Капітан

Ігор Павлов належить до тих гравців, які є надійним фундаментом для вітчизняного футболу. Вірний своєму рідному іллічівському клубові, він служить йому понад півтора десятка років і є прикладом для молодих товаришів по команді. Адже поруч із капітаном грають хлопці, які народилися тоді, коли він уже виступав за команди майстрів...

Мало хто знає, що Ігор цілком міг стати грандом українського футзалу. Небагатьом відомо, що від цього центрального оборонця йде небезпека для воротарів суперників.

Ще юним хлопцем Ігор Павлов потрапив до складу легендарного СК «Одеса». Армійський спортклуб був учасником першого чемпіонату України у вищій лізі, далі виступав у першій лізі. За таких умов 18-річному футболісту було важко закріпитися в складі, тож він підтримував форму в колективі фізкультури з Южного, а паралельно (як і чимало інших тогочасних майстровитих гравців) виступав у міні-футбольній першості - за одеський «Локомотив» та СК «Южне».

Хтозна, як пішла б далі міні-футбольна кар'єра Павлова, але він обрав велике поле..У складі іллічівського «Портовика» Ігор став переможцем зонального чемпіонату серед КФК-1994/95 і остаточно попрощався із «мінькою». За іронією долі, уже наступного сезону одеський «Локомотив» очолив турнірку, тричі ставши чемпіоном країни з футзалу.

«Портовик» з Іллічівська почав освоювалися у другій лізі. Тодішній третій дивізіон - не те, що нинішній. У двох групах другої ліги грало понад 40 команд.

Про рівень тодішнього «Портовика» можна судити хоча б по Кубку України, де в сезоні 1996/97 він досягнув аж 1/16 фіналу (якщо враховувати, що боротьба починалася з 1/128, а то й із 1/256, це було грандіозне досягнення). У ході турніру від наступу бойових приодеських гравців вилетів навіть СК «Миколаїв», поступившись в Іллічівську з рахунком 0:3.

З часом команда піднялася ближче до п'єдесталу (посідала 4, 5 місця), але на початку нового тисячоліття почалися хронічні проблеми з фінансами, й перед сезоном 2002/03 знаний клуб із традиціями знявся зі змагань другої ліги. Ігор Павлов залишився в історії вже неіснуючого клубу його рекордсменом за кількістю проведених матчів - в другій лізі він відіграв 185 зустрічей, а якщо додати аматорський рівень та кубок, то матимемо понад 200.

Першолігове відрядження

Залишившись перед самим стартом сезону без команди, футболісти «Портовика» змушені були шукати нові клуби. А от Павлова разом із одноклубниками — хавбеком Низовцем та форвардом Лужанським — клуб знайшов сам: «Система-Борекс», була рада бачити в своєму складі такого надійного майстра гри. На півтора сезону досвідчений Павлов опинився у першоліговій зарубі, де попри травми та конкуренцію з боку відомих гравців (досить назвати багаторічного капітана запорізького «Металурга» Маркіна) відіграв упевнено й стабільно.

Дебютувавши в матчі проти Миколаєва, Ігор відразу ж прикрив досвідченого Забранського. І надалі надійний центрбек поповнював список нейтралізованих ним грізних форвардів. А їх на той час у першій лізі було чимало: карпатівець Платон, який і нині забиває у «вишці» за «Таврію», гравець казахської збірної Крохмаль, закарпатець Бундаш, полісянин Паршин, красилівець Штаєр, а також юні Алієв і Мілевський.

Знаний майстер гри в карному майданчику, Павлов у «Системі-Борекс» ще більше проявив свої оборонні таланти. За півтора року в Бородянці він забив лише один м'яч, і за іронією долі - землякам з Одещини (в 1/32 Кубка України в Овідіополі). Натомість в Іллічівську самобутній майстер підключень до стандартів став автором двох десятків голів, при тому, що більшість матчів відіграв центральним оборонцем. Та все ж у «Системі-Борекс» досвідченого центрбека цінували за надійність у грі, а також важливі суто людські риси - скромність, чемність.

Вірний Іллічівську

Після розпаду «Системи-Борекс» про Павлова довго не було нічого чутно. Кілька років він пограв за аматорську «Сонячну долину» в першості Одеси. А тільки-но його рідна команда, яка ще кількома роками раніше втратила професійний статус, відродилась, Ігор повернувся в Іллічівськ і почав передавати свій досвід молодому колективу. І коли «Іллічівськ» уже під назвою «Бастіон» повернувся на всеукраїнський рівень, саме Ігор був серед найнезамінніших гравців. 2007 року «Бастіон» виграв чемпіонат України серед любителів. За два роки в аматорських першостях (2007 і 2008 років) Павлов відіграв 18 матчів, забив один м'яч, а в першому ж двобої на професіональному рівні (кубкова гра проти білоцерківської «Росі») став автором одного із трьох забитих м'ячів своєї команди.

Так і грає «Бастіон» із Ігорем Павловим: надійно та впевнено. Там, де молодому гравцеві треба бігати та метушитися, досвідчений центрбек візьме своє за рахунок вибору позиції та чіткості дій. А природний талант вигравати боротьбу на другому поверсі приводить до того, що неодноразово саме підключення до атак капітана дає змогу реалізувати в голи стандартні положення.

Небагато молодих гравців нинішньої другої ліги грали проти Ігоря Павлова. Але його добре пам'ятають тренери, чимало з яких (як Олександр Краснянський, приміром) перетиналися з Ігорем на полі або й грали з ним в одній команді. Можна не сумніватися, що нині на передматчевих установках вони попереджають молодих форвардів: «Стережіться, в обороні проти вас гратиме сам Ігор Павлов!».

Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»