Гравець за $80 тисяч

Закінчила останні приготування перед кваліфікаційними матчами до ЧС-2007 молодіжна збірна України з волейболу. Більшість її гравців у недалекому майбутньому формуватимуть склад нашої національної команди. Однією з них є Ольга Савенчук, яка в свої 19 років уже має чимало спортивних досягнень. Серед них — золоті медалі російського та українського чемпіонатів. Саме тому ми вирішили не втрачати нагоди поспілкуватися з талановитою волейболісткою...

Динамівські реалії

— Олю,  нещодавно твій нинішній клуб московське «Динамо» став чемпіоном Росії. Святкування було гучним?
— Банкет було заплановано на 12 травня у відомому московському «Президент-готелі». На це дійство були запрошені зірки російської естради. Але з 26 квітня розпочалися тренувальні збори в молодіжній збірній України. Я вже і без того пропустила їхню певну частину. Тому, залишивши все, поїхала в розташування збірної. Дуже хочеться щось виграти з «молодіжкою».

— Російський   чемпіонат   значно сильніший від нашого?
— Із 12 команд Суперліги лише 4-5 — найвищого рівня. Решта — середняки.

— На яке місце там міг би претендувати чинний чемпіон України — черкаський «Круг»?
— Думаю, був би серед фінальної четвірки. А там уже як пощастить...

— Що можеш сказати стосовно своєї зарплати?
— Не порівняти з будь-яким українським клубом! Суми назвати не можу, але зауважу, що в «Динамо» вона у 10 разів більша, ніж у «Круга».

— «Динамо» стало ще й срібним призером цьогорічного розіграшу Ліги чемпіонів. Ти якось причетна до цього успіху?
— Річ у тім, що на той момент я була заявлена в єврокубки за «Сєверодончанку», тому не мала права грати за москвичок.

— Керівництво клубу залишилося задоволеним виступом?
— Взагалі-то стояло завдання виграти цей турнір. Але команда лише перший сезон виступає в ньому, тому керівництво клубу претензій не висловлювало. Однак прикро, що у фінальній грі ми поступилися з рахунком — 2:3.

— А у внутрішній першості регулярно виходила на майданчик?
— Спершу головним тренером був Дмитро Фомін, який часто випускав мене на майданчик. Згодом «Динамо» очолив Леонід Зайко. Останній довіряв мені місце в складі рідше. Можливо, через те, що в кінці чемпіонату в кожній грі нам необхідні були лише перемоги.

— Важко буде вибороти місце в «основі»?
— Навряд чи це буде можливо найближчим часом, адже тренерський склад робить  основний наголос на досвідчених гравців. Та в моєму віці потрібно здобувати ігрову практику, а не гріти лаву запасних. Я просила, щоб мене віддали в оренду, але керівництво клубу відмовилося. До закінчення дії контракту залишився рік. Якщо ситуація не зміниться,  з наступного року доведеться шукати новий клуб.

 Будуть гроші — буде все

— Що нині бракує нашому волейболу, щоб піднятися до рівня російського?
— У першу чергу — грошей. Через це гравці й утікають з України. Якщо подивитися на російську Суперлігу, то там практично в кожній команді є по 2-3 колишні українки, які свого часу змінили громадянство. Проте якщо в будь-якому місті України з'явилися б солідні гроші, то створити там класну команду — не проблема.

— Твої колишні партнерки по «Кругу» — Цокур і Манюк — нещодавно прийняли російське громадянство. А ти погодилася би на це?
— Мені також пропонували. Місцевим командам вигідно, щоб гравці приймали російське громадянство, адже в чемпіонаті існує ліміт на легіонерів. Якби я показувала чудову гру, то в майбутньому могла б грати за збірну Росії, яка має у світі величезний авторитет. Однак зараз  пробитися туди майже нереально — надто велика конкуренція. Тому й не бачу жодного сенсу
приймати чуже громадянство.

Звабливий контракт

— Олю, розкажи, як ти потрапила у волейбол?
— Народилася я в Донецьку, де і робила перші кроки у волейболі. Коли записалася до волейбольної секції, то навіть не знала: чи там м'яча закидають у кошик, чи перебивають через сітку. Проте швидко захопилася і почала помітно прогресувати. Через деякий час відчула, що «переросла» своїх одноліток. Якби у певний момент не прийшла до якоїсь солідної команди, то почався б неминучий регрес. Обдумавши всі пропозиції, вирішила перейти в черкаський «Круг».

— Пам'ятаєш свій дебют в українській Суперлізі?
— Здається, ми тоді грали проти моїх землячок із «Медики-ПІВСМ». Відчувала неабиякий мандраж. А як же інакше? Всі дівчата з «Круга» були дорослими. Для нас, молодих волейболісток, вони були справжніми зірками. Навіть просто тренуватися поруч із ними вже було неабияким досягненням.

 — Етап переходу з дитячого до дорослого волейболу пройшов безболісно?
— Мабуть, так. І не останню роль у цьому процесі зіграв головний тренер «Круга»  Сергій Голотов. Він приділяв мені чимало часу, неодноразово залишаючись після тренувань. І вже за півроку довірив мені, 16-річній дівчині, місце в основному складі. За це я хотіла б йому сказати велике спасибі.

— Протягом двох років ти двічі змінювала команду. Чому так сталося?
— З черкаського «Круга» я піпіла тому, що в мене часто виникали конфлікти з керівництвом клубу. Додало масла у вогонь ще й те, що клуб відмовився профінансувати мою операцію на коліні. Хоча це було передбачено контрактом.

— Невже «Сєверодончанка» була найкращим варіантом для продовження кар'єри?
— З попередньою командою мене пов'язував контракт. Тому, щоб змінити прописку, потрібно було знайти досить багатий клуб. Наскільки мені відомо, «Круг» запросив за мій трансфер 80 тисяч доларів. Таку суму серед усіх українських клубів міг заплатити лише ВК «Сєверодончанка».

— Та все ж в останньому ти затрималася лише на півроку...
— У команді почалися тренерські зміни. З'явилася невпевненість у майбутньому. Разом із тим отримала запрошення від московського «Динамо». Умови контракту були надто звабливими, щоб відмовитися. Тим паче в команді виступали такі зірки європейського волейболу, як Олена Годіна, Марія Бородавкова та Катерина Гамова.

— Як на тебе вийшов російський клуб?
— Улітку торік в складі молодіжної збірної України я виступала на турнірі в Москві. Ще тоді селекціонери «Динамо» пропонували перейти до їхньої команди.

— А як Федерація волейболу України дала дозвіл на твій трансфер, якщо згідно з положенням у закордонні клуби не можуть переходити гравці до 23-х років?
— Мені про це нічого не відомо. Цим питанням займалося керівництво «Динамо». З іншого боку, не я одна поїхала за кордон. Ті ж сестри Гончарови, яким ще не виповнилося 23, також грають у Росії.
Якщо відверто, досі не розумію, для кого ці правила були написані. Можливо, щоб закордонні клуби розуміли, що при купівлі наших волейболісток комусь потрібно давати на «лапу»?..
 
ЗА КРОК ДО МРІЇ

— Коли українська «молодіжна» розпочне кваліфікацію до ЧС-2007?
— Молодіжна збірна України потрапила до однієї з трьох європейських відбіркових груп. За путівку на чемпіонат світу наша команда сперечатиметься в групі зі збірними Фінляндії, Сербії, Румунії та Польщі. Поєдинки проходитимуть з 23 до 26 травня в польському місті Спала (ми спілкувалися за кілька днів до від'їзду). Потрапляння на чемпіонат світу гарантуватиме лише перше місце в групі.

— Українкам реально буде подолати кваліфікацію?
— Цілком! Проте все залежатиме винятково від нас. У нас сильна команда, і про це знають наші суперниці. Тому на молодіжну збірну України будуть налаштовуватися по особливому.

— Можеш порівняти теперішнього наставника молодіжної збірної Андрія Романовича та колишнього — Віктора Перебийноса?
— Важко їх порівнювати, адже в них зовсім різне бачення волейболу. Під керівництвом нового тренера я провела надто мало часу,  але його заняття мені дуже подобаються. Кожного разу Андрій Васильович пропонує щось нове та цікаве. Та, можливо, його старання є марними. Волейбольні мужі не надто сприяють виступам молодіжної збірної. За словами Романовича, він боровся за те, щоб перенесли на пізніший термін студентську Універсіаду. Тоді «молодіжка» мала би можливість краще підготуватися до кваліфікаційних матчів ЧС-2007, адже нашу команду представляють в основному студентки. Але, на жаль, до нього не прислухалися.

— У тебе є мрія?
— Хотіла б отримати звання майстра спорту міжнародного класу, а то й і заслуженого майстра спорту. Ще хотілося б виграти чемпіонат світу. Можна навіть нинішнього року в складі молодіжної збірної України.

— Мабуть, це буде малореально, адже тренувальний процес «молодіжки» зірвано...
— Перед чемпіонатом Європи 2005 року ми тренувалися лише три дні. І максимум, на що сподівалися — це потрапити до шістки найсильніпіих. А в результаті стали чемпіонами.  Отже, якщо нам так щаститиме, як тоді, то чому б і не здобути «золото»?..

Володимир ЛІВІЙСЬКИЙ, «Спортивна газета»