Гран При Кореи: под микроскопом + ФОТО + ВИДЕО

Уїк-енд на півдні Корейського півострову дав низку відповідей на питання, що з’явилися тиждень тому в Японії. Тож спробуємо проаналізувати їх, а також інші моменти Гран Прі, які можуть серйозно вплинути на подальший хід подій цього сезону.

По-перше, Крістіан Корнер все ж таки визнав, що ще у Сінгапурі команда привезла і впровадила ряд новинок, які суттєво покращили темп машин Red Bull. Та якщо на трасі Маріна-Бей пілоти та їх інженери пристосовувалися до змін і виглядали добре, але не настільки чудово як Хемілтон (не соромлячись наполягаю, що британець обов’язково виграв би ту гонку, якби не зламана коробка передач. Зрештою так само вікторія на Гран Прі Європи вислизнула з рук Феттеля), то вже в Японії і гонщики, і інженерний склад значно краще розуміли власну техніку, що вилилося у кваліфікаційний дубль та над упевнену перемогу Феттеля. Тріумф в Сузуці був настільки беззаперечний, що у багатьох закралися погані думки про «кінець чемпіонської інтриги», але жевріла надія про те, що на довгих корейських прямих у Red Bull крила будуть підрізані, і це забезпечить боротьбу між австрійською командою та її головними опонентами з Уокінга й Маранелло. Не забезпечило…

По-друге, інша цікава тенденція стосується того, що темп червоного боліда в Японії виявився дещо несподівано швидким і поступався тільки «енергетикам», хоча до того темп Ferrari був на рівні Lotus і вже точно нижчим ніж у McLaren. В Йонамі ми стали свідками того, що машини Скудерії таки стали суттєво швидшими і такий темп не був приємним для тіфозі одиничним випадком, а все таки переріс у систему. Щоб це краще зрозуміти варто поглянути на результати Масси протягом останніх Гран Прі – четвертий в Монці (одразу після Алонсо), восьмий в Сінгапурі (після проколу колеса на старті гонки і прориву з кінця пелотону протягом гоночної дистанції), другий в Японії (це був реальний темп Феліпе в гонці – ні більше, ні менше) і знову четвертий зараз в Кореї (знову ж таки за спиною свого напарника). Чому варто орієнтуватися на Массу – результати бразильця значно більшою мірою залежать від боліда, ніж результати прима-пілота Ferrari. Таким чином серед лідерів де-факто відбувся перерозподіл сил, і McLaren, пілоти якого досить упевнено тричі поспіль взяли великі призи в Будапешті, Спа та Монці, втратив власні позиції. Два тижні перед Індією стануть непростим випробуванням для «срібних», особливо з огляду на те, що Мартін Уітмарш заявляє, що команда продовжує вірити в успіх навіть попри скептичні думки самих Дженсона і Льюіса.

Ще одне цікаве спостереження стосується шинної тактики, а саме – на початку року, коли сім гонок виграли семеро різних пілотів спеціалісти Pirelli часто й самі не знали який варіант тактики буде оптимальним і не мали впевненості навіть у кількості піт-стопів, то тепер Пол Хембрі та його підопічні практично безпомилково ще в середу-четвер прогнозують стратегію команд по використанню шин.

От і цього разу якщо дивитися на стратегію більшості пілотів, ми не побачимо нічого екстраординарного: 8 гонщиків, які фінішували в першій десятці стартували на SuperSoft, поміняли його на більш жорсткий Soft в діапазоні 13-15 кіл, а потім ще раз – тільки тепер вікно було не три кола, а п’ять – з 31-го по 35-те. В цьому відношенні значно важливішим було те, хто і як зміг скористатися мінімальною різницею в тактиці порівняно з головними конкурентами. Скажімо зовні виглядало так, начебто найпростіше було Феттелю – мало того, що він їхав на боліді, який часто уболівальники називають «самовозом», так ще й просто чекав коли Марк і Фернандо поїдуть в бокси і просто повторював за ними. Та по-перше, свій перший піт-стоп Себастіан і Фернандо провели на одному колі, а по-друге складність завдання німця лежало дещо в іншій площині. На старті гонки лідер «биків» почав відриватися від напарника, але всі чудово знають, що чим активніше пілот атакує, тим швидше йому доведеться їхати за новим комплектом італійських шин. Іншими словами Феттель мав поспішати не поспішаючи, що на першому гоночному відтинку у нього вийшло ідеально. Звісно далі було простіше, от тільки стан внутрішньої частини (біля плеча) передньої правої покришки викликали занепокоєння команди на останніх колах.

Не менш цікавим вийшов і старт гонки саме в контексті внутрішніх стосунків всередині Red Bull – злі язики одразу випромінювали впевненість у тому, що Марк навмисне пропустив на старті Себастіана, а потім задля годиться спробував контратакувати на довгій прямій між 2-м і 3-м поворотами. Але якби австралієць по справжньому розрахував усі свої зусилля на старті так, щоб і Феттелю програти, і Хемілтона з Алонсо в жодному випадку не пропустити, Веббера сміливо можна було б визнавати найкращим стартером в сучасній Ф1. От тільки факти за останні два сезони говорять зовсім про інше, а тому, вважаю, що говорити про «чітко поставлений спектакль» в стані «биків» недоречно. Якщо хочете побачити «випадково програний старт» вигідний пілоту і його команді – подивіться на старт в Сузуці в 1999-му – там прямих доказів також немає, але всі інші факти говорять саме про не випадковість тих подій.

На окремі схвальні відгуки за підсумками корейської гонки заслужили не стільки лідери, які з огляду на темп своїх машин і ситуацію в особистому заліку досягли свого очікуваного максимуму, скільки гонщики другого ешелону – Хюлькенберг, Ріккардо і Вернь. Ніко провів одну з найяскравіших гонок в сезоні: спочатку він досить довго утримував за спиною потенційно більш швидкий Lotus Грожана, але більш пізній другий піт-стоп (німець відвідав механіків на коло пізніше ніж Ромен) не дозволив утриматися попереду, та молодий німець не відступив і продовжив досить щільно переслідувати Lotus. Зрештою, все це закінчилося тим, що на 40-му колі Хюлькенберг зумів у 4-му – 5-му поворотах обігнати як Грожана, так і Хемілтона, якого Ромен намагався пройти поворотом раніше – однозначно найкращий обгін цього Гран Прі. Після цього Ніко не залишив жодних шансів Грожану відігратися і спокійно фінішував попереду нього на шостій позиції.

Для гонщиків Toro Rosso Корея однозначно залишиться у пам’яті як один з найкращих етапів, воно й не дивно, бо восьмий-дев’ятий результат – повторення найкращого виступу Верня та Ріккардо в Спа. Унікальність ситуації полягає в тому, що стартували вони лише 16-м і 21-м. Жан-Ерік став одним з небагатьох, хто на старт гонки виїхав на більш жорсткому комплекті нового Soft. Потім француз змінив їх на інший комплект досить рано – в цей час шини міняли пілоти, які стартували на обкатаній найм’якішій гумі, а завершував гонку Вернь уже на абсолютно нових покришках SuperSoft, що допомогло йому в боротьбі з власним напарником наприкінці дистанції. Результат Даніеля вражає ще більше, бо він з одного боку стартував значно дальше (виною усьому був штраф за заміну коробки передач), а з іншого ж шинну стратегію австралієць обрав «стандартну» і жодної тактичної переваги не мав, але все одно піднявся на 12 позицій вгору. До речі, Даніель фінішував в очках вже третю гонку поспіль – відмінний результат, який може дозволити переконати керівництво залишити цей його і на наступний рік (принаймні, щодо Ріккардо ситуація є більш оптимістичною, ніж стосовно Верня, хоча команда і не поспішає з прийняттям остаточного рішення).

Під знаком мінус гонка пройшла для героя Сузуки Кобаясі – як японець збирався просочитися повз Росберга і Баттона залишається загадкою:

На відео чітко видно що ширини там не вистачало жодним чином – Росберг навіть мінімально рухався убік Дженсона, тільки звужуючи зазор для Sauber Камуї. Покарання від стюардів було абсолютно виправданим, хоча пілот McLaren і вважає, що можна було більш жорстко поставитися до японця. Таким чином спарений уїк-енд в Сузуці-Йонамі повернув Кобаясі туди, де він і знаходився раніше – в ситуації повної невизначеності щодо власного майбутнього.

З великим мінусом завершили уїк-енд Mercedes і McLaren – між результатами обох колективів можна провести кілька аналогій. По-перше по одній машині команди втратили ще на старті внаслідок нестриманості Камуї, а по-друге у пілотів, що гонку продовжили виникли серйозні проблеми. Якщо Mercedes Шумахера просто «не їхав», і німець 55 кіл вів боротьбу не стільки з суперниками на трасі, скільки з власним болідом, то на голову Хемілтона висипалося стільки бід, що не на одне Гран Прі могло б вистачити. Зламаний стабілізатор поперечної стійкості не дозволив боротися з Ferrari та Lotus, змусив змінити тактику і їхати на зайвий третій піт-стоп, бо машина просто «з’їдала» гуму, ну й апофеозом усіх негараздів став шмат штучної трави, підчеплений Льюісом в 13-му повороті. Залишається сподіватися, що прощальна гонка Хемілтона та Шумахера з командою та спортом відповідно буде значно кращою, а спогади у них залишаться якомога кращими.

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua