2008-й: європейські успіхи клубів

№41 за 11 квітня. Марко ДЕВИЧ: У мене більше бажання зіграти за збірну України, ніж Сербії (Олександр ТРАВЯНКА, Олексій КОМАРОВСЬКИЙ)

«Питання натуралізації легіонерів для України не нове. Ще кілька сезонів тому точилися розмови про надання українського громадянства гравцю «Волині» сербу Олександру Тришовичу. Далі балачок, щоправда, тоді справа не пішла. Нині ж це питання знову актуальне. Нападник «Металіста» Марко Девич заявив, що має бажання виступати за національну збірну України.

Звичайно, якщо натуралізувати гравців, то краще тих, хто розраховує надовго залишитися в нашій країні, хто знайомий з менталітетом, а за майстерністю перевершує українців. Окрім безпосередньо рівня футболіста, потрібно звертати увагу на його людські якості.

Важливий момент — думка тренера національної збірної. До того ж, захищати кольори клубу і національної збірної — це дві різниці. Як і те, що прагнення захищати честь країни, у якій ти граєш, і бажання застрахувати собі місце в основі в обхід ліміту на легіонерів.

- Марко, останніми днями ЗМІ тільки те й роблять, що обговорюють твоє рішення виступати за збірну нашої країни. Чому вирішив все-таки піти на такий крок?
— Я і раніше говорив, що маю бажання грати за збірну України. Ось уже три з половиною роки виступаю в українському чемпіонаті і досі не дочекався виклику до збірної Сербії. Я бачу, що мною цікавляться в Україні, тому і говорю, що готовий виступати за збірну вашої країни.

— Ти втратив останню надію зіграти за Сербію?
— Я розумію, що в сербської збірної є набагато серйозніші, ніж я, кандидати. Тому вже змирився з цим. Зараз у мене більше бажання грати за збірну України, ніж Сербії.

— Марко, а ти з Мироном Маркевичем спілкувався на цю тему?
— Персонально — ні. Але читав у пресі його коментар: він мене підтримує. Та й колеги по команді мене підтримують.

— А з головним тренером збірної Олексієм Михайличенком?
— З Олексієм Михайличенком не спілкувався. Але мав розмову із заступником генерального директора нашого клубу, йому я говорив, що готовий захищати кольори збірної України...

— Можливо, почитавши пресу, до тебе придивляться і запросять до національної команди Сербії?
— Я не хочу, щоб хтось ішов на принцип, щоб лише після інтерв'ю мене запросили до збірної. Свою майстерність і готовність показую грою на полі. За останні два роки я значно додав, і вважаю, що все-таки заслуговую одягти футболку своєї збірної. Хай навіть це буде неофіційний матч.

— Марко, на позиції правого півоборонця в команді Олексія Михайличенка виступає Олег Гусєв. Як ти вважаєш, зміг би з ним конкурувати за цю позицію на полі?
— Я поважаю всіх гравців збірної. Грати ж можу не лише правого півоборонця: часто зміщуюсь на лівий фланг і напад. Вважаю, головним повинно бути бажання грати, а позиція знайдеться.

— А як на Батьківщині можуть відреагувати на твоє рішення?
— Думаю, з розумінням сприймуть цю новину. Хочу йти вперед і не зупинятися в розвитку».

№90 за 15 серпня. «Спартак» (Москва, Росія) — «Динамо» (Київ, Україна) — 1:4 (Валерій ПРИГОРНИЦЬКИЙ)

«Велика перемога у великому місті. Ви уявляєте, якби той ірландський м'яч пересік лінію київських воріт тиждень тому, якої перемоги ми тоді б позбулися!? Це — футбол, шановні, сьогодні — ти у глибокій ямі, а завтра — у зеніті слави. Так от, 13 серпня 2008 року увійде в історію як знаменна подія українського футболу.

З часів розпаду Радянського Союзу, а це вже без малого 17 років, шляхи «Спартака» та «Динамо» в офіційних матчах перетиналися лише одного разу. У груповому турнірі Ліги чемпіонів сезону-1994/95 команди обмінялися перемогами. «Біло-блакитні» у першій зустрічі вирвали вольову перемогу - 3:2, а у Москві Кремль взяти не вдалося - 0:1. А останній матч між цими суперниками датований 24 січня 2008 року. На груповій стадії Кубка Першого каналу команда Сьоміна розбила москвичів — 3:0. Тоді у воротах Плетикоси відзначилися Ребров, Корреа та Гусєв.

Не повірите, але Москва у день матчу не жила футболом. Абсолютна тиша. Ніяких викриків на кшталт «Спартак», «Спартак краще за всіх, хто ми — м'ясо» ніде не було чути. Навіть за годину до початку матчу на території стадіону. Атмосфера в місті не свідчила про те, що сьогодні відбудеться принциповий поєдинок. Жодних фанатівських угруповань ані на вокзалі, ані навколо «Лужників». Лише коли наш поїзд під'їжджав до Москви, а це було близько четвертої години ранку, я відчув відгомін протистояння Києва з Москвою. Та й то, на долі секунди, коли в сусіднє з нашим купе, влетів камінь завбільшки з лимон. Хоча, можливо, то й не фанат «червоно-білих» кидав, а якийсь російський олімпієць. Не розрахував траєкторію польового снаряду, і все!

Тихо й відносно порожньо було у «Лужниках». Лише коли команди з'явилися на стадіоні, то арена заревіла. Кожне прізвище футболіста «Спартака» супроводжувалося неймовірною акустикою. Освистали киян і Станіслава Черчесова. Спокій нинішньому наставнику москвичів лише сниться! І на додаток банер «Без Титова ви Юкос», натякаючи на вигнання легенди «Спартака» з ініціативи Черчесова.

Стартові протоколи тренерів жодних сенсацій не справили. Все прогнозовано. Новачок «Спартака» Іван Саєнко в заявку не потрапив, на відміну од Станіслава Богуша, який, на випадок ляпа Шовковського, готовий був зайняти місце у рамці.

Не пройшло і чотирьох хвилин зі стартовим свистком шведа Ханссона, як скандування спартаківців перетворилося на радісні крики. Штранцль зі своєї половини поля відправив м'яч на лівий фланг, на вільного Баженова. Оборона киян помилилася зі створенням штучного офсайду і спартаківський форвард бездоганним обвідним ударом відкрив рахунок у матчі.

Легкий шок, який кияни відчули після пропущеного гола, ледь не аукнувся ще одним пропущеним м'ячем. Бистров, опинившись на ударній позиції в ближньому бою, не зміг переграти Шовковського. Втім, надалі перевагою володіли динамівці, але все, на що вони спромоглися, так це на два в'ялі удари Вукоєвича з-за меж штрафної.

Важко сказати, як далі розвивалися б події, але треба визнати, що відігралися динамівці не без долі везіння. Моцарт видав такий нетямущий пас у напрямку своїх воріт, що ні Ковач, ні Плетикоса до м'яча не встигали, зате першим виявився Бангура, який відправив його до порожніх воріт, залишених спартаківським голкіпером.

Динамівці активізувалися ще більше, і двічі поспіль міг забити, на диво спритний в цей день, Милевський. А потім він організував момент для Бангури, який пробив трохи повз з лінії штрафної.

А перед самою перервою на москвичів чекав холодний душ. Бангурі в черговий раз дозволив завдати удару Їранек, удар африканця Плетикоса насилу парирував, зате перешкодити Милевському добити з гострого кута вже ніхто не зміг — 1:2.

Розслабитися у перерві спартаківцям не вдалося, адже тільки поновилася гра після паузи, як у ворота Плетикоси влетів третій м'яч. Боже мій, який геніальний пас видав Ель-Каддурі, врозріз — прямо на блюдечко Бангурі, якому залишалося переграти Стіпе, що він, врешті, і зробив. Нокаут.

Прийти до тями після такого удару «біло-червоні» не змогли. Вони виглядали настільки жалюгідно, що їх освистала спартаківська Фратрія. Зате кияни цвіли й пахли. Що виробляв на фланзі Милевський! Опорник «Спартака» Шишкін не виграв жодного єдиноборства у Артема, в якого в цей день виходило абсолютно все — фінти, дриблінг, виграні єдиноборства і, головне, забиті м'ячі. Якщо Милевському не було рівних попереду, то Бетао — позаду. Чорнова робота бразильця вчергове заслуговує на яскраві епітети. Павлюченко був виключений з гри.

Заключний акорд був за Милевським. Іранек вчергове помилився, чим скористався Бангура і віддав пас на Милевського, який дістав гвінейця за кількістю забитих м'ячів у матчі. Сьомін відразу змінює форвардів. Мавр і Міля зробили свою справу на п'ятірку з плюсом, і тепер матч-відповідь перетворюється на екскурсію москвичів до Києва. Браво!».

№103 за 17 вересня. Відкриття «Дніпро-Арени»

«/.../ Церемонія відкриття нової арени пройшла 14 вересня в рамках святкування Дня міста і тривала майже п'ять годин. Все розпочалося з великого театрального шоу, в якому брало участь понад 5000 артистів, учасників масових сцен, спортсменів. Потім виступав Президент України Віктор Ющенко, який зробив перший удар по м'ячу на новій футбольній арені /.../».

№137 за 5 грудня. «Металіст» виходить до 1/16 Кубка УЄФА (Валерій ПРИГОРНИЦЬКИЙ)

«Металіст» в 1/16 фіналу. Достроково. Слідом за донецьким «Шахтарем». Я й не пригадую, коли востаннє дві українські команди водночас пробивалися до єврокубкової футбольної весни. І чи взагалі таке траплялося? А ще ж і київське «Динамо» наступного тижня може оформити туди путівку.

Безперечно, цей день увійде в історію «Металіста». Харків'яни, дебютуючи у груповому раунді Кубка УЄФА, потрапили до трійки найкращих серед квінтету таких міцних горішків, як «Галатасарай», «Олімпіакос», «Герта» та «Бенфіка». Лише задумайтеся, підопічні Маркевича в трьох зустрічах не пропустили жодного гола. Жодного.

Це був третій матч для «Металіста» за останні шість днів. Після виїзду до Стамбула харківський клуб відразу полетів до Сімферополя, де в завершальному турі осені переграв «Таврію». Втома цілком могла випливти боком у цій грі, адже в обоймі Маркевича — 14-15 гравців, які на своїх плечах тягнуть «Металіст» весь сезон. Через дискваліфікацію проти еллінів не міг грати один з лідерів — Девич, що також могло позначитися на діях харків'ян.

«Металіст» знову розпочав єврокубковий матч з настроєм і впродовж першого тайму вельми пригнічував суперника. Тиск на ворота Нікополідіса ні на секунду не вщухав і здавалося, що ось-ось м'яч таки влетить у ворота титулованого грека. Але про все ладком. Епізод на дев'ятій хвилині, що виник біля воріт Нікополідіса завдяки напористості Фоміна, показав, що гостям можна й варто забивати. А за дві хвилини харків'яни зобов'язані були відкривати рахунок, якби Валяєв зіграв прагматичніше на завершення. Замість удару в ближній кут напрошувався пас у центр на «самотнього» партнера. Трохи пізніше Едмар завдав сильного удару, оборонці «Олімпіакоса» не намагалися навіть йому заважати, явно недооцінили бразильця. В іншому моменті відчайдушні підкати беків гостей не дали Фоміну відкрити рахунок, після того як він майже сам на сам вийшов з Нікополідісом.

Небезпека «Олімпіакоса» відходила лише після стандартів у виконанні Джорджевича. Ніякої комбінаційної гри в греків не спостерігалося, форварди Беллускі та Діого Санто виявилися не такими грізними, як були в матчах проти «Бенфіки» (5:1) та «Панатінаїкоса» (4:1). Нічого особливого не показав і куплений в ЦСКА за 6 мільйонів євро Дуду. «Олімпіакос» у кваліфікаційному раунді ЛЧ поступився «Анортосісу».

Втім, у другому таймі на полі з'явився інший «Олімпіакос». Не знаю, що там у перерві казав своїм підопічним Ернесто Вальверде, який не так давно з «Еспаньолом» доходив до фіналу Кубка УЄФА, але греки заграли. Навіть інертний у першому таймі Джорджевич не гальмував атак еллінів. А «Металіст» знову, як і в матчі з «Галатасараєм», підсів.

На 55-й хвилині гості ледь не відкрили рахунок. Грубу помилку допустив Обрадович, помилившись, приймаючи м'яч, і харків'ян врятував Діого Санто, який завдав нікчемного удару. Це була єдина помилка в захисті «Металіста» за весь матч. А найкращим на полі був Ганцарчик, який не тільки в обороні встигав, а й виконував величезний обсяг роботи. А після його подач з кутових і стандартів постійно надходила небезпека.

В середині тайму «Металіст» оговтався і створив супермомент. Едмар вдало накинув м'яч на лінію воротарської, де греки залишили Фоміна, але наш нападник бив над поперечиною. Після цього на полі було дуже багато тактичної боротьби, без натяку на небезпечні моменти.

До 87-ї хвилини. І знову Едмар, знову бразилець опинився в потрібному місці й дограв епізод до кінця. Фарт супроводжував момент: це і рикошет при передачі на Едмара, і явна активність грека у відповідальній ситуації. Не оцінив захисник гостей колізії й сам же заштовхав м'яч у ворота. Особлива подяка Слюсару, який, сидячи, віддав пас на Едмара! Блискучий подарунок собі зробив Едмар на власне весілля, яке ось-ось відбудеться. Попереду у «Металіста» залишився поєдинок з «Бенфікою». Хочеться, щоб і гра у Лісабоні склалася вдало, щоб плакат «Спасибі за рік!», який висів на трибуні на сьогоднішньому матчі, виправдався сповна».

№142 за 17 грудня. Обличчям ПФЛ став Сирота (Олексій КОМАРОВСЬКИЙ)

«Вчора в Будинку профспілок України відбулася III звітно-виборча конференція Професіональної футбольної ліги, на якій пройшли вибори президента. Ним став виконавчий директор ПФЛ Святослав Сирота, що набрав 39 голосів із 50-ти можливих.

ВІД П'ЯТИ ДО ТРЬОХ

У ході засідання з 5 кандидатів на фінішну пряму вийшло троє. Святослав Сирота, спортивний директор прем'єр-ліги Сергій Мохник та керівник прес-служби національної збірної України Юрій Малишев. Заступник голови комітету професіонального футболу ФФУ Мелетій Бальчос та президент «Прикарпаття» Анатолій Ревуцький свої кандидатури зняли.

САФІУЛЛІН ІЗ ФУТБОЛУ НЕ ПІШОВ

Передував виборам звіт президента ПФЛ Равіля Сафіулліна про роботу ліги за вісім років. Після того, як Равіль Сафович розповів про всі досягнення підвладної йому організації та розповів про всі проблеми у вітчизняному футболі, було прийнято рішення визнати діяльність ПФЛ задовільною. По-перше, що зробив новообраний президент ПФЛ Святослав Сирота, — запропонував обрати Равіля Сафіулліна почесним президентом ПФЛ. Клуби таке рішення охоче підтримали.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Чи правильний вибір клубів — покаже час. Головне — це вибір клубів, а Ліга на те й створена, щоб об'єднувати їх та представляти їхні інтереси. Візуально можемо сказати, що Святослав Сирота справляє враження компромісної людини, а це дуже позитивна якість на тлі чвар і конфліктів, які розпинають не лише наш футбол, але й всю країну. Про все інше — професіональні та людські якості керівника й менеджера — скаже тільки час».

№145 за 24 грудня. Михайло ФОМЕНКО: Потрібно було змінити ситуацію на краще (Анатолій ВОЛКОВ,
Василь МАТІЙЧУК)

«Одним із найгучніших тренерських звільнень першого кола в українській прем'єр-лізі була відставка головного тренера сімферопольської «Таврії» Михайла Фоменка. Безсумнівно, це один із найкращих фахівців тренерського цеху в Україні, і така людина не може довго залишатись без роботи. Тож ми вирішили поспілкуватись із Михайлом Івановичем безпосередньо про його найближчі плани та згадати минуле, а саме: провальний початок сезону для сімферопольців під керівництвом нашого співрозмовника.

— Михайле Івановичу, чим ви займаєтесь нині?
— Відпочиваю вдома від футболу і роботи загалом з родиною. Чим же ще займатись?

— Які плани на майбутнє? До вас надходили пропозиції з певних клубів щодо тренерської роботи? Якщо так, то ви розглядаєте такі пропозиції?
— Справа в тому, що по-справжньому хороших пропозицій, які б примусили поновити тренерську діяльність чи хоча б задуматись над цим, не було. А інші... Який сенс їх розглядати?

— Ви можете сказати, які конкретно команди робили вам пропозиції?
— «Конкретно» говорять, коли вже йдуть кудись працювати, а так навіщо про це розповідати? Не люблю я порожньої балаканини.

— Що стало причиною вашої відставки з «Таврії»?
—Потрібно було змінити ситуацію на краще, я це чудово розумів і вирішив піти. Це був єдиний вихід.

—Приймаючи таке рішення, ви керувались лише незадовільними результатами команди чи, можливо, були якісь конфлікти з керівництвом та гравцями?
-Ні, ні... Просто потрібні були кращі результати. Цього вимагало керівництво клубу.

— З приходом Пучкова ситуація зміниться на краще?
— Без коментарів.

— Участь команди в Кубку Інтертото і поразка від «Рена» могли стати причиною подальших провалів команди?
— Не знаю... Там програли на останніх хвилинах, хоча мали нагоди забити... Вдома у нас була хороша гра, виграли лише 1:0, а мали непогані шанси пройти той бар'єр. Ну, недарма «Рен» зараз, здається, на третьому місці у чемпіонаті Франції... Там просто була своя специфіка. Розумієте, вся підготовка до цих ігор була форсованою, в тому числі і психологічна, а далі просто не склалось...

— Але ж ви відповідали за підготовку і приймали рішення як команда має підійти до сезону. Де не допрацювали?
— Підготовка не була поганою, фундамент було закладено на високому рівні. Хіба ви бачили, щоб «Таврію» хтось перебігав? Коли «Таврія» програвала під моїм керівництвом, у суперників не було переваги, просто ми не реалізовували свої моменти. Ну, і ще один момент: коли наші гранди втрачають 1-2 гравців з основи — це трагедія, а ми грали й без десятьох основних виконавців, і нічого. Тож, я вважаю, головна причина невдач «Таврії» — травми. Адже ми не маємо 2-3 повноцінних склади, звідси й відсутність стабільності, а, як відомо, саме вона є запорукою успіху.

— Керівництво клубу перед початком сезону заявляло, що клуб рветься в Європу. У зв'язку з цим ви могли купувати гравців відповідного рівня?
— Ви могли читати в пресі, що взимку в «Таврії» на оглядинах побувало близько 50 виконавців. Звичайно, це не була визначена селекція, ми просто обирали найкращих, і, одночасно, тих, за яких клуб міг заплатити. Ми ж не могли купувати гравців за мільйони. Ну, а клуб що міг, те й робив.

— Були чутки, що на певному етапі гравці почали вас «плавити»...
— Ні, у нас були стосунки із взаємною довірою. Навіщо їм було мене «плавити», якщо вони могли прийти і сказати: «Михайле Івановичу, ми краще будемо працювати з іншим тренером», — і я пішов би? Але було все навпаки: наступного дня після того, як я написав заяву про звільнення, гравці зібрались і прийшли до мене з проханням залишитись.

— Чи є ймовірність вашого повернення до «Таврії» в найближчому майбутньому?
— Давати прогнози — важка річ. Адже ніхто не може сказати, що буде завтра, навіть ви.

— Можливо, ви мали розмову з цього приводу з почесним президентом — Куніциним. Які у вас стосунки з ним?
— У нас були, є і будуть добрі стосунки, але, все ж таки, наперед загадувати не буду».

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»