Таємниця Алькора

Інтро

Робота футбольного історика найчастіше нагадує працю археолога, коли знову знайдена деталь не просто додає, а й начисто змінює уяву про те, що відбувалося в часи наших пращурів. У всіх радянських футбольних календарях-довідниках зазначено, що футбольна команда «Дніпро», заснована 1936 року, називалася тоді «Сталь». Уже в роки незалежності України клуб «постарішав», оскільки було простежено лінію по заводу імені Петровського (де базувалася «Сталь»), а там ще 1925 року існувала команда з назвою «Петровець». І от буквально кілька років тому в архівах було знайдено інформацію про те, що 1918 року існувала команда БРІТ (Брянський робітничій індустріальний технікум)...

Давайте підемо від самого початку. Футбол як такий з'явився у Катеринославі 1911 року. Тож наступного року дніпропетровська Федерація футболу може гідно відзначити сторіччя спорту номер один у місті.

У травні 1911 року при Другому реальному училищі гімнастичне товариство «Сокіл» побудувало спортивний майданчик із футбольним полем. Нині на цьому місці розташована середня школа №2 і будинок на розі проспекту Пушкіна й вулиці Юрія Савченка. Галявина не відповідала вимогам, хоча там і було споруджено кілька дерев'яних трибун (три ряди ослонів), а також роздягальні (два дерев'яні сарайчики), будка-каса й навіть будка-туалет. Довкола була огорожа. До «спортивного комплексу» також входив майданчик із піском для стрибків у довжину й у висоту.

Утім, на «Соколі» грали тільки ті, хто платив у клуб членські внески. А паралельно хлопчиська ганяли щось подібне до м'яча, набите кінським волосом і ганчір'ям, на галявині перед Кафедральним собором, що на колишній Соборній площі (нині це — Жовтнева площа). Там же стихійно формувалися команди, де збиралися ентузіасти гри в шкіряний м'яч. Правил тоді ніхто не знав, та й тренерів не було. Хто вмів «водитися», бити високо й далеко — показував свою майстерність іншим. Так і розвивалися.

І от за місяць після відкриття майданчика «Сокіл» у журналі «Русский спорт» з'явилася стаття під заголовком «Футбол в Екатеринославе». Там розповідалося про те, що цей майданчик з кожним днем залучає дедалі більше аматорів поганяти м'яча. Або — те, чим ще тоді грали. Подібні ігри привертали увагу глядачів, і незабаром за вхід стали стягувати плату. Вболівальники вже тих часів бурхливо вітали кожний гол команди, яка їм подобалася.

Перша спроба провести турнір сталася 1914 року. Але керівники товариства «Сокіл» не впоралися з його організацією, і змагання хоча й почалося, але було зірвано й не завершилося. Та все ж 1915-го було створено кілька колективів, які вирішили провести між собою турнір. Команди вже знали про силу одна одної, тому відразу розбилися на дві групи. Першість у найсильнішій тривала впродовж червня-липня. У матчі відкриття в групі «А» «Алькор» з рахунком 5:0 переміг «Сфінкс». У підсумку саме «Алькор» і став переможцем турніру, обігравши у фіналі «Тритон» — 3:0. За цією грою на майданчику «Сокола» спостерігали три тисячі глядачів. У групі «Б» фінал відбувся у вересні: «Задніпров'я» виграло у «Веги» — 4:0.

У серпні на полі «Сокола» відбувся й перший міжміський матч — «Алькор» виграв у новомосковського «Націоналя» — 8:0. А в жовтні збірна Катеринослава зробила свій перший виїзд, програвши в Харкові команді місцевої приміської ліги — 0:6.

КФЛ

Новація всім сподобалася, і 12 березня 1916 року на засіданні Катеринославського військово-спортивного комітету було ухвалено рішення організувати футбольну лігу. Засновники обрали й керівний комітет: голова
— В.Токарєв, секретар — А.Зіскінд, скарбник — В.Урін. На першому засіданні було ухвалено рішення про запис Катеринославської футбольної ліги (КФЛ) у члени Всеросійського футбольного союзу аматорів легкої атлетики. Статус ліги спрямували на затвердження генерал-майору В.М.Войєнкову — Головнодоглядальному за фізичним розвитком народонаселення Російської Імперії.

Те, що КФЛ офіційно прийняли у Всеросійський футбольний союз, дозволило проводити всі ігри чемпіонату суворо за правилами ФІФА. Запис про цю подію є в журналі «Къ спорту» — офіційному органі Московської футбольної ліги Московського стрілецького товариства й Російського спортивного гуртка. Дебютний же матч відбувся 27 березня.

Першим чемпіоном КФЛ у групі «А» (так: було створено два дивізіони!) став «Алькор», який не програв жодної зустрічі. Друге місце зайняв «Стадіон», третє — «Оріон». Окрім них, дебютантами ліги були «Тритон», «Штандарт», «Балада», «Рив'єра», «Вега» і «Задніпров'я». Ну а тепер переходимо до найцікавішого.

Справа в тому, що основу «Алькора» складали... робітники Брянського заводу. Навіть збереглися їхні прізвища: Чередниченко, Фендрих, Кузнецов, Білеберис, Образцов, Єфимов, Буряк, Кузьмин, Шаповалов, Смолянов, Глочштейн.

Тобто «Сталь» можна вважати заснованою 1916 року.

Цікаві й інші події, пов'язані з цим роком. У групі «Б» першою була «Аїда», а далі йшли КЛІФ з Олександрівська (команда стала першим чемпіоном нинішнього Запоріжжя 1912 року), «Унітас», «Спорт» і «Зоря». За «Аїду» грали робітники з «Шодуара» — майбутнього заводу імені Леніна.

Потрібно також згадати факт, який не дає жодне з джерел, де йдеться про зародження дніпропетровського футболу. Того ж 1916 року було створено лігу середніх навчальних закладів (своєрідний турнір дублерів). У чемпіонаті брали участь шість училищ (технікумів) і дві гімназії. Отож, туди входили Технічне й Реальне училища, які готували кваліфікованих фахівців для Брянського металургійного заводу. Обидва ці заклади 1918 року й з'єднаються в БРІТ (тепер у цьому будинку перебуває Дніпропетровський індустріальний технікум, і він досі тісно пов'язаний із Петрівкою), якого вважають першоджерелом «Дніпра».

Цікаво: навіть після зміни назви на БРІТ, у побуті заклад продовжували іменувати Реальним училищем. Ця команда й стала переможцем турніру 1916 року. У журналі «Къ Спорту!» зберігся звіт про фінальний матч першості. Написав його Абрам Зіскінд, який обслуговував зустріч і як арбітр: «Сразу после свистка начали очень знергично реалисты, и на второй минуте Ефимов провел гимназистам первый мяч. До перерыва Буряк и Дмитренко оставили у гимназистов еще по мячу. Гимназисты в лице Кузькина провели только один мяч. К перерыву счет 3-1 в пользу реалистов. Вторую половину футболисты провели мн-го живее первой, но прекрасная игра защиты обеих команд не дала возможности изменить счет. Только к концу второй половины прорыв Пушина дал результат. Общий счет 4-1 в пользу реалистов отметил судья А.Зискинд. После игры член комитета ЕФЛ Я. Гикл поздравил реалистов и выдал им памятные жетоны.

У тому ж журналі Зіскіндом вказувалося: «Студентам разрешалось играть в своих взрослых командах, позтому Буряк и Ефимов стали обладателями двух комплектов чемпионских жетонов».

Таким чином, останнє речення підтверджує родинний зв'язок між «Алькором», який також став чемпіоном міста 1916 року, і Реальним училищем, за яке виступали двоє молодих футболістів.

Пропозиція

Більшість цих даних мені передав Леонід Заславський, який, разом із Володимиром Прачем, по дещицях збирав дані про історію дніпропетровського футболу. Не довіряти їм у мене немає жодних підстав. Сам Заславський, із яким ми ведемо бурхливе листування, нині мешкає в Ізраїлі. Процитую частину його листа:

«В 60-е годы мне удалось застать в живых восемь футболистов, которые участвовали в первом чемпионате города 1916 года. Василию Соколову, игравшего защитником за «Стадион», было 93 года, а остальным далеко за 80. Из бесед с ними я и записал, как начинался футбол в Екатеринославе, кто за кого играл, и кто какую организацию представлял...».

Утім, існує кілька «але». Заславський стверджує, що ніякої неофіційної першості 1915 року не було. Дані ж про цей турнір є в книзі Олександра Ляпіна «Команди молодості нашої» (1996 рік виходу). Також наявні різночитання з приводу особистості голови КФЛ. Заславський називає В.Токарєва, а Ляпін — Є.Потєхіна.

Із першого складу «Алькора» відома доля лише воротаря. У дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького є фотографія збірної Катеринослава з футболу від 1920 року. Деякі гравці там підписані, у тому числі й воротар Микола Чередниченко. Спортивний журналіст із Дніпропетровська Олег Чередниченко уже досить давно наполягав, що рідний брат його діда Микола Григорович Чередниченко, 1894 р.н., на зорі створення футболу в нашому місті був голкіпером і займався у спортивному клубі «Сокіл». Більше того, Олег надав фото родича із сімейного архіву й там Микола Григорович справді схожий на воротаря збірної Катеринослава. Так що не доводиться сумніватися, що це був саме він.

На жаль, та футбольна фотографія Миколи Чередниченко була останньою в його житті, оскільки, за словами Олега, під час громадянської війни Микола Григорович воював у махновському загоні й загинув улітку 1920 року. Крім того, я попросив Олега довідатися в старшої родички рід занять Миколи Григоровича в довоєнний час. І що ж вийшло? Виявляється, що він із 14 до 18 років працював на Брянському заводі в ковальському цеху, після чого 1912 року почав навчання у вже згадуваному Реальному училищі, де, до речі, займався і його старший брат. Це означає, що доведено зв'язок із Брянським заводом як мінімум трьох футболістів зі складу «Алькора».

Здобути відомості про інших учасників команди виявилося справою не підйомною. У музеї заводу Петровського розповіли, що трудові книжки тут зберігаються «тільки» 75 років, при тому, що влітку 1941 року під час евакуації заводу всі документи робітників, які не їхали з Петрівкою (тобто фронтовиків), були спалені прямо у дворі підприємства. Втім, і відомих фактів цілком достатньо, аби визнати, що команда майбутнього заводу імені Петровського почала своє існування в червні 1915 року, коли проводилася неофіційна першість Катеринослава, ну а її перший зареєстрований матч датується 27 березня 1916 року — саме ці дати можна вважати відправною крапкою в створенні нинішнього футбольного клубу «Дніпро».

Уважайте це офіційною пропозицією керівництву «синьо-біло-блакитних». Правда, необхідно додати ще кілька застережень. Насамперед, те, що ніяких документальних підтверджень приналежності «Алькора» до Брянського заводу в результаті «перелопачування» збереженої преси й документів того часу так і не знайшлося. До того ж, не можна виключати, що існування команди почалося ще раніше червня 1915-го — ніхто не заважав колективу збиратися й проводити товариські матчі. Та й хронологічна лінія «Алькор» — «Реальне училище» — «БРІТ» у силу таємничого зникнення першого занадто вже зламана...

Астрономія

Над першими чемпіонатами Катеринослава шефствували англійці, німці й бельгійці, що працювали на металургійних заводах. Вони ж давали екзотичні назви командам своїх підопічних на кшталт «Алькор», «Штандарт», «Вега», «Оріон», «Аїда»... От звідки й випливла назва «Алькор» 1915 року.

Напевно, немає людини, яка б не знайшла на небі сузір'я Великої Ведмедиці (у Китаї — Великого Ковша). Середня зірка у хвості Ведмедиці зветься Міцар, а поруч із нею розмістився Алькор. Міцар і Алькор — найвідоміша подвійна система зірок. Вони входять у парний астеризм «Кінь і вершник». Вважається, що ці епітети є перекладом арабських назв зірок. Отож Алькор — це вершник, що осідлав не тільки коня, а й ведмедицю. «Вершники» — блискуча назва як для команди, так і для якогось фанатського угруповання. Втім, є думка, що назви цих зірок не пов'язані з арабською мовою.

Є також легенда, нібито в прадавньому Єгипті в елітні війська фараона набирали юнаків, які могли розрізняти ці зірки. Це було доказом, що зір у них був досить гострий.

Довгий час не вдавалося довести єдність системи Алькор — Міцар (близькість власного руху зірок ще не означає входження в подвійну систему) і тільки 2009 року астрономи Рочестерського університету провели точніші виміри й довели, що обидві зірки входять у фізично зв'язану систему, котра складається із семи зірок.

Автор всесвітньо відомого героя Арсена Люпена Моріс Леблан написав 1924 року роман «Графиня Каліостро». Там наявна загадкова фраза — «Аd lapidem Сurredam ОІіm Reginа», вона грала роль шифру, що мав привести до незліченних скарбів: якщо виділити перші букви вислову, то вийде АІkоr.

На думку героя роману, Алькор з арабського перекладається як «випробування, досвід»:

«Алькор перебуває в сузір'ї Великої Ведмедиці, яке складається з семи основних зірок. Сім! Увесь час сім!... І тоді я зрозумів: араби вибрали таку назву, а астрономи прийняли її для позначення цієї зірки, бо ця зовсім маленька, ледве помітна зірочка служить наче випробуванням, щоби перевірити того, хто зможе неозброєним оком побачити її. Алькор — це те, що треба побачити, те, що шукають, те, що ховається — захований скарб, невидимий межовий стовп, у якому ховаються ці скарби».

Так... Довго ми тебе шукали!

До речі, зверніть увагу, як Зіскінд називав команду Реального училища — реалісти! Ну, просто «галактикос»! Отут зв'язок і з Космосом (той же «Алькор»), і з відомим світовим футбольним брендом. І кольори двох клубів у чомусь навіть гармоніюють. Пропоную на сторіччя клубу запросити «Реал» зіграти на «Дніпро-Арені» святковий «товарняк». Вони ж нам ще за 1990 рік винні! (Під час підготовки до чвертьфіналу Кубка чемпіонів проти «Бенфіки» «Дніпро» переграв «вершкових» на «Сантьяго Бернабеу» — 2:1, і президент «Реала» Муньос пообіцяв організувати візит у відповідь, котрий так і не відбувся).

Або, нарешті, реалізується мрія, і Дніпропетровськ таки доплентається до Ліги чемпіонів?..

Ентузіаст

1917 року чемпіоном Катеринослава знову став «Алькор», а 1918-го його гегемонію перервав «Стадіон». Після цього «Алькор» припинив існування, але на Брянському заводі залишилися спадкоємці в особі БРІТа.

Варто сказати кілька слів й про одного з керівників КФЛ. Секретарем було обрано Абрама Володимировича Зіскінда. Це була людина невгамовної енергії, сам він відіграв у команді комерційного училища, а крім того, судив найвідповідальніші матчі. Саме його статті в журналі «Къ Спорту» стали першими футбольними звітами в пресі. Пізніше Зіскінд переїхав у Москву, де став дуже відомим функціонером. Саме він був представником збірної СРСР (тобто фактично тренером, що заповнює протокол, хоча тоді подібного поняття й не існувало) в її першому міжнародному матчі з командою Туреччини, який відбувся в Москві 16 листопада 1924 року (3:0 на користь господарів).

А 26 травня 1929-го в Москві на стадіоні «Динамо» пройшов футбольний матч між збірними РСФСР і України. Знаменний він тим, що тоді вперше в СРСР ішов прямий радіорепортаж про футбольну зустріч. Його вів славетний Вадим Святославович Синявський. Разом з ним біля мікрофона перебували троє футбольних суддів: Олександр Богданов, Іван Севастьянов і Віктор Зіскінд (на той момент Абрам Володимирович змінив своє ім'я), який тоді вже був заступником керівника спортивного відділу Московської ради фізкультури. Для підтримки високого темпу репортажу кожний говорив півтори-дві хвилини й передавав мікрофон товаришеві.

Саме Зіскінду зобов'язаний своїм становленням спортивного журналіста перший редактор «Футбол-Хокею» Мартон (Мартин) Мержанов (про що він згадує у своїй книзі «Ще раз про футбол»). Він дав Абраму Володимировичу коротку, але показову характеристику: «Де м'яч — там і Зіскінд!».

Дмитро МОСКАЛЕНКО, газета «Український футбол»