Усе, що ми купуємо, робить нас кращими?

Найбільше галасу було довкола трансферу бразильця Едуардо, якого, за словами представників «Шахтаря», донецький клуб уже хоче років зо три і лише нині досяг взаємності. Едуардо виявився не з тих, хто швидко адаптується і, попри два голи, грає поки що слабенько, не демонструючи ані найменшого взаєморозуміння з партнерами.

Довго «тягли кота за... хвоста» київські динамівці зі ще одним представником країни, «де так багато диких мавп», — Андре. Спочатку він мав зіграти два фінальних матчі Кубка Бразилії й лише потім приїхати на медогляд до Києва. Зіграв, приїхав, підписав контракт, вийшов на поле і... нічого. Дебют юнака припав на домашній матч з «Аяксом», він вийшов на останніх 20 хвилин і всього лише кілька разів ледь доторкнувся м'яча. Всі подальші матчі (а таких назбиралося аж чотири) не дали про цього хлопця жодного уявлення. Тож поки що слова Клебера про те, що у Андре, через його не дуже потужні антропометричні дані, будуть в Україні, проблеми — справджуються.

До категорії тих, котрі поки не виправдовують надій, можна віднести ще двох гравців «Динамо» — Факундо Бертольо та Гільєрме. Щодо аргентинця причини поки що об'єктивні: у Бертольо травма. До її появи Газзаєв надавав йому шанс проявити себе. Та й збори, які аргентинець провів із «Динамо», сприяли швидшому набиранню ним форми, ніж у того ж Гільєрме, який все міжсезоння вагався між «Динамо» та московським ЦСКА. Можливо, саме через недостатню фізичну підготовленість Газзаєв і тримає нападника на лаві запасних.

Після кількох невдалих трансферів харківського «Металіста» більшість з великою часткою скепсиса сприймала прихід двох бразильців (Клейтон Шав'єр і Тайсон) та аргентинця Вільягри. Втім, селекційна служба харків'ян вкотре довела, що свій хліб вони їдять недаремно. Всі троє поки що дарують лише позитивні емоції. Вільягра чудово закрив проблемний правий фланг, демонструючи вміння діяти не тільки позаду, а й в атаці. Клейтон Шав'єр, попри свій статус центрального атакувального півоборонця, встиг уже відзначитися голами та передачами на всіх фронтах (у сукупності шість влучень та три асисти). Та й тезка великого боксера продемонстрував свою готовність відпрацьовувати витрачені на нього гроші — один гол у неповних трьох матчах. Варто також зазначити такий момент: харківські придбання — вже сформовані футболісти з певним послужним списком, на відміну від молодих і дуже-дуже «зелених» київських динамівців.

У принципі, має підсилити «Металіст» і гравець збірної Нігерії Сані Кайта (до речі, єдиний придбаний легіонер, котрий влітку грав на чемпіонаті світу в ПАР. У заявці нігерійців був також і донецький «металургівець» Аделейє, але жодної хвилини він не зіграв). Опорний півзахисник належить французькому клубу «Монако», але постійно грав по орендах у командах російської прем'єр-ліги («Кубань», «Локомотив», «Аланія»). На чемпіонаті світу запам'ятався хіба що брутальним і невмотивованим порушенням правил.

А ось його співвітчизник Деле Аделейє — справжнє відкриття для донецького «Металурга». Спокійний, врівноважений, на диво, розсудливий, небезпечний підчас підключення до атаки. І головне — молодий. Якщо не трапиться ніяких «африканських» ексцесів, то за якийсь час цього центрбека можна буде продати за хороші гроші в якийсь із топ-чемпіонатів.

Багата біографія і в ще одного донецького «металурга» Феліпе Тейшейри. Португалець, що народився у Парижі, реально грав у вищих дивізіонах Франції (ПСЖ), Англії (ВБА) та Португалії («Академіка»). Зверніть увагу: грав, а не числився. У Донецьку в нього нині втягувальний період.

Ще один потенційно сильний гравець приїхав до донецького «Металурга» з Греції. Клейтон Александер у складі «Лариси» та «Панатінаїкоса» має великий досвід гри у Лізі Європі та Лізі чемпіонів. Про чемпіонат Греції я мовчу — він точно не сильніший за наш. Отож про якість підсилення донецького «Металурга» теж можна говорити схвально.

Усі вже так звикли, що з екзотичних легіонерів у «Карпатах» грають лише Годвін та Батиста (здається, вічність уже пройшла з тих часів, як вони приїхали в Україну), що прихід якихось Нену та Авелара сприйняли без особливого ентузіазму. Втім, Кононов знову довів, що він — тренер з головою і купує сам собі футболістів. І якщо Нену поїхав стажуватися до «Севастополя» (про нього ми ще поговоримо), то Авелар одразу ж обжився на лівому фланзі, який став проблемним після травми Ощипка. Що це за один, сказати важко, бо ніяких статистичних даних виступів Авелара у його колишньому клубі (бразильський «Ріо Клар») немає. Спиратися ми наразі можемо лише на те, що бачимо нині. Враження — приємні.

Що ж, на цьому список легіонерів, які здатні, очевидно, підсилити наш чемпіонат, закінчується (з нашої, звісно, суб'єктивної точки зору). Поговоримо про тих, кого наш чемпіонат зробив сильнішим, і хто пішов на підвищення до потужнішого дивізіону.

Ми дали їм путівку в життя

Таких персонажів небагато. У першу чергу, треба згадати Джексона Коельо, який так вимотав нерви керівникам харківського «Металіста» та Мирону Богдановичу повною відсутністю дисципліни, що його з радістю продали до «Трабзонспора» за чотири мільйони. Хоча тут з упевненістю можна сказати: аби цей трансфер відбувся рік тому, можна було б просити вдвічі більше. У будь-якому разі, харків'яни й грошей заробили (бо свого часу заплатили за нього 500 тис. євро), й головного болю позбулися. У «Трабзонспорі» в Жажі поки що не йде гра: ні влучень, ні передач.

Добре попрацювала в цьому сенсі й полтавська «Ворскла», яка свого часу із заштатної албанської «Приштіни» привезла за сто тисяч Дебатіка Цуррі. За чотири роки у Полтаві албанець став основним гравцем збірної своєї країни, виграв Кубок України, отримав єврокубковий досвід і, зрештою, перебрався до Туреччини. Щоправда, грошей за нього взяли мало — лише 400 тис. У «Генчлерберлізі» Дебатік — гравець основного складу.

Важко навіть назвати трансфером «випадок Ілсиньо», але все ж... Влітку бразилець просто втік з табору «Шахтаря». Не знаю всіх перипетій (та й ніхто, крім представників донецького клубу, їх теж не знає), але факт — наразі правий хав грає у команді «Депортиво ЛТД» в Бразилії, куди він перейшов абсолютно безплатно. А ось «Шахтар» 2007 року заплатив за нього 10 млн.

Дивні трансфери

Цю категорію трансферів я поділив на підкатегорії, бо всіх розчесати однією гребінкою неможливо, ще лупа, не приведи, Господи, перейде.

Підкатегорія №1 «Навіщо приходили?». Тут би я хотів розпочати з селекційного проколу харківського «Металіста»: запрошуючи до команди двох сильних аргентинських футболістів (Майдана та Асеведо), селекційна служба звернула увагу лише на ігрові їхні якості, насправді ж, таємниця ховалася в іншому. Ніхто й не збагнув: чому, так нормально й не погравши, хлопці повернулися до Аргентини. Пояснення цього було дивне: мовляв, засумували за батьківщиною, не змогли адаптуватися до суворої української реальності.

Не вгадали з болгарином Янковим селекціонери донецького «Металурга». Сподіваючись, мабуть, на те, що людина, котра грала в Німеччині, стовідсотково, підсилить нашого середнячка, вони забули, що грав Чавдар усього лише в «Дуйсбурзі», причому останнім часом був не в формі. Зрештою, форму він так і не набрав, програвши конкуренцію за місце опорного тому ж таки Василю Приймі. Не вражає болгарин і в «Ростові»: зіграв один матч у основі, в наступному його поміняли, а третій поєдинок він розпочав із лави запасних, вийшовши лише на заміну. Те ж стосується й джигіта Георгія Габедави, якого взимку привезли з «Гагри» для підсилення атакувального потенціалу «Іллічівця», але в другому колі він забив лише одного разу й поїхав назад.

Навіщо прийшли? У першу чергу, це запитання стосується такого персонажа, як тунісець Мохамед Арурі, якого Лутков знайшов десь у Казахстані. Відверто кажучи, навіть не знаю, чим керуються тренери, коли купують 27-річного гравця, піком кар'єри якого були чимкентський «Ордабаси» та литовський «Каунас»? Одним Арурі «Металург» не обмежився, запросивши до себе ще й грузина Татанашвілі, який належав чеській «Вікторії» (5-е місце минулого сезону), а грав у оренді в «Кладно», де за весь чемпіонат забив лише чотири м'ячі. І це в чемпіонаті, який на дві голови слабший від нашого. Чи зможе Дмитро підсилити запоріжців? Дуже сумніваюся.

Білоруса Василя Хомутовського знають практично всі. Де він тільки не пограв: і в Німеччині, і в Росії, і в Румунії! Але, як показав недавній матч проти «Шахтаря», купувати цього кіпера було не варто — так, як він грає на виходах, може зіграти навіть 17-річний випускник ДЮСШ. Незбагненний трансфер провели й донецькі «гірники», які придбали у «Вільярреала» якогось Бруно Ренана. Хлопця цього важко знайти в статистичних європейських довідниках. Тому давайте просто зачекаємо — навряд чи Луческу дозволив би собі купити «міф».

Навіщо пішли? Лідером у цій підкатегорії є донецький «Металург», котрий останнім часом має незрозумілу звичку віддавати гравців, котрі грають у основі та демонструють загалом сильну гру, в слабкіші чемпіонати. Йдеться про Вільяма Боавентуру та Еке Кінгслі, які поїхали грати до Кіпру. Незрозуміло, чому залишив «Кривбас» гравець збірної Албанії Ансі Аголлі, який начебто й грав непогано, але Максимов вирішив, що має кращих виконавців на позицію правого захисника. Наразі Аголлі вже встиг вилетіти разом із «Карабахом» із Ліги Європи, поступившись супернику львівських «Карпат» дортмундській «Боруссії». Поїхав із України і ще один албанець Доріан Бюлкжбаші. Свого часу він вважався одним із найкращих атакувальних центрхавів України, але потім знизив до себе вимоги, й ще за Тарана перестав потрапляти до основи «Кривбасу». Шкода, що сталося саме так, адже потенціал у Доріана, безумовно, є. Це ж стосується і Дениса Главини, якого в Україну привезли селекціонери київського «Динамо», але розкрився хорват у полтавській «Ворсклі». На жаль, він теж перестав відповідати вимогам до гравця прем'єр-ліги України і перебрався в Польщу. Дивність трансферу Павла Кирильчика до Білорусі полягає в тому, що стався він на тлі скандалу в матчі «Металіст» — «Карпати», в якому Павло брав участь. Найімовірніше, білорус вирішив, від гріха подалі, перебратися додому й пересидіти, бо наші функціонери швидкі на розправу. Отам уже Кирильчик дав інтерв'ю, де сказав, що про «договорняки» він навіть не чув.

До приходу Сергія Ковальця на тренерський місток київської «Оболоні» молдованин Віктор Комленок вважався якщо й не основним її гравцем, то наближеним до «старту». Але нинішнього літа йому довелося залишити команду. Наразі він грає в Росії в команді «Акжаїк» (Уральськ).

За часів розквіту київського «Арсеналу» (маються на увазі часи, коли президентом клубу став Рабинович) Жоземар та Ессола були основними гравцями команди, а останнього навіть називали, з подачі Олександра Заварова, найкращим опорним хавбеком України. Та потім почалися якісь дивні справи (наприклад, з підпалом машини Ессоли, з невиплатами йому ж зарплат) — про них ми писали. Жоземар грає нині в Швейцарії за «Івердон», а ось слід Ессоли десь загубився. Як загубився слід і грузина Джаби Канкави, котрий є в заявці команди (принаймні так стверджує сайт прем'єр-ліги), але ні за першу команду, ні за дубль він не грає.

Чергова підкатегорія — персональна, адже Віталій Володимирович Кварцяний заслуговує на це. Я не є фанатом тренерського таланту Кварцяного, а ось перед його здібностями селекціонера знімаю капелюха.

Трансфери Кварцяного. Всі ті, хто перебував в руках Кварца, могли заграти, але для цього потрібно лиш одне — витримати його характер, в якому солі, перцю, гірчиці й хрону набагато більше, ніж цукру. Адже не всім подобається, коли тебе називають «зв'язаний тюлень» або «кімнатний мум» (хоч очевидно, що правди в цих словах набагато більше, ніж безпосередньо образи). Отож Бамба, Кану, Лео — це ті, хто пішли. Де Кварцяний їх відкопав не знаю, і куди він їх закопав, теж невідомо. Сподіваюся, що не в найближчій лісосмузі. Подпружников, Рачич, Стевич, Бута, Няга, Парасків — це ті, хто прийшли. Є серед них і молоді-перспективні, є досвідчені, але це все не має ніякого значення, коли ти у луцькій «Волині», де головне — викладатися на повну й стирати до дірок у підкатах по троє трусів.

І остання підкатегорія — Македонський феномен. Минулого сезону і Горан Попов і Філіп Деспотовський провели у складі збірної Македонії по шість матчів, а нинішнього — по два. Тобто для тренера вони рівноцінні гравці. Але чомусь Деспотовський пішов з «Ворскли», бо не витримував конкуренції, а Попов прийшов у «Динамо». І коли це таке було, щоб гравці однакового рівня не пасували «Ворсклі» й пасували «Динамо»? «О врємєна, о нрави...».

Пішли, і... добре

До цієї категорії ми відносимо тих футболістів, відхід яких або поліпшив наш футбол (Кастильо), або пройшов для нього непоміченим (Фабіньо, Ж.Сезар, Івашкевичус, Силагайліс, Хіді). Коментувати тут особливо нема чого. Скажу лише, що Фабіньо, як і багато хто з «Металурга», поїхав грати на Кіпр, Жуліо Сезар не значиться в жодній з команд, Іслі Хіді та Артурас Силагайліс поїхали до Албанії, а Кестутіс Івашкевичус — до Ізраїлю.

Поверненці

Троє з тих легіонерів, що з'явилися цього літа, вже мають досвід гри в нашому чемпіонаті. Тоафік Салхі грав колись за луганську «Зорю», Жуніор за ту ж таки «Зорю» та симферопольську «Таврію», а Рибейро — в ФК «Харків».

Легіонери, які сидять на лаві запасних

Троє останніх — це ті, що прийшли нібито «на перспективу». Артурс Карашаускас, попри свій молодий вік (18 років), мегарезультативно грав за латвійський «Сконто» (30 матчів, 18 влучень). Нену, хоч і перейшов до «Карпат», набиратиметься досвіду в «Севастополі». А Сергій Шумилін, якого Юрій Максимов відшукав у «Вентспілсі», — вихованець московського ЦСКА. Що з них виросте, побачимо незабаром.

Хто купує гравців для «Динамо»?

Тут би, до речі, хотілося зупинитися на одному моменті. Слова Газзаєва про те, що він не знає футболіста на прізвище «плеймейкер», смакували всі й неодноразово, але, зрештою, північний осетин чомусь купує на позицію центрального атакувального півоборонця Факундо Бертольо, який, за словами президента «Динамо» Ігоря Суркіса, «...мусить грати більше на чистих м'ячах». Тобто, по-народному, виконувати функції плеймейкера. Як уже зазначалося, Газзаєв таких футболістів не сприймає. Хто ж тоді купує гравців для «Динамо»? Відповідь на це дав сам Ігор Михайлович в інтерв'ю клубному сайту: «Завтра Бертольо відлітає на відпочинок, а 10 червня буде вже в Києві, де у складі команди розпочне тренування. Я ж ПРОДОВЖУ займатися подальшим комплектуванням команди». Ось так! І хто, насправді тепер є в «Динамо» Газзаєв?

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»