КЛИМ: «Пароль «Шкіряний м'яч» нині діє майже безвідмовно»

Всеукраїнський дитячий турнір на призи клубу «Шкіряний м'яч» знову повертається до Івано-Франківська. Саме тут десять років тому відбулися фінальні змагання серед 120 команд старшої вікової групи. А нині на старт щороку виходить у трьох ВІКОВИХ групах понад 50 тисяч дитячих команд з усіх крочків України. Вже визначилися восьмеро фіналістів, які з 12 по 15 червня розіграють різноманітні кубки та призи. Як івано-франківцї готуються зустріти учасників фінального турніру? Про це кореспондент «Спортивної газети» попросив розповісти віце-президента Асоціації аматорського футболу України, відомого вітчизняного арбітра і шанованого на Прикарпатті бізнесмена Тараса Клима.

«Готуємося, як до чемпіонату світу»

— Щойно повернувся із засідання організаційного комітету, який цього разу проходив під керівництвом заступника голови обласної державної адміністрації, — бере слово Тарас Петрович. — Були всі присутні члени оргкомітету, який, до речі очолює безпосередньо голова облдержадміністрації Микола Палійчук. Ми робимо все можливе, щоб ювілейний турнір відбувся на такому ж високому організаційному рівні, як і десять років тому. Постійно допомагають обласний спорткомітет та міський відділ  культури. Поєдинки юних футболістів відбуватимуться на двох найкращих спортивних спорудах нашого міста. Це — міський центральний стадіон «Рух» і стадіон «Надія». Організатори подбали й про проживання учасників та гостей турніру. До цієї події підготовлені нові корпуси гуртожитків місцевого коледжу фізичного виховання. Подбали і про харчування наших юних гостей та їхніх наставників. До їхніх послуг футбольний бар «Ліга чемпіонів» з чудовою кухнею. Як на мене, все це сприятиме чудовій футбольній атмосфері турніру.

—Пане Тарасе, мабуть, подбали і про культурну програму для ваших гостей? Адже чимало юних спортсменів уперше побувають у вашому мальовничому краї...
— 14 червня, у суботу, всіх учасників та гостей фінального турніру гостинно запрошують курорт «Буковель» та славне місто Яремче. Про це вкотре підтвердили представники «Буковелю» та Яремчі. Діти побувають тут на екскурсії і покатаються на канатній дорозі. У програмі також чимало інших культурно-розважальних заходів.

— Асоціація аматорського футболу під керівництвом Федора Шпига щороку постійно виділяє значні кошти на придбання різноманітних призів, сувенірів та подарунків. Чи готує влада Івано-Франківщини сюрпризи для гостей?
— Звичайно, місцеві меценати та спонсори готують подарунки дітям та гостям ювілейного турніру на призи клубу «Шкіряний м'яч».

— Які труднощі виникають під час підготовки до цього важливого дитячого футбольного заходу?
— Нині набагато легше організовувати та проводити подібні турніри. Адже ми вже маємо певний досвід та авторитет. Пароль «Шкіряний м'яч» тепер діє практично безвідмовно.

«Футбол — був моїм першим коханням»

— Тарасе Петровичу, ви не випадкова людина у футболі. А як розпочиналася ваша спортивна кар'єра? Звідки її витоки?
— Грати у футбол я починав у мальовничому українському селі Петрилів, що на Дністрі. У шістдесяті роки минулого століття київське «Динам» було справжнім динамівським колективом, і ми всі хлопчаки прагнули бути схожими на Андрія Бібу, Йожефа Сабо, Володимира Мунтяна, Валерія Поркуяна. Вони були справжніми кумирами нашого дитинства. Ми всі мріяли грати в київському «Динамо». Звичайно, не всім судилося. Адже у багатьох з нас не було можливості відвідувати футбольні школи. Однак уже у восьмому класі я виступав на першості району за дорослу команду нашого села. Я був спортивним хлопчиною. І це завдяки нашій учительці фізкультури. І хоча батьки мріяли, щоб їхній син учився на інженера, але я твердо вирішив стати... спортсменом. Тож після школи став студентом Івано-Франківського технікуму фізичної культури. Закінчив з червоним дипломом. Потім вступив до Львівського державного інституту фізичної культури. Спеціалізація — футбол. Правда, великим футболістом не став. Грав за команди колективів фізкультури. Був чемпіоном Студентських ігор. Після інституту повернувся працювати викладачем до рідного технікуму. Встиг відслужити в армії, одружитися, виховати чотирьох дітей. Нині вже маю двох онуків.

—А як Тарас Клим став футбольним арбітром?
—Футбол був моїм першим коханням. Тож і я вирішив йому не зраджувати. І з 1986 року почав займатися суддівством. Упродовж п'яти років обслуговував матчі на регіональному рівні. Побував майже в кожному населеному пункті нашого західного регіону. 1990 року став ініціатором створення обласної Федерації футболу. Був обраний її першим президентом. До речі, ми були третіми після Полтави та Києва, де створили госпрозрахункову федерацію нового типу. Ми офіційно зареєструвалися ще до створення незалежної Федерації футболу України. Також брав безпосередню участь у створенні й національної Федерації, обирав її першого президента, на жаль, нині вже покійного Віктора Максимовича Банникова. Я був делегатом від Івано-Франківщини на цьому історичному футбольному форумі. З 1991 року вийшов на всеукраїнську суддівську арену. Обслуговував матчі чемпіонату України до сорока шести років. Понад шість років був у списку асистентів арбітрів ФІФА. Понад десять років обслуговував матчі вищої ліги. Чотири сезони був серед десяти найкращих арбітрів України. Від ваших колег-журналістів отримав «Золотий прапорець». Цим званням дорожу й досі. Адже його присудили досвідчені й фахові футбольні люди.

— Чи частенько обслуговували матчі за участю грандів вітчизняного футболу?
— Кілька разів обслуговував поєдинки за участю київського «Динамо» та донецького «Шахтаря». Поталанило навіть бути арбітром їхнього фінального кубкового протистояння. Тоді головний приз з Києва вирушив до Донецька.

— Чи траплялися у вашій суддівській кар'єрі драматичні або кумедні ситуації?
— Та усілеке бувало. Хоч я завжди прагнув бути об'єктивним. Одного разу обслуговував матч у Хусті, де місцева команда приймала футболістів з Мукачевого. Через мало досвідченість, необізнаність і, звичайно, через молодість ми помилилися в одному епізоді. Це не сподобалося вболівальникам обох команд. За нами кинулися навперейми кілька десятків симпатиків. Ледве вдалося втекти з міста. А коли вже закінчував суддівську кар'єру, то одна з київських газет написала, що я фартовий арбітр для донецького «Шахтаря». Журналісти підмітили, що в усіх матчах за моєю участю гірники не програли. Та після виходу цього матеріалу... мене вже не призначали на матчі донецької команди (сміється).

— Тарасе Петровичу, а як ви опинилися в бізнесі?
— Активно почав займатися бізнесом з 1999 року. Нині я власник невеличкої мережі закладів громадського харчування. Наша фірма має ресторан, кафе, літні майданчики, два «Бістро». Тож турбот, як і планів — достатньо.

— Чи є у нашої Аматорської асоціації майбутнє? Чи все залежить від її президента Федора Шпига?
— Як на мене, нині багато залежить від Федора Івановича, який зумів створити команду однодумців. А сам так і не став весільним генералом. Це приємно вражає, бо, як кажуть, засукавши рукава, робить таку потрібну справу для українських дітей. Адже крім Федора Шпига, ніхто так і не взяв під своє крило тисячі дітей. Аматорський футбол — надійний фундамент усього українського футболу. Його треба розвивати, але робити треба трохи інакше. Нам треба зосередитися не на другій лізі, а створити аматорський дивізіон. Серед друголігових команд залишити лише ті команди, які відповідають рівню професіоналів.

«Головне надбання — мої друзі»

—Зональні і фінальні турніри на призи клубу «Шкіряний м'яч» відбуваються на високому організаційному рівні. А ви як віце-президент ААФУ задоволені організацією змагань на обласному та районному рівнях?
—Як на мене, багато залежить від місцевих організацій. Якщо у відділі освіти, спорткомітеті або спорттовариствах працюють справжні професіонали або, принаймні, небайдужі люди, то організувати турнір районного чи обласного масштабу неважко. Крім того, неабияку роль відіграє і місцева влада на чолі з головами адміністрацій та рад. Зокрема, в Івано-Франківську всі школи зобов'язані брати участь у «Шкіряному м'ячі». Чудово налагоджена робота у Львівській, Донецькій та Одеській областях. Багато регіональних федерацій залюбки підтримують «Шкіряний м'яч».

—Пане Тарасе, ви святкуєте свій 50-річний ювілей. Чи все вдалося здійснити упродовж цих прожитих років?
—Треба завжди мати мету. На всіх етапах мого життя я мав таку мету. Я завжди знаю, що робитиму завтра. А якщо в людини ще є й здоров'я, то успіх їй завжди гарантований. У мене багато друзів. Це, мабуть, моє найголовніше надбання.


Тарасу Климу — 50 років. До численних вітань ювілярові приєднуються члени виконкому Асоціації аматорського футболу України на чолі з Федором Шпигом, колеги-арбітри, спортивні журналісти вітчизняних видань, рідні, колеги по бізнесу, члени родини. З роси й води вам, Тарасе Петровичу! З такими людьми, як ви, український аматорський футбол ніколи не загине!


Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»