Чи є захист від обдурювання?

Чому всі партії недавнього супертурніру в Софії серії «Grand Slam» гралися в закупореній скляній кабіні? Вже кілька останніх років поспіль не вщухають розмови, а то й скандали, пов'язані з тим, буцімто шахісти стали проявляти в турнірах і матчах «читерство» («читер»: від англійського «cheat» — обдурювати) — використання під час гри підказок комп'ютера . Традиція користуватися під час двобоїв за шахівницею не лише власним розумом, утім, дуже-дуже давня...

Сигнал: порада, застереження, наказ?

Хоч як прикро, проте траплялися з давніх давен, інколи трапляються й нині та, слід гадати, траплятимуться подекуди й надалі прикрі випадки, коли під час двобою за шахівницею комусь із суперників хтось прагне допомогти підказкою. Сигналізує словом чи жестом тощо, аби гравець міг знайти чи, навіть не міркуючи, просто зробити найкращий хід, а в підсумку вдалої рекомендації та її виконання — досягнути бажаного результату. Є сигнали й такого типу: «стережися — тобі загрожує небезпечний хід».

Що тільки не робилося, щоб запобігти таким не дуже етичним прийомам і вберегти тих чесних гравців, які від них потерпають, од незаслужених невдач! Намагаються, зокрема, проявляти уважність і самі чесні гравці, і судді, коли вони є. Та все ж...

Класичний анекдот

Подібних прикладів втручання такої «нечистої сили» можна навести безліч — навіть у літописах «мудрої гри» про такі дещо надруковано.

Ось хоча б один з випадків, який давно вже вважається легендарним, бо стався ще десь півтора століття тому. Його головним персонажем був перший чемпіон світу Вільгельм Стейніц (1836-1900).
Юнаком приїхавши з Праги до столичного австрійського Відня, щоб отам навчатися у вузі, він не закінчив його, а повністю віддався шахам — аби підзаробляти гроші у популярній кав'ярні «Куропатка» з допомогою двобоїв з отакими ж азартними любителями «королівської гри».

І в одній з партій на солідну ставку Стейніца стривожило те, що його суперник, чия майстерність у грі була в цьому так званому шаховому клубі досі на досить скромному рівні, в цій зустрічі демонстрував ледь не просто-таки екстраклас. Отож молодикові став у перспективі загрожувати програш за шахівницею, а відтак — і збиток у його фінансових ресурсах.

Тож юний шаховий талант, маючи вже, мабуть, деякий досвід у подібних ситуаціях, почав пильно придивлятися до поведінки суперника. І зрештою звернув увагу на те, що той надто часто, обмірковуючи черговий хід, простягає руку до якоїсь своєї фігури та відразу ж оту руку відсмикує. Віллі спробував співставити цю манеру з отим фактом, що поруч з ними сидить, уважно вдивляючись у шахівницю, приятель його суперника, котрий мав репутацію досить сильного гравця. І раптом Стейніцеві спало на думку ось що. Коли його підступний партнер виказує намір зробити якраз саме сильний хід, отой спостерігач, мабуть, сигналізує своєму приятелеві: так і ходи. Як саме підказує? Можливо, тисне на ногу? Перевіримо! І що ж? Тільки-но слабкуватий суперник простягнув руку явно не до тієї фігури, Стейніц із завмиранням серця наступив йому на ногу.

«Контрпастка» спрацювала! Партнер упевнено зробив помилковий хід і... незабаром змушений був сплатити ще хитрішому суперникові певну суму...

Руки в боки — ходи ферзем!

Слід одразу зауважити: поки що ми ведемо мову не про такі примітивні способи підказки, як-от прямим текстом сказати: ходи ферзем на «еф-7» тощо. Є також різноманітні методи зробити це так таємниче, щоб оту пораду збагнув лише її адресат і більше ніхто.

Принагідно спадають на думку спогади про подібні «контакти» ще за часів моєї участі в заняттях і турнірах шахової школи київського Палацу піонерів. Особливо запам'ятався мій дебют у всесоюзних змаганнях — перший виступ за збірну команду України в чемпіонаті СРСР серед юнаків 1950 року в Москві (де ми, до речі, стали срібними призерами). Серед учасників отого турніру тоді були майбутні чемпіони світу — Таль, Спасський... Як тільки не сигналізували наставники команд своїм гравцям! Тренер оце чухає, скажімо, потилицю — це означає: роби хід пішаком, за правим вухом — ходи конем, за лівим — слоном, якщо схрещує пальці рук — ходи турою, а коли руки в боки — ясна річ, роби хід ферзем!

Повідомляючи нам таке, тодішній наставник нашої команди — легендарний Юрій Миколайович Сахаров — казав, що це ще прадавня традиція. Інша річ — доречна чи ні якась підказка, чи збагне її суть гравець, чи згодиться з нею, якщо саме він вирішує, чим і куди ходити на шахівниці, а не слухняно виконує наказ тренера. Втім, проти тієї системи підказок активно боролися. Зокрема, забороняли дорослим входити на арену, де змагаються юні шахісти. Крім суддів, ясна річ. Та все ж...

Увага: «залізні монстри»!

Хоча найбільшою повагою користується, як правило, не менш давня благородна традиція — грати без підказок, досі триває, як виняток з правил, «прагматична» практика. А відтак іноді не припиняються й підозри в ній — як обґрунтовані, так і не дуже. Чи не такі взагалі звичаї людства?..

Особливо подібні підозри спалахнули відтоді, як вийшли на шахову арену «електронні гравці» — комп'ютери, налаштовані на певну програму гри в діапазоні від початкового рівня до гросмейстерського. Як відомо, вже наприкінці минулого століття почали регулярно проводитися змагання таких програм, а дійшло до того, що ці «залізяки» стали в окремих двобоях брати гору навіть над чемпіонами світу — Каспаровим, Крамником...

Отак і пішла гуляти по світу версія, буцімто під час двобою за шахівницею можна за допомогою сигналів від якогось ноутбука, які друг гравця передавав мобільним телефоном, грати ще краще, а то й ледь не гарантовано перемагати. Навіть почали оприлюднюватися чутки про те, ніби таке використання комп'ютерів, яке отримало спеціальну назву — «читерство», почали здійснювати деякі знані гросмейстери.

Був під нападом Топалов

Міожна згадати відому публікацію російського міжнародного майстра Володимира Барського («РroSport», № 12/2006), присвячену проблемі комп'ютерних підказок і, зокрема, можливого користування ними тодішнім чемпіоном світу Топаловим. Власне розслідування відтак провів інший російський міжнародний майстер Андрій Дев'яткін — свою статтю «Нужны внятные ответы» на сайті «Chesspro.ru» та передруковану в московському щотижневику «Шахматная неделя» (№25, липень 2006 р.) він розпочав з того, що вперше чутки стосовно «читерства» Топалова з'явилися після його тріумфу на чемпіонаті світу-2005 в аргентинському Сан-Луїсі.

Тож відтоді чимало шахістів стали з підвищеною увагою стежити за партіями Топалова в наступних турнірах і порівнювати зроблені ним ходи з отакими, котрі пропонує в тих позиціях комп'ютер. І справді, констатує автор розслідування, відсоток збігу був високий. Далі — цитата з отієї статті Дев'яткіна (мовою автора):

«Ажиотаж все усиливался и усиливался. На шахматных форумах одной из самых популярных стала тема «жульничает ли Топалов?», а в конце последнего турнира с его участием (София-2006) дело дошло до того, что во время онлайн-трансляции на LCC зрители, уже не стесняясь, употребляли эпитеты типа «cheater», «Top-Rybka», «toparybka». Rybka («Рыбка») — сильнейшая шахматная программа на сегодняшний день, с предложениями которой почему-то совпадали очень многие ходы болгарина в заключительных, победных для него, турах Софии. В общем, смотрится все довольно подозрительно. Тем не менее для того, чтобы выдвигать подобные обвинения, необходимо нечто большее, чем процент совпадений. Например, теоретически существует возможность, что, занимаясь с программами постоянно, человек перенимает их стиль, логику действий, и в самом деле (при наличии, естественно, большого шахматного таланта и работоспособности — этих качеств у Топалова не отнимешь), начинает играть, как они».

Підозра — ще не доказ!

Прискіпливий аналіз динаміки спортивних і творчих успіхів Топалова та деяких інших супергросмейстерів, проведений автором отієї статті Дев'яткіним, спонукав його зробити висновок: є точно такі ж підстави звинувачувати в «читерстві» не лише болгарина. Відтак автор, поставивши питання, чому ж Топалова підозрюють, а інших — ні, стверджує: ці чутки після ЧС-2005 пішли від декого з його учасників, спантеличених блискучою, майже безпомилковою грою в ньому Топалова. До речі, відзначив автор огляду, під час церемонії закриття чемпіонату його переможцеві не став аплодувати жоден інший учасник. Така собі була їхня помста за власну невдачу?

Резюмуючи, оглядач наголошує: поза сумнівом, можливість «читерства» все ж цілком реальна, тож потрібні якісь конструктивні розв'язки цієї проблеми, крім отаких примітивних, як-от дозвіл гравцеві проходити лише крізь «металошукач» тощо.

Удари та контрудари

Варто згадати ще той «туалетний скандал» під час матчу за світову корону в Елісті 2006 року, коли вже команда Топалова звинувачувала Крамника в отримуванні під час партії протиправної комп'ютерної інформації за межами ігрової арени, в тому числі в зачиненому приміщенні.

Про цей матч, який закінчився перемогою Крамника, в Болгарії незабаром вийшла друком книга під шокуючою назвою — «Туалетна війна». Хоча доказів отієї версії не виявилося.

А у Вейк-ан-Зеє-2007 під ударом опинився знову Топалов — німецька газета «Зюддойче Цайтунг», посилаючись на інформацію голландців з турніру, стверджувала, ніби його менеджер Сільвіо Данаїлов систематично виходив із залу, про щось розмовляв по мобільному телефону, потім повертався та, вловивши погляд друга, щось йому повідомляв з допомогою жестикуляції — чухав за вухом, схрещував пальці, потирав обличчя тощо...

Розмови про таке спалахнули після перемоги Топалова в цьому турнірі над голландцем ван Велі, земляки якого, розчаровані результатом свого улюбленця, і висловили підозри. Зокрема, спостерігаючи за наступним двобоєм екс-чемпіона світу з нашим Карякіним, вони також відзначали, що менеджер болгарина виходив із залу після кожного ходу українця і так само, як і в попередньому турі, про щось розмовляв по мобільному телефону, а повернувшись до залу, начебто жестикулював.
Коментуючи цю ситуацію, знані шахісти та експерти в тій чи іншій формі підтримали Топалова (до речі, Юдіт Полгар — навіть публічно). Винятком виявився англієць Найджел Шорт, який заявив: хоча й не можна стверджувати, що Топалов у чомусь винний, але слід створити комісію для розслідування відеозаписів змагань, у яких він грав...

Відтак ніхто нічого переконливо довести не зміг.

Шоу... за склом!

Яке ж відлуння тих подій? Стали передусім застосовувати таку практику — забороняють гравцям під час двобою за шахівницею користуватися «мобілками». Був такий випадок: нашому Руслану Пономарьову, коли він забув відключити її чи десь залишити перед початком гри, хтось зателефонував. Тільки-но пролунав дзвінок, як киянину відразу ж зарахували поразку!

А на фініші минулого року партії турніру під назвою «Ліга чемпіонів» у іспанському місті Вікторі-Гастейс (серед шести учасників були Карпов, Пономарьов, Касимджанов і Топалов) проходили в скляній кабіні! Отже, гравці нічого не могли як побачити, що діється за її межами, так і почути...

Та й недавно в супертурнірі «Софія-2008» — той же спосіб! Василь Іванчук зізнався, що внутрі замкнутого купола почувався, як і решта учасників, спокійно. Та й глядачі були розкутими.
Вживаються й інші заходи, щоб усім підозрам у підказках зрештою покласти край. Все ще тут попереду!

Юхим ЛАЗАРЕВ, «Спортивна газета»