ІВАНОВ: «Чиновникам усе байдуже»

Недавно в англійському Манчестері завершився черговий чемпіонат світу з велотреку. Це був заключний етап відбору на Олімпійські ігри в Пекіні. Тож набрати додаткових балів на Британські острови приїхали майже всі найсильніші трековики світу. Звичайно, серед них були і представники України. Про перебіг подій в Манчестері та виступи наших земляків, а також про найближчі плани і перспективи не лише націонаяьної команди, а й усього велосипедного спорту кореспондент «Спортивної газети» попросив розповісти президента Федерації велосоорту України Бориса Іванова.
 
Традиції велоспорту в Україні ще не вмерли!

— Олімпійський відбір розпочався першого квітня 2007 року. Упродовж року спортсмени на різноманітних турнірах набирали рейтингові бали. Як на мене,  подібна система виявилася занадто складною і непродуманою, — бере слово Борис Іванов. — Тому вирішили після пекінської Олімпіади змінити систему відбору на подібні турніри. Нинішній чемпіонат продемонстрував, що всі команди серйозно підготувалися до змагань.

— Які здобутки українських трековиків на нинішній світовій першості?
— У чоловічому спринті з 1992 року в шістці найкращих не було жодного представника з колишнього Радянського Союзу. Порушити цю неприємну для нас традицію зумів українець Андрій Винокуров (харківське «Динамо»), який фінішував шостим на спринтерській дистанції Однак на Олімпійські ігри у цьому виді трекової програми він не потрапляє. Бо система відбору на Ігри-2008 була побудована так, що треба було їздити практично на всі відбіркові турніри по всьому світу. На жаль, фінансовий стан збірної України не дозволяв кататися по світу. Зовсім інша ситуація в Лесі Калітовської, яка стала шостою в жіночій індивідуальній гонці переслідування. У цьому виді програми у нас також давно не було подібного результату. Цей результат позитивно вплинув на олімпійську ліцензію. Тепер представниця луганського «Спартака» захищатиме велосипедну честь України не лише в індивідуальній гонці переслідування, а може позмагатися і в жіночій груповій гонці. До світової першості Володимир Дюдя з Білої Церкви (спорттовариство «Колос») виграв Кубок світу, а потім, фінішувавши десятим на манчестерському велотреці, наш співвітчизник також став учасником олімпійського турніру в Пекіні-2008. Щодо чоловічої командної гонки на дистанції чотири кілометри, то на ній треба зупинитися детальніше. Ми були срібними та бронзовими призерами на подібних турнірах. У Манчестері наша команда фінішувала десятою. Однак цього виявилося достатньо, щоб оформити олімпійський квиток до Пекіна.

— У Манчестері відбулася і парна гонка. Наші хлопці фінішували лише п'ятнадцятими...
— Хоч останні кілька років частенько були з медалями на цій дистанції. На чемпіонатах світу нижче шостого місця до цього провалу не опускалися. Однак запас олімпійських балів був досить високим. Тож хлопці отримали заповітну олімпійську ліцензію для виступу на цій дистанції. У цьому виді програми нашу країну представлятимуть Мирослав Полатайко з Криму і з донеччанин Володимир Рибін.

— Тепер підсумуйте наші здобутки в ліцензійних перегонах?
— На олімпійському трековому турнірі розігруватиметься десять комплектів медалей. Українські велогонщики позмагаються за медалі в шести видах програми. Це — чоловіча індивідуальна гонка на чотири кілометри, командна гонка (4 км), групова гонка на сто кіл і парна гонка на 150 кіл. Крім того, жіноча індивідуальна гонка на три кілометри і групова гонка на сто кіл.

— Ви промовчали про спринтерські дистанції. Чому?
— Бо не зуміли набрати відповідну кількість балів для виконання олімпійських ліцензій.

— Ми маємо індивідуальні ліцензії чи загальні для країни?
— У Володимира Дюді та Лесі Калітовської — ліцензії індивідуальні. У парній гонці змагатимуться Мирослав Полатайко і Володимир Рибін. У командній гонці змагатимуться кримчани Щедов, Полатайко і Кононенко, а також Попов і Поліщук з Донецька.

— Чи справилися трековики з тим завданням, які ставилися перед ними щодо здобуття олімпійських ліцензій?
— Це — наші реалії. Ми більше перепусток до Пекіна-2008 не змогли б виграти. Особливо на спринтерських дистанціях, бо важко конкурувати із справжніми велосипедними монстрами такими, як Франція, Австралія, Велика Британія, Німеччина. Адже в цих країнах на велосипедний спорт працюють цілі спортивні інститути.

— Давайте виїдемо з велотреку нашосе. Які тут у нас перспективи? Чи видно з Києва обрії олімпійського Пекіна-2008?
— Під час олімпійського турніру шосейники розіграють чотири комплекти нагород. Зокрема, чоловіки змагатимуться в індивідуальній гонці на дистанції 40 кілометрів. Жінки також вийдуть на старт індивідуальної гонки — дистанція 25 кілометрів. Потім чоловіки змагатимуться у груповій гонці на дистанції 250 -270 кілометрів. А ось жінки в груповій гонці подолають дистанцію завдовжки 130-150 кілометрів. Від кожної країни на олімпійський турнір може «відібратися» п'ятеро чоловіків та три жінки. Зокрема, в індивідуальній гонці від України може виступати лише один спортсмен, а в груповій — четверо гонщиків. Правда, у жінок відбір на Ігри-2008 триватиме до 31 травня. Сьогодні ми маємо реальні шанси пробитися до групової жіночої гонки (дві спортсменки). А ось в індивідуальній жіночій гонці наших представниць не буде. Треба було потрапити до шістнадцятки найкращих країн світу.

— Хто з українських гонщиків-шосейників позмагається за медалі на пекінських трасах?
— Це — Ярослав Попович з Дрогобича (представляє закордонний  клуб), Андрій Гривко з Миколаєва. Крім того, розраховуємо на Сергія Гончара з Рівного. Хоч минулого сезону він знизив свої результати. А ще — Дмитро Грабовський з Донецька. Добре себе зарекомендували Михайло Халілов із Миколаєва та Олександр Квачук із Харкова.
 
Мріємо про справжній велоавтобус

— Розпочинається завершальний етап підготовки до Олімпійських ігор. Чи всім необхідним забезпечена велосипедна дружина України для плідної підготовки та виступів на важких пекінських трасах?
— Треба реально дивитися на стан справ у вітчизняній велосипедній галузі. Адже ми постійно відстаємо від провідних велосипедних держав світу. У першу чергу — в матеріально-технічному забезпеченні. Зокрема, автотранспортом, інвентарем, екіпіруванням. Нині провідні збірні мають в своєму розпорядженні суперавтобуси, в яких практично є все. У ньому можна прийняти душ, пообідати, зробити масаж. Крім того, обладнані відновлювальні кабінети, тренажери. Це — своєрідні відновлювальні центри на колесах. На жаль, ми до цього можемо лише прагнути. А ще ми постійно відстаємо в забезпеченні інвентарем. Адже наука не стоїть на місці, вона постійно розвивається. Тож часто буває, що сьогоднішня новинка вже завтра застаріла. Тож нашим велогонщикам постійно не вистачає велосипедів та запасних частин.

— Пане Борисе, приміром, тренер побачив під час міжнародного турніру, що в колесах наших суперників з'явилася додаткова, образно кажучи... спиця. Приїхавши додому, звертається з листом до міністра з проханням придбати необхідну запчастину. Міністр дає розпорядження придбати її — і за кілька днів новинка вже крутиться на наших велосипедах...
— Ви — ідеаліст. Адже це неабияка проблема, бо система державних закупівель дуже неповоротка. Вона не сприяє, а навпаки, заважає справі. Ось тендерні закупки ліквідували. Президент Віктор Ющенко навіть указ підписав про ліквідацію Тендерної палати. Правда, нових схем державних закупівель ще ніхто не придумав. Тому ми постійно і скрізь запізнюємося. Якби тренерське замовлення міністерство виконало на третій день, тоді можна було б говорити, що ми зробили все для того, щоб спортсмен виграв для країни медаль. Правда, хочу відзначити, що упродовж останніх років рух уперед є. У першу чергу в організації. Тепер вже не треба доводити, що потрібен тренувальний збір за кордоном, збільшилося фінансування. Правда, й ціни невпинно ростуть, а також збільшується кількість обов'язкових турнірів у міжнародному велосипедному календарі. Система відбору постійно змінюється. І це постійно змушує нас доганяти капіталістичні країни. Вони на нас тиснуть доларом і євро. Адже проїхати всі представницькі міжнародні турніри ми просто неспроможні фінансово. Візьміть лише етапи Кубка світу. Вони відбуваються в австралійському Сіднеї, потім естафету приймає Китай. Далі летимо до США. І лише один етап на території Європи. Одні перельоти чого коштують!

— Щоб не говорили про занепад економіки в Україні, але ж ми вміємо робити чудові  ракети, на яких літає увесь світ,  українські танки готові придбати не лише арабські шейхи, а вітчизняні транспорт і літаки поки що не можуть перевершити ні США, ні Росія. Однак придумати швидкісний велосипед, санки або бобслей не вміємо, або не хочемо. Чому?
— Та наша країна така, що ми можемо все! І велосипед удосконалити й екіпіровку атлета поліпшити, виготовити відновлювальні препарати. Для цього потрібно лише зробити державне замовлення, заплатити гроші. Чого варті лише вчені, які здатні зробити такі відновлювальні незаборонені препарати, що провідні західні фірми просто відпочиватимуть. Однак державним чиновникам до цього всього байдуже.

— А як же тоді виживають дитячо-юнацькі спортивні школи, в яких розвивається велосипедний спорт?
— Це також наш головний біль. Ті ж велосипеди (а це основа підготовки велогонщика) раніше виготовляв харківський велозавод. На них можна було вчити найближчий резерв. Тепер і цього немає. На жаль, державним чиновникам байдуже

— Чи є у велоспорті справжні меценати?
— Серйозно допомагає велосипедистам «Індустріальний союз Донбасу». Тут взяли всі витрати із забезпечення всіх збірників, які представляють донецький регіон. «ІСД» підставив надійне плече допомоги. Хотів би також відзначити, що солідну допомогу Федерації велоспорту та нашим збірним надає Національний олімпійський комітет під керівництвом його президента Сергія Бубки. Скажу відверто, це — наш надійний і солідний спонсор. Якби так за всі види спорту вболівала хоч частина вітчизняних депутатів-олігархів, як це робить Сергій Назарович, то ми могли б виставляти по кілька рівноцінних команд на міжнародній арені!

— Чи є в українського велоспорту майбутнє? Адже після пекінської Олімпіади-2008 відбуватиметься зміна поколінь. Саме нова генерація готуватиметься до Олімпійських ігор у Лондоні 2012 року. Чи не так?
— Традиції велоспорту в Україні ще не вмерли! І це вселяє надію. У нас є чудові центри підготовки велогонщиків на Донеччині, в Криму, у Білій Церкві. На жаль здали свої позиції на Харківщині, Черкащині, Запоріжжі, Дніпропетровщині, Івано-Франківщині. А ось на Хмельниччині вдалося зберегти жіночий велоспорт. Саме хмельницькі дівчата становлять основу національної команди.

— Чи є в наших велосипедистів шанси повернутися з Пекіна з олімпійськими нагородами?
— Сподіваюся, що в груповій та парній гонці українці змагатимуться за призові місця. А ще розраховуємо на юну і талановиту Лесю Калітовську.

Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»