Богдан БУТКО: «Із дитинства мрію грати тільки за Шахтар»

Богдан ще кілька років тому грав на дитячому рівні та за третю команду «Шахтаря». Нині правий фланг луцької «Волині» важко собі уявити без нього: швидкість та агресивність в атаці, непоступливість у захисті — ось чим виокремлюється на полі дев'ятнадцятирічний уродженець Донецька, ставши останнім часом незамінним і в молодіжній збірній Україні. Маю сподівання, що вже найближчим часом чемпіон Європи U-19 стане новим надбанням українського футболу. У бажанні Богдану, схоже, не відмовиш.

Українські дитячі тренери не поступаються голландським, але...

—Розкажіть, Богдане, як потрапили до футбольної школи «Шахтаря»...
— Насправді, починалося все не в Донецьку, а в місті Костянтинівці, що на Донеччині. Друг якось запросив пограти у футбол, мені сподобалося, і з того часу я почав ним захоплюватися. Пізніше побачив по телевізору гру донецького «Шахтаря» і відтоді завжди мріяв грати тільки в «Шахтарі». Поїхав у Донецьк на оглядини. Мене прийняли.

—На дитячому рівні в ДЮФЛ на рахунку «Шахтаря» — безліч перемог з рахунками на кшталт «8:0» чи «10:0». Суперники настільки поступаються в класі? І як ви загалом оціните рівень дитячого футболу?
— Річ у тім, що найкращі гравці вже з малих років завжди шукали свого щастя в «Динамо», «Шахтарі» чи «Дніпрі». А ті, хто не підходив, опинялися в командах нижчого рівня. Звідси й різниця у класі команд. На дитячому рівні грати набагато легше — гравці там не мають ані досвіду, ані вміння. У дорослому ж футболі зовсім інші цілі, амбіції та гроші.

—Найпринциповіші ігри вже на той час були проти «Динамо»?
—О, так! Доля всіх турнірів і чемпіонатів, переважно, вирішувалася в суперечці цих двох команд, тому баталії в нас були ще ті!

—З ким із майбутніх відомих футболістів країни довелося грати ще на дитячому рівні? Кого запам'ятали?
—Запам'яталися чомусь ігри проти Сергія Кравченка. Пам'ятаю, грав проти Милевського, але це вже було в дублі «Шахтаря», якщо не помиляюся.

—У школі «Шахтаря» ви працювали і в українській системі тренерів, і вже в модернізованій голландській (з лютого 2006 року директором академії став Хенк ван Стеє, 44 роки). Що змінилося докорінно з приходом голландця ван Стеє?
—Голландці привезли із собою тактичну побудову 4-3-3,  тому найбільше змінився і підхід до справи — тепер ми більше вивчали саме тактику та стратегію гри. Почали ретельно працювати над технікою, з'явилися індивідуальні тренування на відпрацювання конкретних елементів гри для окремо взятого футболіста. Натомість, українські тренери робили ставку, переважно, на фізичні кондиції гравців.

—А чому обрано було саме тактику 4-3-3, адже головна команда діє за іншою побудовою?
—Це можна пояснити тим, що практично кожен гравець першої команди може зіграти на різних позиціях за різного розташування партнерів. Тому, гадаю, це не проблема, адже юним футболістам головне  —  навчитися грати у справжній футбол.

—Новий директор у своїх інтерв'ю часто повторював, що донецька академія має стати однією з найкращих у Європі, працювати не гірше школи «Аякса» чи «Фейєноорда». Як вважаєте, чи виправдовує себе напрям роботи академії «Шахтаря» з голландським присмаком?
—Виправдовує повністю. Я це одразу відчув: на всіх європейських дитячих турнірах ми були одними з найкращих. Нас справді навчили грати у футбол!

— Ван Стеє заявляв, що «Шахтар» має перестати купувати легіонерів, а донецька команда зараз без них — ніяк. Власних вихованців у цей же час поки що в основному складі «Шахтаря» лише двоє, та й то з нюансами — Чигринський та Ракицький. Чи можна це вважати показником невдало проведеної роботи академії за ці майже 5 років?
—Річ у тім, що далеко не все залежить від голландців. Вони дають напрям роботи, техніку навчання і стратегію зростання, але все залежить від самих футболістів, від їхнього підходу до справи та від бажання прогресувати. Якщо молодий український футболіст не хоче прогресувати, то хто в цьому винен?

—Особисто вас чого навчили голландські наставники? І в чому їхня перевага над українськими спеціалістами?
—Не скажу, що українські спеціалісти значно поступаються закордонним, але їхньою основною проблемою є те, що вони працюють за застарілими конспектами.

Проблема не в легіонерах, а в самих молодих футболістах

—Ви пройшли всі етапи ігор за збірну України, починаючи з U-16 (звісно, поки що крім національної). За яких умов тренери цих команд обирали гравців до збірних, адже спостерігати їхню гру було досить складно, враховуючи, до того ж, нестабільність молодих футболістів?
—Гадаю, вибір футболістів не завжди був об'єктивним, адже переважну увагу було приділено провідним клубам країни. Інші могли запросто опинитися в тіні. А тренерам справді було важко, адже їм доводилося подорожувати і робити непростий вибір, бо дитячий футбол висвітлюється досить погано.

—Ще у сезоні-2007/2008 ви грали у складі дублерів «Шахтаря» разом із Ощипком та Кожановим — нині гравцями національної збірної України. Чому, на вашу думку, їм не давали навіть змоги проявити себе в основному складі «Шахтаря»?
—На той момент я не числився в дублюючому складі, лише приїздив на ігри з третьої команди. Щодо Ігоря та Дениса, то помітно було, що вони — гравці високого рівня. А ось те, чому їм не давали шансів, сказати важко. Тренер вирішив, що їм необхідно набратися досвіду, тому їх і віддавали в оренду.

—Домашній чемпіонат Європи серед дев'ятнадцятирічних для вас є, безсумнівно, особливим. Утім, ще на стадії групового турніру команду спіткали чималі проблеми: лише за 5 хвилин до фінального свистка вдалося перемогти Швейцарію та посісти друге місце в групі. Зізнайтесь, вірили в той момент, що Україні до снаги виграти чемпіонат?
—Вірив. У нас була дуже сильна команда. А та важка перемога в третьому турі в групі стала для нас поштовхом до наступних перемог. І якраз тоді ми таки набралися ще більше впевненості.

—Більшості гравців тієї збірної ми не бачимо в основних складах своїх команд. І саме цей перехідний період у дорослий футбол вважається найважчим у кар'єрі. Який бачите вихід із ситуації?
— Гадаю, що справа у самих футболістах: інколи втручаються травми, після яких у такому віці досить тяжко відновлюватися психологічно, когось псують гроші. Але в будь-якому разі кожен має шукати в собі внутрішні резерви і прагнути грати.

—Яке ваше ставлення до легіонерів нашого чемпіонату та їхнього рівня майстерності?
—Гадаю, що, скажімо, в «Динамо» та «Шахтарі» легіонери досить пристойного рівня. А якщо брати до уваги легіонерів посередніх українських клубів, то їхній рівень не вищий за рівень українських гравців.

—Яку думку підтримаєте: молодим гравцям не дають себе проявити легіонери чи проблема в самих молодих футболістах?
—Другу. Головне — працювати над собою. Я впевнений, що шанс у кожного завжди рано чи пізно буде. Одному він дається раніше, іншому — пізніше. Потрібно його лише використати.

—Як має поводитися тренер, коли обирає, скажімо, між досвідченим гравцем та «зеленим» хлопцем, якщо з тренера при тому вимагають миттєвого результату від команди?
— Тренер має врахувати переваги одного й іншого: досвідчений футболіст грамотніший тактично, в його діях простежується чіткість, а молодий гравець має більше азарту та запалу, він завжди прагнутиме довести, що він кращий та більше рухатиметься на полі. Виходячи звідси, й потрібно робити свій вибір.

—Гаразд, запитаю ще про Калитвинцева. Яку роль відіграв Юрій Миколайович у перемозі на тому чемпіонаті?
—Велику. Втім, ту перемогу мають розділити не лише футболісти та тренери, а й масажисти, лікарі, загалом, весь персонал збірної та вболівальники. Це був наш спільний успіх.

—Чи справедливо тренер отримує потому визнання всієї країни, відтак стає керівником національної збірної команди. Чи не замало для цього перемоги на юнацькому континентальному форумі?
—Не мало! Та перемога далася нам досить важко, тому і гравці, і тренер отримали значний досвід у роботі. До того ж, він раніше грав і працював тренером у «Динамо». Це теж не варто зневажати.

У Луцьку влаштовує все

—Можливість піти в оренду до «Волині» ви сприйняли позитивно, про що сказали в одному з інтерв'ю. Чим здивувала прем'єр-ліга зсередини?
—Коли отримав запрошення «Волині», то деякий час ще роздумував щодо переїзду, адже раніше весь час жив у рідному Донецьку, а Луцьк досить-таки далеко від нього. Але погодився заради можливості грати на найвищому українському рівні. Адже в тому, що першість дублюючих складів поступається прем'єр-лізі, не сумнівався. Нині я в Луцьку вже два місяці. Звик до нашого дружнього колективу, до міста. Мені подобається тут грати.

—Ви знали, що їдете грати до Кварцяного. Цей фактор не лякав, адже, впевнений, ви відали про деякі нюанси методів роботи цього тренера?
— Не лякав, хоч я і справді чув про те, що, скажемо так, у Кварцяного підхід дещо інакший, ніж у більшості тренерів. Але мене це зовсім не зупиняло, адже хотів спробувати свої сили в прем'єр-лізі, хотів попрацювати з новим наставником. А зараз дотримуюсь думки, що Віталій Володимирович — цілком пристойний тренер хорошого рівня.

—На тлі луцьких гренадерів, яких у команді вистачає, ви вирізняєтеся швидкістю, технікою та пластичністю. Чи важко було вписатися в атлетичний стиль гри команди?
—Попри присутність багатьох високорослих гравців, не назвав би наш стиль суто атлетичним — акцент у нашій грі робиться на фізичні дані футболістів та миттєвий відбір м'яча при його втраті, але нас ніхто не змушує грати на відбій. Так, єдиноборства відіграють важливу роль у нашій грі, але в нас є і технічні та швидкі футболісти. Ну а щодо моїх футбольних чеснот, то мені здається, що будь-якій команді, незалежно від стилю гри, потрібні швидкі флангові гравці.

—Під орудою Павла Яковенка в «молодіжці» граєте праворуч у захисті, у «Волині» — в півзахисті. Я так розумію, що саме позиція хавбека для вас нова. Важко перебудовуватися?
—Не сказав би, що важко. Я й раніше грав у схожому стилі, коли ще в «Шахтарі» діяв по всій бровці, виконуючи функції лінійного гравця. На атаку, звісно, приємно працювати, але якщо тренер накаже зосередитися на захисті, то сумлінно гратиму в обороні — все дуже просто.

—Голландія протистоятиме молодіжній збірній у плей-офф до чемпіонату Європи. Як оціните шанси нашої команди?
—До жеребкування всі говорили, що не хотілося б мати в суперниках голландців, але я в такому варіанті не бачу нічого страшного. Річ у тім, що, попри ім'я суперника, у нас-то команда зібралася дуже сильна! Нам до снаги обіграти «помаранчевих», тому все для цього зробимо.

—Склад у «молодіжки» нині зібрався грізний: прізвища гравців просто вражають своєю гучністю. Чи вистачає таким гравцям, як Коноплянка, Ярмоленко, Ракицький та Гармаш, мотивації грати за «молодіжку»?
— Коли вони приїздять до розташування «молодіжки», то виконують свою роботу завжди до кінця. Так, хтось грає за солідніші клуби, хтось — за менш сильні, але від молодіжної збірної ніхто не відмовляється, і всі ми в ній рівні та маємо перед собою єдину мету — пробитися на чемпіонат Європи.

—У майбутньому прагнутимете повернутися і отримати місце у складі саме «Шахтаря»?
—Безперечно. Із дитинства мрію грати лише за «Шахтар». Та й в Луцьк поїхав, аби набратися досвіду та в майбутньому використати це в Донецьку.

—Поки в Донецьку грає Срна, чи можливо вам туди потрапити взагалі?
—Чому б і ні? Жоден гравець не застрахований від травм чи спаду форми. Якщо мені вдасться закріпитися в Луцьку та показати себе з найкращого боку, то шанс повернутися в «Шахтар» буде.

—Чи не образились, що вам не дали змогу проявити себе у першій команді донеччан?
—Певною мірою, це все-таки гнітило. Мене навіть на збори з першою командою ніколи не брали. Але нічого страшного в цьому немає. Головне — працювати над собою. І тоді я всього зможу досягти.


Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»