КОРНЄЄВ: «Зрештою плани одні - міні-футбол назавжди»

- Минулої суботи ти вже вдруге приїздив до Донецька разом з «Ураганом». Минулоріч - у якості головного тренера, а зараз як капітан команди. Окрім тебе, ще четверо «ураганівців» свого часу виступали за «Шахтар». Чи були настрої у хлопців довести щось своїй колишній команді? І наскільки загалом ця гра була важлива для «Урагану»?
- Як на мене, то гра втратила свою принциповість з огляду відсутності мотивації з боку обох команд: вони на другому місці, ми - на п'ятому. Тобто турнірної мотивації і справді десь не вистачало. А особисті амбіції зрозуміло, були у кожного з нашої екс-»шахтарської» п'ятірки. Звісно ж, хотілося дуже перемогти. Десь, можливо, і перегоріли через це. За рахунку 2:0 ми десь не повірили у свою перемогу: почали зажиматись, грати на утримання, хоча наприкінці могли виграли, а могли і програти.

- Які, на твою думку, матчі у нинішньому чемпіонаті для «Урагану» були переломними чи вирішальними?
- Гадаю, до таких матчів можна віднести домашню поразку від «Єнакієвця» (1:2). Це був ключовий поєдинок у суперечці за «бронзу». Ну і, звісно ж, поразка у Рівному, яка красномовно доказала, що ми тоді рухалися не у тому напрямку. Також дуже «підкосив» наш виступ у Кубку України, адже керівництво клубу розраховувало на серйозний результат. Не знаю, наскільки серйозні в них були надії на чемпіонат, але на вдалий виступ у кубковому турнірі вони точно сподівалися. У будь-якому випадку його виграли легше. Тому, як правило, у останніх сезонах його виграють команди не чемпіонського калібру - «Єнакієвець», ТВД, «Локомотив». Мабуть, рівень чемпіонату дуже зріс, а з ним збільшилася і мотивація клубів. Зрозуміло, що «Локомотив» чудово розумів у фіналі, який для них випав шанс. Виходить, що ми програли майбутньому володарю Кубка України, де нам не вистачило одного забитого м'яча...

- Проте в останніх матчах чемпіонату «Ураган» видав п'ятиматчеву переможну серію, втративши два очки лише у Донецьку з «Шахтарем», з яким втретє в історії зіграли внічию. Запорукою чого став такий впевнений відрізок практично на фініші сезону?
- По-перше, ми таки підсилились. Візьміть для прикладу Валентина Цвєлих. Цей гравець - природжений бомбардир, який забивав голи і надалі продовжує забивати. А нам якраз і не вистачало голів, а конкретніше - в другій четвірці (Сімка, Ярий, Кіндратів, Пилипів) дуже не вистачало реалізації. Сильно зіграло і запрошення Сергія Піддубного, який завдяки майстерності та досвіду створив конкуренцію у першій четвірці (Валенко, Кулик, Павлюк, Паршиков). Тому зараз ця конкуренція приносить цілком логічні результати і слабких місць у команді я не бачу.

- Як гадаєш, нинішній склад «Урагану» збережеться і на наступний сезон?
- Мабуть, це питання не до мене. Проте маю надію, що так воно і станеться. Зрозуміло, що наш президент Олександр Бубен на наступний сезон у будь-якому випадку буде ставити тільки найвищі завдання. Адже він - людина амбіційна, тож зрозуміти його неважко. А тому він повинен мати колектив, який зможе вирішувати такі завдання. Тому своїми виступами у завершальних матчах ми повинні йому дати надію на те, що зможемо поборотися за медалі у такому складі наступного сезону.

- Після першого кола відбулися певні зміни у команді і за всіма ознаками вони пішли на краще. Чи не так?
- У порівнянні з першим колом у другій половині сезону ми набрали більше очок. Щодо самої команди, то мікроклімат змінився тільки в кращий бік. Прогресує і наш молодий тренер Сергій Гупаленко. Але для тренера ті завдання, які наче б то були задекларовані, це - непосильне завдання, навіть незважаючи на те, що у команду прийшли кілька новачків на чолі з Пилипівим. Ви подивіться, хто виграв чемпіонат? Гончаренко, який більше десяти років попрацював на тренерському містку. Як же тоді Гупаленко мів привести команду до медалей за неповний рік роботи? Я не думаю, що хтось всерйоз сподівався, що цього сезону ми поборемось за чемпіонство. Якось замало в нас причин для цього...

- В чому бачиш основні причини невиконання завдань на сезон - комплект нагород у чемпіонаті та фінал Кубку України?
- Вважаю, що боротьба за чемпіонство - це завдання довгострокове. Як може команда програвати в Рівному і боротися за перше місце? Або «возити» «Єнакієвець» 40 хвилин і поступитись? Для цього потрібен клас, адже такі команди як МФК «Рівне» елементарно обігруються на класі. Разом із тим така команда, яка є в нас зараз, цілком могла би перемогти у Кубку України. На кшталт харківському «Локомотиву». Вони виграли кубковий фінал, але у чемпіонаті вони не перемогли б, оскільки чемпіонат - це довга турнірна дистанція. Якби Станіслав Гончаренко не запросив одразу п'ятьох «енергетиків», то «Тайм» б ніколи не став чемпіоном. Однозначно, що «Шахтар» був би чемпіоном. Придбання бразильців плюс одні з найкращих гравців в Україні, здавалося б, гарантували «гірникам» безхмарне майбутнє протягом декількох років. Однак цього сезону з'явилася така команда як «Тайм», яка насамперед завдяки таланту Гончаренку змогла зібрати у свої ряди перевірених людей, поборотись і перемогти.

А «Шахтар» програв чемпіонат, вдома програв Кубок... У команді зараз відчуваються явні проблеми, тож треба щось змінювати. Як можуть з клубу пропадати гравці? Мова зараз йде про Вассуру. Мабуть, потрібна певна реорганізація. Переконаний, що у «Шахтарі» працюють розумні люди, починаючи він президента чи начальника команди. Я не знаю, в якому форматі це буде, але їм потрібно щось робити. Часто спілкуюся зі своїми колишніми одноклубниками, усі вони говорять, що нинішній «Шахтар» - це вже не та чемпіонська машина, яка була раніше.

- Не так давно ти був запрошений до збірної України в якості тренера воротарів. Що може сказати про голкіперів нашої головної команди найдосвідченіший воротар в історії українського міні-футболу?
- Єдиний воротар збірної, кандидатура якого навіть не підлягає обговоренню, це - Владислав Лисенко, який має безцінний міжнародний досвід. А загалом в Україні дуже непогана воротарська школа. Назву тільки декілька прізвищ - Іваняк, Кардаш, Сухомлинов, Литвиненко, Сагайдаченко, Мельник... Тобто я не можу конкретно когось виокремити. Просто, якщо розібратися, на цю позицію у збірній конкуренція дуже велика. І тут має значення те, чи має воротар міжнародний досвід, адже він суттєво відрізняється від досвіду на внутрішній арені. Я навіть по собі чудово це знаю. Це раніше, коли тільки футзал починався в нашій країні, воротарі переходили з великого футболу у міні, їм було набагато легше забити. Рахунки колись які були, наприклад, 10:8 чи 12:9. Я от розмовляю з хлопцями, маю на увазі «стару гвардію», так вони кажуть, що раніше забивати було одне задоволення: воротарі були послабше, та й м'ячі «Select» були трохи легшими. А тепер акценти суттєво змінилися - спробуй забий нинішнім воротарям? Зараз вихід один на один - це вже не голевий момент.

- В нинішньому сезоні кілька разів Олег Іжаковський був єдиним голкіпером у заявці «Урагану». Чи потрібно в команді три голкіпери, щоб без збоїв пройти довгу турнірну дистанцію чемпіонату?
- Якщо перед клубом стоять серйозні завдання, третій воротар потрібен у будь-якому випадку. Тому що під час сезону шукати воротаря просто нереально, враховуючи ті ціни, які за них просять. Такі люди, як наприклад, Володя Кардаш виростають «на рівному місці», набираючи ігрової практики і досвіду в львівській «Енергії» ще змалку. А зараз він коштує шалених грошей. До слова, весь тренувальний процес розрахований на трьох воротарів, а не на двох. Не знаю, в якому форматі він повинен бути - один молодий чи три рівноцінних голкіпери?

За статистикою ми з Олегом Іжаковським далеко не останні у «вишці». Не думаю, що гравці «Урагану» незадоволені нашими діями на останньому рубежі. Звісно ж, бувають різні матчі, складно увесь сезон бути непробивним. Той самий Іжаковський - один-два удари відіб'є, відчує впевненість, і попробуй після цього йому забити! А коли два перші удари - два голи, як це було у Харкові проти «Локомотива», бувають і такі неприємні, «чорні» дні в сезоні. Можливо, якби я тобі був у обоймі, можливо, рахунок міг бути зовсім іншим. А загалом, Олег, з яким я проводжу другий сезон в «Урагані», прогресує. Відчувається зростання рівня його майстерності. Його найсильніша риса - це гра на лінії, адже він має відмінну реакцію. Я завжди казав, що воротарі, які тренуються в одному клубі, переманюють один в одного багато чого. Пригадую, коли ми стояли за «Шахтар» з Олексієм Поповим, у нас воротарська манера була дуже подібна. Таке саме зараз і в «Урагані»: щось я переймаю в Іжаковського, щось він у мене...

- Які слова ви підказуєте один одному під час гри, якщо комусь доводиться захищати ворота, а іншому бути на лавці запасних?
- Воротарі спілкуються між собою окремо від команди. Під час матчів ми постійно підбадьорюємо один одного - підказками, вигуками, оплесками. Психологічна впевненість та ігрова стійкість передається польовим гравцям. Як говорив покійний лікар «Шахтаря» Валерій Віндюк: «Воротарі - це окрема каста». До них потрібен специфічний підхід, причому варто обережно підбирати вирази. Адже ці люди працюють на складній роботі: ти - завжди останній і в будь-якому випадку будеш винен у пропущених голах. Як то кажуть, немає м'ячів, які не можна не відбити. Тим більше, у менших воротах, як думають люди. Якщо у футбольних воротах кіпери справляються, то у футзал потрібно тільки вибрати правильну позицію.

- Які плани на наступний сезон у Владислава Корнєєва, який минулоріч стояв у воротах і встиг спробувати себе у якості тренера? Завершувати кар'єру не збираєшся?
- Відверто, я ще не думав над цим. Днями буду мати розмову з президентом «Урагану», там все і вирішиться. Зрештою плани одні - міні-футбол назавжди. А чи буду я надалі стояти у воротах, або ж тренером воротарів, чи навіть водієм клубного автобуса (сміється) - вирішу згодом. Зараз такий час, що душа та тіло просять відпочинку. А як воно буде далі, поживемо - побачимо...

Розмовляли Олег ЛАНЯК та Андрій МЕНІВ. Прес-служба НФК «Ураган».