Всеволод КЕВЛИЧ: «Я так Бачу. Година зразкової гри для червоних»

Напередодні найскладнішого з матчів, що лишилися в «Ліверпуля» до кінця чемпіонату, Юрген Клопп був досить спокійним. Навіть на передматчевій прес-конференції він досить глибоко аналізував майбутні ходи команди по нейтралізації найсильніших сторін «Челсі». Звичайно, не обділив увагою лідера лондонців Едена Азара. Німецький коуч мерсисайдців навіть зауважив, що з Азаром будуть працювати відразу двоє гравців його команди. Бо один в один бельгієць переграє будь кого. Насамперед, все це виглядало досить сміливо як для часу, що передує матчу. Більшість команд в таких випадках навіть не пускають нікого на свої тренування. А тут така відвертість! Інша справа, що все це треба було реалізувати. І багато питань виникало саме з реалізації амбітного плану тренера. Чи готова команда, що в останні тижні грає по дві гри на тиждень, перш за все, фізично? Чи здатні гравці страхувати партнера в протистоянні Азару й не втрачати свої позиції, оголюючи тим самим зони для інших дуже кваліфікованих гравців суперника? 

 

 

На мій погляд, перша година матчу, навіть з двома моментами Азара під її завершення, дали відповідь відразу на декілька передматчевих запитань. По-перше, «Ліверпуль» сьогодні знаходиться в найкращій фізичній формі. З самого початку команда працювала на найвищих швидкостях, а її нападники та півзахисники встигали накривати суперника навіть не в третій чверті поля, а в останній, перед самими воротами Кепи Арісабалаги. Цей пресинг був неймовірним, бо складався на кшталт бутерброда з декількох складових послідовних дій гравців. До прикладу, Мане намагався сісти на ноги Аспілікуеті, заганяв того  на самісіньку бровку, далі у відбір вступав Кейта слідом Робертсон а підбирав Фабіньо на тій стадії, де м’яч вже був не зовсім або зовсім не під контролем  суперника. Кожен гравець намагався в колективний спосіб позбавити опонента м’яча. Салах-Хендерсон-Александр-Арнольд-Фабіньо справа. Фірміно – Хендерсон (Кейта)-Фабіньо в центрі. Так працював відбір, що не давав змоги гравцям Челсі вільно виходити зі своєї половини поля. По-друге, такий пресинг мав на увазі синхронне зміщення гравців зі свої стандартних позицій, та підстраховку тих, хто змістився, іншими гравцями. Й всі ці переміщення працювали настільки злагоджено, що за весь перший тайм лондонці не створили жодної реальної загрози воротам червоної команди!

 

Жодної! Й це Челсі, який грає легко й рухається швидше за багато інших команд! По-третє, така гра вимагає дуже високого ступеня фізичної готовності. Й зрозуміло, що після 60 хвилин матчу господарі втомились. Але до цього часу їх стратегічну задачу було вирішено. Й почав працювати план «Б» - стримування й потенційні контратаки. Щось подібне відбувалося минулого року в матчі Ліги Чемпіонів проти МанСіті. Коли в першому таймі Ліверпуль видав найінтенсивніший футбол, який тільки міг. А в другому таймі стримував суперника, ведучи 3:0. Цього разу знадобилося більше часу на реалізацію, але все одно план спрацював. Й цей план – величезна заслуга Юргена Клоппа й його штабу. Команда була готова до цього божевільного інтенсиву у грі. Якщо виокремити гравців, то ключова фігура, як на мене, був Фабіньо. Він вправно керував напрямами, та встигав підчищати м’ячі,  що відлітали від пресингових дуелей гравців, що були вище за нього в полі. Й він це робив дуже якісно по всій ширині поля. Логічно, що в такій структурі гри першими було замінено саме Кейта та Хендерсона. Двох «бокстубоксів», які мали наїстися більше за інших. А Фабіньо зіграв весь матч й не виглядав втомленим. За винятком двох шансів Азара дуже впевнено виглядав Ван Дайк, якому слушно допомагав Матіп. Поява камерунця, а не Деяна Ловрена, теж виправдана. Бо хорват помітно повільніший, хоча позиційно обидва не ідеальні. Обидва крайні захисники відпрацювали дуже добре.

 

А Трент навіть встигав подавати кутові з лівого флангу, після чого чимдуж мчав на свій правий. Сильний матч відіграв Фірміно. Як і Фабіньо він зміщувався на фланги під час пресингу, регулярно створював ігрову більшість саме там, куди Фабіньо спрямовував атаку команди. Але забили два крайні форварди. Мане декілька разів грав на випередження. Він це вміє, й це найгостріша загроза, що походить від нього – вміння прискоритися й загострити ситуацію. Гол Салаха – нагорода за його пристрасть, як сказав би Клопп. Єгиптянин, як на мене, зараз досяг своєї кращої форми, що йому давно не вдавалось зробити. Маючи на воротах спокійного, як Ван Дайк, та спритного, як Мане, Алісона Беккера, команді знов вдалося зіграти на нуль. У двох епізодах відверто пощастило. Але хто скаже, що це везіння Ліверпуль на заслужив? 

 

 

Після такого матчу на спогад приходять «Червоні куточки», в які розміщували найславетніші комуністичні досягнення. Мерсисайдці цей матч можуть сміливо занести в свій «червоний куточок». Не можна сказати, що гості зіграли погано. Але вони були зім’яті. Й результат матчу цілком справедливий. Чемпіонська гонка триває. Й дуже приємно, що вона народжує такі зразкові матчі. Саме такі ігри мають бути вписані в підручники футболу, що з покоління в покоління передають еталони гри свого часу.  

 

Саме так я бачу цей матч. А як бачите Ви?