ЯРЕМЧЕНКО: «Продавать молодежь - пагубная политика Карпат»

Екс-тренер «Карпат» розповів, чому трансфер Гуцуляка – це трагедія, а Дячук-Ставицький – неправильний піп, як українські прикордонники вимагають хабарі, а Донецьк перетворюється в Абхазію.

– Поясніть все-таки, чому ви пішли з «Карпат» після 11 днів роботи в клубі.
– В «Карпатах» треба зробити нову команду. Коли я приїхав, звідти поїхали молоді футболісти, для мене це стало шоком. Це головне. Зарплатня і все решта – це не основне.

– Що ненормального в тому, що клуб продає футболістів, щоб виживати?
– Якщо продає одного, то це нормально. Ну, двох. А коли багато гравців продають, це ненормально. Я не знаю, з кого будувати команду. А щоб будувати команду на приїжджих хлопцях, треба багато часу.

– Ви не обговорили ці моменти з президентом, коли приходили в команду?
– Ні, не говорили. Гравців продали потім, хоча, напевно, якісь домовленості були і раніше. Потім ми вже говорили з Петром Петровичем. Він мені сказав: «Нам треба показати, що від нас футболісти їдуть». А з ким ми залишимося? Потрібно мати якийсь кістяк. Скажіть мені, що потрібно, аби побудувати команду?

– Нормальне фінансування. Щоб було фінансування, потрібно продавати гравців.
– Купувати завжди дорожче, ніж виховувати своїх, набагато важче. Коли «Шахтар» продає – це нормально, а продавати, не маючи команди, це неправильно. Ахметов може продавати. А от продавати за безцінь – це не хитра справа.

– Ви, в першу чергу, незадоволені тим, що Гуцуляк пішов?
– Так, але не тільки. Наступного дня після Гуцуляка пішли ще три футболісти. Гуцуляк може й не заграє там.

– В 18 років потрапити в кантеру «Вільярреала», тренуватися з іспанськими тренерами. Хіба це погано?
– Я двома руками «за». Але який сенс інших продавати? Якщо робиться команда, то треба шукати можливості, щоб вона стала сильнішою, так? І зі своїми, і з легіонерами. Такі завдання, які ставить президент, тобто Ліга Європи, непосильні, мені здається, для тих хлопців, яких зараз беруть в команду. Треба купити гравців.

– Ви кажете про трьох футболістів, які пішли після Гуцуляка. Кого саме маєте на увазі?
– Я не буду називати їх. Я не хочу сказати, що молоді футболісти, які зараз приходять в «Карпати», не спроможні допомогти команді. Але потрібен час, щоб вони розкрилися. От звідки ви про Гуцуляка знаєте? Бо він виходив за першу команду і забивав. А коли клуб продає футболістів, яких ще навіть не спробували в першій команді, це для тренера дуже важко, це горе. Я працював з молодими футболістами – це самий сок. Відкрити футболіста, талановитого, який багато вміє – це для мене головне в житті.

Коли гравець в 17 років їде з «Карпат» в Іспанію – це не досягнення, а трагедія. Ви кажете, що такі трансфери приносять гроші. Ні, такі гравці не приносять грошей, на них клуб набагато більше втрачає. Це згубна політика клубу.

– Дячук-Ставицький казав, що ви відмовилися очолювати «Карпати» після того, як поїхали в Донецьк, і там вам стало погано.
– Юрій Дячук-Ставицький для Львова – це бог. Я дуже поважаю львів’ян, багато разів бачив, як молоді люди ходили до церкви, дуже люблю людей, які змалку розуміють, що таке церква. Але Дячук-Ставицький – не той піп, до якого треба ходити. Є багато розумних попів, які розуміють футбол і життя.

– Як керівництво «Карпат» поставилось до того, що ви відмовилися? Не було конфлікту?
– Я подзвонив Петру Петровичу і сказав: «Дякую, що ви мені дали таку можливість, але я, на жаль, не можу зараз вам зробити преференцію. Напевно, мій авторитет, мій розум не зможе так швидко зробити команду, яку ви хочете».

– З 2011 року, покинувши «Іллічівець», ви нікого не тренуєте. Чим весь цей час займаєтеся?
– Вчора ось їздив в Донецьк. В мене був шок від того, що я побачив не тільки в Донецьку, а й на пропускних пунктах.

Це трагедія для України. Я хочу звернутися до президента – війна не закінчиться, поки на українському посту стоять люди, які заробляють великі гроші. На Мар’їнському посту на зміні стоять 30-40 чоловік, і всі спеціально роблять чергу. Я приїхав о 7 ранку і поїхав о 6 вечора. А люди по дві-три доби стоять.

– Ви маєте на увазі, що українські прикордонники вимагають хабарі за пропуск?
– Так. Мене один впізнав і каже: «О, Валерій Іванович, я вас знаю, ви націоналіст». Я відповідаю: «Я не націоналіст, я українець. В мене одна країна і одна матір. Це не вибирають». Люди, які міняють країну і матір – це не люди.

Коли я побачив, чим вони займаються, і роблять це відверто, то зрозумів, що тут війна буде надовго. І ці хлопці розмовляли українською мовою. Я прожив на сході 50 років і чую, що вони не з Донецька. Ці хлопці зраджують Україну, вже зрадили.

– Багато беруть?
– Скільки дають, стільки й беруть. Дали 150, взяли 150. Просять 300, але не всі можуть дати стільки.

Попросив одного назвати своє ім’я, а він каже: «Я під номером». Ну як під номером? Я в Україні, даю тобі свій паспорт! Іншому я розказав, що на тій стороні такого нема. А він мені відповів: «Так йди туди». Молодий хлопець, який мені не годиться в подмьотки!

Я не вважаю Порошенка сильним президентом, але зараз потрібно звернутися до нього. Це не мій відчай, це відчай людей. Українці не повинні бути такими. Майдан не стояв за те, аби ось ці робили черги і брали гроші.

– А що в Донецьку відбувається?
– Я живу там на бульварі Шевченка – це раніше було місце, де збиралися всі люди міста. Зараз я кілька днів виходив на цей бульвар по вечорах – не побачив жодної знайомої людини. Там зараз зовсім інші люди. Раніше я був в Донецьку впізнаваною людиною, а тепер мене ніхто не помітив.

Люди там роблять вигляд, що нормально живуть, ходять в кафе і відпочивають, але о десятій вечора вже комендантська година.

На базарі ціни в декілька разів вищі, ніж на Україні. Хоча це теж не показник, бо там людей немає.

Молоді там говорять: «Якесь начальство повинно прийти і все зробити добре». Я питаю: «А хто?» А вони не знають, сподіваються на якогось дядю Петю, який все їм зробить.

– Чим все закінчиться, по-вашому?
– Я дуже не хочу, аби Донецьк став другою Абхазією. А тут буде ще гірше, бо залишилося набагато більше людей, ніж в Абхазії. Але ніхто нічого не хоче робити, ні на рівні президента, ні нікого іншого. А тут дуже багато людей, які страждають, які не винні, що ведеться така політика.

Ніколи не думав, що для Порошенка гроші будуть більше означати, ніж люди. Коли він балотувався, я думав, що він людей поставить на перше місце. А зараз це просто жах. Гірко навіть помирати, бо страшно за майбутнє, за моїх внуків.

Не знаю, як Америка нам дає якісь гроші. Вони ж все деребанять. Ви приїдьте й подивіться, як тут живуть люди, скільки тут вони отримують. Хай на кладовище приїдуть донецьке – вже нема, де ховати людей.

Я вдячний Допі і Гєпі, хоч їх і ненавидів раніше, що вони не здали зеленим чоловічкам своє місто. А хто міг не здати Донецьк і Луганськ? Їх здали, а хто здав – всі прекрасно знають. А для чого люди тут мучаться? Доки Україна не знатиме, як тут люди живуть, це все ніколи не закінчиться.