Останній нокаут

Як відомо, «Українські отамани» через фінансові проблеми не братимуть участь у сьомому сезоні WSB і будуть виставлені на драфт. Sport.ua пригадує найкращі моменти та бої українського клубу.

 

2012 рік, безумовно, став найкращим за всю історію існування українського боксу. Неймовірний успіх на Олімпіаді в Лондоні відкрив нові імена, які були готові підкорювати боксерський Олімп в будь-яку хвилину. В той же час були створені «Українські отамани» - напівпрофесійна команда, яка заявилась в третій сезон Всесвітньої серії боксу.

 

Колектив, до складу якого увійшли олімпійські чемпіони та призери, найсильніші боксери України та Європи був приречений на успіх. Здобувши п'ять перемог в десяти матчах групового етапу «Отамани» пробились до чвертьфіналу, в якому зуміли зламати супротив азербайджанських «Вогнів Баку» - 5:0, 1:4. В півфіналі українська команда вирвала перемогу над «Італійським громом» (1:4, 0:5), а у фіналі зустрілись з головними фаворитами усього сезону - командою Казахстану. У вирішальних поєдинках наші боксери були змушені боротися не тільки проти своїх візаві, але й проти суддівського свавілля - необ'єктивного та надзвичайно прихильного до господарів. Як би там не було, але достойна поразка (5:6) мала солодкий присмак перемоги - дебютний сезон відкрив для України нових героїв, змусивши останніх набратися досвіду та постійно удосконалювати свою майстерність.

 

Серед тих, хто кував успіх команди, окремо варто виділити нинішніх чемпіонів світу - Василя Ломаченка (6 перемог, 0 поразок) та Олександра Усика (6-0). Приємним фактором було те, що тренери могли безболісно застосовувати ротацію, адже кадровий потенціал був досить вагомим. Змусили звернути увагу на себе і інші боксери, котрі наполегливою працею відвойовувати місце у стартовому складі - Дмитро Митрофанов (6-1), Іван Голуб (4-0) та Олександр Гвоздик (5-0).
 

 

Наступний сезон видався для «Українських отаманів» набагато гіршим і важчим. Лідери команди поступово відправилися шукати щастя у професійному боксі, а гідної заміни знайти так і не вдалося. У зв'язку з такою складною ситуацією збільшилась кількість проблемних позицій, а тому «Отамани» почали перетворюватись на українських «легіонерів». Захищати синьо-жовті кольори був покликаний величезний іноземний десант - Хасанбой Дусматов, Азат Усеналієв, Жасурбек Латіпов (всі - Узбекистан), Арам Авакян (Вірменія), Евальдас Петраускас (Литва) та Сергій Корнєєв (Білорусь). Спочатку, така політика керівництва команди викликала обурення з боку фанатів, але результати боксерів змусили змінити свою точку зору. «Українські отамани» впевнено розібралась з США (4:1, 3:2), Алжиром (4:1, 5:0), Німеччиною (4:1, 5:0), а також обмінялися вікторіями з командами Аргентини (5:0, 2:3) та Італії (4:1, 0:5). У чвертьфіналі на нашу команду очікувало одне з найскладніших протистоянь за весь час її існування - битва з Росією. Враховуючи напружені відносини між країнами, що склалися у 2014 році, протистояння набувало яскравого політичного контексту. На гостьову зустріч тренери «Отаманів» виставили найсильніших, проте на нас очікував до болю знайомий минулорічний сценарій. Незважаючи на усі докладені зусилля наших боксерів, судді вперто віддавали залікові бали російській команді. Поразка 1:4 фактично позбавила шансів на загальну перемогу, адже у другому матчі на ринг вийшли дещо слабіші українські боксери. Дива не сталось. 2:8 за сумою двох протистоянь було занадто сильним ударом для «Отаманів». Враховуючи величезну ротацію, яку весь час проводили тренери, яскравих і харизматичних лідерів у цьому сезоні було небагато. Неозброєним оком був помітний професійний ріст Дмитра Митрофанова (3-1), який проводив другий сезон у WSB. Увагу привернули і наші легіонери Азат Усеналієв (3-1) та Сергій Корнєєв (3-1), які неодноразово набирали для команди важливі і особливо цінні перемоги.

 

2015 рік розпочався з нової реформи, яку провело керівництво WSB — кількість команд на груповому етапі була збільшена з п'яти до семи. Це нововведення означало, що будь-який колектив повинен мати у своєму розпорядженні багато кваліфікованих боксерів, адже замість минулорічних десяти турів на «Українських отаманів» очікував марафон з чотирнадцяти поєдинків. Саме це стало однією з найбільших проблем української команди - молоді та недосвідчені хлопці досить часто програвали важливі матчі через банальний брак досвіду та майстерності. Навіть у такій ситуації «Отамани» вразили своїх прихильників декількома досягненнями - незважаючи на програну зустріч кубинцям (2:3), синьо-жовті стали першими, хто зміг набрати бодай один заліковий бал в поєдинках з таким грізним суперником. Окрім того, у Києві наші хлопці здолали «Команду Росії» - 3:2, здобувши нарешті першу перемогу у протистояннях з сусідньою державою. На жаль, восьми перемог не вистачило, щоб пробитись у наступний раунд і «Українські отамани» припинили боротьбу. Неочікувано потужний сезон у складі нашої команди провели легіонери з Узбекистану - Хасанбой Дусматов (7:0) та Хоршид Норматов (5:1). Серед вітчизняних боксерів передові позиції посіли Дмитро Пояцика (4:0) та Олександр Хижняк (4:2). Останній, до речі, завоював неабияку прихильність глядачів своєю манерою введення боїв.

 

У зв'язку з фінансовими проблемами, перед своїм останнім сезоном «Українські отамани» позбулися усіх легіонерів. Чергові зміни торкнулися групового етапу, де кількість команд зменшилася з семи до трьох. Українські боксери видали серію з трьох перемог, почергово розгромивши «Китайських драконів» 5:0, «Турецьких завойовників» 4:1 та сенсаційно перебоксували команду Куби 3:2. Як виявилося, ці вікторії залишилися єдини у 2016 році - далі на українців очікували болючі поразки - 1:4 від Китаю та Туреччини, та 0:5 від кубинців. З однаковою кількістю перемог та програшів, вітчизняні боксери пробилися до 1/4 фіналу, де на них чекали «Британські лев'ячі серця», які не залишили жодного шансу нашим «Отаманам» - 1:4 , 1:4. За традицією, у складі команди з'явилися нові талановиті імена - приємним відкриттям став молодий Сергій Богачук (3:0), котрий брак майстерності та техніки компенсував неймовірною хоробрістю та наполегливістю.

 

Разом з тим, не можна забувати і про іншу сторону медалі, яка негативно впливала на розвиток української команди. Постійні чутки про фінансові негаразди змушували фанатів та самих боксерів переживати за долю самобутнього колективу. Перші побоювання з'явилися у 2014 році - спочатку про проблеми з виплатами повідомив генеральний менеджер команди Дмитро Гайструк, пізніше - білоруський легіонер Сергій Корнєєв. Наприкінці сезону відбулася зустріч представників «Отаманів» з президентом клубу - депутатом Володимиром Продівусом, який запевнив, що продовжить фінансувати боксерів. 2015 рік минув спокійно, але чергові проблеми з'явилися перед стартом шостого сезону (2016 рік) WSB. Незважаючи на постійні обіцянки, спонсори команди не дотрималися своїх слів і не виконали жодної. Ні легіонери, ні українці не отримували зарплату місяцями і питання існування колективу знову стало турбувати небайдужих прихильників боксу. «Українські отамани» все ж взяли участь в шостому сезоні, але першого грудня цього року Дмитро Гайструк заявив, що команда припиняє своє існування...

 

Мабуть, варто погодитися з Олександром Хижняком, котрий колись казав, що «Отамани» - це національна ідея. Так, за ці чотири сезони наші боксери подарували багато емоцій - разом з ними ми насолоджувалися перемогами, разом з ними переживали невдачі. Можливо, Всесвітня серія боксу мала недоліки (як от необ'єктивне суддівство), але саме вона дозволила нашим боксерам розвиватися, удосконалювати свої навички і ставати справжніми професіоналами своєї справи. «Українські отамани» залишили по собі величезний спадок - Хасанбой Дусматов цього року став олімпійським чемпіоном, Василь Ломаченко та Олександр Усик нині є чемпіонами світу і вважаються найсильнішими у своїх категоріях, продовжують своє сходження у професійному боксі Іван Голуб, Олександр Гвоздик та Денис Беринчик.

 

Без сумніву, однією з причин розпаду колективу стали важкі часи 2014 року. Коли однією з найважливіших проблем українців стало питання власного існування, розвиток спорту довелось відкласти у глибоку коробку, яку ми ще не скоро відкриємо.

Микола ТИТЮК