Под микроскопом: Гран При Монако

Монако траса для гурманів, цього ніхто ніколи не приховує. Якщо гонка відбувається за сухої погоди, то кваліфікація дає відповіді на більшість питань стосовно майбутніх співрозмовників принца Альбера Другого. Та попри всю свою специфічність немає в пелотоні пілота, який не захотів би тут перемогти. Зрештою довгі шість десятиліть гонка носила та й продовжує це робити сьогодні статус «необгінної» / «процесії кольорових машин» / «гонки трамваїв» тощо.

Але і пілотам, і навіть глядачам все ж таки потрібне кільце Монако, хоча б для того щоб більше цінувати такі класичні автодроми як Спа, Монца чи Сузука. Одна з проблем сучасної Формули 1 полягає в тому, що такі траси як Монако в календарі тільки додалися. Валенсія, Сінгапур, а незабаром сюди додасться Нью-Джерсі – жодна спроба щонайменше повторити (а задуми й амбіції організаторів завжди прагнуть перевершити) кільце князівства успіхом по суті так і не завершилася. В Іспанії активно обговорюють ідею чергування двох трас (за прикладом Німеччини), Сінгапур знайшов свою нішу з гонкою вночі під світлом прожекторів (але ж і там є тільки одне місце для обгону), Америка ніколи не фанатіла від Формули 1, а тому довге та щасливе майбутнє проекту з видом на Манхеттен викликає чимало сумнівів одразу після того, як про нього стало відомо.

Проблема останньої гонки в Монако, мабуть, у тому, що вона виявилася традиційною для самої себе. В сезоні коли спрогнозувати переможця Гран Прі до старту кваліфікації (а іноді й до старту самої гонки) видається неможливим, все вийшло доволі передбачувано на вулицях князівства. Звісно всім (крім Марка) хотілося побачити щось екстраординарне, але навіть погода руки допомоги не подала. Напевно, саме в цьому і полягає розчарування від побаченого в неділю.

Себастіан Феттель і Red Bull ще минулого року показали (хоч це і сталося внаслідок помилки), що гоночну дистанцію на цій трасі в принципі можна спробувати подолати на двох комплектах гуми. У 2011-му чистота експерименту провалилася через червоні прапори та зупинку гонки під час якої на завершальні шість кіл усі гонщики отримали нові комплекти шин. Те, що минулого року сталося випадково, цього разу було заплановано абсолютною більшістю пілотів та їх гоночних інженерів. Відмінність вийшла тільки в порядку використання покришок: п’ятеро поставили собі Soft на старті з тим, щоб коли машина стане легшою, можна буде проїхати чималу дистанцію на супер-м’якій гумі. Петров і Де Ла Роса занадто рано перетворилися на глядачів, та й шансів у них на своїй техніці показати щось серйозне не було. А от на Баттона, Ді Ресту і Феттеля подивитися було цікаво. Дженсон (про нього буде пізніше) загубився в нетрях пелотону й зрештою зійшов. Пол і Себастіан, вичавивши усі соки з SuperSoft’у на першій частині гонки зуміли суттєво покращити свої позиції, при тому що наприкінці дистанції їх найм’якіші шини не виглядали гірше ніж Soft у конкурентів і дозволили їхати у відповідному темпі.

Звісно не можна оминути своєю увагою і той факт, що серед лідерів за всю гонку (стартове коло ми виносимо за дужки) не відбулося жодного обгону. Та що там обгону, серйозних, по-справжньому активних атак також не було. Тут можна пригадати тільки спроби Шумахера налякати Ряйкконена пізніми гальмуваннями після проїзду тунелю, але і це вже сталося тоді, коли фін від групи лідерів відстав сильно.

Чому так сталося, що ніхто так і не спробував нікого обігнати при тому, що перша п’ятірка накотила на фініш в інтервалі 4,1 секунди, що є одним з найщільніших завершень Гран Прі в історії Формули 1? Відповідей може бути кілька: по-перше, це Монако і цим усе сказано, але, наприклад, Льюіс і Міхаель в попередні роки не просто пробували, вони таки обганяли своїх конкурентів (і один одного в тому числі); по-друге, звучить значно прозаїчніше – в такому непередбачуваному сезоні кожне очко на вагу золота і ніхто не хотів зайвий раз ризикувати втратити свою синицю, а ще FIA за останні кілька років привчила усіх до того, що навіть за простий гоночний інцидент гонщик може бути покараний. Наразі в особистому заліку така щільність, що пілоти перетворилися на бухгалтерів. Нічого доброго в цьому немає, але виправдання у вигляді траси на цей раз вони мають.

Герої та їх антиподи

Поступово переходячи до роздачі слонів, звернув увагу на те, що героїв на цій трасі або дуже багато – всі хто таки доїхав до картатого прапора, або дуже мало. Веббер? Молодець, переміг, причому вдруге в Монако, але він просто дуже добре виконав свою роботу, та й поул йому дістався за рахунок не самого однозначного штрафу Шумахера. Ну не називати ж його героєм тільки за те, що він зумів приборкати свою звичку програвати старти і перервав власну серію з п’яти гонок, в яких він стартував першим, але не переміг. Серія ця тягнулася з Туреччини 2010-го.

Алонсо, Феттель? Обоє знову-таки провели дуже і дуже сильну гонку, зуміли реалізувати власну стратегію та скористатися помилками інших. Хоча Себастіан за небажання показувати швидке коло в останньому сегменті кваліфікації заслуговує на пару слів критики. Він, зрештою, чинний чемпіон.

Мабуть, найбільше схвальних відгуків заслужив дует, який приїхав на 6-7 місцях. Але тут причини зовсім різні. Масса, який за чутками з Маранелло отримав «останнє» попередження і виступав під дуже високим тиском, зумів провести досить непоганий уїк-енд. Феліпе вперше в сезоні потрапив до третьої кваліфікації, відставши від напарника лише на одну соту секунди, а не на вічність, як це бувало на попередніх етапах. Бразилець не відставав від Алонсо і в гонці (в першій її частині, коли Масса їхав практично на хвості у Фернандо), а коли після хвилі піт-стопів опинився позаду Хемілтона також тримав непоганий темп, трошки відставши від британця на останніх колах дистанції. Що це було – Феліпе «прокинувся» і зрозумів, що черга поносити червоний комбінезон завжди немаленька, чи може італійська машина таки стала більш швидкою – про це раніше Канади ми навряд дізнаємося. Але безсумнівним є одне – такий другий пілот команді потрібен.

Ді Реста знову проявив себе з найкращого боку і додав собі вістів до цілком гарної репутації. Так, з семи відіграних позицій три приходяться на пілотів, які так і не доїхали до фінішу, але тактика шотландця, аналогічна до застосованої Феттелем, принесла свої плоди. Уміти реалізовувати задумане для гонщиків, які представляють команди середини пелотону, велика чеснота.

Окремих слів заслуговує і Хейккі Ковалайнен, який попри зайвий піт-стоп довіз своє зелене нещастя на 13-му місці, що дозволило Caterham повернути собі проміжне 10-те місце в Кубку конструкторів. Фін так агресивно захищав свою позицію від атак, насамперед, Переса і Баттона (який в підсумку викинув білий прапор і звернув у бокси), що також заслуговує на звання одного з героїв минулої гонки.

Що ж стосується розчарувань етапу, то тут список значно коротший – Баттон, стратеги Lotus і Toro Rosso.

Дженсон вдруге поспіль не взяв участі у фінальній кваліфікації, англієць знову скаржився на те, що йому не пощастило, він так і не зумів знайти оптимальний баланс, а обігнати більш повільну машину, якщо її пілот їде безпомилково – практично неможливо. За всім цим набором стандартних банальних відповідей видно те, що англієць перебуває у, можливо, короткій, але кризі, виходити з якої йому можуть допомогти спогади про свою фантастичну перемогу в Монреалі, куди він і відправиться наступного тижня.

Поняття «стратеги Lotus» і «epic fail» ще минулого року були практично тотожними, от тільки статус пілотів тоді не дозволяв їм відкрито про це говорити. У Кімі знову «поплила» гума раніше ніж очікувала команда, але тримати його на трасі, роблячи паровозом для п’яти вагонів, навіть для Монако тактика вкрай дивна. Зрештою тільки той факт, що Хюлькенберг і Сенна робили з Ряйкконеном паралельний піт-стоп (де механіки справилися добре), а не затрималися на трасі хоча б на кілька кіл, врятувало чемпіона 2007-го року від фінішу на десятому місці.

Відзначилася і бригада стратегів Toro Rosso. Так, Вернь провів свій перший піт-стоп дуже рано, на 17-му колі, але коли до кінця гонки залишається 8 коротких кіл, а пілот їде на пристойному сьомому місці, ставити все на «зеро» – справа також сумнівна. Звісно зараз можна казати про те, що якби дощ таки перетворився з кількох крапель на непогану зливу, то Жан-Ерік виграв би від такого ходу більше. Але ж ми оцінюємо ситуацію по факту, а в сухому залишку маємо тільки те, що замість спроби дотягнути на сильно зношеній гумі до фінішу з кількома очками в активі, команда спіймала облизня.

Монреаль, незалежно від погоди, має всім компенсувати недостатню кількість всього того, що ми так і не побачили в Монако. А може там переможе хтось сьомий?

В’ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua