Сергій РИБАЛКА: «Якщо підеш в оренду - можеш не повернутися»

Сергій Рибалка став відомою постаттю в українському футболі рік тому під час тріумфального чемпіонату Європи-2009 серед 19-річних. Тоді гол Сергія у ворота збірної Швейцарії за п'ять хвилин до кінця матчу вивів нашу збірну до півфіналу. Згодом цей забитий м'яч назвуть переломним, бо після перемоги у меншості над швейцарцями наших футболістів уже було не зупинити. У півфіналі та фіналі вони не залишили жодних шансів Сербії та Англії відповідно.

Після тріумфу на домашньому чемпіонаті Рибалка дещо відійшов у тінь. На відміну від партнерів - Гармаша та Петрова, Сергій не був відразу по завершенні чемпіонату Європи переведений до першої команди «Динамо».

Натомість Рибалка демонстрував відмінну гру в першій лізі, виступаючи за «Динамо-2», ставши повноцінним лідером команди. Сергій нагадав про себе широкому колу вболівальників цього літа, коли його викликав Валерій Газзаєв на збори з основним складом. На жаль, з першої спроби закріпитися не вдалося, і тому Рибалка повернувся до «Динамо-2», де з цього сезону виходить на поле з капітанською пов'язкою.

Втім, Сергій продовжує чекати на свій шанс, і якщо так само наполегливо працюватиме, то цей шанс обов'язково з'явиться.

Кандауров організував мені перегляд у «Маккабі»

—Сергію, де ти робив перші кроки у футболі, яким чином потрапив у харківський «Арсенал»?
—Я родом із села Ямне, це Сумська область, але там не було спортивної школи. Тому моїм першим тренером став батько, який свого часу доволі непогано грав на аматорському рівні. Вранці та ввечері ми виходили на майданчик і тренувалися. Потім у мене з'явилося бажання грати у футбол не дворового рівня, і батько почав возити мене на різні турніри. Спочатку грав за Суми, потім отримав запрошення зіграти за харківський «ХТЗ». Там непогано виступив і потрапив до харківського «Арсеналу».

—Коли відбувся дебют у складі «Арсеналу», за яких обставин?
—Тоді тренером був Віктор Камарзаєв, залишалося дві гри у сезоні і мене випустили проти «Іллічівця-2». У дебютному матчі я відразу забив два голи і закріпився у першій команді «Арсеналу».

—Ти з дитинства граєш саме у півзахисті?
— У дитинстві грав у нападі, потім у півзахист перевели, у «Арсеналі» грав опорного. Загалом, у центрі граю.

— Чи був «Арсенал» популярною командою у Харкові, скільки вболівальників зазвичай ходило на стадіон?
— Керівництво клубу все робило для того, щоб уболівальники ходили, демонстрували шоу в перерві та постійно роздавали запрошення. Але людей не дуже багато приходило. Основна маса у Харкові вболіває за «Металіст».

—Потім ти потрапив до «Динамо-2». Але до цього у тебе було кілька матчів за «Шахтар», також був варіант з ізраїльським «Маккабі».
—За «Шахтар» зіграв, ще коли виступав у юнацькій школі «Арсеналу». Мене запросили на фінальну частину турніру, до якої «Арсенал» не потрапив. І там я зіграв три матчі за «Шахтар», забив один гол. Але з Донецьком не склалося. А в «Арсеналі» у нас був тренером Сергій Кандауров, який організував мені варіант із «Маккабі» (Хайфа), куди я поїхав на перегляд.

—Там також не склалося?
— Там була проблема у ліміті на легіонерів. Клуб шукав опорного півзахисника, я їхав туди зі 100-відсотковою впевненістю, що підпишу контракт. Але раптом змінився тренер, який набрав купу інших легіонерів: бразильців, колумбійців. Тому клуб не зміг собі дозволити ще одного іноземця.

На зборах із першою командою грав правого захисника

—Потім ти підписав контракт із «Динамо». Як проходив процес адаптації, які були умови в Києві, з якими проблеми зіткнувся?
— Спочатку було тяжко. Хоча у команді усі молоді хлопці, з багатьма був знайомий, але перші півроку було важко. Хотілося назад, у Харків, але минув час, і тепер вже Київ залишати не хочу.

—За цей час з'явились якісь улюблені місця в столиці?
— Буває, що з хлопцями у місто виїжджаємо. А так я поки що живу на базі.

—У тебе є досвід виступів і у першій лізі, і у другій. Наскільки важче грати у першій, які взагалі відмінності між дивізіонами?
—У першій лізі значно складніше. Тут уже грають усі дорослі, у кожного сім'ї, діти, усі грають за гроші, нехай і не дуже великі. Усі викладаються на повну. Оперативніше треба думати, значно вищі швидкості.

—Влітку ти їздив на збори з першою командою. На жаль, не вдалося закріпитися. Які відмінності від «Динамо-2»?
—Особливих відмінностей я не побачив. Просто зрозумів, що можна грати й на такому рівні. Головна проблема в тому, що я чомусь грав на позиції правого захисника, а в захисті ніколи не виходив. Але Газзаєв поставив мене саме туди. Я навіть не знав, як там діяти: віддавати м'яч у центр чи ближньому. Я звик: коли мені віддають м'яч, треба самому розвивати атаку, а не відбирати м'ячі. Не склалося, але, думаю, шанс ще буде. Якщо успішно виступатиму за «Динамо-2», отримаю ще один шанс.

— Припустимо, що ти таки потрапив до першої команди. Що би ти вибрав: чекати свого шансу, сидячи на лаві для запасних та виходячи на кілька хвилин, чи бути відданим у оренду, скажімо, до Кривого Рогу, де не буде проблем з ігровою практикою?
—Над цим поки що не замислювався. Звичайно, хочеться в прем'єр-лізі грати. По орендах ходити не хочеться — грати півроку в одному місці, півроку — в іншому. Тим паче не факт, що потім повернешся і заграєш у «Динамо». Краще бути у першій команді та чекати на свій шанс.

—Трансферне вікно в Україні буде відкрите ще місяць. Чи існує ймовірність того, що ти опинишся в команді УПЛ?
—Можливо. Я розмовляв з агентом, і є ймовірність, що до закриття трансферного вікна піду в оренду. Але, радше за все, залишусь тут до зими чи взагалі до кінця сезону.

Із «Динамо» піти дуже важко

—У «Динамо-2» ти зараз капітан. Як тебе призначили?
—Тренери призначили. Я вже довго у команді, тому зупинилися саме на мені.

—Влітку в команді з'явився Сергій Ребров...
—Сергій дуже хороший і як людина, і як тренер. Він ще молодий, сам нещодавно грав, з нами тренується і помітно, що він грав на дуже високому рівні. Є чого в нього повчитися.

—Давай перенесемося у літо 2009 року на чемпіонат Європи. Як оцінюєш свій виступ?
—Дуже хотілося виграти, було багато глядачів як на стадіоні, так і біля телевізорів. Усі прагнули лише перемоги. Після виходу з групи у нас з'явилася впевненість і ми вже знали, що виграємо, не було й думок, що можемо програти комусь.

—Після такого вдалого виступу ніким із української збірної не зацікавились у Європі? Можливо, все-таки були, нехай не конкретні пропозиції, а просто інтерес?
—Можливо, і був інтерес, але з «Динамо» молодому футболісту дуже важко піти, якщо у нього вже є контракт.

—Перед фіналом хвилювання було? Все-таки грали проти Англії, нехай і юніорської.
—Та ні. Це ж була не національна збірна, де Руні, Фердинанд, Джеррард та інші. Вони такі ж, як і ми, 1990 року народження. Ми особливо нікого не знали, а одна назва суперника нас не лякала і мандражу не було. Виходили спокійно, але з великим бажанням. Був повний стадіон, і ми хотіли зробити подарунок Україні — вперше за 18 років незалежності виграти чемпіонат Європи.

— Після такого успіху люди на вулицях впізнавали?
— Так, у Харкові підходили, вітали. Приємно було.

— А у Києві ще не впізнають?
— Ну, буває, впізнають уболівальники. Але не часто.

— Відвідуєш стадіон під час домашніх матчів «Динамо»?
— Часто у нас матчі збігаються — «Динамо» грає вдома, ми — на виїзді. Але якщо трапляється можливість, то буваю присутнім на матчі.

В УПЛ ми б не загубилися

—Якщо уявити, що «Динамо-2» потрапило до прем'єр-ліги...
—Коли б залишився той кістяк, який виграв чемпіонат Європи — Гармаш, Петров, Коркішко, — то ми би в УПЛ не пасли задніх.

— А якщо взяти сьогоднішній склад?
—Зараз молодих дуже багато, півкоманди — 92-го року. Важко їм проти досвідчених грати. Але думаю, що команди нижньої частини турнірної таблиці УПЛ навряд набагато сильніші за нас.

—В останній грі проти «Нафтовика» тебе вилучили з поля. Це перша червона картка у кар'єрі?
—Так, до цього ніколи не вилучали.

—  З тренерами після матчу розмова була? Тим більше, що друга жовта картка з такого приводу (симуляція. — Прим. авт.).
—Та ні, розмови не було. Я хлопцям подякував, що у меншості зберегли результат, перемогли.

—А взагалі, чи відчувається, що конкретної турнірної мотивації у «Динамо-2» немає? Не позначається це на настрої команди?
—У будь-якому разі хочеться перемагати. У нас таке завдання — здобувати перемогу в кожній грі.  Хоча, звісно, краще, коли є конкретніший стимул.

—Де приємніше грати: вдома, коли приходять 150-200 глядачів, чи на виїзді, де можуть зібратися 3 — 4 тисячі?
—Все-таки на виїзді більше до вподоби. Там хоч люди й не за нас уболівають, але за присутності більш-менш серйозної аудиторії грати приємніше.

—Питання по чемпіонату світу. За кого вболівав, чи сподобався взагалі цьогорічний мундіаль?
—Уболівав за Іспанію та Бразилію. Перед чемпіонатом світу побилися об заклад на своєрідну премію з Гармашем. Я поставив на Іспанію як переможця чемпіонату, він — на Францію. Гармаш поки що не розрахувався зі мною (усміхається).

—Улітку 2012-го тобі буде 22 роки. Як у відсотковому співвідношенні оцінюєш свої шанси на потрапляння до заявки на домашнє Євро?
—Якісь шанси є, якщо потрапити до прем'єр-ліги, вдало там виступати. Мабуть, відсотків 20.

Отже, наостанок залишається побажати Сергію, щоб ці ймовірні 20 відсотків трансформувалися у повноцінні 100. А там можна буде замахнутися на повторення успіху 2009-го року, чому б ні?!


Гліб КОРНІЄНКО, газета «Український футбол»