Андрей ВОРОНИН: Надеюсь, что наших форвардов наконец прорвет

Знаменитий екс-форвард збірної України розповідає про сім’ю, старі травми, найпам’ятніші голи і свої очікування від матчу «синьо-жовтих» у Севільї.

Андрій Воронін – це ціла епоха в історії збірної України, на яку припав пік розквіту нашої національної команди і поїздка на німецький Мундіаль. Зі збірною нападник попрощався у 2012-му, а півтора місяці тому оголосив про закінчення кар’єри. Як живеться Вороніну без футболу – намагався з’ясувати журналіст нашого сайту.

«Якщо в тебе нічого не болить, отже ти помер»

- Андрію, зовсім нещодавно ви вбили у стіну цвях, на який повісили бутси. Чи бувають дні, коли шкодуєте про своє рішення і вас знову вабить на поле?
- За футболом, я впевнений, завжди буду сумувати. За активним, професіональним футболом. У мене практично все життя пройшло у футболі: з шести років пішов займатися - і до 35-ти років. Але рано чи пізно настає час, коли з футболом належить закінчувати і починати думати про інше. У мене цей час настав, до того ж травма була серйозна, яка мені дошкуляла. Не хотілося ризикувати здоров'ям.

- До речі, старі травми зараз нагадують про себе?
- Вони завжди давали про себе знати, зокрема, коліно. Зараз вже немає тих навантажень, але в теніс зіграю, із сином у футбол побігаю, і щось десь та й заболить. Це добре, тому що, як полюбляв казати один із моїх тренерів: «Якщо в тебе нічого не болить, отже ти помер» (Усміхається). Тож, якщо тіло поболює, то це іноді навіть приємне відчуття - пригадую минуле.

- На початку березня дружина ощасливила вас ще одним сином - Даніелем. Часу на сон тепер, напевно, обмаль...
- От, власне, це ще одна причина закінчення кар'єри. Малюк тільки народився, йому лише три тижні виповниться. Тож він потребує  багато уваги. Дружина приділяє увесь вільний час лише дитині. Тут у нас ще дві, вже великі дитини, якщо можна так сказати. Їх потрібно і в школу возити, і на тренування. Коли я був футболістом, мені на це бракувало часу. Тренування, збори, заїзди, матчі... Зараз вільного часу значно більше.

- Чи були присутніми під час пологів, якщо не секрет?
- Я увесь цей час перебував разом із Юлею, але коли розпочався безпосередній процес, мене поруч не було.

«Суддя просто вбив «Шахтар»

- Німеччина стала місцем історичної ганьби для «Шахтаря» у Лізі чемпіонів. На ваш погляд, чи могли «гірники» зіграти більш достойно, маючи на одного гравця менше?
- Звичайно, що можна було зіграти по-іншому. Але я вважаю, що суддя просто вбив цю гру вже в дебюті. Там було пенальті - ніхто не сперечається. Але коли ставиться пенальті в такому епізоді, то про червону картку не може бути й мови. «Шахтар» їхав у Мюнхен, і всі були переконані, що гра буде нелегкою, а рефері взяв і вбив її повністю, всю інтригу. Звісно, можна було й менше пропустити, але грати з перших хвилин у меншості при рахунку 1:0, у Мюнхені, та ще й проти однієї з найкращих команд світу - це нелегко. Неприємна поразка для «Шахтаря».

- Від «Баварії», до речі, перепало і «Вердеру» Віктора Скрипника. Тим не менше, команда українського тренера зберігає теоретичні шанси на єврокубки. У чому секрет успіху Скрипника?
- Мені зараз важко проаналізувати, в чому конкретно полягає секрет Віті. Я тільки можу одне сказати, що радію його тренерським успіхам, і сподіваюся, що вони продовжаться якомога довше, що «Вердер» гідно закінчить цей чемпіонат, а наступного року показуватиме такі ж високі результати. А в чому успіх? Найкраще запитати про це тих футболістів, які безпосередньо перебувають під керівництвом Скрипника. Вони, як ніхто інший, знають, яка атмосфера була до приходу Віктора, і яка є зараз. Очевидно, що він чимало вніс свого, і багато що змінив, адже команда знову почала дихати і нарешті грати.

- Приємно, що українців у німецькому футболі більшає. Нещодавно гравцем клубу «Айнхайт» став Михайло Кополовець. Ви, як знавець місцевого футболу, що можете сказати про п'ятий дивізіон? Наскільки це серйозний рівень?
- Це не професіональна ліга. Якщо не помиляюся, третя ліга у Німеччині ще вважається професіональною, а все, що нижче, - це любительський рівень. Мені важко таке коментувати. Не можу сказати, що це сильна ліга, вона ніколи такою не була. Можливо, це аналог нашого чемпіонату міста.

«Якщо Україна програє, її ніхто не звинувачуватиме»

- Збірна України наполегливо готується до надважливого матчу з Іспанією. Таке враження, що всі фактори - проти нас: високий клас суперника, чуже поле, регулярна практика футболістів «Фурії», які грали упродовж всієї зими, поки наші хлопці лише займалися на зборах. Вам також ця ситуація здається безнадійною для українців?
- Я можу сказати одне. Якщо взяти єврокубки, матчі яких нещодавно відбулися, то не всі вірили у «Динамо», та й у «Дніпро» також. Але хлопці, особливо кияни, показали, на що здатні, і зачавили «Евертон» вдома - 5:2. «Дніпро» - також молодці, трималися добре. Я був на цій грі в Амстердамі, бачив її вживу. Тому, все може бути у футболі. Іспанія, зрозуміло, що за потенціалом, за рівнем, за зіграністю - сильніша від нашої збірної. Для нас найголовніше - зібратися і хоча б спробувати зіграти у свою гру. Якщо команда Фоменка програє, її ніхто за це звинувачувати не буде. Якщо ж переможуть - стануть героями. Для збірної України усе досить-таки непогано складається у відбірковому циклі до чемпіонату Європи. Тож головне, повторюся, - вийти і не втратити своє обличчя. Спробувати зіграти у свою гру - ту, яку Україна може показувати станом на сьогоднішній день.

- Після того, як ви закінчили виступи за збірну, вибір форвардів у тренерського штабу щоразу менший. Це підтверджує і Шева, який констатує, що Україні не вистачає стабільного нападника...
- Я також читав ці висловлювання. Знову ж таки, мені важко щось коментувати «на відстані», не знаючи, що відбувається всередині команди - є інші варіанти нападників, чи немає інших варіантів. Зозуля - дуже працездатний гравець, він виконує великий обсяг роботи і приносить команді багато користі. Зараз він забив надзвичайно важливий гол у ворота «Аякса». Залишається сподіватись, що тих форвардів, які є у Фоменка, нарешті «прорве» і вони почнуть забивати. У збірній є два флангові гравці - Ярмоленко і Коноплянка - від яких також багато що залежить. Вони можуть забивати і вирішувати долю матчів.

- У вас - вісім м'ячів у футболці збірної. Який із них - найбільш пам'ятний?
- На жаль, я не так вже й багато забивав за збірну. Але свій дебютний гол Греції ніколи не забуду. Емоції просто зашкалювали, коли ми їх обіграли - 2:0. Варто згадати і гол іспанцям, який я також забив на «Республіканському» (НСК «Олімпійський» - О.Б.). Цей м'яч був надзвичайно важливим для мене. Ну й третій гол - це гол у ворота збірної Франції, який, в принципі, нічого не вирішував. Але цей м'яч я присвятив своєму синові Андрію, який народився незадовго до матчу. Ось така топ-трійка. Я ж кажу: у мене мало голів за збірну. Проте, знову ж таки, гол збірній Данії, коли ми виграли 1:0, був дуже важливим для команди, для її виходу на чемпіонат світу. Кожен гол за збірну - це для мене якийсь спогад, щось ці голи мені завжди давали.

«Політики не торкаємося взагалі»

- Не помилюся, якщо скажу, що у Росії маєте багато друзів. Теперішня війна якось позначилася на ваших стосунках?
- Та ні, ніяк. Відносини з моїми друзями, які зав'язалися в той період, коли я грав у Росії і жив у Москві, ніяк не змінилися. Навіть навпаки - якщо ми розмовляємо на ці теми, то всі дуже переймаються тією ситуацією, яка була в Україні. Зокрема, коли в Одесі сталася ця жахлива пожежа, вони телефонували мені, співчували, запитували, що і як, чи не постраждав хтось із моїх рідних або друзів. А так, назагал, ми намагаємося не розмовляти на ці теми. У кожного - власна думка, тому політики не торкаємося взагалі.

- В Одесі досі неспокійно, періодично лунають вибухи. За своїх батьків, які там мешкають, не побоюєтеся?
- Звичайно, що я хвилююся за батьків і за місто, переймаюся тим, що відбувається в країні. Інформацію черпаю з інтернету, дивлюся, що кажуть по телевізору. Але коли розмовляю з батьками (а спілкуємося ми практично щодня), вони мене завжди заспокоюють: не переймайся, у нас все добре, все спокійно. Тому, малеча трішки підросте, і я хочу влітку приїхати додому, на море, у своє рідне місто, щоб відпочивати разом із батьками і своїми дітьми - всі разом.

Олег БАБІЙ