Чи заберуть у Суркіса київське Динамо?

Під час помаранчевої революції автор цих рядків зустрів за сценою Майдану молоду людину в куртці та бейсболці модного тоді кольору «оранж».

Він тривалий час не їздив до України відтоді, як восени 2002 року провів тиждень у Подільському ізоляторі тимчасового утримання, коли міліція несподівано «виявила» у нього в кишені пістолет «браунінг» та пакет з кокаїном.

Через декілька днів після зустрічі на Майдані Костянтин Григоришин – а це був саме він – дав інтерв’ю «Українській правді», яке вийшло із заголовком: «Я заберу «Динамо» (Киев) у Суркиса из принципа». Минуло чотири роки з часу тієї розмови, і вже сім років – з того моменту, як почалося розлучення колишніх бізнес-партнерів. І сьогодні Григоришин, який програв суди в Україні, отримав новий шанс досягнути своєї мети.

Як стало відомо «Українській правді», Григоришин подав до Високого суду правосуддя в Лондоні позов проти акціонерів «Динамо» (Київ).

Свого часу Григоришин був власником 20% футбольного клубу «Динамо» (Київ), якими він володів через офшорну компанію Pacific International Sport Clubs Limited.

Доля братів Суркісів була розподілена серед інших офшорок. Внаслідок, на думку Григоришина, незаконних операцій Суркіси розмили його 18-відсоткову частку до 0,1%.

Українські суди зайняли сторону братів і в підсумку багаторічної тяганини залишили Григоришина ні з чим. Тоді він вирішив позиватися у Лондоні.

Хоча головним опонентом Григоришина був Григорій Суркіс, відповідачами у британському суді визначені посадові особи «Динамо» – його брат Ігор Суркіс та Валентин Згурський.

Формально саме вони, на думку Григоришина, своїми діями завдали йому збитків та позбавили частки у футбольному клубі.

За інформацією «Українській правді», суддя Високого суду прийняв позов Григоришина до розгляду. Після цього адвокати Суркіса подали на оскарження цього рішення, оскільки не визнають британську юрисдикцію для згаданих подій.

Натомість Григоришин наполягає на підсудності справи, бо в певний момент акціонером ЗАТ Футбольний клуб «Динамо» (Київ) була компанія-резидент Великобританії.

Клопотання адвокатів Суркісів буде розглянуто вже в січні 2009 року, але сам процес може затягнутися не на один місяць, а то й рік. 

В Україні вже були прецеденти, коли у внутрішній суперечці ставив крапку Високий суд правосуддя у Лондоні. Так, Рінат Ахметов в зв’язку з публікацією статей про його минуле подав позов проти сайту «Обозреватель» та виграв його.

Інтернет-видання тривалий час відмовлялося визнавати юрисдикцію цього рішення, але нещодавно оприлюднило вибачення перед Ахметовим та погодилося сплатити компенсацію 100 тисяч доларів.
Процес, ініційований Григоришиним, небезпечний для власників «Динамо» з огляду на досвід їх опонента успішно завершувати судові суперечки в Лондоні.

Так, минулого року Григоришин виграв арбітраж у партнера Суркіса Ігоря Коломойського, який стосувався продажу акцій шести обленерго.
Зрештою Коломойський виплатив Григоришину компенсацію за недоотримані прибутки на обленерго.

Особливість нинішнього позову Григоришина проти Суркіса в тому, що він поданий не до арбітражу, а до Високого суду правосуддя.

Це означає, що всі учасники процесу складають присягу, а тільки потім дають свідчення. Якщо з'ясується, що свідок брехав, йому загрожує тюремне ув’язнення на території Великобританії.

Судовий процес передбачає виклик на допит до суду Григоришина як позивача, Суркіса-молодшого та Згурського як відповідачів, а також свідків з боку захисту та звинувачення, яких погодить суд.
За вимогою, слухання можуть відбуватися в закритому режимі, а допит тривати декілька робочих днів. У цей час учасники процесу не мають права контактувати зі своїми адвокатами, щоб ті не могли відкорегувати свідчення своїх клієнтів.

Як розповідають очевидці, розпочатий Григоришиним процес уже завдав нервових переживань молодшому із братів. Минулої середи Ігор Суркіс разом з «Динамо» прилетів на матч з «Арсеналом» до Лондону, де йому і спробували вручити повідомлення про судовий позов, що є обов’язковою вимогою британського правосуддя.

За словами джерел «Української правди», події відбувалися в лондонському готелі, де зупинився Суркіс. Спочатку президент «Динамо» начебто ознайомився з текстом документу, але потім відмовився його приймати.

Схожа історія уже мала місце в конфлікті між Борисом Березовським і Романом Абрамовичем.

Щоб передати судову повістку Абрамовичу, Березовському довелося переслідувати колишнього партнера в одному з бутіків Лондону.

Абрамович відмовився приймати документи і вони впали прямо на підлогу магазину Hermes. Однак Березовський заявив, що має намір використати кадри відео-спостереження в магазині, щоб довести, що Абрамович поінформований про суд проти нього.

Після терактів у Лондоні на початку 2000-х років камери спостереження вкрили все місто – тож , очевидно, вони були також і в готелі, де Суркісу намагалися вручити повістку.

Водночас сам Ігор Суркіс не став спілкуватися з «Українською правдою». Через свою секретарку він передав, що позов не отримував, а на питання, чи знає він про ініційований Григоришиним судовий процес, президент «Динамо» відповів: «Ні, але, можливо, щось відомо моїй адвокатам».

Григорій Суркіс, попри попередню згоду, також уникнув інтерв'ю з «Українською правдою».

Чого хоче Григоришин?
Судова вимога Григоришина полягає в тому, щоб Суркіси надали йому право придбати 98% акцій «Динамо» (Київ), якого він був позбавлений під час додаткової емісії в 2004 році.
Суркіси і Григоришин були бізнес-партнерами з 1998 по 2001 рік, однак трактування їхніх стосунків кардинально різняться.
За версією Григоришина, Суркіс просто вимагав з нього акції підприємств за «кришування» бізнесу.
Гарантією їх партнерства мала бути спільна участь у статутному капіталі «Динамо». Григоришин стверджує, що віддав Суркісу за 20% акцій футбольного клубу 40% Запорізького феросплавного заводу, акції обленерго і комбінату «Дніпроспецсталь».

«Вначале у меня было 90% акций Запорожского ферросплавного завода. Потом пришел Гриша и сказал: «Понимаешь, я хочу быть с тобой партнером, но денег у меня нет, ничего нет, но у меня есть «Динамо Киев», которое стоит безумных денег и политически нам поможет. И я тебе предлагаю 20% «Динамо Киев», ты станешь нашим партнером на всю жизнь».
Я говорю: «Гриша, мне не нужно «Динамо Киев». Он: «Нет, ну ты понимаешь, что ты станешь вторым после Кучмы человеком, ты станешь моим братом, у меня есть два брата – Игорь Суркис и ты!».
Я понимал, что в покое не оставят. Мне ей Богу, не хотелось начинать войну. Я говорю: «Хорошо, Гриша, давай 40% акций ферросплавного на 20% Динамо Киев».
Я отдал ему часть ферросплавного, часть облэнерго, часть «Днепроспецстали». (З інтерв'ю Григоришина «Українській правді»)

За версією Суркіса, все виглядало навпаки – саме вони врятували бізнес Григоришина від занепаду:
Григоришин стал акционером «Динамо» по своему собственному желанию! И как маленький ребенок радовался полученной визитке члена совета акционерного общества «ФК «Динамо» Киев»! У меня перед глазами эта картина: он просто прыгал от удовольствия!
Мы по отношению к нему всегда вели себя очень–очень по-человечески. А он ведет себя безнравственно и аморально.
Я познакомился с Григоришиным в 1998 году по просьбе человека, которому я не мог отказать. На том этапе Григоришин предложил партнерство. Я говорил с ним как бизнесмен с бизнесменом, а не как человек, который, как он говорит, «дал ему крышу».
Мы договорились о совместном ведении бизнеса. И в этих рамках я сделал все, чтобы тот бизнес, который у Григоришина был в упадке, был реанимирован. Но в 2001 году Григоришину показалось, что наша группа ослабла (тогда Медведчука сместили с поста первого вице–спикера парламента), и он решил поискать других партнёров». 

За словами Григоришина, спочатку його частка в «Динамо» складала 20%, однак згодом 2% на прохання Григорія Суркіса він начебто подарував на день народження Леоніду Кучмі.

Неприємності Григоришина не обмежилися арештом біля ресторану «Егоїст», який, на його переконання, був організований Суркісом і Медведчуком.

У часи керівництва Медведчука адміністрацією президента Григоришин втратив контроль над обленерго, над частками в банку «БІГ-Енергія» та телеканалі ТЕТ, а також змушений був продати решту акцій Запорізького феросплавного Ігорю Коломойському, щоб врятувати хоч якісь гроші. А у 2004 році почався кількаетапний процес зміни структури власності футбольного клубу.

Суркіс пояснював ці дії необхідністю привести статутний капітал «Динамо» до вимог УЄФА. Спочатку відбулася додаткова емісія, внаслідок чого частка Григоришина зменшилася з 18% до 0,1%. Однак він все одно залишався учасником «Динамо».

Потім мережа офшорних фірм, які пов'язували з Суркісами, зажадали продати свої паї. Оскільки «Динамо» було закритим акціонерним товариством, то компанія Григоришина хоч і володіла мікроскопічним пакетом, але мала пріоритетне право придбати акції.

Отримавши листи-запрошення, Григоришин відповів згодою. Однак офшорні компанії відмовилися задовольнити заявку, бо, за їх словами, отримали підтвердження вже після закінчення п'ятиденного терміну, коли діяв опціон.

Зрештою головними акціонерами клубу стали Ігор Суркіс та Валентин Згурський, відповідно президент і голова наглядової ради «Динамо». Григоришин назвав ці дії «шахрайством менеджменту клубу».

Але Суркіс продовжив контратаку. За рішенням Оболонського райсуду Києва, компанія Pacific International Sport Clubs Limited взагалі була викреслена з числа акціонерів «Динамо», однак згодом Верховний суд поновив її в правах власника 0,1%, що дозволило і далі претендувати на першочерговий викуп акцій.

Щоб остаточно позбутися Григоришина, «Динамо» (Київ) було реорганізовано спочатку із закритого акціонерного товариства у відкрите, а потім – у товариство з обмеженою відповідальністю.

У квітні 2008 палата в адмінсправах Верховного суду визнала законною реорганізацію «Динамо» з ЗАТ у ВАТ.

Окрім Києва та Лондона, Григоришин і Суркіс зіштовхнулися в суді... Новосибірська. Це взагалі унікальна історія, яка могла би завоювати місце в підручниках з рейдерства.

Місцева газета «Честное слово» вирішила передрукувати інтерв’ю Григоришина «Українській правді», датованого груднем 2004, через рік... після його виходу в Україні. Але за фактом публікації в периферійній російській пресі «Динамо» (Київ) тут же подало позов до арбітражного суду Новосибірської області.

Відповідачем у справі про захист ділової репутації було призначено видання «Чесне слово», Григоришин – співвідповідачем. Створення фіктивних підстав для розгляду справи в зручному суді – це класика рейдерства. 

Зрештою Григоришину було присуджено компенсацію моральних збитків власникам «Динамо» на мільйон євро. Але про сам позов, поданий проти нього, Григоришин дізнався... уже коли виконавчою службою було арештовано його рахунки.

Щоб переграти ситуацію, адвокатам Григоришина довелося переселитися з Москви до Новосибірську. Зрештою вони виграли апелюцію, а потім – касацію...

Тож, враховуючи творчий підхід сторін до розв’язання багаторічної суперечки, суд у Лондоні стане «прикрасою» міжолігархічних воєн в Україні.

Сергій Лещенко

УП