Бий своїх, щоб чужі боялись

Він – наче вишенька на вершковому десерті: гарно виглядає, надовго запам’ятовується, однак краще, аби зубом на кісточку потрапляв хтось інший. До його демонстрування ніхто заздалегідь не готується, ба навіть технічні дані тут ні до чого – все відбувається спонтанно та хаотично. Після «народження» такого казусу футболіст переймається емоціями розпачу та зневіри, хоч все виглядало доволі естетично. Він – це гол у власні ворота. «Маленьке антидиво» також має довгу історію, кумедні сюжети творення і своїх героїв.

Рекордна «результативність» на найвищому рівні була зафіксована дванадцятого грудня минулого року. У матчі бундесліги між «Боруссією» з Менхенгадбаха та «Ганновером» гості забили аж шість голів, однак у підсумку все одно покидали поле битими (5:3). Річ у тім, що африканські легіонери «Ганновера» Карім Хаггі та Констант Дьякпа тричі пошивали у дурні власного голкіпера Фроломвітца! Останній тільки руками безсило розводив – рикошетні удари були з розряду тих, що не беруться. Якби тунісцеві Хаггі вдалося забити «не в той бік» тричі, він би, безумовно, став рекордсменом у цьому жанрі маленьких трагедій «гри мільйонів». А так мусить ділити друге місце ще з кількома авторами сороміцьких дублів – претендентів на звання футбольних невдах тут вистачає.

Горе-бомбардири
Першість же утримує маловідомий гравець норвезького клубу «Старт» (Крістіансанд) Йон Уле Рейнхардсен. У 2007-му скандинав нахабно відбирав хліб у нападників команди-суперника і влучив у власні ворота аж тричі. Вся трагікомедія сталася ще у першому таймі, тому досить дивним виглядала поява футболіста на полі після перерви. Вочевидь, тренер «Старту» вирішив, що гірше вже бути не може і не прогадав: Рейнхардсен навіть скоротив відставання у рахунок, чим зірвав бурю овацій (з іронічним підтекстом) на трибунах. Як-не-як, а в історію хлопець потрапить точно.

Досвідчені «спеціалісти» минулого, щоправда, зауважили б, що Йону Уле не вистачає ні послідовності, ні відчуття гармонії (три проти одного). От Кріс Ніколл в середині 70-х років минулого століття скільки «взяв», стільки й «віддав». У грі внутрішньої англійської першості проти «Лестера» захисник «Астон Вілли» навіки вписав своє ім’я у футбольні скрижалі Туманного Альбіону. Він забив усі чотири м’ячі, а протистояння закінчилося бойовими 2:2! Історія замовчує, чи вистачило преміальних Крісу, аби компенсувати збитки тренеру на купівлю валідолу, однак на добрих п’ять років гравець національної збірної Північної Ірландії став героєм спортивних анекдотів. Дев’яносто-хвилинна трагікомедія з одним актором у ролі враз зробила Ніколла знаменитим…

З традиціями згадуваного «Лестер Сіті» пов’язане ім’я знаменитого Френка Сінклера (на фото). Уродженця Ямайки недарма прозвали «королем автогола» - на його особистому рахунку більше двох десятків «пробоїн» рідних колективів, а окремі з них за технікою виконання не поступаються вибраним шедеврам Ліонеля Мессі чи Фернандо Торреса. Чого лишень вартий гол, забитий поміж ніг власному воротареві. Або секундне «запаморочення» вже у складі скромного лондонського «Челсі» (востаннє Сінклер захищав кольори «аристократів» у сезоні 1997-98): темношкірий велетень несподівано вирішив віддати пас голкіперу з такою силою, що тому залишалося тільки проклясти зухвальця і відправити м’яч до центрального кола. Те взяття воріт довгий час лідирувало у списках кількох футбольних хіт-парадів, а «дядька Френка» відтоді на позицію останнього оборонця ставити не наважувався жоден наставник. Не допомагало – навіть у ранзі півзахисника Сінклер примудрявся забивати вирішальні м’ячі на останніх хвилинах зустрічей, після чого, звісно, театрально хапався за голову. Цікаво, чи отримував цей «талант» преміальні від суперників?

Дублями сітку власних воріт сколихували також гравець «Сандерленда» Майкл Проктор (з інтервалом лише у дві хвилини), оборонець збірної Грузії Кахабер Каладзе, московський динамівець, а згодом спартаківець Юрій Ковтун… Натомість воротар «Лідса» Гаррі Спрейк, хоч і записав до пасиву один автогол, зробив це з розмахом. У прямому та переносному значеннях слова. Дев’ятого грудня 1967 року на знаменитому стадіоні «Анфілд Роуд» футболіст вирішив ввести м’яч у гру рукою, замахнувся і… раптом передумав. Краще б він цього не робив – шкіряна куля не поспіла за ходом думок Спрейка, зісковзнула з рукавиці й неквапливо, за інерцією, закотилася до сітки. Зненацька заскочені курйозом були навіть гравці «Ліверпуля»…

Футбол для «стада овець»
А найбільш дивний випадок в історії світового футболу був зафіксований під час розіграшу Кубка Карибського моря у 1994-му. Армія фахівців у такий казус попервах навіть не повірила, але після того, як переглянула відео… Правила тих змагань виключали можливість завершення матчу унічию навіть на стадії групового турніру, а гол, забитий у будь-якому з екстра-таймів, прирівнювали одразу до двох. Перед останнім туром ситуація склалася таким чином, що для виходу у фінал збірній Барбадосу необхідно було перемагати команду Гренландії з різницею у два та більше. Із завданням-мінімумом вона успішно справлялася аж до 85-ї хвилини гри. Саме у той момент прикрий автогол господарів зменшив їхню перевагу до мінімуму (2:1) і спричинив неабиякі святкування у стані опонента – подібний рахунок робив учасником вирішального матчу саме гренландців. Північні острів’яни повним складом окупували підступи до власної карної зони і вміло «вбивали» час. Думаєте, все закінчилося цілком прогнозовано? Де там, кмітливі захисники з Барбадосу розвернулися на 180 градусів, закинули м’яча за комір власному голкіперу вдруге та зрівняли рахунок. Ситуація враз перевернулася з ніг на голову. Аби не допустити півгодини додаткового часу (там гол перетворювався одразу на два), збірна Гренландії за лічені хвилини повинна була забивати – без різниці, супернику чи собі – адже навіть поразка з рахунком 3:2 виводила її до наступного етапу. Та Барбадос знову все прорахував – футболісти у жовтих футболках стрімголов кинулися захищати ворота Гренландії від… гола Гренландії! Видовище на арені National Stadium у Бриджтауні мало чим нагадувало футбол, а от регіт на трибунах аж зашкалював. Найцікавіше, що господарі таки перевели гру в екстра-тайм – на 109-й хвилині нападник Торн зумів забити «золотий» гол і вивів збірну Барбадосу до фіналу. Наставник переможених Джеймс Кларксон на прес-конференції виглядав зістареним років на десять. «Почуваюся абсолютним дурнем, а функціонеру, який придумав такі правила, пряма дорога у психіатричну лікарню. Мої підопічні бігали по полю, наче стадо овець, а я не знав, чим їм зарадити. Подібного футбольного хаосу у своїй практиці ще не зустрічав». Певно, вже й не зустріне: фінальна фаза тих змагань проходила за класичними правилами, а відеоролик з матчу Барбадос – Гренландія побив усі рекорди переглядів у мережі Інтернет. Весела вона штука – футбол.

Микола ЛУКІВ, Високий Замок