Под микроскопом: Гран При Монако Формулы 1

Етап у Монако ще до його початку обіцяв чимало цікавого починаючи з прогнозу погоди, який на 100% виявився точним – суха й сонячна погода під час практик і кваліфікації змінилася дощем у неділю, і завершуючи чималими дискусіями стосовно нового найбільш м’якого типу сліків з лінійки Піреллі.

 

 

Звісно головною подією уїк-енду стала несподівана й водночас така довгоочікувана перемога Хемілтона. Початок сезону для чемпіона пройшов відверто невдало: програні старти на двох перших етапах, де у підсумку переміг Росберг, змінилися проблемами у кваліфікації в Шанхаї та Сочі, чим ще двічі зумів максимально ефективно скористатися Ніко. І от апогей усіх невдач припав на перший сектор стартового кола в Іспанії, де Льюіс спочатку знову програв старт напарнику, а десятьма секундами потому обидві машини Мерседес закінчили гонку в гравії. Після того як три поули жодного разу не виходило конвертувати у перемогу в гонці, а проблеми з машиною лилися немов з рогу достатку, необхідно було якомога швидше ламати цю тенденцію. І, щиро кажучи, після суботньої кваліфікації, програної не тільки Росбергу, а ще й Ріккардо, здавалося, що свято для британця як мінімум відкладається до Канади. Та гоночний пазл склався для Льюіса якнайкраще і дякувати за це він має не тільки Ред Булл, а й напарника, без допомоги якого Ріккардо навіть з проблемним піт-стопом залишився б на чолі гонки.

 

Всі прекрасно знають, що навіть на сухому асфальті обганяти суперників майже нереально (вони повинні або помилитися самі, або їх до цього треба змусити), в дощ це завдання перетворюється на нездійсненну місію. Коли машина безпеки наприкінці 7-го кола поїхала в бокси, ознаменувавши справжній початок гонки, Хемілтон безнадійно застряг за спиною напарника, на Мерседес якого виникли певні проблеми з гальмами і Ніко не відчуваючи повної упевненості в машині став сильно відставати від Ріккардо. За 8 кіл Росберг на найкоротшому кільці чемпіонату програв 11,955 секунд, програючи в середньому по півтори секунди на колі. Якби Росберг не послухав команду, що попросила його пропустити напарника, і продовжив стримувати Льюіса, то з великою імовірністю Ріккардо за наступні кола до свого першого піт-стопу зумів би відірватися настільки, що повернувся б у гонку лідером, а тоді навіть провал команди під час переходу на SuperSoft не допоміг би Хемілтону опинитися попереду.

 

Таким чином слід визнати, що перемогу Льюіс здобув завдяки трьом ключовим факторам (два з яких від нього не залежали): допомозі Росберга, який, можна сказати, вчасно пропустив напарника на друге місце; епічному провалу Ред Булл під час другого піт-стопу Ріккардо; чудово реалізованій власній тактиці – їхати на шинах для сильного дощу настільки довго, щоб під час власної зупинки можна було б одразу перейти на сліки, зекономивши таким чином близько 25 секунд за рахунок меншої кількості піт-стопів. Тепер в чемпіонаті відставання британця вже не виглядає катастрофічним, ну а восени Росберг ще не раз може пошкодувати про свій благородний вчинок.

 

На зазвичай усміхненого австралійця по завершенню гонки було сумно дивитися, хоча дивного в тому не може бути нічого. Другу гонку поспіль він лідирує і вдруге команда власними руками зливає в унітаз всю попередню тяжку працю. І якщо в Іспанії Ред Булл це компенсувала перемогою Ферстаппена, то в Монако голландець уперто набивав власні ґулі, тільки додаючи роботи своїм механікам, що за вечір суботи і недільний ранок змушені були підготувати для Макса нове шасі, замість розбитого у кваліфікації. Як виявилося рівно для того, аби у тому ж таки третьому повороті він перевірив на міцність і друге шасі. Що ж до Ріккардо, то йому можна хіба що поспівчувати – це дійсно боляче, усвідомлювати як близько ти був до мети і як при цьому тебе власна ж команда позбавляє всіх шансів. В Монреалі тільки диво допоможе австралійцю, адже там ефективність силової установки знову вийде на чільне місце, а з обгонами проблем немає, тож «срібні стріли» будуть фаворитами.

 

Не можна оминути і третього призера Гран Прі – Перес знову опинився у правильний час в правильному місці! Після чергового подіуму Чеко все більше виникає враження, ніби щось неосяжне, незрозуміле і абсолютно незбагненне з двох пілотів Форс Індії неодмінно допомагає мексиканцеві, ніби Хюлькенберга немає взагалі. От і тепер все повторилося: Ніко краще кваліфікувався, на початку гонки їхав 5-м позаду Феттеля, проте застрягши разом із Себастіаном у трафіку після переходу на проміжні шини, програв забагато часу. А от Перес навпаки – у трафік не потрапив, бо на перший піт-стоп відправився пізніше, а другий провів у досить слушний момент, що сумарно дозволило йому відносно комфортно почуватися за кермом і мінімально відчувати тиск з боку Феттеля наприкінці дистанції. Ну а пілот Феррарі якщо і може на когось скаржитися, то виключно на себе – Массу треба було обганяти, а не повзти за бразильцем цілих шість кіл, очікуючи на піт-стоп Феліпе.

 

В принципі для Скудерії поки що сезон виглядає більш ніж неоднозначно – рік тому в активі Себастіана було 98 очок і одна перемога (щоправда, здобута в Малайзії – цього року гонка в Сепангу відбудеться восени), у Кімі – 60 очок і подіум в Бахрейні. Тепер фін має аж на один пункт більше при кращих фінішах, але з двома сходами, а от Феттель програє власному минулорічному графіку суттєво, щоправда і тут вагомий вплив мають сходи, яких у 2015-му на цей час не було. При цьому Ряйкконен просить не панікувати і навіть говорить, що цьогорічна машина значно краща за попередню, от тільки конкуренти (Ред Булл і мотористи Рено головним чином) так само зробили відчутний крок уперед. Що ж, наразі Скудерія і близько не виправдовує сподівання на сезон, ризикуючи поступитися Ред Булл другим місцем у Кубку конструкторів.

 

Гонка в Монако однозначно запам’ятається різноманіттям шинних тактик, причому як на асфальті, що підсихав, так і вже за сухих умов. Безумовно два речі впадають в очі насамперед – це єдиний піт-стоп Хемілтона і той факт, що призери гонки свій «сухий» відрізок провели на трьох різних типах сліків: Льюіс на UltraSoft, Даніель на SuperSoft і Серхіо на Soft. Проте варто копнути глибше і ми побачимо ще чимало цікавого, що для багатьох залишилося за кадром.

 

Деймон Хілл назвав перемогу Хемілтона однією з найкращих у кар’єрі британця, акцентуючи увагу саме на тому, що Льюіс у непростих умовах зумів обійтися одним піт-стопом і зумів зберегти свій комплект UltraSoft до самого фінішу. З чемпіоном 1996-го року можна було б і посперечатися, проте краще подивитися на Верляйна за кермом більш ніж скромної Мейнор. У свій дебютний сезон Паскаль провів абсолютно ідентичну гонку – на тому ж таки 32-му колі поїхав у бокси за найм’якішою ґумою і фінішував на ній. В цьому контексті виступ 21-річного німця заслуговує найкращих відгуків!

 

Гоночний уїк-енд на вулицях князівства рідко обходиться без вильотів та аварій, проте два схожих інциденти заслуговують окремої уваги. Мова йде про зіткнення Квята з Магнуссеном і Ерікссона з Насром, які відбулися в повороті Раскасс:

 

 

 

Яким чином Даниіл та Маркус збиралися обігнати своїх опонентів залишається загадкою, адже місця в повороті для двох машин елементарно немає. Причому, що стосується Квята, то його дивацтва на трасі почалися ще в Басейні, де він випробував на міцність Рено Кевіна. Складається враження, що після пониження до Торо Россо росіянин чи то втратив віру, чи то навпаки настільки активно намагається довести Хельмуту Марко свою необхідність, що це грає з ним злі жарти. У випадку ж з пілотами Заубер, ситуація більш неоднозначна – команда на телеметрії бачила, що швед їде швидше і неодноразово просила Феліпе пропустити напарника, а бразилець робив вигляд нібито у нього зламалося радіо і він нічого не чує.

Зрештою Ерікссон таки наважився на атаку, хоча очевидно, що сильно переоцінив власні можливості. Мабуть, ніхто не здивувався, що на горіхи від керівництва отримали обоє. Так само немає нічого дивного і в тому, що  Квят й Ерікссон стюардами були визнані винними у інцидентах і покарані штрафом у три позиції на старті в Канаді. Не стало сюрпризом і те, що коли єдину реальну спробу обгону Ріккардо жорстко відбив Хемілтон,  британця карати не стали, хоч як це й не сподобалося Даніелю. По-перше, стабільно лунають голоси про те, що пілотам треба давати більше можливостей боротися на трасі, по-друге, маневр Льюіса хоч і можна було б назвати суперечливим, та все ж таки він все ще знаходився попереду і один раз змінити траекторію міг. Чим він сповна і скористався.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ