ЯКОВЛЄВ: «Бачимо своє завтра»

Розповідати про збірну України з плавання в ластах і просто, й складно. З медалями міжнародних турнірів усе о'кей: на підході — здібний резерв, зростає кількість «міжнародників». Але раз у раз складається враження, що згадані здобутки частіше виникають «усупереч», аніж «завдяки». Про це, й не тільки, йдеться в розмові кореспондента «СГ» зі старшим тренером збірної, а в минулому чемпіоном світу та Європи Євгеном ЯКОВЛЄВИМ.

Ні «китайського» синдрому, ні «російського»

— Який «вилов» 2007 року ви вважаєте вагомішим — із Всесвітніх ігор КМАС у Італії чи «Золотого кубка» в Єгипті й чи могла команда виступити ще вдаліше?
— Гадаю, спрацювали в свою силу, хоча й без казусів не обійшлося. Так, у Барі (а ті Ігри — синонім чемпіонату світу) жіноча естафета 4x200 м явно йшла на третє місце з відривом. Але, з'ясувалося, що на одному з етапів трапився фальстарт. Таку ж похибку допустив Дмитро Сидоренко на стометрівці. Але зважте, що вранці під час попереднього запливу киянин показав кращий результат сезону та другий у історії підводного спорту — 35,14 секунд. До речі, поступався він світовому рекорду якимись двадцять шістьма сотими. І, слухайте, у фіналі, вже знаючи про порушення, Сидоренко номінально обійшов фактичного чемпіона-італійця. Отже, завоювали все, що могли. Чого варта сумарна перемога у форматі «чоловіки+жінки» в Александрії на Finswimming World Cup! У цьому випадку наші «другі номери» мали нагоду ширше проявити себе. Це, зокрема, Максим Чорний, Олена Довгань, Ольга Годована, Денис Сало, Ярослав Розкладка та інші.

— Виходить, колись ми росіянам постійно поступалися, нині ж не боїмося випереджати?
— Я б сказав, що повністю позбулися що російського синдрому, що китайського. Якби не ті дві скасовані медалі, про які згадував, то були б у Барі не третіми, а другими. В цілому, йдемо впритул за збірною КНР, де людський ресурс нескінченний. Як розповів олімпійський чемпіон Сергій Фесенко, він був шокований, побачивши кількаденну битву на їхньому національному чемпіонаті між командами 14 «підводних» центрів, які перебувають на повному бюджетному забезпеченні. Ну а росіяни? Пітер, Томськ, Новосибірськ — визнані центри ще за радянської епохи, взяті докупи, в командному форматі — уявляєте, яка сила? І ми, другий сезон поспіль, здобуваємо «Золотий кубок» фактично одним київським клубом, точечно посилюваним учасниками з Харкова й Кривого Рога. Це плоди якісної роботи.

— Ну, а хіба ваші підопічні змагаються виключно «з любові до мистецтва»?
— Про любов це ви підмітили влучно. Саме на ній, по відношенню до кожного вихованця, стоїть Спеціалізована дитячо-юнацька спортивно-технічна школа водних видів спорту, яку багато років очолює заслужений тренер України Захарій Берман. Це не директор у кабінеті — ходить, вибиває, добирає кадри, націлені на результат. По суті, пестить колектив як одне дитя. Нині модно казати про «дах». У місті маємо навіть два — столичний главк фізичної культури і спорту на чолі з Петром Буркацьким, і водний палац на Ленінградській площі. Так, його директор Віктор Адамський — перший віце-президент Федерації підводного спорту та підводної діяльності, але зважте: його спортивна споруда фактично на самоокупності. Тож варто вклонитися цій людині, яка розуміє потреби плавців і тренерів, створюючи максимально можливі умови нашої підготовки.

Пріоритетна цифра

— Застосую й я обіходний термін: відчуваєте, що ваш вид спорту «в законі» за українськими стандартами?
— Тоді зроблю уточнення. В межах школи я веду, так би мовити, бригаду фахівців плавання в ластах, а ще працюють Анатолій Ємельяненко на відділенні морського багатоборства й Віктор Харченко — на водно-моторному, обидва теж заслужені тренери України. Щодо класифікації міністерства, то ми, «ластоногі»,чітко потрапляємо до пріоритетної групи серед неолімпійських дисциплін. З боку Департаменту — маю на увазі Олександра Артем'ева та Юрія Воронцова — є дієва підтримка, яку прагнемо виправдати турнірними здобутками.
Звичайно, фінансові проблеми виникають. Приміром, торік первісні 820 тисяч гривень на вид спочатку звузилися було до 360-ти (корективи внесла організація І Європейських ігор), але зрештою освоїли 620 тисяч. Це я, налаштовуючись на інтерв'ю, дещо почерпнув з галузі економіки. А в просторіччі так: на міжнародні чемпіонати або кубки за державним кошторисом їдуть 16 спортсменів і Яковлєв. Моїм же колегам шукаємо спонсорську підтримку на відрядження. Це вже звичка — не нарікати, а цінувати.

— І що, таким «скупим» екіпажем завойовано, коли вірити вашим звітам, 121 призових місць? Може, роз'ясните таємницю ваших підрахунків?
— По-перше, без цих цифр неможливо побачити динаміку вдосконалення «збірників». Скажімо, на аналогічних стартах 2006 року (єдине, тоді для юніорів проводився «світ», а зараз «Європа») якісний ряд був 38-24-19, нині 48-39-34. Ми включаємо не лише результати дорослих, отже, задіяно більше плавців, ніж ті півтора десятки «основи». По-друге, а як накажете відзначати наших героїв міністерським заохоченням — видати на повний склад естафети одненьку премію, й візьміть тортик у гастрономі на чотирьох чи шістьох осіб? Не будете заперечувати, що країні престижно мати чемпіонів світу як з гімнастики чи боротьби, так і в підводному спорті? А такий титул «коштує», між іншим, три тисячі доларів преміальних.

Як змусити себе поважати?

— Вірю, й навіть прошу представити лідерів збірної...
— Усіх — може газетної площі не вистачити, а когось пропустити теж не педагогічно. Тож почну зі спортсменів, яких визнано кращими за підсумками змагань-2007. Серед чоловіків це Ігор Сорока, який і в Барі, і в Олександрії виграв особисте «золото» в двох номерах програми — пірнанні на 50 м та плаванні на 100 м з аквалангом. Серед жінок пальма першості по праву належить його подрузі по київській СДЮСТШ Ользі Шляховській. На кубковому фіналі в Єгипті їй не знайшлося рівних на 400-метрівці в ластах, а на Іграх КМАС була на цій дистанції третьою у 12 сотих від росіянки Васіліси Кравчук та на відстані 1,19 від Лю Чжиао (КНР). На «відкритій воді» Шляховська плюс Анна Позій, Дарина Ніколаєнко та харків'янка Тетяна Красногор поготів здобули естафетне «золото» 4x3 км. У нас є чітка шкала обліку, й кожен злет, наприклад, «срібло» Катерини Делової та вихованки спортшколи № 21 Маргарити Артюшенко в квартеті 4x100 м, де вони в компанії Шляховської та Позій на 0,21 випередили російську збірну, а до видатної китайської команди недобрали сім десятих, — все це впливає на рейтинг.

— Так само й для тренерів?
— Безумовно, але тут справа не лише в рядках протоколу. Так, регіони треба підтягувати, бо командна трійка Всеукраїнських літніх ігор-2007 була прогнозованою: Київ, Харківщина та Луганщина. Однак у тренерському реєстрі кращих представлені й Дніпропетровська область, і Запорізька. Звісно, прогрес Красногор — справа рук Ніни Булгакової, а здобутки Дениса Грубника на польському Євро серед юнаків лягли в скарбничку Володимира Гузєєва. Та враховується й категорія змагань. Так, у Алли Шляховської дві дорослі чемпіонки світу — її донька Ольга плюс Дарина Ніколаєнко, яка є ще й володаркою Кубка світу на 800-метрівці. (Сам Яковлєв є особистим тренером призера ЧС-2007 Віктора Паньова, а також вищезгаданих Позій, Сидоренка та Сороки. — Прим. Є.К.). Ясна річ, коли нашим хлопцям бракує якихось дві десятих до світового рекорду (4x100 м), то за цим стоїть конкретний внесок наставників.

— Цікаво, як сприймають збірну України традиційні суперники?
— Найпростіше відповісти — бояться. Та я скористаюся фразою головного тренера: «З пієтетом». Ну а Берман епітетами зазвичай не розкидається. Начебто куди нам до Росії, якщо меценатом у них «Газпром»? Проте, як же їм важко боротися з нашим «пролетаріатом»! Вважаю, цю повагу українці не одним сезоном заслужили.

Родом із шкільної лави

— Зізнайтеся, Євгене, ви задоволені власною кар'єрою?
— У принципі, так. Поліпшивши юніорський рекорд світу на дистанції 1500 м, тим не менше реальним «збірником» став аж у 25 — під прапором України, в 1992-му. Секрет на поверхні: для збірної СРСР «бажано» було мати московську прописку. Тримав форму аж по 2000-й, коли разом з Олександром Ліченком, Євгеном Шандигою та моїм молодшим братом Андрієм стали чемпіонами світу в стайєрському виді 4x2 км. Приємно, що Ліченко досі «дає кіптяви», і на італійському мундіалі був у «бронзовій» естафеті 4x200 м. Тепер прагну продовжитися в своїх учнях. Ввічливо відхиляв заманливі запрошення на контракт з Кореї, Туреччини, Колумбії. Просто не можу зрадити Захарія Наумовича, який все це створював кілька десятиріч. Пам'ятаю, як в Москві ладні були викреслити навіть таких асів, як Світлана Успенська чи Олег Стрєлков під надуманими приводами типу відклеєної фотокартки, а він їх буквально протискував у союзну заявку, частенько ціною доган. Та й зрештою, як мені полишити учнів?

— До речі, наскільки активно наша юнь дихає в потилицю визнаним лідерам збірної?
— Недавня європейська перемога в Островці ще раз довела невипадковість виступу України роком раніше на світовому юніорському форумі, де ми обіграли росіян, даруйте, в їхньому лігві. Причому зробили це навіть із запасом, якщо взяти до уваги школярський вік естафетниць — Ольги Кайдан, Ганни Горської, Ольги Годованої та моєї доньки Марії. Одного моменту мені здалося, що одна плеяда «молодіжки» перейшла до розряду дорослих і в резерві прогалини. Та ось бачу, що підоспіла нова хвиля дублерів, а такі «зірочки», як Ірина Кучер і Дмитро Шекера стукають у двері першої команди. Сподіваюся, вже цього року всі вони допоможуть у здобутті якомога більшої кількості ліцензій до Тайбея на Всесвітні ігри-2009. Головне, щоби нам не заважали. Прошу цей момент обов'язково вказати...

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, «Спортивна газета»