Андрій КУПЦОВ: «В Шахтарі пройшов хорошу школу»

«Порадив президенту краснодарського «Колоса» запросити Валерія Яремченка»

- Ваш батько був футболістом. Саме це і визначило вашу долю чи самі так вирішили?
- У нас справжня футбольна династія, адже я, батько і брат грали. Зрозуміло, що більшою мірою вплинуло те, що батько був гравцем, і свої перші кроки у цьому виді спорту я зробив завдяки ньому.

- Ви почали грати під його уважним поглядом у «Кривбасі». Це додатково мотивувало чи навпаки в команді «косо» на це споглядали?
- Ні, такого ніколи не було, бо батько в цьому плані був дуже суворим. Він не давав мені приводів засумніватися в тому, що я граю не «по блату». Так що подібних нарікань не було ані з боку гравців, ані з боку керівництва.

- Ви у 18-річному віці перейшли в «Шахтарі». «Гірники» мали репутацію серйозної команди у Союзі. Від такої різкої зміни обстановки не запаморочилося у голові?
- Ні, голова обертом не йшла, але було досить важко. «Кривбас» виступав у другій лізі, а «Шахтар» був командою вищої ліги. Хоч я спочатку і був у дублюючому складі, навантаження дещо збільшилися і вимоги стали зовсім інші. Тому це все складно було переносити у фізичному плані. З часом адаптувався і став по-іншому дивитися на футбольні речі, став міцніше фізично. Мій подальший прогрес у футболі став можливим саме тому, що я потрапив у «Шахтар». Загартувався там, набрав психологічної стійкості. Коротко, пройшов там хорошу школу.

- Яким чином опинилися за кордоном?
- Я пішов з «Шахтаря», і мені надійшла пропозиція від екс-тренера «Кривбасу» Бориса Стрельцова пограти в краснодарському «Колосі». Ця команда якраз вийшла з другої ліги у першу. Я там провів одні збори і їхній президент якраз почав шукати головного тренера, бо Стрельцов не захотів обіймати цю посаду. Він у мене запитав, чи є у нас в Україні якийсь досвідчений наставник, що добивався хороших результатів. Якраз в цей момент Валерія Яремченка звільнили з «Шахтаря». Я з ним здзвонився і сказав, що до нього є інтерес. Він приїхав в Краснодар, і ми під його орудою дуже непогано виступали. Майже до кінця першого кола ділили перше-друге місце з санкт-петербурзьким «Зенітом», який на той час виступав в першій лізі. У нас були хороші шанси на підвищення у класі, але через фінансування виникли проблеми, і команда просто почала розсипатися. Валерій Іванович пішов, а я зазнав травми. Мене прооперували, і так склалися обставини, що довелося покинути цей клуб.

- Ви повернулися в рідний «Кривбас», але чомусь надовго там не затрималися.
- Завдяки тренеру і президенту почав там відновлюватися, отримав ігрову практику. Однак у клубі не все гаразд було з фінансами, тож я вирішив перейти в кременчуцький «Кремінь», який, знову ж таки, очолював Яремченко. Команда на той момент перебувала на 16-му місці, і завдання було просте – не вилетіти. У підсумку ми посіли 9-ту сходинку. Пам’ятаю, що за друге коло вдома ми зіграли внічию тільки одну гру, навіть «Шахтар» 3:2 обіграли.

- Поясніть феномен перетворення «Кремня» у сезоні 1995/96. За результатами другого кола команда посіла місце у трійці і піднялася в середину турнірної таблиці. Вся справа у приході з «Шахтаря» трійці Леонов-Матвєєв-Ателькін?
- В цьому найбільша заслуга Валерія Яремченка. Очоливши клуб, він запросив цих трьох досвідчених гравців. Непогано тоді виступали брати Карпонаї, також долучили одного хлопця, який грав зі мною в краснодарському «Колосі» Костянтина Коваленка. Він тоді був одним з кандидатів у молодіжну збірну Росії. Тож позитивного результату досягнули за рахунок цих гравців, а також того, що тренеру вдалося згуртувати колектив, організовувати гру і поставити чітку ціль. Та й фізичні кондиції у нас були хороші. Прикро, що по завершенні чемпіонату довелося розійтися з «Кремнем» і вже вкотре через фінансові проблеми.

- Однак і в «Карпатах» ви перебували недовго.
- Мені надійшла пропозиція від Мирона Маркевича, і я перейшов в стан «біло-зелених». В команді була дуже сильна конкуренція, до того ж, у грі з київським «Динамо» зазнав травми – у мене вискочило плече. Я надовго вибув і після цього завоювати місце у складі стало ще важче. По домовленості з Мироном Богдановичем мав перебувати у «Карпатах» до зими, а потім шукати собі нову команду.

- І знову вдома прихистили після травми?
- Дійсно, так склалося, що повертався в рідний клуб або після фінансових негараздів, або після травм. Проте я дуже вдячний тим тренерам, тому керівництву, яке було в той момент, адже вони мені допомагали набрати форму. Дякую їм за розуміння.

- Попри це ви пішли з «Кривбасу» на пониження у «Торпедо» (Запоріжжя).
- Я б не сказав, що на пониження, тому що у «Торпедо», яке очолював Леонід Колтун, було поставлене завдання вийти у вищу лігу. Запорожці доволі непогано виступали, мали хороші умови для тренувань, було непогане фінансування, адже команду тоді підтримував завод «АвтоЗАЗ». На заваді всьому стали фінансові труднощі і перехід Леоніда Колтуна до «Дніпра», якого туди запросили здається за декілька турів до кінця чемпіонату. Це була його мрія, бо «Дніпро» для нього був як рідний клуб – там він досягав великих результатів. Колтун пішов і у нас почалися проблеми в ігровому і фінансовому плані. Саме через це ми не потрапили у вищу лігу.

- Команда не потрапила, а от ви – так.
- Справді, прийняв пропозицію Олександра Олександровича Косевича приїхати на перегляд в донецький «Металург». Буквально за кілька днів до мого приїзду команду прийняв Семен Йосипович Альтман. Він вніс у тренувальний процес і в тактичні моменти своє бачення футболу, яке на той час принесло хороші результати донеччанам. Я багато чому навчився у нього в плані підготовки до ігор, тренувань. Семен Йосипович одним з перших ввів в українському футболі комп’ютерну програму, яка дозволяла футболістам бачити установку на гру, тренування. Тренер не просто рухав фішки на макеті, а все відображалося на комп’ютері. Це все виглядало дуже незвично, особливо в той час. Гравцям були цікаві теоретичні заняття, і ми намагалися втілити у життя на полі те, що до того спостерігали на екрані монітору. Це зараз поширено багато подібних програм, як тих, що базуються на програмі Альтмана, так і закордонних. Багато хто ними користується, бо це дуже зручно. З ним було приємно працювати, і команда добивалася результатів.

- Саме там ви і завершили кар’єру у дуже молодому по футбольним міркам віці.
- На жаль, довелося закінчити кар’єру після травм, бо з’явилися проблеми зі спиною. Не давав спокою поперековий відділ хребта, через це у мене весь час з’являлися нові травми, як то надриви м’язів. Тому прийняв рішення, що треба закінчувати.

«Роман Григорчук недаремно поїхав в Азербайджан»

- Як зараз дивитеся на свою кар’єру гравця з позиції тренера?
- Виходячи з того часу, що минув, і з тих уроків, що мені підніс футбольний бог, то я б собі звісно побажав приділяти більше уваги профілактиці травм. Саме травма спини не дозволила мені ще деякий час пограти в футбол. Коли ти здоровий і в обоймі, то можеш грати і чогось досягати, а коли травмований, то це приносить проблеми – ти не граєш, не отримуєш ігрову практику, преміальні, сидиш на лаві або взагалі на трибуні. Психологічно це дуже складно. Не мені казати, був я хорошим чи поганим футболістом, але те, що мені завадили травми, то це точно. Тому я завжди бажаю футболістам обходитися без травм і намагаюся їх направляти в цьому плані.

- Ви два роки успішно пропрацювали помічником головного тренера у бакинському «Інтері». Розкажіть що собою являє футбол Азербайджану зсередини?
- Я там пройшов певну тренерську школу у Валентина Ходукіна і отримав цінний досвід. Ці два роки мабуть поки що є кращими сторінками моєї тренерської біографії. В перший рік мого перебування ми з «Інтером» стали чемпіонами, а на наступний посіли друге місце, бо на одне очко відстали від чемпіона. Двічі грали в фіналі Кубку Азербайджану, грали в Кубку Співдружності, Лізі чемпіонів. Їхній футбол з кожним роком набирає все більше обертів. Цікавості в роботі додавало те, що я зіштовхнувся з іншою школою футболу. Тоді в азербайджанських клубах з’явилося багато  іноземних тренерів. На додаток до цього у 2008 році збірну прийняв Берті Фогтс, а він вносив власні корективи у підготовку футболістів. На той час було знято ліміт на легіонерів і їх була чисельна армія – бразильці, аргентинці, чілійці, колумбійці, серби, чехи. Та й самі азербайджанці не менш талановиті і хочуть чомусь навчитися у тих же легіонерів. В країні був певний застій у футболі, однак потім почали вливатися фінанси. Завдяки цьому клуби створювали належні умови, розвивалася інфраструктура, покращувалася організація чемпіонату. Думаю, що з часом цей чемпіонат вийде десь на середній рівень по Європі. Не даремно ж туди поїхав Роман Григорчук.

- З якою українською командою можна було б порівняти умови в «Інтері»?
- Знаю, що і зараз у них вельми непогані умови, відмінна інфраструктура. Коли я їхав, то йшла мова про збільшення кількісті полів, житлових комплексів в безпосередній близькості до стадіону. Багато клубів обзавелися власними стадіонами. На другий сезон мого перебування в Азербайджані в чемпіонаті грало 7 команд з Баку, але використовувалося лише 2 стадіони – «Шефа» та імені Тофіка Бахрамова. Просто у клубів на той момент не було власних домашніх арен. Я й зараз слідкую за цим чемпіонатом і бачу, що у більшості клубів уже з’явилися власні поля. Йде вкладення грошей у спорт, зокрема у футбол з боку держави, а це дозволяє йому прогресувати. Якщо ж порівнювати з нашими командами, то рівень «Інтера» приблизно відповідає донецькому «Металургу» до початку бойових дій: власний стадіон, своя база, декілька полів з трав’яним і штучним покриттям. Втім, бакинці більше використовують поля зі штучною травою, оскільки влітку там дуже спекотно і трава швидко випалюється.

- Коли ви подали у відставку з посади головного тренера «Олександрії», то казали, що не впізнавали команду і не розуміли, що відбувається. Відтоді пройшло багато часу. Ви для себе розклали причини тодішніх невдач?
- Так, я довго думав про це. «Олександрія» непогано виступала у першому колі, пройшла гарну підготовку на зборах, підготувалася до чемпіонату – ніщо не віщувало біди. А друге коло пройшло в режимі виграв-програв-виграв-програв. Найприкріше, що ми програли багато домашніх ігор, де уболівальники чекали від нас завоювання трьох очок. Думаю, що головна причина в мені. Певно я не зміг після яскравих перемог опустити на землю хлопців, знайти потрібні слова. Можливо, була якась самовпевненість, може припустився помилок у підготовці. Пам’ятаю, що в тому сезоні у нас був період, коли ми декілька ігор грали на 4-й день після попередньої. З виїзних ігор команда довго поверталася автобусом плюс займалися підготовкою до ігор. Мабуть переборщив з навантаженнями, бо домашні ігри у нас були важкі – з «Буковиною», «Титаном» – остання гра, після якої я подав у відставку. Гравці були якісь мляві. А от на виїзді все було гаразд, і «Сталь», яка була на другому місці, ми обіграли 4:2 – це була одна з кращих наших ігор. Найімовірніше, що в чомусь було моє недопрацювання. Звинувачувати у чомусь футболістів? Вони самі до мене приходили і вибачалися, бо теж не розуміли, чому так вийшло. Я ніколи не міг їх ні в чому звинуватити. Ми хоч і програвали, проте бажання у них було, не вистачало свіжості думки.

- В минулому сезоні вам довелося тренували молодіжну команду «Карпат», яка посіла місце в середині турнірної таблиці. Зараз керівництво робить ставку на цю молодь. Які подальші перспективи у львів’ян з огляду на це?
- Я пропрацював там рік і побачив, що у них є непогана перспектива. Якщо команда, як і зараз, робитиме ставку більшою мірою на своїх вихованців, то матиме хороше майбутнє. Західна Україна багата на молоді таланти. Я не хочу називати прізвища, але впевнений, що деякі гравці в недалекому майбутньому заявлять про себе. Вважаю, що «Карпати» правильно вчинили у цій ситуації. Головне, щоб тренерський штаб зумів направити молодь у потрібне русло.

- В чому особливості виховання молоді у «Карпатах»?
- В тому, що там працюють фахові тренери і керівництво. Головне, що є гідний «матеріал». Треба додати, що була розроблена спеціальна програма підготовки, яка в найближчий час повинна дати результат. Також важливим фактором є те, що у клубі створенні належні умови для росту молодих вихованців.

- Яким бачите своє майбутнє?
- Зараз такий час, що важко щось загадувати наперед. Далеко не заглядаю, але ще хотілося б працювати, бо окрім футболу я себе ніде не бачу. Тут не знаєш, що завтра буде, так що подивимось.

Андрій ГУЛІЙ