«Відчуваю, що здатна виграти в Мерлені»

Топ-подією останніх двох місяців для львівського спорту став перехід однієї з найперспективніших вітчизняних борчинь, 18-річної Марічки Стадник, під егіду азербайджанської Федерації боротьби. Команда львів’янки пояснила крок тим, що Марічка не може реалізувати свій талант у збірній України, адже в її вазі до 48 кг виступає олімпійська чемпіонка Афін, багаторазова чемпіонка світу Ірина Мерлені, одним із наставників якої є головний тренер збірної Руслан Савлохов.

Днями Марічка повернулася до Львова з Баку, де вперше представляла Азербайджан на офіційних змаганнях – чемпіонаті світу. Вихованка Ореста Скобельського почергово перемогла румунку Крістіну Кройтору, кореянку Х’юн Джі Кім і німкеню Брігіт Вагнер, а у чвертьфіналі поступилася майбутній чемпіонці світу японці Чіхару Ічо. Що цікаво, за очками Марічка була попереду 3:2, але програла фіналістці Олімпіади-2004 через те, що в другому і третьому періодах останньою зрівнювала рахунок японка. Після цього у втішній сутичці наша спортсменка поступилася американці Стефані Мурата й посіла сьоме місце, завоювавши тим самим олімпійську ліцензію. До речі, першу олімпійську ліцензію для Азербайджану в жіночій боротьбі за всю історію.

Коротко нагадаємо спортивну біографію нашої борчині, в честь перемог якої, на жаль, більше не підніматимуть синьо-жовтого прапора. Але вона живе й тренується у Львові і, попри все, приноситиме славу львівській школі боротьби. Отже, невизнана чемпіонка Європи Марічка Стадник народилася 3 грудня 1988 року в селі Пісочне Миколаївського району Львівської області. 1999 року почала займатися боротьбою. Чемпіонка Європи серед кадетів (2003 рік), срібний призер чемпіонату Європи серед кадетів (2004 рік), чемпіонка світу серед юніорів (2005 рік). 2005 року виконала норму майстра спорту міжнародного класу та посіла друге місце в номінації «Кращий молодий спортсмен Львівщини». 2006 року виграла чемпіонат Європи серед дорослих, але через виявлення у її допінг-пробі забороненого препарату фуросеміду втратила золоту медаль. 26 липня 2007 року закінчився 15-місячний термін дискваліфікації, і Марічка повернулася в боротьбу.

Нещодавно ми зустрілися з нею в одній з кав’ярень у центрі Львова і говорили про її виступ на чемпіонаті світу в Баку, про причини зміни спортивного громадянства, а також про деякі інші справи. Зокрема, Марічка вперше в ЗМІ назвала ім’я свого хлопця. Також узяв участь у розмові віце-президент обласної федерації боротьби Віктор Первачук, який був на чемпіонаті світу в Баку.

– Марічко, чи погоджуєшся, що сьоме місце на чемпіонаті світу та завоювання олімпійської ліцензії після 15-місячної дискваліфікації можна вважати хорошим результатом?
– Можливо, для когось це і хороший результат, але я налаштовувалася здобути «золото». Тому для мене це не те, що хотіла. Хоча здобуття ліцензії – це добре.

– Як керівництво азербайджанської Федерації і тренер оцінили твій виступ?
– Ми сподівалися виступити краще. А керівники Федерації були задоволені, адже вдалося здобути олімпійську ліцензію.

– Після сутички з японкою Ічо в інтерв’ю одному азербайджанському виданню ти сказала, що важко судити про причини поразки, треба переглянути відео. Чи вже розібралися з тренером у причинах?
– Відео ще не дивилися. Проте маю своєї думки щодо причин. Гадаю, програла тому, що через дискваліфікацію довго не виходила на килим в офіційних змаганнях. Відтак не була цілком упевнена у своїх силах. У принципі відчувала, що сильніша за японку. Набирала очки, виконуючи прийоми, а вона просто виштовхувала мене за килим.

– Ти склала майбутній чемпіонці Ічо не меншу конкуренцію, ніж Ірина Мерлені у фіналі. Про що це свідчить?
– Напевно, про те, що була краще готовою і краще боролась, аніж Іра.

– Головний тренер жіночої збірної Азербайджану Назім Аліджанов вважає, що у втішній сутичці проти американки тебе засудили, не зарахувавши в другому періоді прийому...
– Той прийом могли зарахувати, а могли й не зарахувати. З одного боку, винувата я, тому що могла і не допустити суперечливої ситуації. А з іншого – і судді, якби розглянули той епізод, то сутичка могла б скластися на мою користь.

– На чемпіонаті світу хотілося зустрітися на килимі з Мерлені?
– Так (сміється). У фіналі.

– Гадаєш, змогла б виграти в неї?
– Важко сказати. Але зробила б усе для перемоги (сміється). В душі відчуваю, що здатна виграти в Мерлені.

– Знаю, що 24 вересня азербайджанським спортсменам, які завоювали на чемпіонаті світу медалі та ліцензії, вручили грошові премії. Якщо не секрет, який їх розмір?
– Секрет (сміється).

– Чи після завоювання ліцензії отримуватимеш зарплату збірника Азербайджану?
– Так. Але про її розмір також не скажу.

– Чи є конкурентки у твоїй вазі серед азербайджанських спортсменок?
– Наразі немає.

– Чим тобі найбільше запам’ятався чемпіонат світу в Баку?
– Банкетом. Там їжа була цілком інша, ніж наша традиційна. Все було трохи смачніше. Особливо сподобався смажений лосось. А ще там виступали зірки азербайджанської естради, потім була дискотека.
Стіл був дуже добре накритий. Повеселися вдосталь. Грецька борчиня у вазі до 63 кг просто під час банкету вилізла на стіл і танцювала. А банкет був десь на тисячу осіб.

– Марічко, чи вдалося ознайомитися з якимись цікавими куточками Азербайджану?
– Ні. Наразі не було часу. Весь час займали тренування.

– Чи привезла з цієї країни якісь сувеніри?
– Нічого особливого. Хіба що кілька майок.

– Коли приїжджаєш в Азербайджан, де зупиняєшся?
– Для нас із дівчатами з Латвії, які теж виступають за азербайджанську збірну, винаймають квартиру. У нашій збірній є ще білоруські легіонерки, але їм винаймають іншу квартиру.

До розмови приєднується Віктор Первачук.

– Пане Вікторе, що все-таки змусило Марічку перейти у збірну Азербайджану?
– Ніхто не каже, що Мерлені не є спортсменкою високого класу. Але у спорті все повинні вирішувати змагання. Якби були рівні умови відбору, ніхто не думав би кудись їхати.

– Ірина Мерлені в нещодавньому інтерв’ю сказала: «Стадник не задоволена своїм становищем у збірній? Але чому вона не згадає, що колись проводила зі мною дві контрольні сутички, які я впевнено виграла, не давши при цьому набрати суперниці  жодного бала. Мені не потрібно сторонньої допомоги, щоб потрапити на Олімпіаду в Пекін»...
– Справді, Марійка й Ірина боролися під час тренування у травні чи червні на зборі в Алушті, – бере слово Віктор Первачук. – Але, по-перше, ніхто не знає, скільки Мерлені тоді важила. По-друге, нехай вона скаже, скільки сама набрала балів. Тоді перші два періоди закінчилися 0:0. А в третьому періоді Марійка просто експериментувала, пройшла в ноги – Мерлені виграла одне очко і «накатила». До цього ж усе зводилося до банального жеребу: хто візьме ногу, той зіб’є. І Марійка її збила, і Мерлені збила Марійку. Ці сутички були для Марійки експериментом, не більше. Ніхто не намагався доводити, що вона сильніша. Це тільки можна доводити в змаганнях, де є рівна вага, відповідні судді, певне психологічне навантаження.

– Пане Вікторе, на останньому чемпіонаті світу у Стадник і Мерлені були спільні суперниці. Зважаючи на їхні результати, чи можна зробити якісь висновки, як могла б скластись очна зустріч Марічки й Ірини?
– Ніхто не знає, як склалася б їхня очна зустріч. На цьому чемпіонаті в сутичці проти японки Марійка виглядала краще, ніж Мерлені. А за старими правилами, Марійка взагалі б виграла в японки – 3:2. А от американку Мерлені поклала на лопатки, а Марійка їй програла.

– Пане Вікторе, в Азербайджані жіноча боротьба слабко розвинена. Чи можливий перехід під азербайджанський прапор ще якихось наших спортсменок?
– Нічого не можна відкидати. Дагестанці й осетини настільки розвинули свою інфраструктуру боротьби, що мають «перевиробництво». Якщо воно в нас буде, тоді все можливо. Але це має бути контрольований процес, що приноситиме користь усім зацікавленим сторонам, а не буде частиною конфлікту чи війни.

– Марічко, Мерлені якось сказала, що ти їй не ворог, але й не подруга...
– Вона мені також не ворог, але і дружити я з нею не планую (сміється).

– Уявімо ситуацію: Мерлені після Олімпіади в Пекіні покидає спорт. Чи можливе в такому разі твоє повернення у збірну України?
– Ні. Якщо борець перейшов виступати з однієї держави в іншу, то не може вже повернутися.

– Знаю про твоє захоплення вишивати хрестиком. Після тренувань і змагань руки слухаються?
– Після тренувань деколи слухаються, а після змагань – ні (сміється). Востаннє вишивала в серпні на зборах перед першістю світу серед юніорів. Вишила картинку з дитинкою.

– В інтерв’ю ЗМІ ти досі не розкривала однієї цікавої теми – хто є твоїм хлопцем. Може, розкриєш таємницю для читачів «Львівської газети»?
– Гаразд. Це Андрій Стадник (відомий львівський борець, призер чемпіонату світу).

Василь Танкевич

Львівська Газета