Формула 1. Под микроскопом: Гран При Абу-Даби

Гран Прі Абу-Дабі, що завершився в неділю, в принципі пройшов досить спокійно, а головне - напрочуд передбачувано в контексті того, кому дістанеться чемпіонський титул. Довелося прочитати в різних джерелах, що цьогорічна гонка стала найцікавішою з поміж усіх шести, що проводилися на Яс Маріні, проте якщо розглядати виключно перегони без врахування чемпіонської інтриги (якої минулих вихідних і без того кіт наплакав), то у 2012-му було явно цікавіше, а в цілому нудна гонка 2010-го практично до останнього кола тримала в напруженні усіх, адже будь-які події могли суттєво вплинути на ситуацію з титулом. А що ж ми побачили цього разу – більш ніж прогнозовано ще в кваліфікації перший ряд залишився за Mercedes, а другий – за Williams, в гонці перевага перших над другими не менш звично до пори до часу була вагомою, в той самий час як Масса взагалі не думав про гонщиків позаду себе, а Боттас навіть попри провал на старті зумів повернутися на своє законне місце.

 

Чим по справжньому здивувала кваліфікація – так це історією з гнучкими крилами Red Bull і подальшою дискваліфікацією Себастіана з Даніелем. В принципі, команда як почала сезон дискваліфікацією Ріккардо за перевитрату пального в гонці, так і закінчила його проблемами та формульною Фемідою. Дивує тільки те, що в FIA свою принциповість проявили тільки тепер, адже ні для кого не секрет, що крила багатьох команд гнуться. Зрештою так само зрозуміло, що таку ретельну перевірку на гнучкість стюарди провели за чиєюсь наводкою, залишається тільки дізнатися, кому ж так сильно на останньому етапі сезону заважали «бики». І це питання заводить нас у глухий кут, адже в Кубку Конструкторів підопічні Крістіана Хорнера боротьби вже ні з ким не вели, бо друге місце за собою закріпили ще в Бразилії. Схоже на те, що нові крила були проміжним варіантом або певною специфікацією того, що стоятиме наступного року на RB11, і в такому випадку занепокоєння інших команд зрозуміти не складно. Дивними і по-дитячому наївними виглядали виправдання Едріана Ньюї, який казав, що «так роблять усі – у всіх крила гнучкі». По-перше, зовсім не гнутися вони не можуть, по-друге, всі прекрасно знають про методику FIA для перевірки гнучкості (до якої є свої претензії, але принаймні Федерація давно не змінювала критерії тестів, тож в цій області суперечок бути не повинно), ну і по-третє, в Формулі 1 за 65 років її існування це завжди був один з основоположних неписаних принципів – не пійманий, не злодій, а якщо вже попався – то відповідати доведеться за всією суворістю регламенту (а іноді навіть і більше). Тож поки інші команди не провалили відповідні технічні перевірки, говорити, що так роблять усі, а покарали когось одного - як мінімум несерйозно. Тепер в Мілтон Кінс є три з половиною місяці для того, аби в Мельбурні до цих елементів машини у FIA претензій не виникало.

 

Дещо неочікувано цікавою вийшла ситуація з шинами і тактикою піт-стопів у гонці. Pirelli, яка цього року заслуговує виключно на схвальні відгуки за роботу і шини, що не вибухають просто так і не розвалюються без причин, привезла цього року на один рівень більш м’який склад шин, сподіваючись, що це убереже всіх від нудно-прогнозованої консервативної тактики з однією зупинкою в боксах. Більше того, шинники по завершенні кваліфікації відверто казали, що два піт-стопи – оптимальний варіант, а три – можливий, проте ризикований. Проте в Pirelli моделювання показувало, що починати гонку варто на SuperSoft і досить швидко переходити на м’яку гуму.

 

Реальність виявилася дещо іншою, адже серед пілотів, які фінішували в очках, четверо обрали зворотну тактику: старт і другий гоночний відрізок на Soft і завершальний короткий спринт на SuperSoft. Перевага такої тактики читається легко, адже всі чудово знають, що на тяжких машинах на старті гонки надм’яка гума зношується більш інтенсивно, тож наприкінці дистанції, коли в баках залишається небагато пального, гоночний темп можна показувати кращий і робити це можна на більш довгій дистанції, чим зрештою Ріккардо, Феттель, Хюлькенберг та Перес і скористалися. Потенційною проблемою при такій стратегії могла б стати поява машини безпеки або на перших колах, коли б більшість пелотону одразу поїхала б позбуватися швидкої, але нетривалої гуми, або на двох третинах гонки, коли б пілоти з традиційною тактикою просто поїхали б в бокси за комплектом Soft, спокійно знаючи, що до завершення дистанції їм шин вистачить, в той самий час, як ставити SuperSoft більше, ніж на 14-15 кіл, в Яс Маріні було не можна. От тільки статистично вірогідність появи машини безпеки становила 40% і в Red Bull та Force India вирішили, що ризик є виправданим і розумним, що зрештою і принесло обох командам свої дивіденди.

 

Вернь, Грожан і Сутіл стали тими пілотами, які спробували показати бодай якийсь пристойний результат при трьох піт-стопах, проте якщо у випадку Ромена це зробити було об’єктивно дуже складно через штраф за заміну елементів силової установки, а Адріану банально не вистачало швидкості його Sauber, то Жан-Ерік на фініші опинився лише в 4 секундах позаду десятого місця. Чи могли в Toro Rosso  краще розпланувати тактику, щоб француз ці 4 секунди не програв? Гадаємо, що могли, хоча б за рахунок трошки довших – на одне-два кола – першого і третього гоночних відрізків, адже на гумі Soft Вернь проїхав 13, 17 і 14 кіл, перейшовши на SuperSoft на завершальні 12 витків трасою. В команді не могли не знати, що за 12 кіл найм’якіша гума сильно втратить свої властивості, тож якщо б Жан-Ерік провів на пару кіл більше, то фінальний відрізок можна було б провести більш ударно. Залишається тільки зрозуміти, чи зацікавлена була сама команда в тому, аби її пілот показав пристойний результат, адже ні для кого не секрет, що на 99% француза в команді вже не буде.

 

Окремо згадати про Верня необхідно в контексті найкращого епізоду гонки – його боротьби з Ріккардо на 13-му колі гонки, коли австралієць, здавалося б, уже вийшов вперед, проте Жан-Ерік виявився значно більш непоступливим і зумів повернути втрачене:

 

 

Протистояння Хемілтона з Росбергом могло б стати окрасою гонки, якби не дві проблеми Ніко, першою з яких є провалений старт, ну а згодом і технічні проблеми, що відкинули німця взагалі за межі першої десятки.

 

 

Взагалі те, як в Абу-Дабі стартував Хемілтон, можна переглядати багаторазово, проте секрет його ракетоподібності розгадати навряд чи вийде. По цьому старту можна провести аналогії з колишніми напарниками по Red Bull (а тепер вже й колишніми пілотами цієї команди) Феттелем та Веббером. Так от, у Ніко непогано вийшло приміряти костюм Марка, хоча на онборді з машини №6 не видно, щоб у німця виникли якісь суттєві проблеми.

 

Що ж до проблем з ERS, то попри всі старання команди гарантувати пілотам на останньому етапі сезону безпроблемну гонку, ми отримали чергове нагадування того, що Формула 1 залишається дуже складним технічним спортом, де будь-які проблеми можуть виникнути у найменш потрібний для цього момент. Звісно, дуже шкода, що боротьба за титул завершилася саме в такий спосіб, проте навіть без цього чемпіоном все одно став би Льюіс, а Ніко, стоячи на подіумі, довелося б говорити красиві слова, які він волів би чути від напарника на свою адресу, тож певною мірою це стало серйозним полегшенням для німця.

 

Звертають на себе увагу ще два моменти – перший, це попри прохання команди їхати паркуватися в бокси, Ніко наполіг на завершенні дистанції уже навіть в той момент, коли навіть при сході Льюіса в чемпіонаті вже нічого б не змінилося:

 

 

Хтось обов’язково пригадає, як в аналогічній ситуації в Спа Льюіс вже на середині гонки просив команду дозволу їхати в бокси, бо очки не світили. Проте такі паралелі надумані й не враховують дуже важливого фактору, який присутній в сучасній Формулі 1. Мова йде про обмежену кількість двигунів на сезон – в Бельгії, яка «убиває» мотор трохи менше, ніж Монца, Хемілтон стратегічно мислив, розраховуючи зберегти ресурс установки на майбутнє, в той час як в Абу-Дабі Росбергу не було про що турбуватися, особливо після відмови ERS та супутніх проблем.

 

Другий момент – це, звісно, вітання чемпіона в кімнаті очікування й перепочинку перед виходом на подіум. Ніко знайшов у собі сили прийти та привітати свого напарника-чемпіона, чим безумовно додав вістів собі після складного сезону з неоднозначними подіями та стосунками між пілотами особливо в Монако та Бельгії. Зрештою, розчарований Ніко вже вчора почав підготовку до нового сезону на останніх цього року тестах, що проходять в Абу-Дабі.

 

Без Росберга інтрига в боротьбі за перемогу, здавалося б, накрилася мідним тазом, проте в боксах Williams вирішили спробувати здійснити те, до чого вони були близькими в Шпільбергу, проте самі злякалися своєї швидкості. Команду варто похвалити щонайменше за спробу нав’язати Хемілтону боротьбу за перемогу. Хід із максимальним затягуванням другого піт-стопу заради короткого фінішного спринту на SuperSoft з одного боку добре читався усіма, в тому числі стратегами Mercedes, проте з іншого – тільки так і можна було попробувати наздогнати новоспеченого чемпіона. Зрештою, хоч Феліпе і не зміг втілити заплановане у життя – занадто вже коротку дистанцію супер-м’які шини могли їхати швидко, та він разом із командою показав, що тактичне мислення колективу працює в правильному напрямі, адже якщо обігнати Mercedes за однакової тактики неможливо, треба суперника обігрувати за допомогою альтернативних шляхів. Тож те, чого не вийшло зробити в Абу-Дабі, може спрацювати в майбутньому. Щоправда, самій Williams треба буде дуже ретельно попрацювати над тим, аби машина ефективно працювала з м’якими комплектами гуми на довшій дистанції – саме ці проблеми на початку сезону сильно (наприкінці вже менше) заважали повною мірою реалізовувати потенціал FW36. Та це вже справи майбутнього.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua