«Не в тому річ, не в тому річ...»

Хоч як би цинічно це лунало, але одним із показників виступу запорізького «Металурга» є й трагічний випадок з її нинішнім головним тренером Олегом Лутковим. Нині він перебуває в лікарні після, за однією з версій, нападу розлючених фанів. Інша версія — бійка в стані алкогольного сп'яніння, яка сталася після бенкету на честь завершення сезону. Відразу ж виникає питання: а що було святкувати? Провальний виступ команди?

ФК «ЗАТ»

Усі чудово знають, що клуб із Запоріжжя вже давно є таким собі закритим клубом для потреб певних людей, та ще й зі своїми незбагненними правилами. Важко, наприклад, зрозуміти, за якою логікою формується склад команди. Начебто всі говорять, що ставка робиться на молодь. Частково так воно і є, але до чого тоді в команді такі персонажі, як Арурі, Алозі, Фабіо, Татанашвілі та деякі інші? Тим паче, якби рівень їхньої гри був категорично вищим за будь-якого вихованця запорізької футбольної школи, тоді зрозуміло, а так... Усе, що я бачив у їхньому виконанні, на рівень прем'єр-ліги не тягнуло.

Цікава також і ситуація з тренерами: ні відхід Чанцева, ні відхід Григорчука не можна назвати безпроблемними. Так, скандалів не було. Але в усіх своїх інтерв'ю вже після відставки тренери говорили про специфічний підхід керівників клубу до його функціонування. Втім, ця ситуація вже давно всім набридла і знову її пережовувати сенсу немає, а тому поговоримо про суто футбольну складову.

Трансфери літа-2010

Цього липня з «Металурга» вилетіла вся центральна вісь, а могло бути й ще гірше, якби Невмивака таки перебрався до луганської «Зорі». Отож, до донецького «Шахтаря» перейшли: центрбек, який тимчасово грав на правому фланзі, Сергій Кривцов та опорний хавбек (Тимощук № 2 та надія українського футболу) Тарас Степаненко. Після травми Олександра Шовковського, вже посеред чемпіонату, поїхав до київського «Динамо» Максим Коваль. Загалом, із справді важких втрат,— це все. Але ж яка їхня вага (вибачайте цю тавтологію)!? Всі інші втрати були заплановані: до Латвії поїхав Даріуш Мицейка, на історичну батьківщину повернувся Іраклій Модебадзе. Ну й Андрій Демченко, який ніяк не може закінчити з футболом, поїхав до харківського «Геліоса».

Цілком логічно, що в міжсезоння тренерський штаб мав працювати на трансферному ринку в напрямку придбання воротаря, центрального захисника, опорного півоборонця, плеймейкера та нападника за хронічної його відсутності в команді.

Що ж ми отримали на виході? Втрата Коваля так і залишилася не компенсованою — Лутков вирішив, що обійдеться силами Безотосного та Жука (хоча тут ще раз варто нагадати — ми не знаємо, чи це так сам Лутков вирішив, чи йому сказали: грошей на підсилення немає). В оборону на позицію Кривцова повернули з луганської оренди Сергія Рудику, який, правда, незабаром травмувався і пролікувався всю осінь. Придбання ж Мохамеда Арурі й взагалі здалося невмотивованим — на позиції лівого захисника у Запоріжжі грає український збірник Володимир Польовий. Зрештою, песимістичні сподівання справдилися — тунісець зіграв чотири поєдинки (3-6 тури). Результатом його гри стала лише велика кількість знизувань плечима вболівальниками та постійні виправдовування з боку Луткова за його придбання. Зрештою, африканець сів на лаву.

На позицію Степаненка запросили з «Таврії» Павела Хайдучека — гравця середнього (за українськими мірками) рівня, якому, будемо відвертими, до Степаненка дуже далеко. Це продемонстрував і чемпіонат — у стартовому складі поляк виходив лише чотири рази.

Разом із грошима за Максима Коваля із Києва до Запоріжжя прибув правий півоборонець, футболіст основного складу юніорської збірної, чемпіон Європи-2009 Дмитро Єременко. Цікаво, що спочатку кияни відправили до «Металурга» кіпера Артема Кичака, але запоріжці не дуже зраділи такому варіанту та, зазначивши, що рівень цього воротаря не вищий, ніж у тих, які працюють під опікою Андрія Глущенка, відправили Артема до Києва. Що ж до Єременка, то й він не став гравцем основного складу, відзначившись лише п'ятьма жовтими картками.

Коли стали очевидними проблеми запоріжців з організацією атакувальних дій, селекціонери клубу (чи, може, хтось інший) віднайшли культового для українського футболу бразильця Жуніора. Відомий цей футболіст тим, що може не грати півроку-рік, а потім, випірнувши на поверхню, демонструвати рівень, до якого більшості вітчизняних футболістів не дотягнутися. Правда, потім щось стається, і Жуніор знову кудись зникає. Ось і цього разу він, з'явившись у «Металурзі», суттєво додав у атаці драйву, але йому фактично ні з ким було грати в комбінаційний футбол. Хіба що з португальцем Фабіо, який, як і Жуніор, мав вигляд декоративної закордонної квіточки посеред вітчизняних бур'янів.

Коли вже «Металург» догравав сезон, Олег Лутков на одній з прес-конференцій сказав зпересердя: «Щодо нападників, то в нас їх немає». Цікаво, чому ж тоді вони опинилися в команді, тим паче, легіонери? Андерсон Рибейро (грав відтягнутого форварда), повернувшись із Мальти, непогано розпочав, але потім впав у депресивний стан разом із усією командою. Після одного з матчів терпіння Луткова луснуло, і він так прокоментував вихід Андерсона на заміну: «Так виходити на поле, як вийшов Рибейро... Краще б ми грали в меншості». А з приводу Дмитра Татанашвілі все було зрозуміло з самого початку — таке враження, що хлопця брали без перегляду.

Хроніка подій у цитатах

Коли в другому турі запоріжці вистояли проти донецького «Шахтаря», здалося, що цього сезону в них усе буде нормально. Принаймні за рахунок морально-вольових якостей. Але потім почався обвал. Першу поразку підопічні Луткова здобули лише в 15 турі, а до цього — 10 поразок і дві нічиї. До всього цього негатива додалася епідемія травм і дискваліфікацій.

Ось хронологія висловів Олега Анатолійовича на післяматчевих прес-конференціях:'

4 тур. «Волинь» (0:1). «Це не футбол! Це пародія на футбол у виконанні нашої команди!».

7  тур. «Таврія» (0:2). «Схоже, що від нас відвернулася удача. Ми ніяк не можемо забити, створюючи 100-відсоткові моменти».

8  тур. «Металіст» (0:2). «Виходять грати діти. Тейку 1990 року народження, Опанасенко, Сидорчук — 1991-го. У мене, на жаль, інших гравців немає. Чому? Питання не до мене».

12 тур «Дніпро» (0:3). «Напевно, проблема не в Луткові. Проблема набагато глибше, і якби я думав або знав, що проблема в мені, я б уже тут не працював».

14 тур. «Севастополь» (0:1). «У нас немає суперталановитих і супертехнічних футболістів. На такому важкому полі потрібно було проявити характер. Ми його не проявили, тому й програли».

Кінцівка чемпіонату виявилася для запоріжців вдалішою. Команда здобула дві перемоги, одного разу зіграла внічию і трішки підтягнулася до своїх конкурентів у боротьбі за місце під сонцем.

Та як ми нині вже знаємо, вболівальникам цього виявилося замало, і вони вирішили «поговорити» з тренером (якщо то, звісно, були вболівальники).

Хто грав

Суттєво оновлений «Металург» діяв переважно за тактичної схеми 4-2-3-1. У воротах усі матчі відстояв Дмитро Безотосний. Захист: праворуч — Євген Опанасенко, ліворуч — Володимир Польовий, у центрі — Дмитро Невмивака та Адольф Тейку. Півзахист: опорні — Павел Хайдучек та Ян Тигорєв, центральний атакувальний півзахисник — Володимир Аржанов. Фланги закривали різні футболісти, і тут стабільності майже не було. Єременко, Калонас, Фабіо, Пісоцький, той же Аржанов, коли Жуніор грав на позиції плеймейкера.

Загалом — певна анархічність у півобороні відображає стан усієї команди з її травмами, дискваліфікаціями та депресіями.

Та найпроблемніша зона — напад. Згідно з заявкою «Металурга» на сайті прем'єр-ліги, у команди нині 11 нападників. Зрозуміло, що половина з них — гравці дублюючого складу й брати до уваги їх не варто. Та навіть якщо взяти тільки тих футболістів, котрі брали участь у поєдинках, то їх — семеро. Так ось ці сім нападників разом забили аж три м'ячі. Найчастіше грали Алозі, який то грав, то в Росію на перегляди їздив, та грузин Татанашвілі. Дуже показовою в даному випадку є ситуація з Алозі. Нігерієць зовсім не виявляв бажання грати в команді, поїхавши на перегляд до нальчинського «Спартака» (не підійшов, до речі, і це — теж показник). Утім, тільки він повернувся — відразу ж отримав місце у складі. У команді, котра себе поважає, таку людину відразу б заслали до дублю.

До кого особливих претензій немає, так це до Безотосного, котрий вісімдесят відсотків своїх м'ячів пропустив після виходів сам на сам, а ще двадцять — після неймовірних дальніх ударів, як-от у виконанні Прийми та Старгородського. Також на своєму звичному рівні відіграв Аржанов, а Євген Опанасенко продемонстрував: коли в настрої, може на своєму флангу «повозити» кого завгодно — пригадайте матч із «Шахтарем», коли Женя кілька разів перегравав Развана Раца.

Усі ж інші не витримують ніякої критики — особливо центр оборони та напад.

Що далі?

А далі в Запоріжжі може з'явитися новий головний тренер (кажуть про Пучкова). Та як уже йшлося вище — не в ньому проблема. Навіть якщо б Валерій Васильович Лобановський воскрес, то навряд чи він би щось якісне зробив із 18-19-річними юнаками та другосортними легіонерами.


Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»