ЛОМАЧЕНКО: «Захоплює хокей»

Експертній комісії — не позаздриш

Вручаючи пам'ятну статуетку та грошову премію лауреату місяця, президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка повідомив, що цього разу Експертній комісії було надзвичайно складно обрати найкращого атлета. Адже це звання у повній мірі заслужили Василь Ломаченко та ще один наш срібний призер світової боксерської першості В'ячеслав Глазков (вага понад 91 кг). Для обрання найкращого провели навіть кілька консультацій, а остаточне рішення ухвалили шляхом голосування.

У фіналі Василь Ломаченко поступився лише діючому чемпіону Європи. Але це був перший старт 19-річного спортсмена з Одещини на дорослому рівні. Тож срібна медаль набуває подвійної ваги.

«По натурі я — боєць»

А потім було ексклюзивне інтерв'ю для «Спортивної газети».

— Василю, коли дізнався, що керівник Куби Фідель Кастро заборонив своїм боксерам їхати на чемпіонат світу до американського Чикаго, ти, мабуть, зрадів? Адже відразу відпав головний конкурент у боротьбі за чемпіонський титул.
— Повірите, по натурі я — боєць. Тож перевірити свою силу, витривалість і спритність
можна лише у спарингу із сильним суперником. Якби приїхали кубинські боксери, то на світовій першості був би інший розклад сил. Вони повністю перекроїли б інтригу боротьби, а на п'єдесталі були б зовсім інші атлети.

— Чи вже готуєшся до олімпійського турніру?
— Про це ще думати трохи зарано. Треба відпочити від чиказької першості, оговтатися від такого тріумфу (сміється). Правда, маю чималий набір відеокасет за участю моїх потенційних суперників. Тож уважно вивчаю їхню манеру ведення бою, слабкі й сильні боки.

— Чи вистачає в твоєму клубі гідних спаринг-партнерів?
— З цим у нас проблем не бракує. Батько — мій тренер, завжди знайде мені гідного суперника.

— Крім боксу, які види спорту тобі ще подобаються?
— І не лише подобаються, а ними я ще й захоплююся. Це — хокей.

Батько допоміг визначитися з боксом

— Хіба в Білгород-Дністровському є хокейна ковзанка?
— У нас поки що немає. Але я щотижня їжджу до Одеси. Саме тут дві-три години проводжу на льоду. А ось спостерігати за грою інших команд не люблю. Шайба така маленька, що я не встигаю слідкувати за її польотом. Немає в мене й улюблених команд. Мені самому подобається грати.

— То чому ж не став хокеїстом, а обрав саме бокс?
— До того, як прийшов до боксерської секції, де тренером — мій батько Анатолій Ломаченко,
я встиг спробувати себе у веслуванні, футболі, боротьбі, акробатиці. Але найбільше приваблював бокс. Та й батько-тренер допоміг визначитися. І вже понад шість років перебуваю у ринзі.

— Важко бути підопічним в Анатолія Ломаченка?
— Надзвичайно важко. У нього вдвічі більші вимоги до мене, ніж до інших боксерів.
Позавчора я лише на дві хвилини запізнився на тренування. Покарання — двадцять разів віджатися. А ось старші хлопці, майстри спорту, хоча і запізнюються, то не віджимаються. Однак це не для фіналіста чемпіонату світу і без п'яти хвилин заслуженого майстра спорту.

— Удома також обговорюєте проблеми боксу?
— Звичайно, обговорюємо. Особливо після спарингів, які проводимо щоп'ятниці. Але конфліктів ніколи не буває, бо тренер — завжди має рацію!

— Чи багато в тебе вільного часу?
— Вистачає. Хоч щодня відбувається ранкове та вечірнє тренування. Багато часу забирає комп'ютер: дивлюся фільми, граю, слухаю музику.

— Як мама реагує на твоє захоплення боксом?
— Позитивно. Адже вона також колишня спортсменка. Займалася дзюдо. Навіть виконала
норматив майстра спорту. Крім того, стала майстром спорту з акробатики. 16-річна сестра Анастасія також виконала майстрівський норматив з акробатики.

— Чим підкорив тебе Чикаго?
— Нічим! Звичайне місто з хмарочосами. Тут як у кіно: виють сирени поліцейських та «швидких» авто.

— В якому місті хотів би побувати?
— У Маямі. Тут моя улюблена баскетбольна команда.

— Хто твій кумир у боксі?
— Рой Джонс.

— Хотів би опинитися в професіональному боксі й спробувати свої сили в об'єднавчих боях? Як цього прагнуть брати Клички?
— Я ще не розбираюся в цих титулах. Я — «чайник» у професіональному боксі.

— Як святкуватимеш перемогу в конкурсі Національного олімпійського комітету?
— У колі сім'ї і з безалкогольними напоями.

«Своїх почуттів ніколи не приховую»

- У Білгород-Дністровському місцева влада знає, що тут мешкає срібний призер чемпіонату світу? Мер хоч руку потиснув?
— І подарував двокімнатну квартиру. Правда, сказали, що це подарунок за перемогу на юніорському чемпіонаті світу. А ще подарували великий торт із шоколадними рукавицями.

— Зірковою хворобою ще не переймався?
— А я нею перехворів ще в дитинстві (сміється). Виграв міські змагання й підняв догори палець. Тоді влетіло від батька.

— Чи комфортно почуваєшся в костюмі, краватці?
— Тіснувато. Подібне вдягаю один-два рази на рік.

— Які плани на Новий рік?
— Новий рік зустріну вдома, а потім — з друзями.

— Чи подобається тобі одержувати подарунки?
— Навіть не знаю. Адже в мене майже все є. Навіть автомобіль і водійські права.

— Твої сльози бачила вся Україна...
— Це була перша поразка за всю мою боксерську кар'єру. Росіянин був дуже сильним. Лише справжній чоловік може заплакати. Тому я не звертав уваги на те, що про мене подумають або скажуть. Своїх почуттів ніколи не приховую.

Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»