Ігор БАБІНЧУК: «Уперше за двадцять років відпочиваю»

Є тренери відомі, такі, що їх знають, бачать постійно, вони завжди в центрі уваги. Зазвичай, це — головні. А є тренери, які в тіні, їх майже ніхто не знає, переважно, це помічники чи асистенти головного наставника. Саме на їхні плечі лягає вся чорнова тренерська робота, вони знають про команду все й, найголовніше, вони є тією ланкою, яка поєднує в колективі тренерів, гравців, адміністраторський апарат. Можливо, саме такі трударі й є «головними» в команді?

Ігор Бабінчук, як головний тренер колективу вищої ліги (столичного «Арсеналу») відпрацював лише один матч. Було це в сезоні-2005/06. Проте київській команді віддав вісім років свого життя, працюючи й помічником тренера, й адміністратором, і начальником команди. А ще в тренерській кар'єрі фахівця був період понад десять років, коли він працював у тернопільській «Ниві» (також «у тіні» головних тренерів, а проте вірою і правдою). Той період ознаменувався найвищими досягненнями «Ниви» у вищій лізі — двічі сьоме місце в чемпіонаті України та двічі вихід до 1/4 фіналу Кубка України

Юрія Беньо до «Арсеналу» покликав я

—Ігоре Дмитровичу, як давно тягнеться ваша тренерська кар'єра?
—Я в командах майстрів перебуваю з 1986 року по січень 2010-го, аж поки з останньої команди, київського «Арсеналу», мене, разом із Заваровим та Блажаєвим, не звільнив Вадим Рабинович. За цей період я мав за честь працювати з багатьма тренерами. Був начальником команди у багатьох спеціалістів. За понад З0 років бачив чимало як футболістів, так і команд.

-Напевно, періоди в Києві та Тернополі — найяскравіші?
—Безумовно. Починав працювати в тернопільській «Ниві» ще 1986 року. Там провів майже 10 років. Мені випала честь попрацювати з такими фахівцями, як Віталій Полянський, Олександр Григорович Павленко, Михайло Дунець, співпрацював з Ігорем Яворським. Дуже хороше враження склали всі наші українські фахівці. Також у Тернополі мені пощастило попрацювати з Леонідом Йосифовичем Буряком, Володимиром Козиренком. Зауважу, що всі ці тренери працювали у команді невеликого містечка, але зробили з неї потужну команду, яка впродовж дев'яти сезонів грала у вищій лізі й була грозою фаворитів. Якщо інші команди, як-от «Закарпаття», «Верес», «Кремінь», «Темп» (Шепетівка) й «Олександрія» швидко вилетіли з елітного дивізіону, то «Нива» ще майже десять років успішно виступала у вищій лізі чемпіонату України. Додам, що до цих успіхів причетна й та людина, з якою ви зараз спілкуєтеся.

— Остання команда, де ви працювали, — «Арсенал». Під вашим керівництвом грали такі футболісти, як Деонас, Беньо, Мизін — гравці, які пройшли величезну футбольну школу. Ви слідкуєте за їхніми виступами, підтримуєте зв'язок?
—Ще 2002 року, коли я працював у «Карпатах», мене до «Арсеналу» запросив В'ячеслав Вікторович Грозний. Він саме приїхав з московського «Спартака». За ті вісім років, проведених в «Арсеналі», через мене пройшло чимало обдарованих футболістів. Це і воротарі В'ячеслав Кернозенко, Вадим Деонас і Віталій Рева, оборонці Чернов і Першин, це і чудовий нападник Шалва Апхазава, капітан команди Юрій Беньо — всі вони справжні зірки українського футболу. Не можу не згадати й футболістів, до долі яких причетний і я, тобто яких запрошував до київської команди. Це і Євген Селезньов, і Георгій Деметрадзе, і багато інших гравців, які вплинули на те, що «Арсенал» достойно виступає у вищій лізі й займає позицію серйозного середнячка.

—Якщо ми вже згадали про Юрія Беньо, то скажіть, чим він запам'ятався як гравець і як людина?
—Я брав безпосередню участь у тому, щоб Юра опинився в «Арсеналі». Він уже їхав до Запоріжжя підписувати контракт із місцевим «Металургом». Я йому сказав, що перед тим, як їхати до Запоріжжя, треба зробити зупинку в аеропорту Бориспіль і під'їхати до «Арсеналу». Так Юрій Беньо залишився в столичній команді. Це прекрасна людина, інтелігентна, культурна, вихована. Він у нашій команді грав на позиції центрального захисника. Мав дуже великий авторитет.

-Невдовзі він увійшов до тренерського штабу «Арсеналу»...
—Внесу поправку: в деяких джерелах згадується про те, що він працював у тренерському штабі нашої команди, але тренером в «Арсеналі» ніколи не був. Нині він, разом із Сергієм Мизіним, працює в Охтирці, в тренерському штабі «Нафтовика-Укрнафти». Такі молоді фахівці, як Юрій та Сергій, — майбутнє тренерського цеху вітчизняного футболу. До цієї ланки також відносяться Юрій Максимов, Сергій Ковалець — за ними майбутнє українського футболу. Щиро бажаю їм успіхів і вдачі. Всі вони були хорошими гравцями, дай, Боже, щоб стали й хорошими тренерами.

Баранов був трудоголіком, але не мав удачі

—Багато часу ви пропрацювали із Олександром Анатолійовичем Заваровим. Розкажіть, будь ласка, який він тренер, людина?
—У першу чергу, це видатний футболіст. Такі імена, як Буряк, Блохін і Заваров, стоять на одному рівні. Нині часто приходиш на стадіон, слухаєш склад і жодного гравця не знаєш. А цих футболістів знає і ще довго пам'ятатиме вся країна. Один із них — Олександр Заваров. Він і володар Кубка кубків УЄФА 1986 року, й один із провідних гравців київського «Динамо» — тут усе зрозуміло.

Розпочав він у «Арсеналі» працювати 2004 року, приїхавши з «Металіста». На той час команда перебувала у нижній частині турнірної таблиці, мала в активі мало очок, і йому вдалося за рахунок свого авторитету переконати футболістів, що їхня праця вернеться сторицею. Відразу команда почала добре виступати й завершила сезон на шостому місці. Ось так з 2004 року Заваров працював в «Арсеналі» до 2010-го. Не маючи таких необхідних речей, як навчально-тренувальна база, стадіон і турнірні завдання, команда трималася фактично на імені й авторитеті Заварова.

Як людина — він простий, доступний, без будь-якої зіркової хвороби. Це футболістам дуже імпонувало. Є тренери, які збирають наради по три години й допоки не наговоряться — не відпускають футболістів. Заваров же людина скромна, дотепна. Всі його зауваження, накази були доречні й усі служби у нього працювали адекватно — адміністратори, лікарі, помічники. Він уміє організувати виробничий процес.

—Ви бачили в «Арсеналі» трьох тренерів — Грозного, Баранова й Заварова. Порівняйте, будь ласка, цих трьох фахівців, ігровий стиль «Арсеналу» кожного з них.
—Важко відразу відповісти на це питання. Наприклад, Грозний фактично будував команду з чистого аркушу паперу. Гравців у його розпорядженні не було, й він її створював з нуля. Були лише Кернозенко, Білозор і два-три гравці з ЦСКА. У кожну тактичну ланку він добирав гравців під своє бачення гри. Головні вимоги у нього були такі: в команди має бути хороший контроль м'яча, вона має грати в атакувальний футбол і не перетримувати м'яч, а відразу передавати його вперед на ударні позиції. Це йому вдавалося. Саме під такий стиль гри він запрошував Шалву Апхазаву, Сергія Коновалова, Еммануеля Окодуву, Патрика Ібанду. Цей тренер брав гравців під той стиль, який він сам бачив.

Дуже багато трудився Олександр Баранов. Через себе пропускав усі заняття. Тобто всю роботу, яку виконували на тренуваннях футболісти, він виконував теж. Він був у такій чудовій фізичній формі, що ставав поруч із гравцями й наочно показував, як треба виконувати. Бувало таке, що стрибки або легкоатлетичні вправи виконував не гірше, ба навіть краще за деяких футболістів. Двометровий атлет, він давав фору багатьом футболістам. А от щодо результатів... Знаєте, є такі поняття, як працелюбність, а є Фортуна, Удача. Можна щоденно півдня тренуватися, а ще півдня розбирати теорію на макеті, але якщо немає удачі, фарту, то нічого в тебе не вийде. Таким, на жаль, був Баранов — тренер без удачі. Він великий трудоголік, по-своєму бачив футбол, ретельно готувався до кожної гри, але йому не щастило. Хоча саме при ньому «Арсенал» відбирав очки у «Динамо» та «Шахтаря».

У нас часто запрошують іноземних тренерів, які не знають специфіки тутешнього футболу. Нехай якийсь тренер екстра-класу приїде до Луцька чи до Тернополя і зробить там команду — без великих грошей і без іноземних футболістів. Зробить — тоді можна його вважати великим тренером. А наші тренери, зазвичай, у таких складних умовах і витягують команди.

—Хто з цих тренерів був вимогливіший, суворіший? З ким, навпаки, простіше й легше працювалося?
—Дуже вимогливий В'ячеслав Грозний. У нього були надзвичайні вимоги до всіх футболістів, тренерів, помічників. Ставиться відразу висока планка і, відповідно, її треба тримати. Жодного панібратства чи сюсюкання при ньому не було.

«Арсенал» багатьом гравцям подарував другу молодість

—Один матч на чолі «Арсеналу» ви все-таки провели як головний тренер. Було це у період між відставкою Баранова і призначенням Заварова. А зустріч була вдома проти донецького «Металурга». Чим запам'ятався цей матч і той, хоч і невеликий, але значущий епізод у вашому житті?
—Це один матч, який вважається таким, що я його провів офіційно на чолі «Арсеналу» як головний тренер. Повірте, за двадцять років тренерської роботи їх було дуже багато. Були випадки, коли тренери їздили на тренерські курси, хворіли, на кубкові матчі іноді доводилося їздити на чолі команди. Матч проти донецького «Металурга» я добре пам'ятаю. У нас була драматична ситуація, саме пішов Олександр Баранов. Я дуже хотів тоді виграти той поєдинок, не підвести людей, які на мене поклали надії. Мені сказали прямо: «Ігорю Дмитровичу, треба вивести на гру команду і виступити достойно». Матч ми той, на жаль, програли, і я був дуже розчарований. «Металург» був на той час добре укомплектований, ми ж, навпаки, розбалансовані і психологічно надломлені. Звична ситуація — зміна тренера безболісно ніколи не проходить. Зазвичай, якщо у команди все добре, то тренера не змінюють.

— За той період, коли ви працювали в «Арсеналі», в команді з'явилося багато гравців із Західної України. Ви самі родом із цього регіону. Скажіть, чи були гравці, які опинилися в столичному колективі саме з вашої подачі чи рекомендації?
— У кожного головного тренера, який працював у «Арсеналі», завжди відбувалися наради, під час яких помічники підказують чи пропонують звернути увагу на того чи іншого футболіста. Зокрема, з моєї подачі в «Арсеналі» грав Юрій Беньо, з «Карпат» були запрошені Чернов, Олексій Іванов (адже я свого часу працював у львівській команді).

—Мизін?..
—  Теж прийшов із «Карпат», і теж я був одним із ініціаторів його переходу до «Арсеналу». Також я долучився до переходу Закарлюки. Сергій на той час-хотів уже їхати до Маріуполя в «Іллічівець», і саме я був безпосереднім учасником його переходу до столичної команди, переконуючи Олександра Заварова, що цей гравець нам потрібен. Чотири роки Сергій відіграв в «Арсеналі».

— Євген Селезньов починав грати в «Шахтарі», але там закріпитися не зміг. Потім потрапив до «Арсеналу», пограв тут два роки й нині ми маємо одного з найкращих бомбардирів поточного чемпіонату...
—Я пишаюся цією ситуацією. В «Арсеналі» 2005 року начальником команди був Олександр Григорович Башлик. Ми були в Туреччині на зборах, і ось Башлик підходить до мене і каже, що поблизу тренується ФК «Ростов» (Ростов-на-Дону) і там перебуває гравець Євген Селезньов. Ми жили тоді в Анталії, а «Ростов» був у Белєку (Туреччина). Я поїхав туди й поговорив з ростовськими тренерами, мовляв, заберемо Євгена, оскільки ведемо із «Шахтарем» переговори про його оренду. Нам його віддали, і я за дві години привіз його до Анталії, завів у кімнату до Башлика і Заварова, і відтак Селезньов у нас і залишився. Спочатку, в першому ж сезоні, забив 15 м'ячів, повернувся до «Шахтаря», і ось маємо, справді, таку картину — один з найкращих бомбардирів чемпіонату України. Дуже за Євгена радий, адже могло все скластися інакше.

—Були ще випадки, коли той чи інший гравець отримав в «Арсеналі» другу молодість чи друге дихання?
— У першу чергу, це Віталій Рева. Потім Сергій Закарлюка. Обидва в «Арсеналі» стали «зірками». Звичайно ж, Сергій Мизін і Юрій Беньо, позаяк на момент приходу в київську команду обидва були віковими гравцями.

— Максим Шацьких, Андрій Воробей...
—Максим отримав «другу молодість» уже без мене (я на той час залишив команду), а ось Андрій потрапив до «Арсеналу» ще за період моєї роботи. До цього списку можна віднести Ролана Гусєва, Іонуца Мазилу, Олександра Грицая. До запрошення останнього маю безпосередній стосунок. Я просив свого часу Заварова за Грицая і за Богдана Шершуна. Головний тренер мене послухав і запросив цих футболістів.

Керівники столичного клубу припустилися однієї помилки

—Ми знаємо, що «Арсенал» переживав часи, коли було складне фінансове становище. Заварова тоді кликали очолити і «Зімбру» (Кишинів), і пітерський «Зеніт». Прихід нового керманича, Вадима Рабиновича, вніс стабільність у діяльність клубу?
—Я не хочу коментувати будь-яку інформацію, пов'язану з цією людиною.

—Щиро кажучи, мали до вас кілька запитань і щодо Олександра Омельченка, і Леоніда Черновецького, і Вадима Рабиновича...
—Я, можливо, одного разу чи двічі бачив на матчах Олександра Омельченка, стільки ж Вадима Рабиновича. Леоніда Черновецького — жодного разу. Я не головний тренер, а лише помічник, тож не мав змоги з ними спілкуватися.

—А про кого з керівників «Арсеналу» є бажання говорити і згадати добрим словом?
— Зрештою, треба сказати їм усім спасибі, адже команда існувала на їхні кошти. Але всі ці вищезгадані керівники припустилися однієї стратегічної помилки. Жоден з них (повторюю, жоден) не збудував ані стадіону, ані бази. Ані для головної команди, ані для спортивної школи. Хоча для цього були всі причини і можливості. Наприклад, скромна «Оболонь» поставилася до свого футбольного господарства дуже серйозно.

Назад немає вороття

—З «Арсеналу»  ви пішли разом із Олександром Заваровим. Це було ваше особисте рішення чи солідарне з колегами по тренерському цеху?
—Однозначно, це було рішення солідарне з головним тренером. З гравцями, тренерами команди не часто, але спілкуюся.

—Недавно Олександр Анатолійович був призначений радником Бориса Колесникова з питань Євро-2012, а зараз його і взагалі називають на майбутнє непоганою кандидатурою на посаду президента ФФУ. Ви помічали у нього жилку менеджера, організатора?
—Я знаю точно, що він тренер. І в своєму ремеслі він фахівець. Знає як організовувати команду. Якщо його запросили у відповідний комітет, отже, у нього такі задатки є. У нього є авторитет, який йому піде лише на користь. До того ж, він тривалий час жив і працював за кордоном.

—Якщо взяти загалом — який досвід вам дав період роботи в «Арсеналі»?
— Я дуже радий, що в моєму житті був такий період. І дуже вдячний В'ячеславу Грозному, що він мене свого часу запросив у цю команду. Сподіваюся, що жодного тренера, з ким працював, я не підвів, допомагав, як міг, і намагався зробити все для того, щоб «Арсенал» був боєздатним колективом.

—Нині цю команду очолює тренер, який вже написав її історію — досі «Арсенал» не виходив до півфіналу Кубка України. Це Юрій Бакалов. Що ви можете сказати про цього фахівця?
—Це тренер з когорти молодих фахівців, таких, приміром, як Ковалець і Максимов. Зараз прийшов саме їхній час працювати. Юрія я добре знаю, мав за честь працювати з ним разом (він був тренером дублюючого складу). Зараз там багато гравців, з якими я працював, тому дуже тішуся з їхніх успіхів. Лише хвора людина може не переживати за футболістів, з якими раніше працювала.

—Запитання з розряду прогнозів: шанси в «Арсеналу» є на вихід до фіналу Кубка України?
—Нині гравці цієї київської команди перебувають в оптимальній формі, а ось для «Динамо» матчі складаються дуже важко. До того ж, у динамівців змінився тренер. А ось в «Арсеналі» підібрався склад досвідчених гравців та й тренер уже певний час попрацював з командою. Повірте: шанси — 50 на 50.

—Зараз ви б повернулися до «Арсеналу»?
— Ні! Двічі в одну річку не заходять.

—Навіть за певних обставин?
—Ні. Незамінних людей немає. Ми пішли, а ось «Арсенал» і надалі працює, і жодних проблем не має.

Не хочу повертатися у футбол. Зараз

—Ви  працювали в тернопільській «Ниві». Тепер, коли команда ледве зводить кінці з кінцями, у вас немає шоку від того, що занепала потужна свого часу команда?
—Спочатку був шок. А потім став до цього ставитися спокійніше, оскільки така ситуація, як з «Нивою», — у всій Західній Україні. Колись були прекрасні команди — «Газовик-Скала», «Верес», «Буковина», «Поділля», «Нива» (Вінниця). На жаль, економічні умови нині зовсім інші. Раніше команди утримувалися за рахунок бюджетних коштів, тепер, з огляду економічної доцільності, ніхто не хоче в ці колективи вкладати гроші. Сьогодні взятися утримувати команду — автоматично зазнати фінансових збитків. Подивіться навіть на «Динамо» — щоб утримувати його, потрібні десятки й десятки мільйонів доларів.
На території Західної України немає ані великих заводів, ані фабрик. З чого фінансувати команди? Тому футбол в усьому регіоні занепадає. Можливо, трохи Луцьк тримається і Львів, а в інших областях — повний занепад.

—Хто саме з тренерів та гравців свого часу писав історію тернопільської «Ниви»?
—У першу чергу, це такі гравці як Ігор Яворський, Ігор Біскуп, Олег Мочуляк, Дмитро Тяпушкін, Михайло Дем'янчук.  Найвищих досягнень команда за часів незалежності досягала за Леоніда Буряка, Ігоря Яворського. Я радий, що мав честь співпрацювати з цими гравцями та тренерами.

—Ви багато жили і працювали в Тернополі. Але насправді народилися в Росії, аж в Іркутську. Розкажіть, будь ласка, як так сталося?
—За територіальним принципом виходить, що я росіянин. Але в той час багато в Росії жило українців. Там жили й мої батьки, і я народився в містечку Зима, Іркутської області.

—Пам'ятаєте той період?
—Абсолютно ні. Був дуже маленький.

—Батьки відразу переїхали до Тернополя?
—Ні, до Івано-Франківська. Ось і зараз я, розмовляючи з вами, перебуваю в Івано-Франківську. І за тридцять хвилин вирушу із сім'єю в гори, в Буковель на лижі.

—Зараз у вас є нагода повернутися до великого футболу?
— Мене зараз усе влаштовує. Вперше за останні двадцять років у мене, дякувати Богу, перерва.

—А бажання є працювати у якійсь команді?
—Немає. Парадокс, але це правда. Не хочу! Хочу відпочити.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»