«Протягнути ноги» клубу керівництво таки не дало!

Провівши безперечно вдало першу частину змагань із таким підбором та навіть кількістю футболістів, нині тренер клубу повідомив громадськість про те, що керівництво зацікавилося вкладанням чималих коштів задля розвитку клубу. Із Павловим їм по дорозі.

Робота на трансферному ринку обмежилася орендою Селіна

Напередодні нинішнього чемпіонату «Ворскла» була найнепомітнішою на трансферному ринку з-поміж усіх прем'єрлігових клубів. Про підсилення, як уже звикли в Полтаві, звісно ж, не йшлося, і якби не трійка далеко не останніх для команди гравців, які полишили клуб, й говорити нині не було би про що — хіба тільки про лівого захисника молодіжної збірної України Євгена Селіна.

Однак його оренда видавалася попервах не так необхідною для «Ворскли», як корисною передусім для «Металіста», який вирішив «обкатати» молодого та перспективного гравця (крилату фразу українського футболу в лапки щодо Жені не беру, посперечатися можна хіба що про молодість (22 роки), але аж ніяк не про його перспективи, особливо зважаючи на очевидність факту відсутності якісних лівих захисників з українським паспортом), який, за визначенням Маркевича, поступався на той час Романчуку настільки, що було ухвалено рішення про оренду Селіна. Хоча, згадуючи матчі з його участю в жовтій футболці «Металіста» та «молодіжки», особисто я не квапився би робити такі висновки: надійність, — основна ігрова риса Жені, ще ніколи не була зайвою для українського захисника, а таких насправді — кіт наплакав, тим паче, якщо йдеться про конкретну позицію на фланзі.

Повертаючись до гравців, які полишили команду, а таких було троє, причому якщо Денис Главина напередодні від'їзду мав статус «не виправдав сподівань», то македонець Філіп Деспотовський та албанець Дебатик Цуррі, без перебільшень, були одними із лідерів команди, що вони довели в позаминулорічному розіграші Кубка країни. Щодо Цуррі, то саме його перехід до, секундочку... «Генчлербирлігі» спровокував Павлова шукати для команди нового лівого захисника. Вибір у підсумку впав на вищезгаданого Селіна, прізвище якого згадуватимемо ще не раз. Останній гравець, який, так би мовити, взяв участь у трансферній роботі клубу — Олександр Рикун, про потенціал котрого якось сказав Ігор Шуховцев: «Цей хлопець свого часу міг заграти в будь-якому світовому гранді». Як стало відомо недавно, попіл від свого потенціалу Олександр протрусив якраз у Полтаві, тому про це «підсилення» скромно промовчу, при всій повазі до нього.

До слова: аби дізнатися про трансферні новини зі стану «Ворскли», зателефонував Миколі Павлову, який повідомив, що «остаточні рішення щодо потенційних новачків ще не ухвалено», відзначивши також те, що ще кілька кандидатів на поповнення складу можуть з'явитися в розташуванні команди зовсім скоро. Поки що ж, серед новачків з командою в Ялті тренуються такі відомі футболісти, як Андрій Оберемко та Ігор Чучман. Про позицію першого сказати напевно складно, проте, мабуть, найважливіший свій матч у житті, фінал молодіжного чемпіонату Європи, Андрій провів праворуч у півзахисті (впродовж кар'єри відносно рідною йому була також позиція опорника). А тут правильно було б згадати про Дениса Кулакова, контракт якого добігає до завершення влітку...

Щодо Чучмана... Про рівень захисту «Іллічівця» судіть, звісно, самі, але про надійність Ігоря впродовж не лише нинішнього сезону, а всієї його кар'єри, особисто мені сказати щось хороше складно. З іншого боку, не довіряти вибору Павлова так само не доводиться. Утім, не факт, що ці гравці таки підпишуть контракти із клубом — дочекаймось.

«Погані коні вруть на старті»

Тяжко робити якісь турнірні висновки про команду, фінансові можливості та потенціал футболістів якої визначити практично нереально, причому друга причина витікає з першої або навіть навпаки. Утім, якщо ці два фактори існують в українському клубі, то зазвичай вони означають ніщо інше, як низькі фінансові можливості та низький потенціал гравців. Щодо першого, то, навіть за українськими мірками, «Ворскла» в останні роки (успішні роки клубу за Павлова!) була «сірою мишкою» або, якщо хочете, аутсайдером. Щодо рівня гравців команди, то тут простежується практично прірва між рівнем деяких виконавців, які грають пліч-о-пліч. Тому можна сміливо говорити про те, що Павлов має непоганий кістяк команди — групу з восьми-дев'яти футболістів, прізвища яких згадати не так уже й важко: Долганський, Даллку, Чеснаков, Селін, Єсін, Краснопьоров, Кулаков, Маркоськи та нестабільний Сачко. Водночас, з-поміж інших Павлову просто лещатами доводиться витискувати максимум, на який ті лише спроможні. Як бачимо, перерахованих гравців не вистачає навіть на повноцінний склад, а тому в команди час від часу й з'являються чималі «вибоїни», які стали найпомітнішими десь так із середини першого кола. Однією з найслабкіших позицій команди став правий фланг захисту, де майже не грав Ярмаш, програючи конкуренцію тому ж Пєскову, тож у підсумку залишив Полтаву. Два роки тому, гадаю, така втрата стала б надто болючою, а нині вона зовсім не відчувається.

Щодо самої першості, то її початок вразив: перемога 4:0 у Луцьку хоч і говорила більше про слабкість «Волині», носила в собі й характер звитяги «павлівців». Поразка команди в другому колі в домашньому матчі проти «Іллічівця» (1:3) змусила заспокоїтись найпалкіших прихильників «зелено-білих», утім, подальші результати «Ворскли» так само очевидно змусили їх впасти в стан ейфорії: наступні чотири гри вона не програвала, перемігши у двох зустрічах поспіль — «Металіст» (3:2 — у Харкові) та «Динамо» (3:1)! Якби перед цими двома зустрічами хтось сказав, що срібний та бронзовий призери чемпіонату пропустять від «Ворскли» в сумі 6 м'ячів... Дивина, та й годі! А якщо згадати й той факт, що перемоги були цілком заслуженими та по грі, стає й зовсім моторошно від команди із земель гоголівських відьом! Утім, які там відьми, коли є елементарний тренерський професіоналізм наставників команди (навмисно не пишу про одного Павлова, усвідомлюючи, який вклад в успіх команди роблять й Іван Балан та Анатолій Момот)! Щодо вдалої серії полтавців, то до візиту в Харків команда перемогла на виїзді «Оболонь» (1:0) та зіграла внічию з «Таврією» (0:0). Після цього про ігровий спад команди скептично налаштовані журналісти просто пророкували, і довго чекати їм не довелося — знову чотириматчева серія, однак цього разу — безвиграшна. Поразка в Донецьку від «Металурга» стала величезним розчаруванням передовсім через зміст гри «Ворскли», який і «змістом», і «грою» назвати важко. Як підсумок — 0:2. Нульова нічия в Севастополі стала таким собі взаємовигідним поділом очок, причому в тій грі господарі могли розраховувати на перемогу значно більше. Домашня поразка від «Дніпра» (0:2) та виїзна від «Кривбасу» (0:1) стали апогеєм безголевої та безпереможної серії команди — здавалося, всі «свої» м'ячі вона забила саме у ворота «Металіста» та «Динамо».

Утім, кубкова перемога в Одесі (2:1) тут таки надихнула колектив на перемогу в чемпіонаті над запорізьким «Металургом» (2:1) — відвертий аутсайдер першості якраз і був потрібен «Ворсклі», аби повернути колишню впевненість у власних силах. Утім, потому радіти команді в першому колі доводилося по-справжньому лише раз, коли вона перемогла на виїзді «Іллічівець» (2:6) в історичному для обох клубів матчі. Окрім цього, полтавці набирали очки в матчах проти «Зорі» (1:1), «Карпат» (1:1) та «Таврії» (2:2). Поразки ж чекали на «павлівців» у матчах проти «Арсеналу» (0:1), «Шахтаря» (0:1), «Карпат» (0:3, Кубок України), «Волині» (0:1) та «Оболоні» (0:1). Причому дві останні команди взяли у «Ворскли» реванш за домашні поразки в першому колі.

Микола Павлов: «Ми — на своєму місці»

Переглянувши показники команди у першій частині змагань, і справді пересвідчуєшся, що «Ворскла» твердо засіла серед середняків чемпіонату, що загалом відповідає рангу клуба. Однак, повертаючись до кадрів, пересвідчуюсь в іншому, а саме — «Ворскла» щонайменше на дві позиції стрибнула вище голови. Секрет успіху очевидний — ось як відреагували вболівальники полтавського клубу на підписання Павловим нового контракту з клубом: «Поки Микола Петрович з нами, все буде чудесно!», «Миколі Петровичу на часі ставити пам'ятник... Один нас тягне», «Дякую клубу і вам, Миколо Петровичу, за те, що залишаєтеся з нами!». І що тут додаси?... Аби пояснити свою думку, звернуся знову ж таки до гравців, яких мав під своєю орудою тренер. По ходу сезону зліпити футболіста для прем'єр-ліги з дублера чи вільного агента практично нереально (приклад Рикуна), тож розраховував Микола Петрович практично лише на 15 футболістів, з якими й «тягнув» гіркого плуга півроку.

У воротах незмінно грав Долганський. який з часом як мінімум не молодшає, тому, безсумнівно, йому тяжко впоратися з ритмом, який нині панує в світовому футболі. Утім, Сергій у першому колі таки впорався, і у «Ворсклі» навряд чи з'явиться новий голкіпер. Про дублера Величка говорити доводиться заочно, тому що показати себе в дії в нього не було можливості — нуль проведених на полі хвилин.

У захисті впродовж першого кола грало 9 футболістів, проте розраховувати тренер міг лише на шістьох із них. Ліворуч основним був Селін — його місце в стартовому складі безсумнівне. Основними центральними захисниками були Даллку та Чеснаков, щоправда свої 12 матчів (10 у чемпіонаті та 2 в Кубку) провів і Геннадій Медведєв. який вирішив закінчити кар'єру футболіста, зігравши за «Ворсклу» найбільше матчів — 132 (402 (!) гри в чемпіонатах України). Позиція правого бека стала найпроблемнішою в команді — там грали і Ярмаш у невиразній фізичній формі, і Пєсков, і Вовкодав, проте жоден не мав яскравого вигляду.

У півзахисті, як і зазвичай, головну увагу прикуто до Йована Маркоського. від гри якого залежить якщо не все, то щось близьке до того. Праворуч діяв Денис Кулаков — нині півзахисник і національної збірної України, яким, за інформацією «УФ», активно цікавиться київське «Динамо», але (мабуть, з огляду на те, що влітку в того закінчується контракт із «Ворсклою») поки що ніякої інформації щодо перемовин немає. У центрі поля Маркоському допомагав Олег Краснопьоров, який разом із командою провів досить нерівну частину першості. Оніка виходив на поле лише в чотирьох поєдинках. Ліворуч з'являлися Єсін та Громов. інколи навіть Безус, який, за звичкою, часто зміщувався саме на цей фланг, якщо грав і в нападі.

Ну, а в атаці «прорвало» Василя Сачка, який нині із вісьмома голами — в списку кращих бомбардирів чемпіонату. Утім, не все так просто, адже Василь вистрілював періодично — стабільності не вистачало і йому. Янузі тим часом продовжує не виправдовувати покладених на нього сподівань, утім прогрес у його діях можна все-таки й знайти, але за умови, що дуже захочете цього.

Зрозуміло, що із повноцінними 14 футболістами мріяти про щось краще, ніж восьме місце, складно. Втім, напередодні чемпіонату спрогнозувати й таку позицію «Ворскли» було непросто — не доводилося сподіватися на такі провали донецького «Металурга», «Таврїї» та запорізького «феномену». Тому полтавці нині посідають, з одного боку, заслужене місце, але разом із тим і спровоковане не власною міццю, а провалами, в першу чергу, трьох вищезгаданих клубів.

Тож нині як ніколи вчасно керівництво команди віднайшло і бажання, і можливість посприяти прогресу клубу капіталовкладеннями — без цього нині у футболі нікуди. Навряд чи обезкровлена ще й втратами Ярмаша та Медведєва команда змогла би уникнути боротьби якщо не за виживання, то принаймні за місце не вище дванадцятого. Очікуємо прогресу — нині на усміхненого Павлова приємно дивитися!

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»