказівки тренера. З приходом Станіслава Гончаренка в «Тайм» у нас повністю змінився тренувальний процес. Він завжди вимагає від нас максимальної віддачі. Наш наставник каже, що дрібниць не може бути навіть на тренуваннях, не говорячи уже про офіційні матчі.

- Ти мешкаєш в Стрию. Дуже втомлює дорога на тренування чи матчі до Львова і назад, додому?
- Чим більше мені років, тим важче це робити. Але що вдієш, таке життя. В одну сторону зазвичай витрачаю півтори години. На тренування до Львова зі Стрия добираюся десь років з 10. 

Sport.ua