Розмова з Андрієм Сердіновим, бронзовим призером із плавання Олімпіади-2004

“Містер батерфляй” – саме таке звання закріпилося з легкої руки журналістів за луганчанином із дніпропетровською пропискою Андрієм Сердіновим. Щоб перелічити всі досягнення українського плавця, знадобилося б щонайменше півсторінки. У свої 23 роки учень Едуарда Булкіна має дивовижну колекцію нагород європейських і світових форумів, перлиною в якій, безумовно, є “бронза” стометрівки батерфляєм на останній Олімпіаді.

Наше з Андрієм знайомство відбулося після одного з його перших успіхів на дорослому рівні – срібної медалі чемпіонату Європи-2002. Андрій уже тоді справляв враження розважливої людини, яка має власний погляд на все, що відбувається, і вміє захищати його. Приємно зазначити, що численні титули, а від зіркової хвороби полягло чимало його колег по спорту, анітрохи не змінили Андрія. Хіба що він став упевненішим у собі. Андрій радо погодився відповісти на запитання “Газети”.

– Андрію, в Ірані, де ви захищали кольори одного з місцевих клубів, інфраструктура плавання розвинена краще, ніж в Україні?

– Я справді чотири рази їздив на змагання в Іран. Нині співпрацю призупинено, тому що почалася підготовка до Олімпіади. Тамтешні басейни в чудовому стані, хоча їм уже близько тридцяти років. В Ірані цей вид спорту не на такому високому рівні, як могло б бути, лише тому, що в країні бракує висококласних спеціалістів. У нас, як ви вже зрозуміли, все навпаки.

– Побутує думка, ніби для українських плавців чи не єдиною змогою підзаробити є такі комерційні турніри. Ви особисто які цілі переслідували, беручи участь у Mare Nostrum?

– В Україні проводять дуже мало стартів, на яких можна себе перевірити. Mare Nostrum дає таку нагоду. Я їхав туди не з метою заробити, хотів подивитися, на що здатен мій організм, проаналізувати роботу, виконану впродовж року. Думаю, інші українські плавці міркували так само. Тож анітрохи не засмутився, що не потрапив до вісімки загального заліку цього року.

– Ви відмовилися від участі в естафеті на останньому чемпіонаті світу, протестуючи в такий спосіб проти того, що вам цілий рік не виплачували президентської стипендії як бронзовому призеру Олімпіади. Невже ситуація була настільки критичною, що ви не мали іншого виходу як підвести команду?

– Так, але були також інші нюанси. Я зі свого боку роблю все, що можу для збірної, а вона не завжди відстоює мої інтереси. А питання зі стипендією вирішили лише після того, як я почав виступати в пресі. Президент України підписав наказ – і мені все виплатили. Але осад усе одно залишився не найприємніший.

– А з якими почуттями згадуєте свій “бронзовий” заплив в Афінах?

– Олімпійська медаль – серйозне досягнення в житті кожного спортсмена. Чотири роки, які передували їй, були дуже напруженими. Тому коли у фіналі торкнувся бортика і побачив, що третій, промайнула лише одна думка – дякувати Богу, все закінчилось. Я не зациклювався на тому, що програв одинадцять сотих. На той момент мене задовольняла “бронза”. Але взагалі вважаю, що можна досягнути більшого. Тепер тренуюся і роблю максимум, щоб виграти наступні Ігри.

– Зізнайтеся, не прикро увійти в історію плавання спортсменом, котрий лише п’ять хвилин провів у ролі рекордсмена світу, як це сталося з вами в Афінах?

– Хтось завжди має бути першим (сміється). А щодо “чи не прикро”, то це залежить, з якого боку дивитись. Якби американці не поліпшили мій рекорд, я, напевно, переживав би, через це не виспався і потім проплив би значно гірше. А так я заспокоївся, зібрався і наступного дня встановив рекорд Європи. До того ж я не маю наміру так просто здаватися, тим паче, що в мене є мета і бажання досягти її. Окрім того, останнім часом наша держава  почала створювати нормальні умови для підготовки провідних плавців і взагалі більше уваги приділяти плаванню.

– Якби ви росли і тренувалися в таких самих умовах, як американський вундеркінд Майкл Фелпс, як гадаєте, могли б так само, як і він, зазіхнути відразу на вісім медалей Олімпіади?

– Кажуть, добре там, де нас немає. Чудово, що ми взагалі складаємо конкуренцію таким, як він, і впевнений: складатимемо далі й навіть виграватимемо. Фелпс – надзвичайно сильний спортсмен. Він доводить це на кожних змаганнях, установлюючи рекорди в абсолютно різних дисциплінах. Але рівень результатів у плаванні невпинно зростає, і, думаю, в подальшому буде не менше таких, як Фелпс. У легкій атлетиці, наприклад, людина, яка бігає сто метрів, ніколи не виграє чотириста. Так само має бути в плаванні.

– Скільки часу могли б плисти без зупинки, опинившись у відкритому морі?

– Якось не замислювався. Впевнений, що більш ніж добу протримався б без плоту чи якогось іншого допоміжного засобу. А якби знав, куди плисти, сорок-п’ятдесят кілометрів проплив би не напружуючись.

– Більшість людей прагне провести літню відпустку біля води. Ви також? Чи вода настільки набридає за час тренувань і змагань, що обираєте інші місця для відпочинку?

– Звичайно, я їжджу відпочивати на річки, озера, моря, але купаюся дуже рідко. А коли друзі просять показати, на що здатен, намагаюся пояснити, що це для них плавання – відпочинок, а для мене варто зайти у воду, і починається робота. Мені подобається просто сидіти та дивитися на воду. Я отримую від цього неймовірне задоволення.

Розмовляла Анна Савчик, Львівська газета