Відкриваємо Бразилію разом. Три дні мундіалю

У нас день, а в Бразилії – ніч і навпаки

Різниця у часі не добила мене остаточно, але підставила підніжку під кінець першого тижня перебування у Бразилії. І справа, власне, не у самій різниці, а у насиченому графіку і постійному переміщенні по країні. Щодня перелітаючи з одного кінця в інший, а ночами пишучи свої щоденники, я раптово відчув, що постійне бажання сну добиває мене повільно, але невпинно. Тож довелося одну ніч поспати трохи більше (шість годин замість – королівський відпочинок), аби знову бути «свіжачком». Зате вражень за перші три дні накопичилося багатого, а  отже, буде що Вам розповісти.

Україні є чому повчитися

Розпочну з першого дня. На метро у Сан-Паулу туристам їхати не рекомендують, але журналіст має все перевірити особисто, до того ж іншого варіанту під‘їхати до стадіону «Ітакера» немає: таксі зупиняються найближче за 5 км від арени. З метро теж шлях неблизький, однак йдеш  у загальному натовпі позитивно налаштованих людей і переживань за власну безпеку немає. Взагалі,  метро у Сан-Паулу дуже пристойне: п’ять ліній і 68 станцій, значно більше проходів для пасажирів, ніж, скажімо, у київській підземці. Швидкість – трохи повільна, але крісла розташовані доволі зручно. Після матчу на метро і автобусі-експресі, за годину дістався до міжнародного аеропорту «Гуарульос» і ніяких «страшних, чорних» місць, де снують вихідці з «фавелів», по маршруту не було. Не на нашу користь і порівняння автошляхів: у Бразилії поки не зустрів жодної ямки, не кажучи про вибоїну  на дорозі.

Тому, не поспішайте робити висновки про цю країну лише через те, що у них високий рівень криміналітету на вулицях. Неквапливість і меланхолійність бразильців призвела до того, що стадіони вони ледь-ледь і якось добудували, але в інфраструктурі у них вже збудовано чимало.

Стегенця Джей-ло

Відкриття чемпіонату було коротеньким (25 хвилин) і основне в ньому було те, що пісню чемпіонату «We are One» проспівали Пітбуль, Дженніфер Лопес, а  також місцева зірка Клаудія Лейте. Джей-ло традиційно покрутила своїми всесвітньовідомими стегенцями, показала сексуальний костюм і хорошу форму під час присідань на сцені, тож публіка шаленіла. І ще, як на мене, доволі симпатично футбольний м’яч розпустився у центрі поля, наче квітка:  символізуючи три основні цінності  Бразилії – природу, людей і футбол. До речі, цей світловий м’ячик складався із 90 тисяч ілюмінаційних кластерів. Як для відкриття футбольного мундіалю  - непогано.





Український легіон

До матчу хорватські фанати, багато з яких були у традиційних ватерпольних шапочках, спокійно попивали пиво, сидячи під парканцем, що обмежував  територію стадіону, а бразильці все кудись поспішали – напевне, побачити Дженніфер Лопес. Фотографувалися разом залюбки і з обопільною ініціативою. З вболівальниками охоче сфотографувався і виконавчий директор Федерації футболу України Максим Бондарєв, якого я зустрів перед грою. Пан Бондарєв брав участь у 64-му Конгресі ФІФА, і, я навіть припустив, що ми із ним могли бути єдиними представниками України на матчі-відкритті, принаймні акредитованими. Однак після гри перетнувся із  творчим дуетом  з телеканалу  «Футбол» і зрозумів, що українців було більше. Може, ще хто був, зголосіться.







Або пан, або пропав

Виконання гімну Бразилії подарувало більше емоцій, ніж сама гра. Фани і команда акапелло виконали національну тему повторно, після того, як проспівали її під музику. Так само бразильці робили торік на Кубку конфедерацій, в якому перемогли. Отож, на «фарт» вирішили нічого не змінювати. Але співали гучно, навіть з надривом. «Або пан, або пропав» – іншого стосовно чемпіонського титулу для Бразилії бути не може.

Приїхавши до аеропорту вночі після гри, побачив велику кількість різнокольорових фанів – у чудернацьких головних уборах. Усі розліталися по  містах ігор своїх збірних: мексиканці – у Натал, колумбійці – в Белу-Орізонті, а англійці з італійцями – до Манауса, куди й Ваш покірний слуга.

Тут починається Амазонка

Після весняно-осінньої прохолоди півдня Бразилії Манаус різко перемикає кліматичні кондиції мандрівника на 35 градусів спеки і високу вологість. Гаряче повітря відчувалося навіть у третій ночі, коли мій літак прибув до центру штату Амазонія. Місту Манаусу – 344 роки і це ворота у тропічні ліси всього світу.

Перші промінці ранкового сонця відбилися на величезному горизонті повноводної ріки, яку було чудово видно з вікна мого номера. Власне,  це ще не Амазонка, а Ріо-Негру, яка біля Манауса зливається з іншою річкою - Солімойнс, що тече з гір Андів. Не змішуючись ці води течуть 17 км і тоді утворюють Амазонки (детальний репортаж про це – найближчим часом). Відкривши вікно і побачивши усю цю красу, відчув  колосальне піднесення. Якби не тонка смужка суші на горизонті, було б  цілковите враження, що це море. Але місцеві води якщо чимсь відрізняються від морських, то лише відсутністю солі.

Куйперс і правила ФІФА

Готель «Парк сьютс Манаус» носить статус офіційного готелю, а це означає, що у ньому можна зустріти  офіційних осіб матчу. Спустившись на сніданок,  обачив у ресторані голландську бригаду арбітрів на чолі із Бйорном Куйперсом. Із ними ж одразу захотів сфотографуватися мій щвейцарсько-в‘єтнамський  приятель Себастья Ву. Ані я (як фотограф), ані Куйперс з асистентом йому у цьому не відмовили. Під час «після сніданкового відпочинку» голландців перекинувся с Куйперсом кількома словами. Голландець з усмішкою сказав, що з журналістами зараз йому забороняє розмовляти ФІФА. На моє зауваження, що це не зовсім гуманно, Бйорн  усміхнувся і відповів, що у Нідерландах вони відкрито спілкуються з медіа і проблем немає, а у ФІФА, мовляв,  такі правила. Прогноз на фінал рефері не дав, сказавши, що і цього не дозволяють, відтак я побажав йому  самому дійти до фіналу, водночас зазначивши, що це не означає, що я не бажаю успішного виступу його збірній. На тому й розійшлися: «Have a nice day and match!».

Англійський клуб

У готелі розташувалося дуже багато  британських фанів. І при цьому не просто група, а офіційний клуб уболівальників збірної Англії. Орендувавши конференц-зал на першому поверсі, представники англійської федерації футболу обвішали стіни фірмовими банерами із зображеннями символів англійської національної команди – Стівена Джерарда, Уейна Руні та Джо Харта, повішали екрани і демонстрували матчі чемпіонату світу. Чужим – зась, вхід – лише для офіційно зареєстрованих членів. Дивилися три матчі Кубка світу у переддень власного протистояння з Італією.









Як купити дешевші квитки

Історія 50-річного швейцарця, котрий родом з В‘єтнаму, думаю,  буде для Вас цікавою. Від 1994 року цей шанувальник футболу не пропускає жодного чемпіонату світу чи Європи, а також прагне відвідувати фінали єврокубків. Такі досвідчені фани-пілігрими добре знають тонкощі придбання квитків – Ву не виключення. На цьогорічний фінал Ліги чемпіонів він придбав квитки другої категорії за 450 євро (при номіналі у 250). Вартість серйозно здешевилася після вильоту мюнхенської «Баварії». «Німці та англійці готові платити шалену ціну за квитки, - ділиться Себастьян, - тому коли два роки тому «Челсі» з «Баварією» грали у фіналі, на чорному ринку квитки другої категорії пропонували за 2 тисячі євро! Крейзі!».

На турнір у Бразилії Ву, який добре знайомий зі своїм земляком, шефом суддівського цеху УЕФА Массімо Бузакою, придбав квитки через Інтернет, уникнувши великих переплат. У той же час,  спекулянти накручують величезні коефіцієнти. Скажімо, місце біля кутового прапорця номіналом у 175 доларів на гру Англія - Італія, вони пропонували за 700. Мабуть, у цьому причина того, що на такому «аншлаговому» матчі  було дуже багато вільних квитків. Згадайте, який галас підіймали у нас, коли спекулянти торгували квитками на Україну – Англію та Україну – Францію, а у Бразилії ніхто «не кує – не меле».

Бразильські фан-фести

«Фан-зони» на чемпіонаті світу називаються «Фан-фестами». Принцип той же. У Манаусі на «фан-фесті» бути точно не гірше, ніж на стадіоні. Звісно, якщо опустити номінально важливий для кожного фаната момент – «присутність на грі». За умов духоти й спеки, що постійно панують в Амазонії, бути на піщаному пляжі на березі велетенської ріки (фактично моря), мати можливість у перерві пірнути у прохолодну водичку (та власне,  так можна і «готуватися» до перегляду гри,  і «релаксувати» після неї)  - такого привілею у власників щасливих перепусток на арену не може бути. Плюс сувеніри у «фан-фесті» можна купити без особливої суєти – і в офіційному «фан-шопі», і просто на ятці з бразильською символікою.

А у нас було краще

А от, щоби придбати офіційну символіку мундіалю на «Арені Амазонас», одному з лічених українських вболівальників Олегу Собуцькому, який, до речі, гідно представив українські кольори на чемпіонаті світу (у футболці збірної і з шарфиком), довелося «намотати» два кола навколо стадіону. При цьому водила Олега волонтерка. І  тут є привід сказати про те, що у нас на Євро-2012 усе було організовано значно чіткіше: і волонтери надавали конкретну і потрібну інформацію англійською мовою,  і сувенірів було  незрівнянно більше. У Бразилії волонтери розмовляють англійською через одного. Щоправда, намагаються знайти з-поміж себе когось англомовного, але усе це триває дуже довго. Як ви уже могли зрозуміти з моїх репортажів, поспішати тут не прийнято.

Журналістські кілометри

Кричуще незручно було облаштовано вхід для мас-медіа на арені в Манаусі. Для того, щоби потрапити туди, слід було від входу на арену зробити гак  довжиною в один кілометр! У той же час,  вісім проходів для волонтерів за 2 години до гри були порожніми і, як з‘ясувалося пізніше, через них можна було б легко потрапити до медіа-центру, не намотуючи кілометри і не підіймаючись по крутих сходах у шалену спеку. Мені то нічого, але ж бувають серед журналістів і літні люди. Тому за умови для журналістів  Манаусу мінус.

Інтернет у ложі преси – окрема розмова. Він існує зигзагоподібно: у сусіда є, у тебе може не бути. А часом може з‘являтися. Однак працювати все одно треба, і, як сказав, мені учора англійський колега зі Sky, з яким ми долали кілометрове «коло пошани»: «Хіба ви не знали, що так і буде?». Знали, але наївно вірили у краще.

Італійська опера у Театро Амазонас 

Однак Манаус запам’ятається зовсім не цим. Історичний центр міста – доволі невеликий, але має особливість, яка різнить його від європейських пам‘яток архітектури. Будівлі 19-го століття, збудовані під час каучукового буму, розмальовано у яскраві кольори,  і це справляє доволі незвичне враження. Такого ви точно не побачите у Старому світу: поруч із яскравими бароковими фасадами,  люди на лавочках балакають, дивлячись на великому екрані  як співають самбу. Поруч  численна кількість столиків просто на вулиці у закладі під назвою «African House«. На площі, біля статуї Колумбу, о 19-ій  співають троє оперних співаків, після них за справу береться скрипаль. А все тому, що згадана площа одразу під «Тетром Амазонас» – другою після Ріо-де-Жанейро  оперою Бразилії. Будівля – знову ж таки, яскраво-червона із блакитним куполом. Але особливо вражаюче  опера виглядає всередині: дорого  оздоблені балкони і розписана стеля навіюють аналогію з львівською та одеською Операми. Потрапити всередину «Опера-хаус» мені вдалося через щасливий випадок: напередодні гри Посольство Італії в Бразилії організувало безкоштовний концерт симфонічного оркестру «Ансамбль Страдіварі», а також виступ чотирьох оперних виконавців з Неаполю. Відвідати концерт могли усі бажаючі: квитки роздавали просто перед театром. Почувши це, ми із Ву стали у довжелезну  чергу (до слова бразильці вміють стояти у черзі, поважаючи її правила і не «лізучи» один поперед одного), яка минула дуже швидко. В результаті, нам дісталися місця у сьомому ряді партеру! Такого точно ніхто не сподівався. Оскільки італійська амбасада відкрила двері Опери для всіх, спостерігалося контрастне поєднання вечірнього одягу і шортів з сандалями. Але чого дивуватися: це ж футбольний Кубок світу і поєднання футболу з мистецтвом! Дві  частини концерту – симфонічна і оперна, що тривали  більше двох годин, зробили вечір незабутнім. Тріумф італійського мистецтва напередодні матчу став гарним провісником їхнього тріумфу через день. Якщо співати оперу щоразу перед іграми на мундіалі, можна наздогнати бразильців за числом світових титулів.



























Вулична «фан-паті»

Вийшовши о пів на дванадцяту ночі (в Україні якраз було пів на сьому, оскільки Манаус і Куяба живуть на годину раніше за решту міст-господарів турніру), побачив, що фанівські гуляння якраз у розпалі. Англійців, як завжди найбільше. Розвішані прапори із написами міст, багато пива і гучні співи – усе це британці. Манаусці додали своєї родзинки, продаючи приїжджим до пива шашлики з сиром та креветками по 3 реали (15 гривень), а ще просто на вулиці пропонували покурити сигари. Всім було весело: жодної агресії, хоч поруч бразильські молодики в італійських футболках крутили гімн Італії, розмістивши потужні динаміки у багажнику  седана, а трохи далі народ гуляв у кольорах збірної Бразилії. Тому у поліції, що чергувала поруч із вболівальниками, допоки ті не розійшлися, роботи цієї ночі фактично не було.























Яскраві барви мистецького і фанівського вечора напередодні стартового матчу італійців та англійців творили відчуття, за яким люди й приїжджають на футбольні фестивалі – єднання, спокою, миру…

А наступного дня ми дізналися, що 49 наших хлопців загинули у Луганській області. І відчуття різко змінилися… У такі моменти розумієш, що все це футбольне свято настільки далеке від нашого суспільства, як сама Бразилія… А тільки два роки тому ми самі були господарями такого фесту. Як  все може змінитися через схиблений мозок навіженого диктатора. Вічна пам‘ять Героям! Слава Героям! Слава Україні!

Відкриваємо Бразилію разом завдяки компанії «Агробізнес».

О.ГЛИВИНСЬКИЙ, Sport.ua