Грегор БАЛАЖИЦ: «Друзья думали, что в Украине катастрофа»

Найкращий бомбардир «Карпат» нового сезону розповів про стан справ у команді, спортивний рід Балажіців і своє бачення війни на Сході.

Із 26-річним центральним захисником «Карпат», якому львівський клуб має бути вдячний за рятівні голи у матчах з «Металістом» та «Іллічівцем», ми перетнулися за горнятком кави якраз напередодні поїздки «зелено-білих» на гру Кубка України проти «Динамо». «Ніхто не збирається вивішувати перед киянами білий прапор», - рішуче запевнив Грегор. На цьому короткий діалог про вівторкову гру обірвався, ми перейшли до не менш цікавих тем. Зокрема Балажіц висловив переконання, що глибокої осені 1999-го УЄФА всіма силами намагався протягнути на Євро-2000... збірну України. А ми то думали, що всі - проти нас!

«Я сказав Йовічевічу: «Якщо результат того вимагатиме, можете мене поставити в атаку»

Мені дружина постійно каже: потрібно позитивно мислити. Якщо думаєш про хороше, то воно стається. Коли йду вперед і підключаюся до атаки, то налаштовую себе, що все вдасться. Потрібно грати до останньої секунди, до фінального свистка. Але деколи я й сам не розумію, як усе відбувається. Забив вже чотири голи – навіть не думав, що таке зі мною може статися. Після гри з «Іллічівцем» сказав, і зараз повторю: хочеться, щоб наші форварди почали вже нарешті забивати. У нас є молодий Сергійчук, але в нього нема досвіду – тільки почав грати в Прем’єр-лізі. Взимку клубу варто було б подумати про гравця атакувального плану.

Коли я був юнаком, то грав на позиції центрфорварда. Хотів виступати в атаці, але коли почався великий футбол, тренери перевели мене у захист, бо був високого зросту. А ще декілька років грав опорного півзахисника. Форварду набагато легше в психологічному плані. Не забив гол – будуть ще шанси. А от якщо команда пропускає – до центрального захисника одразу виникають претензії. Оборона завжди перебуває під ударом негативу.

У грі з «Олімпіком» я надірвав м’яз, хоча спочатку нічого не запідозрив. Подумав, що то просто втома. Але зараз все нормально. Тренер, щоправда, аби не ризикувати, випустив мене проти «Іллічівця» лише на останні хвилини. Ми так домовлялися. Я сказав Йовічевічу: «Якщо результат того вимагатиме, можете мене поставити в атаку» (Сміється). Дякувати Богу, план спрацював. Ми дуже хвилювалися, бо після поразок втрачаєш віру у свої сили.

Я думаю, це неправильно, що у нас конкурент – «Іллічівець». Я б хотів, щоб нашими конкурентами були команди як мінімум із середини турнірної таблиці. Але нічого не вдієш – потрібно рухатися вперед і самотужки витягати себе із дна.

«Марібор» грає у Лізі чемпіонів, хоча у нього бюджет - як у «Карпат»

У Словенії не стежать за чемпіонатом України. Наші гравці, в основному, виступають у Серії А, Бундеслізі, тож логічно, що вся увага – цим турнірам. Поки що Сречко Катанец викликає мене у збірну, і я чекаю на свій шанс. Мені довірили зіграти один тайм спарингу проти Канади. На моїй позиції у збірній – дуже досвідчені футболісти (Бранко Іліч, Боштьян Цесар, - О.Б.). Усі гравці збірної – дуже хороші пацани. Немає такого, що, наприклад, Хандановіч – зірка, бо він грає в «Інтері». Найбільше спілкуюся з тими, з ким виступав за молодіжну збірну Словенії – Ілічічем, Куртічем, Камплем, Лазаревічем. У нашій національній команді вже кілька років дуже хороша атмосфера. Хочемо потрапити на Євро-2016. Шанси хороші, поки що йдемо на другій сходинці.

Матч Словенія – Україна за путівку на Євро-2000 пам’ятаю так, наче він відбувся вчора. Я тоді ще був хлопчаком. Ми дивилися гру вдома – всією сім’єю. В українців була дуже хороша команда: Шовковський, Ребров, Шевченко, який перейшов у «Мілан». Словенці не вірили в успіх своєї збірної, але коли Ачімовіч забив з центра поля, настала така ейфорія, що не передати словами. Потім матч у Києві. Пішов сніг, але команди грали білим м’ячем. Я думаю, що УЄФА так спеціально зробив для того, щоб така маленька країна, як Словенія, не пройшла на Євро, - жартує Ґреґор. - Але Павлін мав свою думку щодо цього. Історичний вихід на чемпіонат Європи спричинив футбольний бум на моїй батьківщині. Нація повірила, що вона щось може у футболі. Ось зараз, наприклад, наш легендарний Златко Заховіч пробився з «Марібором» у груповий турнір Ліги чемпіонів. І це при тому, що в клубу досить скромний бюджет – десь приблизно як у «Карпат». «Марібор» три роки поспіль непогано виступає у єврокубках: спочатку була Ліга Європи, а зараз – Кубок чемпіонів. Це дуже гарний доказ того, що результату можна досягнути і з обмеженим бюджетом. Заховіч зумів зібрати найкращих молодих гравців з усієї Словенії.

«Хочеться, щоб «Карпати» знову грали в єврокубках»

Я прийшов у «Карпати», коли команда перебувала на хороших позиціях у чемпіонаті, грала в єврокубках. А потім пішло стрімке падіння. Просто футболісти надовго не затримуються в команді. Нема зіграності. Поки звикнеш до одних, піде половина команди, зміниться тренер. Все доводиться робити з нуля. Психологічно це дуже непросто. Добре, що у нас такі терплячі фанати, які розуміють ситуацію. У Львові є всі умови для сильної команди: чудове місто, численні вболівальники, новий стадіон. Хочеться, щоб «Карпати» знову грали в єврокубках.

На шашлики, які анонсував наш тренер, ми тільки збираємося. Штрафи у нас є, кількох футболістів вже покарали таким чином, правда, не знаю, за що саме. Але суми штрафів маленькі, тож думаю, що якраз після закінчення чемпіонату можна буде їх використати на шашлики. А поки що їмо рибу (Сміється).

Йовічевіч – дуже імпульсивний чоловік. Дається взаки те, що він хорват з домішком чорногорської крові, який мешкав в Іспанії. Особисто на мене це дуже позитивно впливає, коли тренер настільки емоційний, коли в такій спосіб намагається мотивувати команду. Думаю, якщо Йовічевіч продовжуватиме в такому ж дусі, він виросте у хорошого спеціаліста. Через травми ігрова кар’єра у нього склалася не зовсім успішно попри те, що він був у «Реалі». Але він набрався безцінного досвіду. Помітно, що Йовічевіч дуже добре розуміє футбол.

«Сподіваюся, політики розрулять кривавий конфлікт»

Я підтримую погляди фанатів «Карпат», їх захоплення героями УПА. Категорично не сприймаю хіба що прояви расизму, якщо такі трапляються на українських стадіонах, або якісь крайні політичні акції. На стадіоні, звісно, є свобода слова. Але іноді це погано, тому що нам доводиться грати при порожніх трибунах. Мені б хотілося, щоб вболівання було більш спортивним, якщо можна так сказати.

Якщо б війна перекинулася на решту території України, ми б із дружиною поїхали і більше не поверталися. Гроші не вирішують нічого, життя – одне.  Але, на щастя, у Львові все спокійно. Я досі сподіваюся, що політики «розрулять» цей кривавий конфлікт, і в Україні знову усе буде гаразд, а люди зможуть жити без страху.

У перші тижні родичі та друзі телефонували мені постійно, хвилювалися, щоб я не опинився у халепі. У Словенії якось показали українські події по телевізору і почалася паніка. Вони думали, що тут узагалі повна катастрофа. Але з часом мені вдалося їх переконати в тому, що на переважній більшості території України, а надто – у Львові, все спокійно.

«Дружина мені каже, що я пенсіонер за кермом»

Рід Балажіців славиться своєю любов’ю до спорту. Мій батько грав у футбол, щоправда, у нижчих словенських лігах. Потім став тренером. Брат також є футболістом, виступає у неелітній лізі Австрії. Травма не дозволила йому досягнути великих успіхів.  Тож, як бачите, я народився одразу з м’ячем (Сміється). Мій дідусь помер давно, ще коли я був маленьким. Але батько мені розповідав, що якби він дожив до наших днів, то зробив би все, щоб у мене були найкращі в світі бутси.

Коли тільки приїхали до Львова, то не знали, куди потрапили. У порівнянні з Європою тут все трішки по-іншому. Я приземлився у старому аеропорту, нового тоді ще не збудували. Але з часом Львів став другим домом. Місто кращає з кожним роком. З дружиною любимо прогулятися історичним центром. Часто проводимо дозвілля з сімя'ми інших карпатівців.

Не люблю швидкість - дружина мені каже, що я пенсіонер за кермом (Сміється). На «Фольксваген Поло» їжджу спокійно, без фанатизму, взяв його в оренду, бо в Словенії маю інше авто. Полюбляю великі машини, але зараз із дружиною на цьому не зациклюємося. Зрозуміли, що найголовніше - це здоров'я і мир.

Хотів би розмовляти українською, але поки що її лише розумію. Пацани з команди часто до мене звертаються по-українськи. Моя дружина знайшла собі у Львові подруг, тож опанувала укранську значно краще, ніж я (Сміється).

У Кополовця стільки приколів, що важко згадати якийсь конкретний, він хороший хлопець з великим серцем. У Міші буває, що на емоціях він може дати таке інтерв'ю, яке перевершить всі очікування. Його не було в команді десь рік, а коли тепер з'явився - це відчулося одразу. Якоюсь історією або жартом він моментально може підняти дух колективу. Іноді Михайло частує команду закарпатським вином. А нещодавно привіз на тренування банку з цукерками. Страшенно любить солодке. Коли були на зборах у Словенії, то Міша примудрився розшукати такі цукерки, які я ще пам'ятаю з дитинства. Кополовець - легенда «Карпат».

Олег БАБІЙ, «Футбол 24»