1997-й: позитиву стає більше

№1 за січень. Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ: Зрушення у грі обов'язково будуть (Микола МОТОРНИЙ)

«Під час останнього мого відрядження на Львівщину один з прихильників київського «Динамо» поцікавився: Валерій Лобановський залишився таким же недоступним для журналістів та вболівальників? І як же він приємно здивувався, коли я почав розповідати, що після повернення до Києва у Валерія Васильовича зовсім інше ставлення до представників засобів масової інформації. У цьому пересвідчився під час останньої прес-конференції Лобановського з київськими журналістами.

—Мені завжди приємно зустрічатися з журналістами, — говорить Валерій Васильович. — Як на мене, ми повинні виробити певний ритм зустрічей з пресою. Адже в зарубіжних клубах вже давно відпрацьована система зв'язків із засобами масової інформації. Зокрема, в міланському «Інтері» щомісяця протягом кількох годин тренери, гравці, керівництво клубу на своїй базі зустрічаються з репортерами. Нам також потрібні подібні зустрічі, щоб ви одержували якнайбільше інформації про київське «Динамо». А то мене вже назвали «пожежником». Мовляв, Лобановський приїхав до Києва гасити пожежу в «Динамо». Та ніякої пожежі в команді немає. У одних матчах команда грала чудово, в інших — гірше. Йшов нормальний процес. Звичайно, з моїм приходом будуть корективи, нововведення.

—Чи змінилося ваше ставлення до манежного футболу? Адже незабаром київське «Динамо» вдруге стартує в розиграші Кубка Співдружності Незалежних Держав. Чи, можливо, з вашим приходом поїздка до Москви не відбудеться?
—Скажу відразу, що футбол у манежі і на стадіоні дуже різниться. Багато з того, що робиться на футбольному майданчику, не можна виконати в манежі. Зокрема, той же підкат, необхідний атрибут футбольного спектаклю. Застосувати його в манежі практично неможливо. Звичайно, з Кубка Співдружності не треба робити особливого культу. Це звичайні змагання, в якій би країні вони не відбувалися. Треба виступати й боротися за головний приз. А моє ставлення до нього — звичайна гра під дахом.

—Ви працюєте з командою тиждень. Які ваші перші враження від колективу, гравців, ваших нових помічників?
—Я вже неодноразово повторював, що нині ще триває знайомство. А воно полягає не лише в тому, щоб кожного знати на ймення та по батькові. Йдеться про ставлення того чи іншого гравця до футболу. Мабуть, за тиждень чи навіть місяць визначити, хто чого вартий, важко. Крім того, треба розпізнати характер футболіста. Це дуже суттєво в нашій тренерській справі. Для цього організували командний міні-турнір, щоб ознайомитися з індивідуальною майстерністю хлопців. Відчувається, що динамівці прагнуть досягти чогось вагомішого, ніж у сезоні-96. Тож зрушення в грі повинні бути. Однак я не обіцяю, що будемо всіх перемагати. Які результати здобудемо — це вже інша справа.

—Валерію Васильовичу, вас призначили консультантом збірних команд України. Як ви це сприйняли?
— Звичайно, я не можу не консультувати тренерів національної команди, якщо в команді буде 15-16 динамівців. Потрібно буде давати тренерам збірної додаткову інформацію, рекомендації. Я висловлюватиму свою думку щодо кожного гравця, як його краще використати. Саме так розумію роль консультанта. Хоча мої обов'язки також обмежені. Тренери збірних можуть прислухатися до моїх порад, думок, а можуть і не погоджуватися з ними.

—Які завдання стоять перед «Динамо» на початку сезону-97?
—Значне навантаження матимуть динамівці в першому півріччі 1997 року. Шістдесят днів із трьох з половиною місяців другого кола футболісти перебуватимуть у молодіжній та національній збірних. Вирішувати паралельно кілька завдань буде дуже важко. Вже реалізовується спеціально розроблена програма, щоб вийти на якомога більший рівень готовності як окремого гравця, так і команди загалом. Після кожного підготовчого етапу проводитимемо тестування, зокрема комп'ютерне. Саме воно дає негайну інформацію і не заважає тренувальному процесові. Звичайно, проводитимемо й контрольні матчі, під час яких ставитимемо конкретні завдання, відпрацьовуватимемо пресинг, відхід на свою половину майданчика, вміння заважати супернику розвинути свою атаку. Ці матчі, як і тести також, — продемонструють рівень готовності гравців. Як на мене, «Динамо» (Київ) відповідатиме за підготовку гравців до першого весняного відбіркового матчу з командою Албанії. Час проведення цього матчу не зовсім вдалий для нас, якщо зважити, що наступна гра з північноірландцями відбудеться через три дні. Для цього треба якнайкраще підготувати футболістів, бо ці два поєдинки зможуть вирішити подальшу долю збірної, всього українського футболу. А для цього шанси є.

—Як розподіляються обов'язки ваших помічників?
—Я не розписував функціональні обов'язки того чи іншого тренера команди. Як на мене, є головний тренер, який може давати будь-які завдання своїм помічникам, а ті повинні їх виконувати. Можливо, в Руйті розподілимо обов'язки. Колективної відповідальності за роботу тренерів не буде. За все питатимуть з головного тренера. Колективна відповідальність — безвідповідальність.

—Мільйонний загін прихильників «Динамо» вважає вас чарівником, вболівальники пов'язують з вашим приходом нові злети команди. Ви можете сказати, що незабаром буде значно краще?
—Старатимемось створити конкурентоздатну команду на європейському рівні. Можливо, це вдасться зробити за півроку, рік, два роки. Конкретної дати, на жаль, назвати не можу.

—У міжсезонні команду залишили два провідні гравці «Динамо» — Віктор Леоненко та Юрій Максимов. З ким же тоді вирішувати турнірні завдання колективу?
— За моїми відомостями, у Максимова закінчився контракт з «Динамо» і він прагне пограти на іншому рівні, в зарубіжному клубі. Леоненко також цього багне. Це їхнє право. Тож їх ніхто силоміць нікуди не продавав, треба рахуватися з правами гравця. А ми будемо вирішувати завдання з тими футболістами, які в нас є.

—Чи з'являться найближчим часом нові гравці в команді?
—Процес доукомплектування практично завершено. Хоч ще два-три футболісти, з якими тривають переговори, можливо, з'являться в нашому колективі. Ми уважно спостерігаємо за гравцями з команди Володимира Онищенка. Це від нього, в першу чергу, залежить — чи з'являться його підопічні в головній команді. У Венглинського, Єсипа, Поліщука є непоганий шанс грати за «Динамо». Запрошували Ковалюка з «Уралана». Він дав попередню згоду. Та, мабуть, в Елісті запропонували такі умови, що він там залишиться. Шкода, бо він справив непогане враження. Універсальні футболісти Саутін та Оксимець. Побачимо, як вони себе проявлять.

—Скількох гравців плануєте залучити на перший тренувальний збір у Руйті?
—Загалом тридцять футболістів. Двадцять три з основної команди. Хоч планували 24, але Похлєбаєву, мабуть, робитимуть операцію. Запрошуємо четверо гравців з іншої команди. Крім того, поїдуть футболісти, яких «Динамо» передало в оренду полтавській «Ворсклі» та ЦСКА.

—Валерію Васильовичу, шостого січня у вас та Олександра Головка день народження. Мабуть, запланували відпочинок?
—Ні в якому разі. Шостого січня в нас троє тренувань. Так випало за програмою. Тож працюватимемо».

№36 за вересень. «Боавішта»  (Португалія)  — «Шахтар» (Україна) - 2:3 (Анатолій МАРТИНЕНКО)

«Перший матч 1/16 фіналу Кубка Кубків.
18 вересня. Порту. Стадіон «Бесса». 12000 глядачів.
Судді: Л. Хьюз, Ф. Вейтенс, Д.ван Хуг (усі — Бельгія).
«Боавішта»: Рікарду Перейра, де Соуза, Руй Бенту, Хедер, Луїш Карлуш, Кванс Айю, Руй Мігель, Шимич (Тимофте, 56), Кеведо (Воуден, 70), Магальянш, Ісайаш Сілва (Тавареш, 78).
«Шахтар»: Шутков, Леонов, Старостяк, Бабій (Жабченко, 88), Коваль, Ю. Селезньов (Воробей, 80), Орбу, Ковальов, Кривенцов, Ателькін (Новиков, 85), Зубов.
Голи: Зубов (24), Руй Мігель (34), Магальянш (44), Ателькін (62, 54).
Попередження: Бабій (14), Старостяк (55), Жабченко (88).

З перших хвилин матчу господарі пішли вперед, раз за разом створюючи небезпечні моменти біля воріт Шуткова. Оборона донеччан працювала з повним навантаженням. Особливо дошкуляли флангові атаки капітана «Боавішти» де Соузи з націленими передачами в районі одинадцятиметрової позначки. Уже на 5-й хвилині після подачі кутового Зубов виручає команду, відбиваючи м'яч з лінії воріт. Десь з 10-ї хвилини гра почала вирівнюватися, наші гравці дещо освоїлись, і, в свою чергу, почали турбувати голкіпера португальців. Упродовж двох хвилин Селезньов і Ателькін здалеку перевірили готовність Рікарду Перейри.

На 24-й хвилині Кривенцов точною передачею з лівого флангу знайшов Зубова, який дотепно обіграв захисника і вийшов на ударну позицію. Геннадій не забарився з ударом — м'яч влучив у найближчу стійку й відскочив у ворота. Наші повели. За рахунку 0:1 португальці посилили тиск і створили кілька небезпечних моментів біля воріт «Шахтаря». Проте гол, який вони незабаром забили Дмитру Шуткову, був не логічним, а радше випадковим. М'яч на 34-й хвилині відскочив до Руй Мігеля, який потужним пострілом у «дев'ятку» зрівняв рахунок. Наш страж воріт навіть не ворухнувся.

За кілька десятків секунд Орбу міг знову покарати господарів за необачність, але схибив, пробивши вище воріт. Була нагода ще раз відзначитись й в Руй Мігеля, який з п'яти метрів примудрився пробити неточно. І все ж на 44-й хвилині футболісти «Боавішти», завдяки вдалому виконанню штрафного удару, вийшли вперед. Потужний удар Шутков парирував, але захисники його не підстрахували і Карлуш Літош добив м'яч у сітку.

Друга половина зустрічі розпочалася з навали португальців. Вони атакували великими силами, але досить прямолінійно. Оборонці Донецька справлялися з нападаючими господарів і швидко переводили м'яч до центра поля, де активно діяли мобільні Орбу, Зубов, капітан гірників Кривенцов. На 62-й хвилині він відмінним пасом вивів на ударну позицію Ателькіна, який не втратив свого шансу — м'яч вдруге затріпотів у сітці воріт володаря Суперкубка Португалії. Господарі не встигли прийти до тями, як зв'язка Кривенцов — Ателькін вдруге поспіль розірвала їхню оборону. Нападаючий гірників вміло скористався вивіреною передачею й вивів свою команду вперед — 3:2.

Останні 15-20 хвилин «Боавішта» намагалася відігратися, насідаючи на захисні рубежі українського клубу значними силами, але наші хлопці вистояли й заслужено перемогли. Футболісти з Донбасу піднесли сюрприз, приємно вразивши змістовною грою і змусивши добряче понервувати господарів.

Сподіватимемось, що й у домашньому поєдинку од них не відвернеться удача, і команда нарешті порушить неприємну традицію — ще жодному українському клубові не вдалося подолати португальського бар'єру».

Невеличкий коментар. Це був перший серйозний успіх у Європі нового «Шахтаря». — В.Б.

№36 за вересень. Стає модно бити арбітрів? (Валерій ВАЛЕРКО)

«Ще й досі в зарубіжній пресі смакують подробиці нічного побиття суддів у відомчому маріупольському готелі. Натомість основний винуватець — тодішній тренер «Металурга» Юрій Погребняк — заочно покараний футбольною владою, проте так і не знайдений (?!) правоохоронними органами, хоча обіцянки порушити кримінальну справу лунали з високих трибун.

Остання деталь, судячи з усього, переконала його потенційних послідовників, що навіть за таке зло можна відбутися «легким переляком». Адже не вважати ж серйозним покаранням за бандитизм штраф у сумі $ 5000 і заборону займатися тренерською діяльністю, коли врахувати, що звинувачені люди тісно співпрацюють з комерційними та бізнесовими структурами.

І послідовник Погребняка не змусив довго чекати футбольну громадськість. Дивно й подвійно прикро, що ним виявився по-справжньому авторитетний фахівець — один із тренерів національної команди та наставник одеського «Чорноморця» за сумісництвом Леонід Буряк. На щастя, до розбою справа не дійшла — чомусь аж надто розгніваний тренер «тільки» вдарив суддю по руці, вибивши м'яч. Трапилося те в Полтаві, де «Чорноморець» грав із «Ворсклою» й поступився з мінімальним рахунком 0:1.

Уточнення «вдарив по руці» й «вибив м'яч» — як свідчення, скажемо так, «дрібного футбольного хуліганства» — стали основою для винесення відносно м'якого покарання. Дисциплінарний комітет Федерації футболу України відлучив Буряка од виконання офіційних обов'язків під час календарних матчів до кінця першого кола. Це означає, що тренер не має права перебувати в технічній зоні, визначеній для представників клубів та інших офіційних осіб на стадіонах, які приймають футбольні зустрічі під егідою ПФЛ. Окрім того, «Чорноморець» мусить сплатити ще й штраф у сумі $ 5000.

Я не коментуватиму рішення комітету. Достатнім чи ні є таке покарання для фахівця, котрого (разом із національною командою) чекає 11 жовтня надважливий для вітчизняного футболу матч у Єревані, — покаже час. Як воно позначиться на долі «Чорноморця», за діями якого Буряк відтепер спостерігатиме з трибун, — також.

Я зосереджую увагу на іншому, значно важливішому. Дивне, якщо не сказати більшого, замовчування (зволікання?) справи Погребняка неодмінно повинне було призвести до рецидиву, а водночас нагадати про застарілу хворобу — корупцію, що роз'їдає наш футбол, як іржа. Вочевидь: у цій ситуації комусь особливо вигідно зробити «стрілочниками» суддів й відвести таким робом вогонь подалі від себе. В Україні стало модно бити футбольних арбітрів. А будь-яка мода, відомо давно, сприяє швидкому становленню відповідної системи.

Та чи така система — з кримінальним душком — потрібна вітчизняному футболові?..».

№47 за листопад. «Барселона» (Іспанія) — «Динамо» (Україна) - 0:4

«/…/ У лавах господарів паніка. Розчаровані вболівальники залишають трибуни. А динамівців уже не зупинити /.../ Здається, підопічним ван Гааля не допомогла й перерва. Кияни впевнено володіли ініціативою. За одинадцять хвилин до фінального свистка Ребров учетверте засмутив Байю, який необачно залишив ворота. Фінальний свисток потонув в оваціях барселонської інчади. Іспанці стоячи вітали перемогу української дружини/.../».

№48 за листопад. Піднімемо голови, панове!

«Як казав Валерій Лобановський, футбол — це механізм, що діє за принципом кардіограми, тобто нагадує синусоїдний графік із своїми злетами й падіннями. В іншому випадку — кінець. Звичайно, минула субота була не найліпшою в нашому житті. Так. Ми не досягли того, про що мріяли впродовж останніх років. Світовий футбольний фестиваль відбудеться без нас. Але треба підняти голови, якнайшвидше це пережити. І згадати, скільки щасливих миттєвостей подарувала нам збірна.

Чудові перемоги над північноірландцями, португальцями, незабутня київська вистава за участю чемпіонів Європи — їх з історії не викреслиш. Так залишився в пам'яті той підступний удар Сергія Реброва у стійку німецьких воріт. Лічених сантиметрів забракло нам, щоб випередити бундесмашину. Не вистачило трохи й дисципліни. Не було б отих клятих попереджень Калитвинцева і Шевченка в Єревані, можливо, тон цих рядків був би протилежним.

Що поробиш, не пройшли ми хорватський бар'єр. Хто винен? Сабо? Фортуна? Арбітр Педерсен? Для глибокого й об'єктивного аналізу потрібен час. Нині ж нами керують емоції. Але в одному є впевненість: Україна заявила про себе на повний голос. Пам'ятаєте, перед жеребкуванням «плей-офф» кожна команда одним з найсерйозніших суперників вбачала збірну України. На цьому відверто наголошував Борис Ігнатьєв, Чезаре Мальдіні, той же Мирослав Блажевич. Можливо, трохи вони й перебільшували. Проте диму, як ви знаєте, ніколи без вогню не буває. Не випадково Франц Беккенбауер — тренер збірної Європи, яка 4 грудня, в день жеребкування фінального турніру світового чемпіонату в Марселі, зустрінеться із збірною решти материків, — запросив до своєї команди й Андрія Шевченка.

Для будь-якого дебютанта світових першостей виступ у «плей-офф» — позитивний результат. Для нас це подразник, що стимулює до дальших успіхів. Вже 18 січня у бельгійському Генті вирішиться, хто буде опонентом нашої національної дружини у відбірковому циклі Євро-2000. Важко сказати, хто очолюватиме збірну України на цих змаганнях. Адже напередодні матчу з хорватами Йожеф Сабо під час зустрічі з журналістами повідав, що, незважаючи на підсумок суботнього поєдинку, має намір передати штурвал Валерію Лобановському. Але це, можливо, станеться трохи пізніше. Зараз же пропонуємо на кілька хвилин повернутися на стадіон й згадати перебіг подій суботнього матчу».

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»