Мирон МАРКЕВИЧ: «При мне Кварцяный себя сдерживал»

Наставник харківського «Металіста» Мирон Маркевич в інтерв’ю сайту «Футбол 24» розповів про свій футбольний шлях та поділився секретами свого ремесла.

- Мирон Богданович, чому кар’єру футболіста ви завершили у 27 років?
 - У мене була серйозна травма, два роки не виходив на поле. Тоді виступав за «Спартак» із Орджонікідзе. У 1977-му році перейшов у луцьке «Торпедо», яке виступало в другій лізі. Тоді уже зрозумів, що варто починати працювати тренером. Про таку роботу завжди мріяв. Мій батько був тренером, хотів піти по його стопах. У Луцьку я закінчив кар’єру футболіста. 

- Яких успіхів ви досягнули як футболіст?
 - У 1970-1972 роках виступав за дубль львівських «Карпат». У нас тоді підібралася хороша команда, ми посіли третє місце в Радянському союзі. Це був достатньо серйозний рівень. Потім у першій всесоюзній лізі грав за «Спартак» із Орджонікідзе й пропустив два роки. А догравав у Луцьку. 

- А на якій позиції ви грали?
 - У півзахисті, інколи на правому фланзі, інколи в центрі, як коли. 

- В ті часи потрапити у всесоюзну Вищу школу тренерів у Москві було дуже важко?
 - Практично нереально. 

- І як вам вдалося це зробити?
 - Мені допоміг тепер покійний Володя Булгаков. Він тоді закінчував ВШТ, познайомив мене із директором школи. Ми спілкувалися впродовж вечора на футбольні теми, директор ВШТ у мене повірив. За що я йому дуже вдячний. 

- Перший тренерський досвід ви отримали у луцькому «Торпедо». Мабуть, отримали цю роботу завдяки тому, що виступали за цю команду?
 - Так, через те, що грав за «Торпедо». Тоді волинський спорткомітет очолював Станіслав Кирилович Рубців. Він стежив за тим, як я грав за луцьку команду, після того, як закінчив ВШТ, Станіслав Кирилович наполіг на тому, щоби я був головним тренером «Торпедо». Можна сказати, що ця людина дала мені путівку у життя. 

- Мабуть, прорахунків на перших порах роботи наставником припустилися чимало?
 - Звісно, без цього не обійшлося. У ВШТ нам викладали Гавриїл Качалін, Констянтин Бєсков, Микола Люкшинов. Це серйозні фахівці. Вони завжди нам говорили: «Ми вас нашпигуємо знаннями, ви усе будете знати, але у вас все прийде з часом, наб’єте шишки і дійдете до своїх висновків. Будьте готові, що не усе відразу виходитиме». Так і сталося. 

- Зараз які свої прорахунки згадуєте із посмішкою?
 - Повернувшись із Москви, я змінив тренувальний процес «Торпедо». На тренувальних зборах ми усіх обігрували, а почався сезон і ми забуксували. На щастя, змогли вилізти із тої ями. Тоді зрозумів, що спішити потрібно не завжди. 

- Віталій Кварцяний був вашим помічником в «Торпедо»?
- Так. 

- Як ви з ним познайомилися?
 - Він працював у колективі фізкультури, грав на першості України. Запросив його у свою команду на посаду другого тренера. 

- Віталій Володимирович за ці роки суттєво змінився?
 - (Сміється) При мені Кварцяний себе стримував, він же був помічником. Ну а пізніше, як став головним тренером, розкутіше почав поводитися. Віталій Володимирович виховав чимало футболістів, дуже багато зробив для волинського футболу. Фундамент закладати я почав, потім мені допомагав Кварцяний, шість років попрацювали пліч-о-пліч. 

- Мироне Богдановичу, в кого вам доводилося стажуватися?
 - Перше стажування пройшов у нині покійного Валерія Лобановського. Це було під час навчання у ВШТ. Був на стажуванні у Крістофа Даума в леверкузенському «Баєрі» (тоді команда була другою в Німеччині), у Фабіо Капелло в «Ромі», у Йохана Кройфа в «Аяксі», в Карло Анчелотті в «Челсі». Стажувався у хороших тренерів. 

- Як ви розумієте широковживаний вислів «конспекти Лобановського»?
 - Якщо хтось працює по конспектах, він не є тренером. Інформацію можна черпати із різних джерел, але у наставника повинно бути у голові щось своє. Інакше він не є хорошим фахівцем. Можна відкрити конспект Лобановського і поїхали… Але нічого хорошого із цього не вийде. У Валерія Васильовича було 50 рівноцінних футболістів, він міг дозволити собі сьогодні випустити на поле одного, а завтра іншого. Зараз подібна практика є нереальною, жоден тренер собі такого дозволити не може. Також нереальні і непотрібні у теперішніх умовах і навантаження Валерія Лобановського. 

- Чому нереальні? Тому що у Лобановського був величезний вибір і у команду він брав тих хто «виживав» після зборів?
 - Так. Київське «Динамо» у часи Радянського союзу було народною командою і усі працювали тільки на неї. 

- Коли ви стажувалися в закордонних фахівців, у них і у вас були зовсім різні умови для праці - інфраструктура, можливості для відновлення футболістів, фармакологія. Це зараз у цих компонентах деякі українські клуби уже наздогнали Європу, а ще років з десять тому ситуація була іншою. Із побаченого під час стажувань багато чого вдалося реалізувати на практиці у своїй команді?
 - Справді, умови різні. Вони випереджали не лише по технічних аспектах, а й по підбору футболістів. Скажімо, у Фабіо Капелло в «Ромі» була збірна світу. Йому вдалося зібрати суперкоманду, по підбору футболістів рідко коли зустрінеш такий колектив. Зараз у збірній Англії в Капелло і близько немає таких футболістів. Висококласні футболісти були два роки тому у розпорядженні Анчелотті в «Челсі». Він виграв чемпіонат Англії, тільки не зміг виграти Лігу чемпіонів, оскільки «Барселона» дуже сильна. 

- Що із побаченого за кордоном ви запровадили у своїх командах, зокрема в «Металісті»?
 - Ну що означає запровадив? В мене є власне бачення процесу. Звісно, дещо запримітив і це допомогло переглянути ставлення до деяких речей. Потрібно завжди прагнути удосконалюватися. Тренер, який не навчається, який не аналізує і не находить нових шляхів, є «пустим». Не можна бути зацикленим на тому, що «я найрозумніший». Потрібно їздити, вивчати і не забувати що ти сам хочеш зробити. Не кожен тренер має можливість працювати із суперфутболістами. Потрібно відштовхуватися від своїх умов. Необхідно працювати, доводити гравцям що ти хочеш від них. Це не простий процес. 

- У якого б фахівця ви б хотіли побувати на стажуванні?
 - Дуже б хотів коли-небудь побувати в «Барселоні». Не стільки хотів би чогось навчитися у Гвардіоли, скільки побачити підхід клубу до справи. У каталонців суперкоманда ще з часів Кройфа. Можливо, зараз дещо призабули той склад, але на ту команду було любо глянути. Вся справа в клубній структурі. Усі тренери працюють за одним принципом, тому зараз «Барселону» ніхто не може обіграти. Футболістам роками закладають цей короткий пас, контроль м’яча, манеру гри. В «Барселоні» усе продумано ще починаючи із дитячої школи. Щось подібне ми запроваджуємо в «Металісті». Контролюємо дитячих тренерів, які працюють за нашою програмою. З часом це повинно дати результат. Звісно, якщо після мене це ніхто не ламатиме. В «Барселоні» процес зламати неможливо. Люди приходять і продовжують роботу, а не починають усе переінакшувати. Це дуже важливо. Повинна бути послідовність, одна манера гри дитячої команди, дубля і основної команди. Тоді буде результат. 

- Різниця в бюджеті клубу десь на 10-15 мільйонів доларів в рік це суттєво для сучасного футболу?
 - Ні, не суттєво. Якби різниця становила 100 мільйонів – це суттєво, а 10-15 – ні. Вона нічого не дає. «Металіст» 5-ть років грав із футболістами, які нікому не були потрібні. Ви ж знаєте усі прізвища… Згадайте, Горяїнова, Бордіяна, Папу, Обрадовіча, Ганцарчика, Слюсара, Валяєва, Девіча. Ми серйозних покупок не робили. Єдине, за Жажу Коельйо заплатили, якщо не помиляюся, 700 тисяч доларів. Інших взяли безкоштовно. З цими футболістами ми грали 5-ть років. Зараз у нас ситуація змінилася, ми взяли дорогих футболістів. Вони уже виправдовують витрачені кошти, але для максимального ефекту потрібен час. Ми ж взяли молодих виконавців – Крістальдо, Тайсона… Найстарший Хав’єр, якому уже 28 років. Рік, два і «Металіст» суттєво додасть. 

Андрій Захарчук, Sport.ua