Вірчис: «Бокс для мене – проміжний етап»

34-річний Володимир Вірчис зізнається, що в бокс потрапив випадково. Кремезний юнак займався веслуванням у рідній Каховці і будь-що хотів вступити до меліоративного вузу. А коли не вийшло, пішов на підготовчі курси на факультет промислового і житлового будівництва. Винаймав квартиру «без вигод». Заради того, щоб бодай деколи покористуватися гарячим душем, заходив до найближчого спортзалу, де була секція боксу. На аматорському рівні Вірчис не досягнув якихось успіхів. визнає, що боксував «по-колгоспному». Але врешті-решт талант та копітка праця далися взнаки.

Результати не забарилися - у 27 років Вірчис отримав пропозицію спробувати свої сили у професійному боксі. Кілька років тому Володимир підписав контракт із найпрестижнішим у Європі професійним клубом «Юніверсум бокс промоушн». Тепер Вірчис входить до перших десятків найсильніших суперважковаговиків світу за всіма провідними боксерськими версіями. Наша розмова відбулась під час боксерського вечора у Львові, де Володимир перебував як почесний гість.

- Володимире, чи вже відомо ім’я твого наступного суперника?
- Наразі співпрацюю з гамбурзьким клубом «Юніверсум бокс промоушн». Відтак, мої плани – прерогатива моїх менеджерів. Загалом зараз склалась доволі цікава ситуація: мені запропонували бій з турком Сінаном Самілом Самом, який був другим за версією федерації WBC, але кілька днів тому він програв Оліверу Макколу. Тому моє майбутнє наразі не відоме – або це буде якийсь рейтинговий бій, або за титул чемпіона світу, позаяк входжу до світових десятків найсильніших боксерів-суперважковаговиків.

Чи мрію я ще піднятися на боксерський Олімп? Звичайно, незважаючи на сумнівну поразку від Руслана Чагаєва у березні минулого року. У нашому виді спорту точка зору навіть фахівців є сумнівною: хтось надає перевагу одному боксеру, декому подобається інший...

- Свого часу Андрій Котельник та й деякі інші наші боксери скаржилися на «Юніверсум». Мовляв, керівництво клубу часто-густо ігнорує їхні інтереси...
- Кожен боксер має право на свою думку. Особливо тоді, коли вважає, що стоїть на сходинку вище за тих суперників, на яких виводять його промоутери. Стосовно мене, то я насправді ніколи не ставив собі за мету піднятися навіть на ту вершину, де перебуваю. Для мене бокс завжди залишався проміжним етапом в житті. Але так склалося, що я «вліз» до світових десятків, тому зараз не варто зупинятися на досягнутому...

- Вірчиса часто називають унікальним боксером через те, що він, мовляв, не має постійного тренера...
- Вдома тренуюсь нечасто, а, готуючись до бою, за місяць до поєдинку виїжджаю до Німеччини. Хоч такий короткий термін підготовки всіх вражає. Щодо тренера, то не змінюю їх часто - просто так виходить. З одним розійшлись, іншому візу не відкрили, у третього – сімейні обставини... До останнього бою готувався з німцем Конні Мітерманом – мені сподобалось. А що мені не подобається у німецьких тренерах – вони ніколи не прислуховуються до точки зору боксерів. Наче конвеєр – всі боксери мають бути, як під один гребінь: повинні готуватися однаково, мати однакову функціональну підготовку тощо. Але у кожного є своя індивідуальність, різні антропометричні дані. Я трохи тренувався під керівництвом Фріца Здунека – наставника Віталія Кличка – але у мене з ним не вийшло. А з Конні – сподобалося. Здавалося б, я не вийшов на пік форми, але мене просто «перло»: з’явилась мотивація, енергія, швидкість, гострота удару, отримував задоволення від боксу. В останньому поєдинку з італійцем Паоло Відосом (переможцем Келвіна Брока і Самуеля Пітера) я переміг за оцінками арбітрів, хоч за рік до того нокаутував цього суперника. Тим не менш, деякі аналітики боксу відзначили, що, незважаючи на відсутність нокауту, я додав у тактиці.

- У Києві тебе вже називають завсідником різноманітних зіркових тусовок, починаючи від «Комеді Клаб-Україна» та «Бійцівського клубу». Таке активне світське життя не заважає кар’єрі?
- Не думаю, що це може заважати. Не можу назвати себе зіркою, просто товаришую з багатьма нашими зірками шоу-бізнесу – Сашою Пономарьовим, Ані Лорак, Володею Зеленським з «95-го кварталу» та іншими. Тому вони мене й запрошують на різноманітні свої акції. «Бійцівський клуб» взагалі використовує боксерську атрибутику. У них була ідея запрошувати на зйомки також інших наших відомих боксерів – Дзинзирука, Котельника. Оскільки їх не було на той час в Україні, а я з сім’єю живу в Києві, тому й віддуваюсь за всіх.

- Розкажи про свою сім’ю...
- З дружиною я познайомився ще в інституті, а згодом ми переїхали до Києва. Дочка Аміна цього року перейшла в другий клас.

- Чи реальним є повернення на боксерський трон Віталія Кличка?
- Про це знає лише Віталій Кличко. А от Володимир Кличко – боксер значно вищого класу за Лаймона Брюстера. Просто їхній перший бій супроводжувався багатьма дивними обставинами. Мені складно судити, чи щось підсипали йому під час першого бою з Брюстером, але, гадаю, Володя має шанс взяти реванш. Можливо, там справді недооцінили суперника з боку українця. Але у світовому боксі існує така закономірність, що чемпіон необов’язково має бути сильнішим за того, хто нижче в рейтингу. Приміром, до бою Валуєва з Чагаєвим я надавав перевагу росіянину. Але, як виявилося, занадто маленький суперник може бути дуже незручним для такого гіганта... Крім того, Чагаєв пройшов хорошу школу аматорського боксу, двічі перемагаючи на чемпіонатах світу славетного кубинця Фелікса Савона.

Звісно, мрія всіх – стати абсолютним чемпіоном з боксу. Зате я – єдиний, хто володіє титулом чемпіона Європи. Чемпіонів світу за основними версіями – четверо, а я один. Чим і пишаюсь...

- Хоча з фінансового боку це не зовсім вигідно...
- Згоден, але можу сказати, що гонорари за бій у Європі зараз зовсім не поступаються «нечемпіонським» боям в Америці. Тож тепер для того, щоб стати «королем боксу», не обов’язково боксувати у США.

- Очікується, що зі зміною політичної ситуації на Кубі – наприклад, після смерті Фіделя Кастро (дай Бог йому здоров’я, звичайно) – боксерський професійний трон завоюють кубинці...
- Побачимо, чи комусь з кубинців це буде до снаги. Хоча ще кілька років тому ніхто серйозно не сприймав і українців. А зараз як мінімум п’ятеро наших боксерів входять до світових десятків...

- А яку найбільшу суму заробив за бій?
- Близько кількох десятків тисяч євро. Сьогодні, вважаю, боксом можу забезпечити собі якийсь прожитковий мінімум.

- Яку мету ставиш перед собою у боксі?
- Досягнути максимуму, на який здатен. Гадаю, мені ще варто попрацювати над професіоналізмом у всьому – і в підготовці, і в техніці, і в менеджменті.

- Чи кудись вкладаєш зароблені у боксі гроші?
- Я маю невеликий бізнес – займаюся виробництвом сільськогосподарської продукції. Можу назвати себе землевласником, бо володію 2,5 тисячі гектарів землі. Потрохи намагаюся влізти й у розважальний бізнес.

- Ким себе бачиш через десять років?
- Насамперед старшим на десять років (сміється). Задатків тренера в собі я не бачу. Але мій друг-менеджер професійного боксу зараз привіз на боксерські поєдинки до Львова свого підопічного Павла Очеретяного. У цьому плані я ще десь можу використати свої зв’язки і контакти у професійному боксі. А в Каховці також утримую юнацьку футбольну команду. Щодо боксу, то погано вчити боксерів я б не хотів. Сам пройшов через те, що мене не так вчили, не так радили... А тепер змушений вислуховувати якісь докори, що, мовляв, недостатньо володію боксерською технікою...

- У тебе підростає дочка. Не хотів, щоб вона займалась боксом? І як взагалі ставишся до жіночого боксу?
- Негативно. Призначення жінки в іншому – любов, сім’я, діти... Хоча дружу з нашою чемпіонкою світу Аліною Шатерниковою. Пригадую навіть такий випадок: розказавши про своє негативне ставлення до жіночого боксу, змушений був потім довго вибачатися перед нею (сміється)...

Анекдот від Вірчиса
У боксера беруть інтерв’ю, запитують: «От ви йдете вночі зі своєю дівчиною. Раптом на вас нападають троє хуліганів. Зможете з ними впоратися?». – «Без проблем». – «Як же ви з ними впораєтеся? Їх же троє!». Боксер відповідає: «Першого – прямим в голову! Другого – знизу по печінці». А далі мовчить. «Ну а третього?» – запитує журналіст. «А третього у мене день народження», – незворушно відповідає боксер...

PS. Володимир Вірчис народився 18 серпня 1973 року в Каховці. Дебютував на профі-рингу 24 серпня 1999 року. Зріст – 197 см, вага – 111 кг. Провів 24 бої, здобув 23 перемоги (19 нокаутом), отримав 1 поразку (11 березня 2006 року у бою з майбутнім чемпіоном світу узбеком Русланом Чагаєвим). Прізвисько - «Мисливець». Сьогодні посідає третє місце у світовому рейтингу в суперважкому дивізіоні (вага понад 90,717 кг) за версією WBC, п’яте – за версією WBA, восьме – за версією WBO, дев’яте – за версією IBF. Чемпіон Європи EBU. Інтерконтинентальний чемпіон IBC, чемпіон СНД і слов’янських країн WBC, тимчасовий Інтерконтинентальний чемпіон IBF. В активі Вірчиса - перемоги над елітними суперважковаговиками Паоло Відосом (Італія) та Тарасом Біденком (Україна).

Високий Замок