Хорват, який встиг на потяг

Ще кілька років тому трансферній політиці київського «Динамо» була притаманна одна не дуже хороша риса: клуб не вмів вчасно продавати гравців, які, залишившись у «Динамо», стрімко регресували. Таких прикладів чимало - Горан Гавранчич, Діого Ринкон, Горан Саблич. До цієї ж вервечки гравців можна віднести і нашого сьогоднішнього героя - хорватського півзахисника Йєрко Лєко.

Але Лєко все-таки зумів пограти в Європі - на відміну від щойнозгаданих персонажів. Йєрко відіграв три повних сезони в «Монако», а цього року мав би знову взяти участь у лігочемпіонських баталіях, але його перехід до турецького чемпіона - клубу «Бурсаспор» - зірвався.

Наразі Йєрко, за великим рахунком, дограє. Він таки потрапив до Туреччини, але не до «Бурсаспора», а до «Бучаспора». Назви практично ідентичні, а ось завдання й амбіції у команд діаметрально протилежні. Та навряд чи Лєко може бути незадоволений своєю кар'єрою. Він відпрацював на двох чемпіонатах Європи, взяв участь у чемпіонаті світу, має купу трофеїв локального значення, завойованих у Хорватії та Україні, «засвітився» в Лізі чемпіонів.

Від «Пошавіни» — до «Динамо», від карате — до футболу

А починалося все 22 роки тому, коли восьмирічний Лєко вперше навідався до футбольної секції. Це була школа не загребського «Динамо», а дуже скромного столичного клубу «Пошавіна», який тоді скнів у третьому дивізіоні. Йєрко тоді ще досить активно займався карате, але незабаром перед ним став доленосний вибір - футбол чи східне єдиноборство? Переконаний, кожен здогадався, що саме вибрав Лєко, бо в іншому випадку не було б і цієї статті.

Йєрко, пройшовши крізь усі вікові категорії загребського «Динамо», 2000 року, нарешті, досяг мети - потрапив до основи. Матч для дебюту випав із розряду «ворогу не побажаєш». «Динамо» сенсаційно «горіло» на своєму полі, програючи скромному «Осієку», і з надією на порятунок тренер загребців кинув у бій саме Лєко. Відома приказка — «новачкам щастить» — цього разу не спрацювала, «Осієк» виграв 1:0. Але Йєрко себе проявив усе ж непогано, бо вже у наступній грі вийшов зі старту. А після цього, за словами Лєко, місця в основі він вже не втрачав.

Змінив клуб, але залишився динамівцем

У хорватському клубі майже завжди буває так: якщо з'являється молодий гравець, який ще стабільно виступає в основі, то в своєму клубі він надовго не затримується. Стандартна історія трапилася і з Йєрко. Він одіграв два повних сезони у Загребі, напрацювавши на інтерес посередніх клубів із топ-чемпіонатів Європи. Начебто активно цікавилися хорватським півзахисником в Італії, але найконкретнішу пропозицію зробило київське «Динамо». Лєко особливо не роздумував над цим варіантом. Нехай українська першість - не зовсім схожа на італійську Серію «А», зате він зможе боротися за чемпіонство й грати у головному турнірі Європи, до того ж, найімовірніше, «Динамо» мало змогу запропонувати кращі фінансові умови - традиційний набір аргументів для новачка київського клубу.

Перед трансфером до Києва Лєко «пролетів» повз чемпіонат світу-2002. Але зіграти на полях Японії та Південної Кореї Йєрко особливо й не розраховував, хоча і отримав запрошення на травневі товариські матчі, але до остаточної заявки не потрапив. Згодом Лєко не раз наголошуватиме, що тоді він справді був гіршим за інших і справедливо не поїхав на мундіаль.

У Хорватії Йєрко нічого особливого не виграв - навіть чемпіоном із загребським «Динамо» не став. З внутрішніх турнірів йому підкорився лише Кубок Хорватії, завойований в одному з його останніх матчів за «Динамо». Але за тих часів у Загребі Лєко був справді ключовим гравцем. Київське «Динамо» заплатило за півзахисника чотири мільйони євро. Сьогодні це теж чималі гроші для киян, а що вже казати про 2002 рік?! Отже, на Лєко справді розраховував тодішній наставник киян Олексій Михайличенко. Адже на позиції опорників якраз потихеньку догравали ветерани Андрій Гусін і Олександр Хацкевич, Йєрко ж натомість мав стати адекватною заміною легендарним гравцям.

Колекціонер «гірчичників»

У першому ж сезоні в Україні виявився один із найбільших ігрових недоліків Йєрка. Впевнений, що ледь не кожен уболівальник київського «Динамо» хоча б з п'ятирічним стажем без проблем назве те, чим Лєко виділявся в гірший бік: був справжнім колекціонером жовтих карток. Купу отриманих «гірчичників» Лєко пояснює бажанням зривати атаки суперників у будь-який спосіб. «Краще я залишуся винним, але моя команда не пропустить гол», - саме так звучить, мабуть, найголовніший ігровий принцип хорвата.

У дебютному сезоні Йєрко не спромігся відразу стати основним. Усе-таки тоді Хацкевич і Гусін ще не відіграли свого. Саме між українцем, білорусом і хорватом точилася основна конкуренція за два місця у стартовому складі. Але свої 18 матчів у чемпіонаті Йєрко відіграв. У першому ж українському сезоні йому скорилися ті вершини, які були недосяжними у Хорватії, - «Динамо» зробило «золотий» дубль, залишивши позаду «Шахтар».

Регулярно грав Лєко й у матчах групового етапу Ліги чемпіонів, адже у нині вже підзабутого Олексія Михайличенка загалом була зовсім непогана команда. Однак талану у коуча достоту не вистачало, та й на останніх хвилинах чимало пропускали - цей «синдром», здається, невиліковний для всіх українських команд. У механізмі Михайличенка Лєко поступово виходив на перші ролі. Якщо Йєрка не було на полі зі стартових хвилин, це означало, що він, як правило, дискваліфікований або травмований. В інших випадках він завжди був від самого початку.

Регулярно викликався Йєрко й під прапори національної збірної Хорватії. На Євро-2004 він поїхав уже у статусі її основного гравця, але в Португалії на хорватів очікувало суцільне розчарування. Справа навіть не у грі, а в жеребкуванні - «картаті» стали «щасливими» власниками путівки у компанію до Англії, Франції та Швейцарії. Можливо, якби до цього квартету вони потрапили на чемпіонаті світу-2010, то могли би й сенсацію створити. Але тодішні «Леви» та «Галльські півні», хоч і були далекі від ідеалу і далі 1/4 фіналу не пройшли, але вийти з групи змогли.

Невдачі на Євро для Йєрка передував неоднозначний сезон у «Динамо». Вдруге колекція його футбольних здобутків поповнилася «золотом» чемпіонату України, але для «Динамо» все-таки на першому місці були виступи у Лізі чемпіонів. А там кияни посіли останнє місце, при тому, що були за два кроки від жаданого другого. У трьох виїзних матчах команда втрачала необхідний результат після 85-ї хвилини.

Сам же Лєко грав дуже впевнено. Надійність, мабуть, була найпримітнішою ігровою якістю хорвата (звичайно, після жорсткості у захисних діях та купи жовтих карток, отриманих після них). До речі, якщо повернутися до цієї теми, то варто додати, що брутальним гравцем Йєрка назвати не можна. Ми знаємо, як, наприклад, Марк ван Боммель може на рівному місці навмисно в'їхати у суперника і - травмувати його. Так ось, Лєко, хоч і фолив не менше за нідерландця, але таким костоправом, як Марк, ніколи не був.

Ще одна риса, за яку хорвата завжди любила київська публіка, це — потужний дальній удар. І нехай Лєко забивав, можливо, не так часто, як хотілося б (не більше п'яти м'ячів за сезон), але принаймні в Україні захисники знали, що дозволяти бити йому не можна.

Аріведерчі, Києве!

Два роки тривала така собі «ідилія» між гравцем і клубом. Без перебільшення, фатальним для багатьох гравців «Динамо» став перший матч третього раунду кваліфікації проти турецького «Трабзонспора». Удома «Динамо» поступилося 1:2, тож Ігор Суркіс одразу звільнив Михайличенка. У Трабзоні нашим, завдяки титанічним зусиллям, удалося виграти 2:0, і «Динамо» таки пролізло до Ліги чемпіонів, але вже під орудою Йожефа Сабо.

Сабо без зайвих сентиментів відправив у глибокий резерв ще вчорашніх гравців основи. Серед них був і Йєрко Лєко. Тренер одразу дав зрозуміти, що на позиції опорного він бачить нігерійця Юссуфа та бразильця Родольфо. А всі знають: коли хтось уже потрапить у немилість до Йожефа Йожефовича, то це якщо і не назавжди, то надовго.

Останні два сезони в «Динамо» Лєко майже не грав. Випускав його Сабо на великі свята, а таких свят було небагато. Йєрко змирився з таким станом справ і просто очікував завершення контракту. Та «Динамо» запропонувало хорвату нову угоду, щоб він, часом, не пішов у статусі вільного агента. Лєко відмовився і за це останні півроку провів у дублі. Загалом, дуже шкода, що один із кращих легіонерів в історії «Динамо» був змушений піти з клубу саме так - зі скандалом.

Таким чином, це був уже заздалегідь вирішений факт - улітку 2006-го Лєко залишав Київ у статусі вільного агента. А ось куди саме вирушить хорват, було невідомо. Багато чуток ходило стосовно бременського «Вердера» і, начебто, переговори дійшли завершальної стадії, та, певне, якісь нюанси зірвали контракт Йєрка з німецькою командою.

Проте дуже вчасно виник варіант із «Монако». Клуб із князівства міг запропонувати хорвату постійну практику в сильному чемпіонаті. «Монегаски», правда, не мали тих амбіцій, що були у «Динамо , - вже минулися часи, коли «Монако» грав у фіналі Ліги чемпіонів.

Попри відсутність ігрової практики у клубі, Лєко залишався на непоганому рахунку в збірній. Златко Кранчар, тодішній керманич «картатих», прекрасно знав можливості Йєрко і не зважав на його клубний статус. На жаль, другий великий турнір у житті Лєко приніс йому й друге розчарування. Хорвати не змогли вийти з не дуже складної групи: Бразилія, Японія, Австралія. Саме представникам Зеленого континенту Хорватія й віддала свою путівку до 1/8 фіналу мундіалю.

Після провалу на полях Німеччини Златко Кранчар прогнозовано залишив свій пост, а національну збірну очолив Славен Білич. Культовий для Хорватії наставник почав будувати нову команду, даючи дорогу молодим. Лєко, хоча й трошки втратив свої позиції, але продовжував отримувати виклики від Білича, тож потрапив у заявку до Євро-2008, де не був основним.»

Будні у «Монако»

У «Монако» Лєко провів чотири роки. Особисто для нього перші три сезони були дуже вдалими: як у кращі роки в Києві, Лєко не грав лише тоді, коли був дискваліфікований. На жаль, «Монако» виступало дуже посередньо, бовтаючись між зонами єврокубків та вильоту.

Четвертий сезон став останнім для Йєрка у Франції. Гі Лякомб, новий тренер «монегасків», його ігнорував, тому Лєко був змушений підшукувати собі нове місце. Узимку хорват міг перебратися до іспанської Примери, але варіант із «Еспаньолом» у реальність не втілився.

Цього трансферного вікна на окремих сайтах з'явилася інформація, що Лєко підписав контракт із чемпіоном Туреччини, клубом «Бурсаспор», який напряму потрапив до Ліги чемпіонів. Багато хто радів за екс-гравця «Динамо», який отримав шанс ще трошки пограти у найпрестижнішому клубному турнірі Старого світу. Та насправді все вийшло не зовсім так, а якщо точніше - зовсім не так. Лєко підписав контракт не з «Бурсаспором», а з «Бучаспором», новачком турецької Суперліги.

Не футболом єдиним!

На завершення хотілося б повідати про нефутбольне життя нашого героя . А тут є що розповісти. Лєко точно не належить до тих футболістів, життя яких обмежене прямокутним полем і круглим м'ячем. По-перше, він володіє більярдним клубом у рідному Загребі. Цей бізнес стартував ще 2004-го, й відтоді лише прогресує. По-друге, Йєрко — великий любитель пограти у шахи! За часів виступів у «Динамо», перебуваючи на базі, Лєко чимало годин провів за шахівницею разом із Гораном Сабличем і адміністратором клубу Олександром Чубаровим. Окрім того, він завжди не проти пограти у настільний теніс чи баскетбол. Отже, можна не сумніватися, що він знайде, чим зайнятися після завершення футбольної кар'єри. І хоча видатним гросмейстером Йєрко вже, мабуть, не стане, та ось успішним бізнесменом - чом би й ні? А можливо, піде звичною для екс-футболістів тренерською стежиною. Гадаю, і в Києві, і, насамперед у Загребі, двері для нього відчинені!


Гліб КОРНІЄНКО, газета «Український футбол»