САМОХІН: «Газзаєв – кум, а Сьомін - однокурсник»

У московському «Локомотиві» славетний динамівський голкіпер грав з багатьма майбутніми тренерами

Валерий Самохин
© Валерий Самохин

Упродовж голкіпера Валерія Самохіна не треба особливо представляти — зайдіть на офіційні сайти київського «Динамо» та московського «Локомотива», почитайте історію цих клубів і побачите, що він відіграв чималу роль у їхній історії. Але вийшло так, що його доля ще раз вигадливо перетнулася між московською та київською командами колись — під час своїх виступів за «Локомотив» Валерій Борисович грав із Юрієм Сьоміним та Валерієм Газзаєвим, які потім упродовж останніх років керували київським «Динамо». Виступи в команді залізничників стали темою нашої розмови з уславленим охоронцем воріт.

«Як було пробитися в динамівські ворота, коли претендентом на це місце був навіть Віктор Колотов?..»


—  Отже, Валерію Борисовичу, ще 1975 року ви були воротарем київського «Динамо» — володаря першого в футбольній історії СРСР Єврокубка, а вже за рік опинилися в Москві. Чому так вийшло? Невже не хотілося залишатися в «Динамо»?

— Звісно, грати в «Динамо» було великою честю, але конкуренти ж які! Я чудово розумів, хто такий Самохін, а хто — Рудаков. Дуже поважав свого старшого товариша, хоча таки був один сезон, коли я провів більше за нього матчів. Але одного разу, коли «Динамо» в рамках підготовки до відповідальних єврокубкових зустрічей мало грати товариський матч із «Андерлехтом», вийшло так, що кияни лишилися без обох воротарів — Рудаков «зламався», а в мене травмоване плече. Тож нам тренер Севидов змушений був поставити у ворота кого? Світлої пам'яті Віктора Колотова! І ви знаєте, Вітя видав прекрасну воротарську гру: «Динамо» поступилося з мінімальним рахунком, але звинувачувати Колотова у єдиному пропущеному м'ячеві — від штанги, тяжкому, — не стали.
Якщо без жартів, то я міг лишатися й далі, будучи за спиною Рудакова й граючи за дубль, — я не гордий. Але для гравця, ще сповненого сил, то не та мотивація. Тричі запрошував мене одеський «Чорноморець», але позиція Лобановського була: «Або в «Динамо» — або ніде». А тут якраз запрошення з московського «Локомотива». Кажу — радий би погодитися, так не відпускають. Залізничниками тоді опікувався Герой Соцпраці, міністр шляхів сполучення СРСР, член ЦК КПРС ще зі сталінських часів Борис Бещев. Кому, як не йому, було знати, як виходити з такої ситуації? Ось так я й опинився у «Локомотиві».

—Тодішній «Локо» ще не був суперклубом, його часто називали «п'ятим колесом» московського футболу. Які там були умови? Можна порівнювати з динамівськими?

—«Локомотив» («паротягів»), як і ЦСКА («конюшню»), тоді в Москві не надто серйозно сприймали. Проте колектив був чудовий. Хоча привілеї надавали грандам, «Локо» був твердим середняком вище пересічного рівня. На перших ролях опинялися «Спартак» (хоч і вилітав, було, в першу лігу), «Динамо», «Торпедо». Проте наша команда мала своїх вірних уболівальників, черкизівський стадіон заповнювався добре, а завдяки впливовому Бещеву залізничники могли запрошувати тих, хто їм був потрібен.
Умови були гіршими за динамівські, проте все одно — на рівні. Перші півроку, як й інші запрошені, я жив у клубному готелі неподалік від стадіону. Потім надали службову квартиру.

—Команда залізничників — це свій неповторний антураж. Віктор Степанович Жилін розповідав, що його вінницький «Локомотив» їздив на матчі по всьому Союзу в причіпному вагоні. Ви, певно, такого вже не застали?
— Чому ж, було і в нас таке. Пару разів «Локомотив» їздив на матчі в спецвагоні нашого міністра. А так, переважно, на дальні виїзди літали аерофлотом. Добре було в бещевському вагоні: заходиш у купе — а там баночка чорної ікри, напої... Щоправда, суворий міністр за результатами матчів слідкував прискіпливо. Бувало, прийде на розбір гри разом із улюбленим собакою — великим догом, сяде поруч із тренером (команда вітає його стоячи, він сідає — ми також). А я сидів, зазвичай, біля нашого наставника, Ігоря Семеновича Волчка. От оцей собака раз — і кладе свою морду мені на коліна. Сидиш потім ні живий, ні мертвий, боїшся поворухнутися...

—Вам як титулованому й досвідченому гравцеві поблажок не робили?

— Та ні, чому б. Виконував програму підготовки, намічену тренером. Спуску не давали, але, вбачаючи моє професійне ставлення до футболу, підтримували й заохочували. У 1978-79 роках я був капітаном московського «Локомотива», усі хлопці за мене проголосували. Згадую ті роки з теплотою. У залізничників був свій власний світ, свої галузеві змагання.

—Динамівське відомство мало і всесоюзні, і міжнародні турніри. Вадим Шельменко, який грав на «Динаміадах», говорив про високий рівень організації цих змагань. Керівником делегації у них був ніхто інший, як сам Лев Яшин!

—Залізничники також мали свій міжнародний турнір, і я дуже пишаюся, що двічі ставав його переможцем. Маю сказати, що Кубок Міжнародного спортивного союзу залізничників виграти було вельми нелегко — «Локомотив» (Кошице), який ми двічі обігрували у фіналах 1976 і 1979 років, мав у складі сімох гравців збірної Чехословаччини, шість із яких грали проти нас в основі. Але в першому фіналі, під керівництвом Волчка, ми виграли з рахунком 5:1, а в другому, вже з Мар'єнком, здобули мінімальну перемогу. А були ж іще «Локомотив» (Лейпциг, НДР), «Рапід» (Бухарест, НРР), французьке «Шеміно», варшавська «Полонія», фінська збірна.
Із боснійським побратимом «Железничаром» мали своєрідний бартер — їх ми приймали влітку, а в СФРЮ їздили перед початком свого сезону в березні-квітні. Причому, гостювали там не лише футболісти, а й волейболісти, гандболісти. За два тижні тренувань та ще за тижні ігор встигали об'їздити всю Югославію вшир і вздовж. Грали з найкращими командами країни, часто вигравали. Тамтешні вболівальники — фанатичні, віддані, не любили програвати. Щоправда, після спуску своїх емоцій залишалися доброзичливими. Від країни Югославії в мене лишилися найкращі спогади.

«Із Волчком та Газзаєвим пили шампанське на Таганці»


—Історики «Локомотива» схильні вважати, що ваша команда на чолі з Волчком заклала фундамент майбутніх успіхів клубу. Як працювалося з цим тренером? З манерою роботи Лобановського його можна порівнювати?
—Навантаження були незрівнянно нижчі, більше уваги приділяли роботі з м'ячем. Але в перерві між колами-чемпіонатами 1976 року інші команди поїхали на відпочинок, за кордон, а ми — в Кисловодськ. Два тижні гірським серпантином бігали, було тяжче за деякі динамівські вправи. Щоправда, така робота дала результат. Якщо у весняному чемпіонаті ми фінішували на передостанньому 15 місці, то восени 1976 року фінішували восьмими. Колектив тоді збирався дуже непоганий. За рік до мене Волчок запросив із мінського «Динамо» Ештрекова, а з новосибірського «чкаловця» — Сьоміна. Юрій Павлович швидко здобув у колективі авторитет, невдовзі став капітаном. Разом зі мною перед сезоном 1976 року в команду прийшли троє гравців, які пізніше прославилися як тренери: ще безвусий Газзаєв із орджонікідзевського «Спартака», Авер'янов із миколаївського «Суднобудівника» та Гіві Нодія з тбіліського «Динамо». Також у ті роки грали в «Локомотиві» Петраков, Шевчук, Шевченко, які пізніше стали хорошими тренерами.
У мене також стояла дилема: йти в «Локо» чи не йти. Тут уже були досвідчений голкіпер — капітан команди Золтан Мілес та голкіпер молодіжної збірної Новиков. Але я зважився — і не прогадав: спершу ми грали позмінно, а пізніше Волчок довірив мені пост №1. Було в тій команді щось особливе. Хоча фінішували, здебільшого, в середині турнірки, могли по ходу сезону здолати і «Спартак», і «Динамо». Та будь-кого!

—За ті кілька сезонів у «Локомотиві» відіграло близько десятка футболістів, котрі стали хорошими тренерами. Волчок тренерські курси у вас вів, чи як?

— Навряд він думав про те, чи стануть його підопічні в майбутньому тренерами. Але ділився своїм досвідом охоче. Якось наприкінці сезону він запросив нас із Газзаєвим до себе додому (а жив він на Таганці). Гарно так поговорили, шампанського випили. Він особливої школи не проходив (грав у дублі московських грандів, ще молодим почав самостійно тренувати), але був таким собі самородком: тонким психологом, відчував гравця. За характером нагадував Севидова.

«Газзаєв — кум, а Сьомін — однокурсник»


— Кавказці в московській команді були своїми?

—Звичайно. Гіві Нодія до нас приїхав уже досвідченим майстром, із досвідом виступів за збірну СРСР. Йому лишалося 5 голів до вступу в Клуб Федотова, а в Тбілісі підібрався вражаючий колектив — Шенгелія, його брат, Дараселія, Гуцаєв, Кіпіані та багато інших. Тож Гіві прибув у «Локо», і наша команда допомогла йому дістатися до «сотні». Після його сотого гола в матчі з ЦСКА ми грали з тбіліським «Динамо», і Нодія після матчу зібрав обидві команди на вшанування в готель. На величезному торті у вигляді футбольного поля було 100 свічок. Усі Гіві загасив сам, як і належить форварду індивідуалісту. Хлопцем був приємним, досягненнями не хизувався. Саме в «Локомотиві» після майстра спорту отримав звання мсмк СРСР. До речі, й Газзаєв розкрився саме у залізничників, отримавши виклик у молодіжну збірну й звання мс СРСР.
А щодо Валерія Газзаєва, то це мій кум. У церквах тоді не хрестили, але за громадянською традицією він став хрещеним батьком моєї молодшої дочки Оксани. Інший кум, Вітя Матвієнко, був свідком на моєму весіллі й хрещеним старшої дочки. Газзаєв у часи виступів за «Локомотив» був ще на злеті. Після сезону-77 він мав переходити у московське «Динамо», але я його відмовив. І вийшло добре — хоча «Локо» опустився із 6-го місця на 15-те, Валерій забив чимало м'ячів і переходив у «Динамо» вже повністю готовим і достатньо іменитим. Не було вже тоді в залізничній команді і півоборонця Сьоміна, який перейшов у «Кубань». Також у «Дніпро» пішов Шевчук, Ештреков — у вологодське «Динамо», завершив кар'єру Гершкович. Натомість із Києва перейшов Петро Слободян.

—Усі ваші партнери із «Локомотива» розходилися в інші колективи. Як вирішили ви?
—Мені вже було за З0. І хоча в останніх сезонах я був навіть капітаном команди, футболу на той час «наївся». Починав думати про Вищу тренерську школу, тож у колективі нового тренера Мар'єнка вже не лишився. Закінчивши з виступами, збирався займатися своїми справами, але Ємець із Жиздиком запросили у нікопольський «Колос». Про цей унікальний колектив уже знав увесь Союз, до того ж, туди вже перейшов мій товариш — динамівець Дамін. Отож, я повернувся в футбол і сезон 1980 року відстояв за «Колос». А вони, в свою чергу, допомогли мені з ВШТ. Там, до речі, моїми однокурсниками були Сьомін, Плахетко з ЦСКА, Афонін із збірної СРСР.

—Попереду у вас було ще чимало ігрових здобутків. Зокрема, з «Машинобудівником» ви привезли в Городянку перший і єдиний в історії Київщини Кубок Української республіки...
—Мені вже було під 40, і досвідчений тренер бородянців Віктор Жилін дозволяв готуватися за індивідуальним планом. Збори, звісно, проводив з командою. Блискучий у нас був тоді колектив, до цієї теми ще повернемося. Завдяки тріумфу з бородянцями в мене зібрався повний комплект кубкових трофеїв — Суперкубок УЄФА, Кубок Кубків, Кубок СРСР, два Кубки залізничників та ще й Кубок УРСР.
Є що згадати — Запоріжжя, де починали свій шлях чимало майбутніх радянських зірок, Одесу, де СКА був вищоліговою командою без вищої ліги, «Динамо» із градом тріумфів та низкою сподівань, «Колос» із «Машинобудівником» і, звісно, «Локомотив». До речі, маю в колекції кубків і трофей пам'яті Б.П.Бещева — «залізничного» міністра, який запрошував мене в «Локо». І якщо у першому турнірі ми, ветерани «Динамо», поступилися «Локомотиву» (так треба було), пізніше виграли цей трофей. Особливе відчуття — тримати в руках Кубок пам'яті людини, з якою перетинався в житті, яка відіграла в ньому велику роль. Немає вже й Віктора Жиліна й багатьох інших моїх вчителів, друзів, соратників. Але добре, що такі люди траплялися в моєму житті. Радий, що доля зводила й із Сьоміним та Газзаєвим. Зайнятість не дає змоги нам зустрітися в Києві, на матчах не хочу до них підходити, щоб не збивати фарту. А в тому, що «Локомотив» із «п'ятого колеса» перетворився на одного із грандів російського футболу, не бачу нічого дивного. Залізничне відомство завжди було міцним, а футбольна команда має свою славну історію. Хай щастить Сьоміну з Алієвим, а Газзаєву — з динамівцями.


Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Автор — Александр Тишура, Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности