Натал – такий близький, майже рідний

Чергове місце моєї мандрівки по Бразилії -  Натал. Це – найбільш східна столиця штату у Бразилії: неподалік міста -  мис Кабо-Сан-Рох – найближчий до Африки  географічний пункт Південної Америки.

Чому Натал, а не Наталя?

Про місто Натал я вперше дізнався, коли ознайомився з переліком міст-господарів Кубка світу. Назва привертала увагу співзвучністю із одним з найпопулярніших українських імен. А ще перегукувалася з італійським «Наталє», що означає Різдво. Як з‘ясувалося, саме релігійний зміст вкладений у назву столиці штату Ріу-Гранді-ду-Норті.

У 16-му столітті французькі пірати – буканьєри заснували тут свої поселення і налагодили торговельні взаємини з місцевими тубільцями вже відомого Вам племені «Тупі» (за уточненими даними наголос таки на другому складі). Португальцям, які контролювали більшість цих територій, піратська активність  дуже не подобалося і наприкінці століття вони розтрощили поселення французів, а для контролю над територією облаштували форт «Три волхви».

А 25 грудня 1599 року, у день Різдва Господнього, було закладено селище, яке так і назвали – Натал (Різдво). Ось Вам і історія походження назви. Три царі зустрічають усі гостей міста просто на в‘їзді. Цей монумент – головна пам’ятна відзнака міста. 

Мундіальна декорація

 Одразу після зустрічі з царями впадає в око інтенсивна декорація, присвячена мундіалю. Вздовж дороги – окремі стовпчики з прапорами всіх учасників у формі футбольних емблем. На наземних пішохідних містках - ці ж прапори,  розміщені в рядочок.  Ледь не  на кожному стовпі на роздільній алеї – фото вболівальників  у найяскравіших їхніх емоціях (це  промо-плакати Кубка світу, що є кожному місті, однак персонажі відрізняються). А якщо додати, що вздовж дороги стоять різнокольорові неонові м’ячики, які так гарно світяться у темну пору доби,  є всі підстави нагородити компліментом адміністрацію  міста. З усього видно, що святкувати тут люблять і вміють не одне лише Різдво.

Місто без людей

До речі, зі святом мені «не пощастило». Якраз на  день мого перебування у Наталі,  «наталеси» (так звуть себе місцеві, повністю – «наталес портігуа»), як і всі католики, відзначали  «Корпус Крішті» - «Свято Тіла і Крові Христа», а тому місто повністю спорожніло. Заклади закриті, вулиці безлюдні. Відтак, на відміну від Форталези, яку я побачив саме через людей, тут  на перший план вийшли кам‘яні споруди. Але робити нічого: головне – це графік чемпіонату, а дорога між містами та усередині них – то другорядне.

Архітектурні принади

Отож,  основні об’єкти міста. Блакитна муніципальна префектура (адміністрація міста),  театр Альберто  Мараньо, де відбуваються і драматичні вистави, і оперні, і  звучить симфонічний оркестр. На жаль, на відміну від Манауса побувати всередині не вдалося через причини, озвучені вище. Пам‘ятник чоловіку, що стоїть на  велетенській долоні –  Камаро Каскудо. Це – відомий бразильський соціолог та культуролог. У музеї його імені можна побачити дуже багато цікавого: від артефактів індіанців Амазонії до ритуальних предметів Кандобле (афро-бразильська релігія).

Із трьох найбільш знакових  храмів Наталя,  головний – модерний Кафедральний Собор, особисто освячений Папою Римським Іваном Павлом Другим.

Натал – місто контрастів

Непрезентабельні картинки міста  - це доволі велике число закинутих старих будинків і недобудованих багатоповерхівок, які зустрічаються ледь не у кожному мікрорайоні. Водій таксі пояснив мені, що багато компаній почали будувати, не оформивши дозвіл на будівництво, а потім не знайшли кошти на легалізацію процесу і закинули будівництво (ситуація близька до нашої, тільки у нас «пацани», як правило, питання «рєшают», навіть тоді, коли будують височезні будівлі над шахтами метро, як біля мого помешкання на вулиці Мельникова).  А тут, у Наталі – зась: не оформив дозволу,  плати величезний штраф. Ось так і нависають над містом моторошними вежами бразильські «мертві вежі». А ще над містом протягнуто дуже багато електричного кабелю. Він, наче ліани,  переплітає пейзаж міста.  І ще одна яскрава ілюстрація до улюбленої теми радянських пропагандистів про «місто контрастів» - автобусна зупинка біля фешенебельного готелю «Бест Вестерн Мажестік». Разючий контраст і справді ніде діти.

Баггі-драйв 

З травня до серпня у Наталі – сезон дощів. Погода тут змінюється щопівгодини: щойно  було тепле сонечко – сухо й тепло, як враз починає падати сильна тропічна злива,  і ти вмить намокаєш до нитки. Дощ наче й теплий, але вітер дає відчуття холоду. Ось так упродовж дня мого перебування, без перебільшення,  було разів з десять: то дощ, то сонце. Через це адміністратор готелю порадив мені скасувати заброньовану раніше екскурсію на «баггі-автівках» по піщаних дюнах  на території та в околицях Наталя. Послухав його пораду, і, відверто скажу, пошкодував. Адже погода все одно змінюється і у цю пору вона не може бути іншою, а поїздка по дюнах – головна туристична принада Наталя!  «Парк дас Дунас» - найбільший міський парк у Бразилії. Смуга тропічних лісів на невисоких пагорбах відділяє узбережжя від бразильської саванни – Каатінги.  Усе це я вивчив до поїздки, але переконлива порада рецепціоніста перекреслила мою підготовкуJ Тому хочу порадити Вам: якщо опинитеся у Наталі узимку (зі місцевими мірками це – з травня по серпень), не зважайте на дощ, нікого не слухайте і  їдьте на «баггі-машинках» у дюни! Спостерігаючи, як заповнені людьми «баггі» повертаються з чотиригодинних екскурсій, твердо вирішив, що заради цього обов’язково повернуся в Натал!

До речі, фотографуючи дюни з дороги, пробирався через колючий дріт! Ця огорожа, стовпчики якої вже розвалюються, відділяє парк від проїжджої частини. Однак колючий дріт вже давно відігнули туристи (а може, місцеві),  поробивши дірки, в які спокійно проходить доросла людина. Далеко не ходив, аби не порушувати закон: зробив лише кілька фото не з-за колючого дроту.

То – вода, то – калюжа

Тропічні дощі сильно вимивають грунт у регіоні, тому землі у штаті Ріу-Гранді-ду-Норті не родючі.  Із погодою у цей час сезону пов‘язані постійні припливи й відливи. Діти на одному з пляжів Наталя бавляться в океанічних калюжках, які утворилися після обіду, а ввечері вся ця територія знову буде покрита водою. Взагалі, у Наталі  просто неймовірно мальовничі пляжі, на одному з яких - «Понта Негра» - мені пощастило побувати. Море тут спокійніше, ніж у Наталі , а близькість пагорбів робить пейзаж незабутнім. У вихідні чимало  місцевих мешканців вирушили саме на пляж або смажили страви на мангалі. Один із  «наталесів», побачивши, як я фотографую, пропонував мені приєднатися до їхньої гриль-вечірки, показуючи курча (з вигляду,  наче «курча табака»):  люди тут справді приязні.

Камароеш – рекомендовано до вживання

Однак пану «Курчаку» я подякував і віддав перевагу найзнаменитішій страві у Наталі – «Камароеш». Так  «звучать»,  по-португальськи,   креветки. Однойменний ресторан – найвідоміший у Наталі.  Рецептів креветок тут безліч. З «камароешами»  тут роблять багато відомих у світі страв, скажімо, італійську брускетту,  «фондю», креветки по-паризьки і по-діжонськи. Але найцікавіше, звісно, спробувати регіональний рецепт. І саме це я зробив! «Но жерімун» - це креветки, які готують з гарбузовим соусом, овочами та м’якоттю кокоса, поливаючи згори  розтопленим сиром Коальо і подрібненими горішками кеш’ю. А  подають усю цю дивовижу  гарбузі! Ну, ду-у-у-у-у-же смачно! Рекомендую. 

Натал – місто, в яке хочеться повернутися. З огляду на те, що міжнародний аеропорт «Аугусту Северу» тут відкрили якраз до Кубка світу, гадаю,  це місто з  близькою українцям назвою стало до нас ще ближче.

Відкриваємо Бразилії разом! За підтримки компанії «Агробізнес»

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ, Sport.ua