Марічка СТАДНІК: «Андрій - мій однофамілець»

На минулій Олімпіаді в Пекіні Андрій завоював срібну медаль, Марічка – бронзову. Щоправда, представляли вони різні країни. Андрій – Україну, Марічка – Азербайджан. Цей рік в сім’ї Стадніків був дуже насичений на події. На початку року пограбували їхню квартиру у Львові, вкрали машину. Андрій після цього занедужав і лікарі не змогли поставити йому діагноз. 22 липня у них народився син. Нині Марічка, яка виступає у вазі до 48 кг, повернулася до тренувань. 3 грудня їй виповнилося 22 роки.

- Марічко, знаєш, де відзначатимеш уродини?
- Справляти особливо не будемо. Поїдемо з Андрієм в Карпати.

- Подарунок чоловікові замовила?
- Ні. Подарунок в нас – завжди сюрприз. Я Андрієві подарунки не замовляю, тільки підказую. Я йому багато підказок роблю, - сміється. - А що він вибере, буде видно.

- З попередніх уродин які подарунки найбільш пам’ятні?
- Коли Андрій на мої уродини три роки тому запропонував одружитися. Подарував перстень з брильянтами. На жаль, його вкрали в нас.

- Погодилась одразу чи взяла час подумати?
- Зразу погодилась, - сміється.

- І через скільки справили весілля?
- 3 грудня він запропонував, а 25 грудня ми вже розписались. Довго ми не думали.

- Пам’ятаєш, як з Андрієм познайомилась?
- Так, звичайно. В спортзалі, коли я у Львів тільки приїхала вчитися, в училище фізичної культури. Це було у 2000 році. Андрій - мій однофамілець, тому одразу звернула на нього увагу.

- Твоє дівоче прізвище - Стадник, його прізвище - Стаднік. Прізвище міняла після одруження?
- Так, одну букву. Тепер моє прізвище - Стаднік.

- 22 липня у вас народився син Ігор. Першими про це повідомили не українські ЗМІ, а азербайджанські…
- Я зразу подзвонила в Азербайджан, розповіла про поповнення в сім’ї. Зразу азербайджанські журналісти почали телефонувати. Андрія ж тут ніхто не розпитував, а він і не розголошував.
Ігор Андрійович в нас тихенький. Кричить тільки тоді, коли йому щось треба, коли йому щось не подобається. А так він в нас - мужик. Зайвий раз не буде кричати. Раз сказав, значить треба йому зразу або їсти дати, або памперс поміняти, або вкласти спати. Спокійне дитятко таке.

- На кого подібний більше?
- Всі кажуть, що на тата. І на діда, Андрієвого тата. Обличчя, погляд Андрія.
- Подібний на Андрюшу, - долучається до розмови мама Андрія Стадніка Ростислава Володимирівна. – Він підростає і це дуже помітно. Копія мого сина. Андрюша любив точні науки. В рік і два місяці почав говорити. Говорив реченнями, казки переказував. Всі дивувалися. В рік і 5 місяців ми його віддали в садочок в ясельну групу. А він в нас такий мовчазний був. Ми нікому не говорили, що він вже вміє говорити. Всі дивувались, що така маленька дитина вже вміє говорити реченнями. Все, що вихователька розказувала, він приходив додому і нам переказував. Ще перед школою він буквар прочитав. В першому класі йому не було що робити. В класі він був кращим математиком. До 9 класу брав участь в математичних олімпіадах. Ще йому хімія і фізика легко давалися. Він, якщо б не пішов у спорт, пішов би в науку.

- Вас попросили допомогти бавити онука чи самі приїхали?
- Добровільно-примусово, - сміється Марічка.
- Тільки Марічка сказала, що чекає дитину, зразу ми з чоловіком вирішили, що будемо їм допомагати, - каже Ростислава Володимирівна. – Це пов’язано з тим, що вони спортсмени, готуються до Олімпіади-2012. А дитина забирає дуже багато часу, не дасть можливості добре підготуватись. Вирішили, що я приїду до Львова з Хмельницького і буду їм допомагати.

- Ви кинули роботу, чоловіка…
- (Сміється) І приїхала сюди. Ми з чоловіком приїжджаємо один до одного.

- Знаю, ти вже почала тренуватись, - звертаюся до Марічки. - Коли повернулася в зал?
- Через два тижні після пологів я вже в футбол грала, - сміється. – А серйозні навантаження почала давати місяці два тому.

- Яка перерва була в тренуваннях?
- Десь рік.

- Як було після такої великої перерви знов повертатись до насичених тренувань?
- Думала, що буде тяжче. Зараз поступово вагу нормалізую. Вже на килимі працюю. Але сама ще відчуваю, що немає ще тої хватки, як колись була. Але, думаю, ще пару місяців і повернуться колишні кондиції.

- Скільки зараз важиш?
- 54 кг. До родів в мене було 52 кг. Тобто до моєї стандартної ваги ще 2 кг. Але я ще грудьми кормлю. Я, наприклад, можу не поїсти, але тоді не буде дитині молока, - сміється. – Відповідно я мушу їсти.

- Які плани на передолімпійський 2010 рік?
- Не хочу загадувати, але, можливо, виступлю на чемпіонаті Європи, який відбудеться в кінці березня чи на початку квітня. А основний старт – чемпіонат світу, на якому будуть розігруватись ліцензії на Олімпіаду.

- В Азербайджані за «золото» наступної Олімпіади обіцяють мільйон доларів. Це було також стимулом швидкого повернення в боротьбу після пологів?
- Ні. Я себе нормально фізично почуваю. Чому б не тренуватись? Чим швидше почну тренуватись, тим легше далі буде. Так що повернулася швидко виключно тому, щоб мені було легше.

- Імовірна твоя конкурентка на Олімпіаді – чемпіонка світу цього року, львів’янка Олександра Когут, яка планує переходити у вагу до 48 кг з категорії до 51 кг. Боролися з нею?
- Так, на чемпіонаті Європи 2008 року. Я тоді виграла в неї. Вона стала третьою, а я першою.

- Кого ще вважаєш своїми конкурентками?
- Навіть не знаю. Якщо судити по останніх змаганнях, в яких я брала участь, то відзначу росіянку Оржак, чемпіонку Європи, срібну призерку чемпіонату світу. Якась нова японка в категорії до 48 кг з’явилась. Я її ще добре не бачила. Сильні борчині з Китаю і Південної Кореї. Словом конкуренток вистачає.

- Чи є якісь просування у розслідуванні пограбування вашого помешкання?
- В лютому пограбували квартиру, вкрали машину. Але до сих пір ніхто нічого не тільки не знайшов, але ніхто нічого і не робив. Навіть підозрюваних не опитали. Пропало дуже багато речей. І олімпійські медалі, і посвідчення, і великий плазмовий телевізор… Ходки дві-три треба було зробити, щоб винести ті речі. І ніхто з сусідів нічого не помітив. Мені дивно, чому ніхто з прокуратури не рухався. Може хтось мав який інтерес з того? Я не можу зрозуміти.

- Як Андрій себе зараз почуває? Адже в нього цього року була якась загадкова хвороба, голова боліла, очі заплющувались...
- Трохи краще йому зараз. Син народився і він заспокоївся. Думаю, це від нервів. Було пограбування, потім невдалий виступ на чемпіонаті Європи. І все це наклалося.

Василь ТАНКЕВИЧ,  ЛОО ФСТ Спартак