Чарівник Гудвін і його Залізні Дроворуби

Відомий американський письменник Френк Бауман ще далекого 1900 року написав не менш відому історію «Чарівник країни Оз» (1939-го вийшов культовий однойменний фільм). Вільно переповів її Олександр Волков, створивши під назвою «Чарівник смарагдового міста» улюблену книгу тисяч дітей і донині. Головними героями оповіді, крім дівчинки Еллі, Тотошки та Опудала, були чарівник Гудвін та Залізний Дроворуб. Останній, до слова, був у дитинстві моїм улюбленцем – «у залізної людини теж є добре серце», - думав я змалку. Нині з цим героєм мене звели саме футбольні асоціації. Здається, що у кожного двометрового велетня луцького Гудвіна Кварцяного є справжнє футбольне серце, яке відчуває гру по-особливому: без зайвого шику та витонченості, зате до останнього подиху. Уособленням щирої відданості та такою жагою до перемоги похвалитися в нашому чемпіонаті не може нині ніхто, а «Волинь», зі всіма своїми ігровими недоліками, стала відкриттям чемпіонату, заслужено посідаючи шосту сходинку турнірної таблиці.

Гудвін начарував 17 нових футболістів

Якось довелося написати про селекцію по-українськи, коли йшлося про якусь із першолігових команд. Як правило, середньостатистичний український клуб спроможний лише продавати, натомість, на нових футболістів грошей ніколи немає. Викручуватися в таких випадках доводиться перевіреним способом — вільних агентів (найчастіше — нікому не потрібних футболістів) нині розвелося більше, аніж бездомних. За схожим сценарієм працює й «Волинь», але знаний виховуванням принаймні Девича, Гуйє та Тришовича головнокомандувач (просто тренером Віталія Володимировича називати навряд чи правильно, коли йдеться про трансфери клубу, адже, крім цього, Кварцяний обіймає посаду віце-президента «Волині») укотре довів громадськості, що потужну команду можна склепати навіть із «того, що є».

Улітку команду покинула ціла низка футболістів, причому дехто з цих дев'ятьох виконавців зробив чимало, щоби команда знову підвищилася в класі, однак результат виправдав таке рішення Кварцяного, тому назвати втратою відхід бодай одного футболіста не візьмуся.

Пішли: 30-річний Віталій Розгон — до ФК «Суми», з яким нині має райдужні перспективи підвищитися в класі до першої ліги, Руслан Мостовий — у команду до не менш колоритного тренера Гамули (йдеться, звісно ж, про «Закарпаття»). До слова, Руслан — один із футболістів основного складу «Волині» зразка її останнього сезону в першій лізі, на його рахунку — 26 матчів у стартовому складі. Провівши три матчі за ужгородців, Мостовий нині виступає за бурштинський «Енергетик». Володимир Ковалюк, якому невдовзі виповниться 40 років, перейшов до «Прикарпаття», з яким міцно засів серед аутсайдерів першої ліги. Юрій Дрючик поїхав шукати щастя до Білорусі, а саме — в Бобруйськ, де грає за «Бєлшину». Максим Лісовий проміняв Луцьк на Севастополь, де в першій частині чемпіонату прем'єр-ліги був гравцем запасу. Івуарієць Бамба, нехай буде здоровим, зник у невідомому напрямі. Бразильці Кану та Лео взяли із нього приклад. Сподіваємося, Україна запам'яталася їм принаймні гостинністю та борщем. Відомий українським уболівальникам Сергій Литовченко опинився нині десь в Узбекистані. Чекатимемо на його повернення. І нарешті Вадим Рибальченко повернувся з оренди до київського «Арсеналу», де йому заграти нині буде щонайменше вдвічі важче.

Прийшли: одним із найважливіших для команди новачків став Богдан Бутко, орендований у донецького «Шахтаря». Вже в першому для себе сезоні Богдан зумів довести, що є нині одним із найперспективніших правофлангових гравців України. На рахунку футболіста 18 матчів у чемпіонаті (17 — у стартовому складі) та два м'ячі. Іншим орендованим у «Шахтаря» гравцем став Віталій Гошкодеря. Щоправда, він провів в нинішньому сезоні лише 11 матчів чемпіонату (6 — в основі). Роман Максим'юк у свої 36 виявився непотрібним одеському «Чорноморцю», однак у колективі Кварцяного він своє місце таки знайшов. Звісно, йдеться лише про сім матчів (2), проте забути гру Романа ліворуч у півзахисті проти «Севастополя» в домашньому матчі непросто — той добряче познущався над опонентами, зробивши блискучий голевий пас уже на сьомій хвилині зустрічі. Центральний (правий) півзахисник Ігор Скоба прийшов із «Зорі» теж у статусі вільного агента, проте під кінець чемпіонату поступово ставав для Кварцяного незамінним, відігравши 9 матчів у основному складі.

Ветеран українського футболу Владислав Ващук уперше за останні роки прийшов у команду, яка вже напевно не боротиметься за виживання. Попередні його клуби таки вилітали. Щодо «Волині», то в ній Владислав провів досить неоднозначно перше коло, граючи то надійно, то дуже незграбно. Після горезвісного конфлікту з Кварцяним Ващук повернувся до складу найнадійнішим за останні кілька років, набравши непогану форму. Харрісон Омоко прийшов до команди, аби створити з Ващуком надійний тандем центрбеків, проте нігерійцю попервах не вдалося продемонструвати свої найкращі ігрові риси, відтак він травмувався.

Олег Женюх прийшов із дубля «Карпат», проте, на відміну від своїх донецьких колег (йдеться про Бутка та Гошкодерю), грав дуже мало. Віктор Мельник став одним із новачків, яким Кварцяний дав шанс, але ті ним не скористалися. Нині Віктор уже покинув команду. «Цікавими» новачками також стали Сергій Костюк (екс-«Металіст-2») та якийсь Кирило Подприжніков (вихованець «Зеніту», та не з Боярки, що на Київщині, а з північного Санкт-Петербурга), який так і не зіграв ані хвилини за «Волинь». Обидва взимку залишили команду.

Наступна двійка новачків — румунська. Парасків та Няга прийшли з далеко не останнього клубу не лише в Румунії — «Унирі». Спочатку свій шанс отримали обидва, але по тому гра Няги не надто влаштовувала «луцького Гудвіна». Утім, футболісти з досвідом виступів у Лізі чемпіонів для «Волині» — рідкість, тому, гадаю, такі гравці їй ще знадобляться. Легіонерів у команду прийшло ще троє: серб Стеван Рачич розпочав непогано, але згодом ми його на полі не бачили. А от боснієць Саша Стевич став незамінним для тренера, надійно закривши позицію одного з центральних півзахисників захисного плану. Правий захисник Корнел Бута з Румунії теж став основним гравцем, але після вдалого старту травмувався. Ну а прихід Олександра Пищура — окрема історія, адже для команди він одразу ж став означити надто багато, забивши у шести матчах п'ять м'ячів і ставши капітаном «Волині».

Прийшли-пішли: така доволі дивна категорія стосується відразу двох футболістів, які, схоже, розчарували Кварцяного. Перший із них — Дмитро Семочко, котрий продовжує кар'єру в ФК «Нижній Новгород». Інший — Олег Шандрук, який «начудив» у центрі захисту, після чого вирушив робити майже те ж у «Севастополі», де надійністю допоки не відзначався.

«Мої суглоби заіржавіли, і я не можу рухатися, але якщо мене змастити, то буду як новенький»

Хоч як дивно, ця фраза належить саме Залізному Дроворубові з вищезгаданої казки. Такі ж асоціації виникають при згадці про вайлуватих попервах гравців луцького клубу, яких їхній Гудвін «тасував» у своєму складі доти, доки не віднайшов оптимальний варіант. Той, в свою чергу, відразу ж почав приносити результат, і нині лише залишається здогадуватися, чого б досягла команда, якби наставнику не довелося доукомплектовувати склад уже по ходу чемпіонату.

Такий ось варіант складу здається мені найоптимальнішим — саме цим гравцям Гудвіну вдалося «змастити суглоби найкраще»:

Воротар: основним голкіпером вважався Ісса Ндоє, однак після низки ляпів (мені найбільше запам'ятався матч проти «Шахтаря», в якому долю зустрічі визначив один м'яч, забитий «гірниками») він втратив місце в стартовому складі, поступившись Недільку. Гадаю, це був один із поворотних моментів «Волині» в першій частині змагань.

Захист: четвірка оборонців, на жаль, для Кварцяного не мала стабільного вигляду, тому повсякчас через низку різноманітних причин гравцям доводилося награвати нові зв'язки. Праворуч упродовж осінньої частини змагань грали Бута або Бутко, втім, коли травмувався румун, Богдан міг все одно залишатися в півзахисті. Натомість на позицію бека виходив Сімінін, який може зіграти й ліворуч у захисті, що він неодноразово доводив. Ліворуч основним був Грінченко, його найчастіше змінював саме Сімінін. Двійка центральних оборонців — найцікавіше. Спочатку поруч грали Омоко та Ващук, однак після травми Харрісона номінальний опорник Шарпар почав грати пліч-о-пліч з Владом. Після конфлікту з тренером замість Влада почав з'являтися молодий Годований — назвав би його перспективою «Волині» в найближчому майбутньому.

Півзахист: у цій ланці експериментів було теж чимало, до того ж, команда не завжди грала в 4-4-2. Інколи під єдиним форвардом відтягнутого нападника грав Сорін Парасків, трансформуючи схему в 4-2-3-1 з фланговими чистими півзахисниками, на відміну від «барселонівських» інсайдів/нападників. Найоптимальніша пара центральних напівоборонців — Скоба та Стевич, хоча були експерименти з Ващуком на позиції опорника чи з виходом в основі Герасим'юка. Ліворуч стабільного місця в складі не мав ніхто, однак швидкий та настирливий Пічкур здається мені оптимальним рішенням, хоча йому ледь не найбільше діставалося від коуча, а також можна було побачити на фланзі й Максим'юка або Гошкодерю. Праворуч непогано проявив себе Бутко, який однаково вдало грає і в захисті, і в півзахисті.

Напад: команда частіше почала діяти з одним нападником лише тоді, коли прийшов Пищур, до цього місце в складі могли водночас отримати Павлов і Майкон, а от Парасків під єдиним нападником, як на мене, — це оптимальний варіант, коли нападник саме такий, як Олександр, — потужний та забивний. Нині, до слова, невідомо, чи залишиться Пищур у клубі — ним активно цікавиться «Металіст». Щодо іншої двійки форвардів, то Павлов і Майкон сподівань, за великим рахунком, не виправдали, адже основний показник для страйкера — результативність. А обидва вони забили лише по два м'ячі. І якщо українцю можна пробачити це за молодість, то бразильцю на часі продемонструвати, на що він здатен, у всій красі.

«Ви вимагаєте від нас неможливого! — Кожна нагорода має бути заслуженою»

Нині ідол луцького футболу єдиний — Віталій Володимирович Кварцяний, який робить для «Волині» дедалі більше. Комусь, звісно, може не подобатися такий атлетичний футбол таких агресивних та жорстких гравців (як і мені), однак це краще, ніж півкілограма гелю на волоссі у хлопчини з огидною від публічних пересудів мармизою, який боїться зіпсувати зачіску.

Упевнений, що Кварцяний знову вигадає щось цікаве. Втім, зберегти шосте єврокубкове місце лучанам навряд чи вдасться (особливо за втрати Шарпара та Пищура), хоча «весняний футбол» мав би сприяти хорошим результатам передусім «Волині».

Післямова казкаря: «Чарівник Гудвін побачив, що жителі раніше ніколи не бачили повітроплавця, вони зустріли його, як могутнього чарівника. І він вирішив скористатися цим: приховав од них усю правду і став правителем країни. Аби його не вивели на чисту воду, він вигадав кілька фокусів із масками і чутки про його чари понеслися по всій країні».

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»