Про проколи в протоколах

Із тиждень тому в російській газеті «Спорт-Экспресс» надрукували матеріал головного футбольного історика СНД Акселя Татевосовича ВАРТАНЯНА під назвою «Проколи в протоколах». У цій статті йдеться про випадки, коли в офіційних протоколах фінальних турнірів чемпіонатів світу арбітри припускалися помилок, інколи — грубих. Формальним приводом до написання замітки стало недавнє закінчення 19-го мундіалю, проте мені, завдяки «підпільним каналам», вдалося дізнатися, що ж насправді спонукало уродженця Тбілісі.

Той, хто уважно читає його матеріали в серії «Літопис», пам'ятає, що недавно в одному з них розглядалися голи видатного форварда Едуарда Стрельцова у радянських чемпіонатах. Автор наполіг на цифрі 99. Більшість статистиків, однак, пишуть у досьє Стрельцова сотню, а причиною суперечності став один із матчів, де за протоколом гол забив Едуард, але Вартанян переконливо довів — зокрема використовуючи фото епізоду — що там стався автогол. Опісля в «статистичних кулуарах» на п. Акселя звалилася лавина критики — мовляв, та хто він такий, аби займатися чимось подібним? Протокол — святий документ, тому вірити треба тільки йому. А крім того, «ми так звикли» - вважати, що у Стрельцова кругла цифра...

Якось мені розповіли, що «Літопис» Вартаняна багатьом у СНД не дає спокою — є чимало «шанованих і авторитетних» осіб, пов'язаних із історією та статистикою футболу, котрі заявляють: «не треба лізти в радянський період — там уже все опрацьовано». Та кожна стаття п. Акселя (та й не тільки його) промовисто свідчить про цілком протилежне. У принципі, на подібні «розумні» заяви зважати не варто, бо їх породжує звичайна й примітивна людська заздрість — ну не можуть певні добродії змиритися, що таку-то сенсаційну інформацію в архіві знайшов не він, а «якийсь там наполовину грузин, наполовину вірменин». І не має значення, що ці добродії в архіві не сидять і бібліотек не відвідують.

Ось це, як кажуть, і спонукало Вартаняна написати матеріал про світові першості — на фактах показати, що протокол не завжди є істиною в останній інстанції, й треба перевіряти купу всього поза ним. Хто має гнучкий розум — дослухається, хто ні — промовчу...

Від себе відзначу два моменти.

Перший — побудова нижченаведеної статті багато в чому схожа до мого матеріалу про спірні ситуації з голами київського «Динамо» в чемпіонатах і розіграшах Кубка України («УФ» за 15.04 - ТУТ): спочатку згадується епізод, потім те, як заведено його сприймати в цифровому вимірі, а наостанок — як було насправді.

Другий — знову переконуюсь, що мав рацію один хороший статистик, який колись сказав мені: «за правдиву інформацію треба боротися».

Пропоную матеріал «Проколи в протоколах» у скороченому перекладі.

30-і роки

Плутанина в джерелах інформації про матч значною мірою пояснювалася відсутністю номерів на футболках. Джерел є три: запис у протоколі, газетні звіти й щорічні альманахи (після війни видавалися в розвинених футбольних країнах), що містять вичерпні відомості про внутрішні змагання і «компоти» збірної за час її існування. Помилитися у визначенні забитих м'ячів футболістами без пізнавальних знаків міг хто завгодно — суддя, частіше журналісти (тим більше, коли забивали гравці не їхніх команд). Меншою мірою — автори довідників. У найсумлінніших статистиків був час для пошуку істини хоч би шляхом опиту учасників. Таким ось чином вдалося з часом визначити перший хет-трик на світових турнірах. Вважалося, що вперше «трюк із капелюхом» продемонстрував високоповажній публіці аргентинець Гільєрме Стабіле 19 липня 1930 року в матчі з Мексикою. Виявилося, що двома днями раніше нападник збірної США Берт Петноуд забив три м'ячі Парагваю. Щодо двох м'ячів питань не виникало. Що ж до третього, то одні приписували його Берту, інші — парагвайцеві Гонсалесу, який забив у свої ворота. Хет-трик американця з подачі Американської федерації футболу узаконили, але сумніви у мене залишилися. Автогол — справа тонка. Був рикошет від захисника при націленому ударі в рамку або прострілі, взнати нам, на жаль, не доведеться через відсутність відеоматеріалу. А італійські кінодокументалісти, які зняли без претензій на всеосяжність фільми про ЧС-34 і 38, допомогли розібратися з м'ячами бразильця Леонідаса у багатій на голи зустрічі (6:5) з поляками 5 червня 1938 року. За деякими бразильськими й польськими джерелами, забив він три голи, за іншими — чотири. На щастя, спірний гол збережено в кадрах кінохроніки. М'яч у польські ворота відправив Перасіо. Сплутати його з Леонідасом неможливо: відрізняються вони кольором шкіри, рисами обличчя й комплекцією. Питання зняте. Леонідас зробив хет-трик, Перасіо — дубль, ще один гол додав Ромеу.

ЧС-50

«Тавро» на майках футболістів (прошу вибачення, номери) вперше на чемпіонатах світу з'явилося 1950 року. Проблем, проте, менше не стало. Маю на увазі не різнобій у газетних публікаціях (цього завжди було в надлишку), а помилки у протоколах. У Держархіві РФ зберігається рапорт ФІФА про ЧС-50. Там, окрім усього іншого, перераховано всі занесені в протоколи голи. У Бразилії зняли й фільм про чемпіонат. Якість, м'яко кажучи, не найкраща, деякі голи відсутні, не у всьому вдалося розібратися. Та все ж у п'яти помилках (завдяки номерам, голосу диктора, інколи й національним довідникам) ФІФА було викрито. 1. 25.06. Іспанія — США — 3:1. За протоколом гол у американців забив Креддок, насправді — Паріані. 2. 29.06. США — Англія — 1:0. Не Соуза, а Гетьєнс. 3. 28.06. Югославія — Мексика — 4:1. За версією ФІФА, у Югославії по одному м'ячу забили Златко і Желько Чайковські, насправді дубль зробив Желько. 4. 29.06. Швеція — Парагвай — 2:2. Гол парагвайця Лопеса Фретеса записано на рахунок Авалоса. 5. 16.07. Швеція — Іспанія — 3:1. Помилився голландський суддя ван дер Меєр. Гол шведа Мельберга він віддав Юнссону. Попри окремі огріхи, письмовий рапорт ФІФА і документальне кіно в багатьох випадках допомогли встановити істину. Зокрема, — визнати «авторство» двох американських м'ячів (Уоллеса і Макі) у грі з Чилі (2:2), приписуваних Паріані й Соузі.

ЧС-66. 23 липня. 1/4 фіналу. ФРН — УРУГВАЙ — 4:0

Матч стараннями уругвайців став, мабуть, найгрубішим на загалом сприятливому тлі англійського турніру, де в більшості зустрічей футболісти поводилися пристойно, шанобливо ставилися до суперників, а глядачі були гранично об'єктивні, доброзичливі, коректні, як і личить справжнім джентльменам. Догравали зустріч південноамериканці, що розперезалися, удев'ятьох, чим і пояснюється розгромна перемога збірної ФРН. Перший гол, забитий у рівних складах, у протоколі, в німецьких альманахах і в більшості довідників записано на Гельмута Галлера. Відеозапис думку англійського арбітра Джеймса Фінні та версію статистиків спростовує. Зігфрід Гельд наблизився до штрафного майданчика і пробив низом. Камера, не встеживши за польотом м'яча, зафіксувала його в уругвайських мережах. Чому Галлер? Може, він по-хокейному встиг змінити політ м'яча? Навряд. На картинці, що охопила велику територію в радіусі від епіцентра подій, світлоголового коренастого Галлера не видно, й партнери вітали із забитим м'ячем не його, а Гельда. Корективи після перегляду епізоду я вніс і був задоволений, що не виявився наодинці. У фундаментальній багатотомній праці інтернаціонального тріо Кена Найта, Джона Кобилецького та Сержа ван Гофа (вони навіть «компоти» континентальних відбіркових турнірів опублікували!) теж зазначено Гельда.

ЧС-66. 28 липня. Матч за 3-є місце. ПОРТУГАЛІЯ - СРСР - 2:1

Серйозні розбіжності виникли стосовно єдиного гола радянської збірної. Перш ніж переходити до хронології подій, розповім, відхиляючись від теми, про курйозні, я б сказав містичні, обставини упродовж дебютного взяття наших воріт. Через 20 років повідав про них безпосередній учасник, один із найкращих захисників в історії радянського футболу Муртаз Хурцилава. Напередодні матчу, коли зникла остання надія відновити боєздатність травмованого капітана Альберта Шестерньова, тренер Микола Морозов доручив відповідальний пост у центрі оборони Хурцилаві. Саме через його помилки було пропущено перший гол. Наші відігралися наприкінці першого тайму, а за три хвилини до завершення другого пропустили вирішальний гол від Торреша. Матч за московським часом завершився пізно, газети вже готували до друку, і на ранок «Советский спорт», обмежившись невеликим попереднім звітом без підпису, присвятив узяттю португальських воріт кілька рядків: «За дві хвилини до перерви наші футболісти розіграли багатоходову комбінацію, яка закінчилася ривком Метревелі по правому флангу і сильним ударом. Перейра випустив м'яч із рук, і Банішевський добив його у ворота».

Наступного дня Мартин Мержанов у об'ємному репортажі інформацію про гол Банішевського спростував: «Метревелі обіграв захисника, вийшов на ударну позицію і, відправив м'яч у ціль. Воротар Перейра, викинувши руки вперед, хотів парирувати удар долонями. Але удар був такий сильний, що м'яч, зробивши дугу над головою Перейри, влетів у ворота. Услід за цим влетіли у ворота Банішевський і Метревелі, через що й було важко визначити справжнього автора гола». Я тут же зробив поправку. Як виявилося, не останню. Через тиждень Андрій Старостін версію Мержанова підтвердив: «У нас активно на. фланзі зіграв С.Метревелі... У результаті його швидкого ривка і подальшого удару по воротах португальців, воротар Перейра не утримав м'яч, і він опинився в сітці» («Футбол» № 32, 1966). Прізвище Метревелі є і в чотирьох довідниках, виданих у СРСР і Росії, присвячених збірній. До моменту виходу другого наприкінці 80-х я встиг опрацювати офіційні рапорти ФІФА. У протокол матчу Португалія — СРСР англійський суддя Кенет Дагналл вніс прізвище Малофеєв. Повторювалося воно і в багатьох солідних зарубіжних виданнях. Протокол — документ неспростовний. Так мені здавалося. Під його впливом роблю ще одну поправку. І вона виявилася не останньою. Трохи пізніше, познайомившись із Левом Філатовим, бомбардував його телефонними дзвінками частіше, ніж допускали правила пристойності. Якось я запитав його про гол португальцям у 66-му: «З трибуни визначити було складно. А після гри я поговорив з хлопцями і все з'ясував». На питання, чому потрапив у звіти й довідники Метревелі, відповісти він, зрозуміло, не міг. Леву Івановичу я повірив, але перевірити був зобов'язаний. Ось якби картинку побачити! Адже бачив її 28 липня 66-го в прямому ефірі на блакитному екрані. Потужний викид емоцій після забитого гола і відсутність повторів не дозволили розібратися в ситуації. Розібрався на початку нового тисячоліття, коли оглянув у відеозаписі, неодноразово прокрученому, момент штурму й узяття португальських воріт. Бив із кута штрафного Метревелі. Воротар, розпластавшись, невміло відбив м'яч перед собою. На допомогу йому кинувся захисник. І ще — Банішевський із Малофеєвим. Шість ніг одночасно потягнулися до м'яча. На частку секунди випередила всіх нога Банішевського.

ЧС-66. ЗО липня. Фінал. АНГЛІЯ -ФРН - 4:2

У додатковий час за рахунку 2:2 м'яч після удару Херста лінію західнонімецьких воріт, очевидно, не перетнув. Проте швейцарський суддя Дінст гол зарахував і після гри задокументував. Можливо, це була найзначніша помилка з усіх, що зберігають протоколи світових чемпіонатів за минулі 80 років. Не можу не захопитися феноменальним природним даром Тофіка Бахрамова. Сотої частки секунди вистачило йому, аби побачити міліметровий просвіт між лінією воріт і м'ячем. Ніхто не зміг зафіксувати момент (людське око не здатне, стверджують учені), включаючи техніку давню і сучасну (зараз схиляються до того, що не було), а Бахрамов зміг. Наші ЗМІ, нічого конкретно не стверджуючи, співвітчизника захищали. А журнал «Спортивні ігри» (№ 8 за 1966 рік) був категоричним, і підозри, які раптом виникли, з Бахрамова зняв: «Чи перетнув м'яч лінію воріт? Судді вирішили, що перетнув. Німецькі футболісти заперечували це. Кіноплівка, проявлена після матчу, підтвердила факт голу».

ЧС-70. 14 червня. 1/4 фіналу. СРСР -УРУГВАЙ-0:1

Відлуння чвертьфіналу 40-річної давнини з певною періодичністю розкочується по сторінках наших ЗМІ. Учасники того матчу і з їхніх слів журналісти нагадують співгромадянам, аби не забували: того дня на стадіоні «Ацтека» в Мехіко голландський суддя Лоуренс ван Равенс відкрито, у присутності ста тисяч глядачів, «убив» радянську збірну. Спірний епізод стався незадовго до закінчення додаткового часу, коли форвард уругвайців Кубілья видряпав м'яч на лицьовій лінії у захисника Афоніна, навісив у воротарський майданчик, і Еспарраго безперешкодно забив гол, що залишився єдиним. Наші гравці, узявши в тісне кільце арбітра, не в міру емоційно (за що отримали два «гірчичники») намагалися довести, що до того, як Кубілья зробив передачу, м'яч покинув межі поля. Але сповільнені повтори з різних точок правоту ван Равенса і його помічника підтвердили — м'яч з лицьовою лінією не розлучився ні на мить. Якщо хтось із учасників матчу й досі дотримується іншої думки, охоче надам наочний посібник».


Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»